уманістична психологія. Підхід до проблеми навчання К. Роджерса.

К.Роджерс стверджує, що процес викладання є менш цінним, ніж учіння. Людина повинна бути сама собою, відчувати не почуття неповноцінності, а почуття адекватності. Завдання вчителя - допомогти учням досягти повного самоздійснення. Учень повинен бути суб'єктом діяльності. Автор виділяє такі практичні методики, які здатні полегшити процес навчання:

1. Надати школярам свободу вибору учбової діяльності.

2. Спільне прийняття вчителем і учнем рішення, що пов'язане з визначенням обсягу і змісту учбової роботи, з виділенням конкретних учбових задач.

3. Альтернатива механічному заучуванню - метод навчання шляхом відкриття, метою якого є розвиток здатності до учіння.

4. Особистісна значущість класної роботи учнів може бути досягнута шляхом імітації на уроці реальних життєвих ситуацій.

5. Широке застосування в школі різних форм групового тренінгу, метою якого є допомога учням в аналізі свого емоційного життя і техніки міжособистісного спілкування.

6. Використання програмованого навчання.

Д.Б.Ельконін вказує на соціальний характер учбової діяльності:

- за змістом вона спрямована на засвоєння здобутих людством досягнень культури і науки;

- за суттю - суспільно значуща і соціально оцінювана;

- за формою - відповідає суспільно виробленим нормам спілкування і здійснюється у спеціальних громадських закладах.

 

Є такі специфічні особливості учбової діяльності:

 

1) спрямованість на оволодіння навчальним матеріалом та розв'язання навчальних завдань;

2) сприяння засвоєнню загальних способів дій і наукових понять, що передує розв'язанню завдань;

3) зумовлення зміни психічних властивостей і поведінки людини.

Процес формування учбової діяльності проходить три стадії:

1. Засвоєння окремих учбових дій. Учбова діяльність можлива лише при взаємодії з учителем.

2. Учбові дії об'єднуються в цілісні акти діяльності, підпорядковані досягненню більш віддаленої мети; пізнавальний інтерес набуває стійкого характеру, починаючи виконувати функцію смислоутворюючого мотиву; формується дія контролю і оцінки.

3. Об'єднання окремих актів учбової діяльності в цілісні системи; пізнавальний інтерес характеризується узагальненістю, стійкістю і вибірковістю, починає виконувати функцію спонукального мотиву діяльності.

Керована навчанням учбова діяльність має складну психологічну структуру. Г.С. Костюк вважає, що вона включає мету (завдання), об'єкти (дані практично, наочно або вербально), мотиви, способи дій, за допомогою яких перетворюються об'єкти, та їх результати (такими є прогресивні психічні зміни в учнів як суб'єктів цієї діяльності). Учбова діяльність також охоплює спілкування учнів з учителем і між собою, ставить свої вимоги до уважності, свідомої вольової регуляції дій, наполегливості у переборенні труднощів. Отже, можна виділити такі складові компоненти учбової діяльності:

1. Спонукальна складова (потреби, мотиви, смисли учіння). Г.С.Костюк зазначає, що особливості мотивації учбової діяльності істотно впливають на якість її освітніх і виховних результатів. Специфічною потребою і мотивом учбової діяльності школяра є теоретичне ставлення до дійсності та відповідні йому способи орієнтації. Для розгортання повноцінної учбової діяльності, яка має адекватну учбовим задачам структуру, учень повинен мати учбово-пізнавальний мотив, повну орієнтацію в завданнях і певну операційну базу. Дуже важливо, щоб в мотивації учбової діяльності школярів завжди був смислоутворюючий мотив, для чого потрібна наявність внутрішнього мотиву учбової діяльності (пізнавального або учбово-пізнавального), і щоб цілі дій учнів у процесі учбової діяльності відповідали саме цьому мотиву.

