озділ 1
Теоретико-методичні основи дизайн-освіти
1.1. Актуальність теорії дизайну у педагогічній освіті
Екологічна спрямованість дизайн-освіти
Соціально-економічні зміни в нашій країні спричинили трансформуючий вплив на духовну сферу особистості. Останніми роками відбувається процес переоцінки і переосмислення ціннісних орієнтирів особистості: конструктивного мислення, конструктивної уяви, конструктивної поведінки, а в цілому – конструктивного ставлення до природного і соціального довкілля і самої себе. У праці «Дизайн і екологія культури» Кондратьєва К.А. вказує на необхідність «дослідження шляхів становлення і принципів формування культурно-екологічного підходу в дизайні», підходу, який забезпечить поєднання семантичного поля особистості із семантичним полем нації і семантичним полем її природного середовища.
Дизайн-освіта ставить за мету практично реалізувати наступне наукове положення К.А.Кондратьєвої: «Проектний потенціал… гостро актуальний для епохи екологізації проектної культури, в яку ми уже вступили і яка, на думку вітчизняних і зарубіжних дослідників, буде домінуючим ціннісним орієнтиром третього тисячоліття» [1].
За відсутності наукової концепції здоров’я людини як цілісного, гармонійного стану організму варто актуалізувати положення психологів і, зокрема, Г.С.Костюка про діалектичний взаємозв’язок особистості з довкіллям, їх взаємовплив і взаємодію.
Для початку важливо теоретично осмислити положення про діалектичну єдність і протилежність енергетичного і структурного дуалізму зв’язків особистості з довкіллям, простежити історичну ретроспективу емпіричного досвіду дизайн-освіти. Емпіричними моделями, які засвідчують ефективність енергетичного і структурного дуалізму особистості з навколишнім середовищем, є традиції декоративно-прикладного мистецтва і календарно-обрядової усної народної творчості українців – етнографічні джерела сучасного екологічного дизайну (етнодизайну).
В поточний момент суспільного розвитку поглиблюється процес екологічного синтезу, відновлення органічної єдності особистості з довкіллям: природним і етнічним національним. І це конструктивний процес. Адже сам термін «еко» означає «оселя», а «етнос» означає народ. Звідси, природне довкілля є «оселею народу».
Психологія конструктивної взаємодії особистості із середовищем відображена у пролегоменах В.О.Моляко [2].
У пролегоменах (вступних поясненнях, попередніх відомостях про предмет, поняття) виокремлено значення психологічних тренінгів, які виявилися оригінальними і надійними засобами системного підходу до розв’язання актуальних проектних завдань у різних сферах творчої діяльності: наукової, педагогічної, художньої, технічної.
На нашу думку, процес екологічного синтезу особистості з природним і етнічним довкіллям набуде конструктивності, якщо у педагогічній діяльності відбуватиметься інтеграція інтелектуальної, художньої і технічної творчості. Зазначене положення вимагає актуалізації теорії і практики дизайну в освітньому процесі початкової школи.
Психолого-фізіологічне підґрунтя дизайн-освіти
Психологія дизайн-освіти дошкільників і молодших школярів теоретично не розроблена, а тому ми висвітлюємо деякі міркування авторитетних дослідників з цього питання. Так, Б.Неменський вважав, що учні молодшого шкільного віку спроможні досягти цілісного творчого мислення. Вони, на відміну від дорослих, інтуїтивно осягають цілісність раніше, ніж кожний з елементів цілого. Діти усвідомлюють ціле природно, внутрішніми зв’язками, без використання звичного для дорослих способу мислення типу “частина+частина”.
Відомий психофізіолог Норбеков зазначає: ”Діти думають образно…. У них друга сигнальна система нерозвинена і слава Богові! Розмовне мовлення – найлегша, найпростіша, найпримітивніша форма спілкування” [3]. Крім словесного (вербального) існують засоби художнього мовлення: образотворчі, музично-пісенні, предметно-пластичні, хореографічні, якими дитина володіє, як природним даром, для безпосередньої передачі вражень від довкілля. Завдяки засобам сенсорного впливу підтримується дитяча своєрідність, єдність думки, почуття і дії. Про значущість цілісного дитячого сприйняття, відображеного за допомогою думки, почуття і дії іде мова у психолого-педагогічній спадщині дослідників минулого: Й.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинського, В.О. Сухомлинського та сучасних вчених: В.О. Моляко, О.В. Проскура, В.В. Климента, О.В. Кочерги, В.П. Тименка. Саме до такого “дитячого еталону природності” прагнуть творчі учителі, інтуїтивно розуміючи, що творчість є єдиним способом задоволення спадкових потреб молодших школярів – потреб у грі.
Еталон природності особистості (єдність думки-почуття-предметних дій) зберігається лише за умови одухотворення емоційною наснагою. Емоціогенний енергетичний струмінь повинен оживлювати словесно-понятійну інформацію. Інформацію з вербальних предметів у початковій школі важливо подавати на художньо-образному тлі – за принципом телереклам.
