Розділ 2: Сутність та особливості об’єктів та категорій дослідження згідно положення економічної теорії, спеціальних досліджень та статистики.

Понятійний апарат. Банківські інвестиції - вкладення банківських ресурсів на тривалий термін. Банк може виступати учасником інвестиційного процесу за допомогою механізмів середньо- та довгострокового кредитування. Комерційні банки здійснюють фінансові (прямі та портфельні) і нефінансові (капіталізовані) інвестиції.

Інвестиційні ресурси – це усі види грошових та інших активів, залучених для здійснення вкладень в об’єкти інвестування.

Прямі інвестиції — безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об'єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. Пряма інвестиція передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Інвестиційний клімат — це сприйняття стану ринку капіталу інвестором, який у першу чергу потребує правової стабільності.

Комерційний банк — банк, який здійснює універсальні банківські операції з різними організаціями, установами, здебільшого за рахунок власних коштів та залучення кредитних ресурсів своїх клієнтів.

Рефо́рма — перетворення, що вводиться законодавчим шляхом.

Ліквідність — можливість швидкого переводу активу у готівку без істотної втрати його вартості (з мінімальними витратами). Гроші (монети та паперова готівка) є найбільш ліквідними активами. Банківськи депозити за вимогою є високоліквідними активами, оскільки можуть бути переведені у готівку за вимогою клієнта. Види грошей, що включаються в агрегат M1 — найбільш ліквідні активи в економіці.

Фіна́нсовий ри́нок — це сукупність обмінно-перероз­подільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов'язані з переданням одним суб'єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо чи через фінансових посередників (комерційні банки, інвестиційні фонди та ін.). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі-продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання), так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. При участі у торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача — відносинами перерозподілу.

Кон'юнктура інвестиційного ринку - це форма виявлення на інвестиційному ринку загалом, або на окремих його сегментах системи факторів (умов), які визначають співвідношення попиту, пропозиції, цін та конкуренції.

Дослідження вчених. Питання державної підтримки інвестиційної діяльності банків піднімалося як вітчизняними так і закордонними спеціалістами, особливої актуальності це питання набуло у посткризовий період та у країнах що займались трансформуванням своїх економічних систем. На мою думку варто виділити наступні роботи та їх авторів Стиглиц Дж.Е. Крутое пике: Америка и новый экономический порядок после глобального кризиса;. Дзюблюк О. Проблеми забезпечення ефективного функціонування банківської системи в перехідній економіці; Вовчак О.Д. Банківська інвестиційна діяльність в Україні; Переседа А.А. Управління банківськими інвестиціями; Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності; Нуриель Рубені «Как я предсказал кризис»

Суть, мета та функції управління об’єктом дослідження. Сутність державного регулювання банківської діяльності полягає в тому, що механізм регулювання здійснюється перш за все в межах банківської системи та виражається у впливі центрального банку на комерційні. Метою державного регулювання банківської сфери є підтримка стійкості національної банківської системи, запобігання банкрутства окремих банків, підтримка конкуренції в банківській сфері, задоволення потреб суспільства та клієнтів банків у отриманні якісних банківських послуг. Отже, основний вплив держави як регулятора макроекономічних процесів на банківську систему здійснюється через центральний банк, який виступає головним органом державного регулювання макроекономічних процесів за допомогою грошово-кредитних методів. Проте для забезпечення стабільності роботи банків, та головне - збереження довіри до банківської системи держави з боку населення, яке є на сьогоднішній день основним джерелом коштів доступним для банків України, адже, за оцінками НБУ, на руках у населення знаходиться колосальна сума валюти 30-60 млрд.дол.США. Необхідно не лише своєчасні та ефективні дії основного регулятора фінансових ринків – центрального банку, але й виважена та скоординована діяльність різних гілок влади, в першу чергу виконавчої. Таким чином, реалізація функції банківського регулювання забезпечується кількома державними інститутами – парламентом (законодавчим органом, що визначає загальні правові основи регулювання банківської діяльності); урядом (видає додаткові нормативні акти з питань регулювання діяльності банків); безпосередньо органом банківського нагляду (регламентує банківську діяльність нормативними документами і перевіряє відповідність діяльності банків чинному законодавству). Скоординованість та послідовність дій вищевказаних органів влади допоможе врегулювати банківський сектор і повернути його обличчям до населення, що в свою чергу сприятиме більш активному вливанню коштів населення у банківський сектор та забезпечить банки такими необхідними для реалізації інвестиційних проектів довгостроковими ресурсами.