Значний внесок у дослідження проблеми мотивації учбової діяльності зробила Л.І.Божович, яка виділила два основних види мотивів. До першого виду були віднесені пізнавальні мотиви - це пізнавальні інтереси дітей; мотиви, пов'язані з потребами школярів у інтелектуальній активності та оволодінні новими знаннями, уміннями та навичками; до другого - мотиви, пов^язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці та схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних відносин (вони дістали назву широких соціальних мотивів). Отже, обидва види мотивів - пізнавальні та широкі соціальні - органічно взаємопов'язані в системі спонукань школяра до учбової діяльності.

В подальших дослідженнях проблеми мотивації учбової діяльності дається більш розгорнута характеристика соціальних і пізнавальних мотивів. Так, А.К.Маркова серед пізнавальних мотивів виділяє широкі учбові (спрямовані на засвоєння нових знань), учбово-пізнавальні (спрямовані на оволодіння способами здобування знань), а також мотиви самоосвіти (спрямовані на вдосконалення способів набуття знань). Серед соціальних мотивів розрізняють такі: широкі соціальні (прагнення отримати знання, щоб бути корисним суспільству); позиційні (прагнення зайняти певне місце у взаєминах з оточуючими і отримати їх схвалення); мотиви співробітництва з іншими людьми під час учіння.

2.Програмовано-цільова складова (цілі, задачі). Істотною характеристикою учбових задач є оволодіння узагальненим способом вирішення певного класу конкретних задач. Учбові задачі -навчання навичкам виконання певної дії (правильно писати, орієнтуватися за картою); вимагають уміння відрізняти правильне виконання дії від неправильного) та визначати і пояснювати, обґрунтовувати істотні ознаки правильного виконання дій.

3.Дієво-операційна складова (учбові дії, операції, прийоми). Учбові дії - активність особистості, спрямована на вирішення учбових задач.

Форми дій: матеріальні - реальне перетворення об'єкта для встановлення його властивостей, мовні - повідомлення чогось іншим або собі, перцептивні - ідеальне перетворення реальних або знаково-символічних об'єктів у плані сприймання, розумові дії у внутрішньому плані без опори на зовнішні засоби (узагальнення, конкретизація).

Види учбових дій: орієнтовні (намітити цілі тощо); виконавчі; оцінні (знайти помилки, звірити з зразком, оцінити результати). Вони здійснюються на різних етапах засвоєння знань.

Рівні виконання дій: репродуктивний (прочитати, переписати), продуктивний (створити щось нове).

Операція - це спосіб здійснення дій. Операції залежать від функцій: пасивного сприймання (наслідування, повторення, тренування), активного пошуку (вибір запитань, експериментування, творча діяльність).

Прийоми - це сукупність операцій, що складаються із дій, об'єднаних в систему. Виділяють три типи прийомів: ті, що входять у зміст (правила правопису); у організацію самого процесу (планування); безпосередньо розумову активність (запам'ятовування).

Г.С.Костюк зазначає, що дії та операції в учінні виступають не тільки як засіб набування знань, а і як його мета. Цілі учіння, в єдності зі змістом, стають не тільки завданнями, а й учбовими задачами. Дії та операції в учбовій діяльності диференціюються за конкретними пізнавальними цілями, на досягнення яких вони спрямовані. Спочатку дії бувають зовнішніми, а потім стають внутрішніми. У разі потреби вони знову стають зовнішніми.

4. Результати - зміна самого суб'єкта учбової діяльності, розширення можливостей у розвитку його здібностей, засвоєння нових способів дій з науковими поняттями.

Важливою складовою процесу учіння є його саморегулювання (самодіагностика, самооцінювання, самопрогнозування, самоконтроль, самокорекція). Розвиток самостійності - це перехід від системи зовнішнього управління до самоуправління. Змістовна оцінка буває зовнішньою, коли її здійснює вчитель або інші учні, і внутрішньою, коли себе оцінює сам учень. В процесі навчання дуже важливим є готовність школяра через призму вимог, які пред'являються до роботи, виконаної іншим, критично передивиться власну роботу.

Існують різні способи організації зовнішньої оцінки (колективна оцінка, взаємна оцінка однокласників, метод взаємного рецензування тощо). Такі форми повинні базуватися на довірі до учня, повазі до його особистості, вірі в його сили; формувати в нього зацікавлене ставлення до критики, зміцніти почуття своєї значущості.