Особистість людини формується в особливій атмосфері радості творення власного буття. Зрозуміло, що нав’язати авторитарно цю повсякденну радість буття, радість єднання із світом людей неможливо. Можна тільки допомогти дитині відшукати той необхідний резонанс душі, який і є основним чинником творення неповторної особистості. А для цього творчому учителю важливо постійно активізувати всі три сфери духовного життя учнів (емоційну, інтелектуальну, вольову), прагнути забезпечувати органічну єдність думки, почуття, дії.
Щоб наблизитися до дитячого еталону природності, необхідно частіше звертатися до уяви і фантазії. Творча уява - це і є образ здоров’я, ефективний засіб наближення до еталону дитячої природності.
В умовах України зміст творчості молодших школярів має розглядатися у контексті з вимогами здорового способу їхньої життєдіяльності. Поняття «особистість» і «організм» мають бути у центрі педагогічного впливу. Природовідповідний розвиток молодших школярів у процесі предметно-перетворювальної діяльності зміцнює адаптивні можливості організму, а будь-яка дія, що не узгоджується з біологічними законами розвитку живих організмів, зменшує енергопотенціал особистості, знижує рівень працездатності, позбавляє учнів позитивної мотивації їхньої життєдіяльності.
Біологічна система, яка нормально розвивається, це завжди оптимально функціонуюча система. Норма – це біологічний оптимум живої системи, умова оптимального функціонування організму. Біологічний оптимум кожного організму має рухомі межі, які забезпечують оптимальний зв’язок організму з довкіллям і оптимальну узгодженість усіх функцій організму. З огляду на вище зазначене, ми погоджуємося із сучасним трактуванням поняття «організм». Організм – наділена автономним саморухом синхронних одна з одною частин, скоординованих для досягнення одного або кількох наслідків; кілька сил, об’єднаних метою, функціональною в самій собі [4]. Зазначене поняття є близьким за значенням до іншого важливого для нас терміну – «єство». Єство – це сукупність усіх життєвих сил та властивостей людини.
Показником здорового організму є почуття задоволення, зумовлене органічною взаємодією із зовнішнім середовищем. «Задоволення є таким станом свідомості, який свідчить, що реакція організму поєднується із зовнішніми збудниками шляхом синергії – узгодження фізіологічних дій, внаслідком чого відбувається нарощення життєдіяльності». Тканина організму «діє таким чином, щоб забезпечити собі вдоволення і запобігти стражданню, підпорядковуючись зазначеному природному закону, як магнітна стрілка спрямовується до полюса або рослина до світла», «свідомість має лише практичну цінність, відчуття є засобами досягнення лише однієї мети – збереження індивіда», «естетичне почуття завжди пов’язане із фізіологічними умовами. Процес нервової розрядки, яким викликається стан задоволення організму, починається із дії «на нижні м’язи голосових зв’язок і тонкі м’язи обличчя, потім він поступово охоплює руки, ноги і тулуб», безсумнівним також є те, що «стани емоційні супроводжують інтелектуальні дії»» [5]
Передові класоводи та методисти України розуміють, що відображення людиною світу є активний, творчий, діяльнісний, пізнавальний процес. Суть активного творчого відображення полягає у виникненні в мозку нових комбінацій із вражень від пережитих почуттів, емоцій, перцептивного чуттєвого сприймання.
Важливим, на нашу думку, визначення уяви, як психічного процесу. Психічний процес, пов’язаний із творенням нових образів (уявлень) шляхом творчої, комбінаторної переробки матеріалу сприймання, одержаного в попередньому досвіді, називається уявою. Уява властива тільки людині. Уява, як і сприймання, пам’ять, мислення, є пізнавальним процесом. Специфіка уяви полягає у опрацюванні минулого або майбутнього досвіду. А отже, уява безпосередньо пов’язана з пам’яттю. Уява впливає на творення образів об’єктів сприймання і сама залежить від нього, вона пов’язана з мисленням.
Пропонуємо більш детальну інформацію про уяву особистості.
Уява є двох видів:
- відтворююча (образ предмета виникає на основі його опису);
- творча (створюється новий образ предмета за визначеними умовами, який потребує самостійного відбору матеріалу, відповідно до технічних умов, проектного задуму).
Етапи творчої уяви: пробудження проектного задуму, “виношування” конструктивного рішення,формулювання проектного задуму у формі технічного завдання, реалізація проектного задуму (рис. 1.1.)
ява доповнюється мисленням у процесі виконання практичних дій.
Формою синтезу вражень між прийомами уяви і прийомами мислення є аналогія. (див. рис. 1.1.).