Учні, що здійснюють саморегулювання, вбачають основний сенс учіння в здобуванні необхідних знань і професійних умінь. Вони контролюють і оцінюють свою діяльність при виконанні кожного типу завдань.

Критерії успішності учіння не зводяться до отримання оцінки, хоча вимоги до неї високі.

Важливо формувати в школярів уміння вчитися. В широкому розумінні уміння вчитися включає в себе: знання (що знає учень) і як він уміє вчитися зараз (сформованість учбової діяльністі). В уміння вчитися входить і те, як учень може вчитися в найближчому майбутньому (научуваність). Досліджуючи сформованість учбової діяльності, вчителю важливо дослідити мотивацію школярів, види учбових дій, результати діяльності.

П.Я.Гальперін виділив три типи орієнтовної основи і відповідно три типи навчання.

Тип навчання	Повнота ООД	Узагальненість ООД	Спосіб складання вчителем	Спосіб пред'явлення учням
1.Прямим продуктом виступає виконавча частина способу дій	Неповна	Часткова, за одним зразком	Емпіричний	Дається в готовому вигляді
2.Прямим продуктом є власне орієнтування на виконавчу частину.	Повна	Часткова, для кожного випадку дії	Емпіричний	Дається в готовому вигляді
3.Прямим продуктом є власне орієнтування, що забезпечує досить високий рівень аналізу умови задачі	Повна	Узагальнена	Теоретичний, на основі загального принципу	Складається самостійно

 

Є такі види навчання:

- за предметним змістом - навчання фізиці, математиці, іноземній мові тощо;

- за структурою досвіду, що засвоюється: навчання знанням і поняттям, формування умінь і навичок;

- за організацією способу навчання: проблемне, програмоване.

Формування понять. Поняття - одна з основних форм абстрактного мислення, що відображає загальні та істотні властивості, зв'язки та відношення предметів і явищ.

Г.С.Костюк вказує на те, що процес оволодіння поняттям у ході навчання розпочинається з постановки питання. Воно визначає напрям пізнавальної активності учнів, добір потрібних для неї прикладів, їх аналіз і дальше їх узагальнення. Необхідною умовою успішного засвоєння понять є наявність у дітей достатнього чуттєвого досвіду. У зв'язку з цим важливого значення в засвоєнні понять набуває використання наочності. Вирішальна роль у засвоєнні кожного поняття належить мислительній активності учнів, керованій учителем. Поняття успішно засвоюється там, де учні думають спільно з учителем, зіставляють об'єкти, що підводяться під певне поняття, виділяють істотні ознаки, формулюють їх у вигляді суджень, ці судження синтезують, об'єднують в єдине ціле.

Важливим чинником успішного засвоєння понять учнями є структурна і системна організація навчального матеріалу, оптимальне співвідношення в ньому фактів і узагальнень. Істотну роль відіграють тут поступові переходи від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного. Є два шляхи формування понять: конкретно-практичний і абстрактно-логічний.

Показник успішного засвоєння понять - застосування їх у дальшій пізнавальній і практичній діяльності.

Відповідно, можна виділити такі фази навчання знанням і поняттям:

1. Демонстрування учням предметів чи явищ: маніпуляція (предметна дія), сприймання і спостереження (перцептивна дія).

2. Порівняння, аналіз, синтез, виділення суттєвих і несуттєвих ознак, (мислительна дія).

3. Абстрагування (мислительна дія), позначення - назва (мовна дія).

4. Узагальнення поняття шляхом застосування терміна до різних об'єктів, що характеризуються виокремленими ознаками. На цьому етапі оцінювання учням даються нові завдання для визначення, які з них є прикладами нових засвоєних понять, а які - ні.

Процес засвоєння нових понять супроводжується постійним зворотнім зв'язком. Шлях формування не повинен бути пасивним. Необхідно навчити основним прийомам зовнішньої та внутрішньої діяльності. Це навчання повинно здійснюватися з опорою на життєвий і пізнавальний потенціал учня, з врахуванням його вікових можливостей..