Розкриємо взаємозв’язок і аналогію психічних процесів уяви і мислення у мислительних прийомах:
- загострення – підкреслювання окремих ознак предметів сприймання, а аналіз – розчленування складного об’єкта на частини;
- гіперболізація – збільшення предмета із видозмінюванням окремих частин (зворотний процес мінімізація), а порівняння – установлення схожості або різниці між об’єктами;
- аглютинація – “склеювання” різних якостей і частин, які в реальному житті не поєднуються, а синтез – це поєднання цілого із частин;
- схематизація – злиття окремих уявлень, згладжування різниці, чітке вираження рис подібності, а абстракція – виокремлення суттєвих і опускання несуттєвих ознак предметів і явищ;
- типізація – виділення суттєвого, яке повторюється в однорідних образах, а узагальнення – об’єднання предметів і явищ за їх загальними і суттєвими ознаками.
| Умови виникнення | Процеси | Прийоми | Результат | Форми реалізації |
Рис.1.1. Мислення і робота уяви в практичній діяльності
Отже прийоми мислення та уяви є взаємодоповнюваними у процесі предметно-перетворювальних або предметно-маніпуляційних дій, тобто у процесі поведінки особистості, яка може бути трьох типів: емоційною, інтелектуальною і вольовою. В проведених нами прикладних педагогічних дослідженнях все більше увиразнюється проблема повноцінності представлення в освітніх технологіях засобів розвитку уяви, мислення і вольових дій.
З огляду на вище зазначене, варто нагадати, що існує два рівноцінних способи пізнання довкілля:
- спосіб аналітичний, абстрактний, для якого існують лише закони, роди, види, загальне (наукове пізнання);
- спосіб синтетичний, конкретний, яким визнаються лише факти, події, індивіди, приватне (художнє пізнання).
Виходячи з теоретичного положення про два способи пізнання довкілля, ми сформували дидактичні умови, які необхідні для взаємодоповнення наукового та художнього пізнання. Окреслені нами сучасні дидактичні умови подані в змісті початкової дизайн-освіти.
Особливості змісту початкової дизайн-освіти
У традиційній педагогіці з її розгалуженою предметною системою навчання системотворчим компонентом в сукупності дидактичних умов є зміст освіти. Предметно розрізнений традиційний зміст початкової школи реалізується через методичні системи, які, насамперед, забезпечують перцептивний і алгоритмічний репродуктивні способи засвоєння учнями навчального матеріалу. При цьому робляться спроби надмірною вербальною інформацією активізувати понятійне мислення молодших школярів, яке в молодшому шкільному віці ще не може бути повноцінним. У молодших школярів центри Брока і Верніке у лобовій частині лівої півкулі мозку ще не мають достатнього розвитку для абстрактного мислення, що зумовлено віковими особливостями. А тому абстрактне, понятійне, логічне мислення є невластивим для молодших школярів. Наприклад, дитина ще неспроможна уявити око рибини окремо від самої риби. Молодші школярі уявляють предмети цілісно, яскраво, образно. Тобто у них переважає пізнання особистісно значущої інформації через уяву або фантазію.
В такому разі системотворчим компонентом сукупності дидактичних умов поступово має стати не стільки зміст словесний (вербальний), скільки предметно виражений. Найважливішим дидактичним компонентом для розвитку уяви, фантазії має бути художньо розвивальне, предметно стимулююче середовище, яке забезпечить формування сенсомоторної цілісності учнів. У природному або рукотворному довкіллі з’являється ситуація вибору особистісно ціннісного змісту навчання. Але ж предметно-розвивальне довкілля значно ефективніше, якщо воно задумується, проектується в зображеннях і оформляється виробами самих же учнів. Закономірності предметного формотворення відображено у дизайні.
Саме тому творчі педагоги пошуково-експериментальну роботу здійснюють за такими напрямами: розробка і апробація особистісно зорієнтованої моделі змісту початкової дизайн-освіти як цілісного міжпредметного утворення з інтегруючим ядром дитячої дизайн-діяльності; вивчення дитини як цілісної особистості з опорою на сучасні методи педагогічної, психологічної і медичної діагностики; нагромадження даних про психологічні якості школяра, пізнавальні здібності, фізичні дані, особливості характеру і поведінки, різноманітність мотивів та інтересів особистості.
За результатами узагальнень багаторічних педагогічних прикладних досліджень в Інституті педагогіки АПН України ми прийшли до висновку, що енергопотенційним може бути цілісний зміст початкової дизайн-освіти, який забезпечує в оптимально допустимих межах вплив на особистість і її організм триєдиного потоку інформації: сенсорної (через органи чуттів, першу сигнальну систему, праву півкулю «художньо-образного» мозку); вербальної (через усне й писемне мовлення, центри Брока й Верніке лівої півкулі «логічно-раціонального» мозку); структурної (через їжу й повітря, дотики, смаки і запахи, через шлунково-кишковий тракт і центри дихання).
Поміркуй.
1. Що таке єство?
2. Чи можливе визрівання єства без органічної єдності з природою, без інтегрованого змісту дизайн-діяльності?
3. Чи можливе креативне формотворення без мислення, уяви і предметно-перетворювальної дії?
4. Чи можливий прояв натхнення особистості без триєдиного потоку інформації: вербальної, сенсорної, структурної?
Дай відповіді:
1. Як забезпечити екологічну спрямованість дизайн-освіти?
2. Що є «еталоном природності» і психолого-фізіологічним підґрунтям дизайн-освіти?
3. В чому полягають особливості змісту дизайн-освіти?
