ідмембранні компоненти клітини.

ранспорт речовин.

Незважаючи на те, що товщина плазмолеми сягає до 10 нм, вона є бар’єром для проникнення полярних молекул (глюкоза, амінокислоти), оскільки неполярні ліпіди мембрани відштовхують ці речовини. Отже, плазмолема володіє вибірковою проникливістю.

Транспорт через плазмолему забезпечує:

· підтримку в клітині відповідного рН і відповідної іонної концентрації, необхідної для роботи клітинних ферментів;

· постачання поживних речовин, які служать джерелом енергії, а також "сировиною" для утворення клітинних компонентів;

· виведення з клітини токсичних продуктів метаболізму;

· секрецію різних корисних речовин;

· створення іонних градієнтів, які необхідні для нервової і м’язової активності.

Існує чотири основних механізми для поступання речовин в клітину чи виходу з неї:

1. Дифузія.

2. Осмос.

3. Активний транспорт.

4. Транспорт у мембранному упакуванні.

 

Рис. 3. Види транспорту речовин через плазмолему клітини.

1 – проста дифузія; 2 – полегшена дифузія; 3 – дифузія за допомогою молекули-переносника; 4 – активний транспорт.

Дифузія - це пасивний транспорт речовин, тобто транспорт, який відбувається без затрат енергії клітиною.

Через плазмолему швидко дифундують гази (кисень, вуглекислий газ), незаряджені і ліпофільні молекули, рухаючись за дифузним градієнтом, тобто з області з високою концентрацією в область з низькою концентрацією. Повільно дифундують через плазмолему іони і малі полярні молекули (амінокислоти, глюкоза, жирні кислоти, гліцерол).

При полегшеній дифузії речовин проходить через плазмолему за допомогою специфічної молекули, у якої може бути особливий канал, що пропускає речовини тільки одного типу (наприклад, поступання глюкози в еритроцити).

Осмос - це проходження води через вибірково проникливу мембрану, що зумовлено дифузією окремих молекул води і рухом води через особливі пори в мембрані (пасивний транспорт).

Оскільки концентрація будь-якого водного розчину залежить від кількості розчиненої речовини у воді, то вода прагне перейти з більш розведеного розчину у більш концентрований.

Осмотичний рух води залежить від двох факторів:

· від загальної концентрації всіх розчинених у воді частинок по обидві сторони мембрани;

· від тиску, що створює кожен розчин.

 

Активний транспорт - це переміщення речовин проти градієнту концентрації - речовини переходять при цьому з тої області, де їх концентрація нижча, туди де вона і без того вже висока. При цьому клітина затрачає енергію АТФ.

Відомо, що концентрація іонів К⁺ в середині клітини є більша, ніж позаклітинній рідині, а концентрація іонів Nа⁺ - навпаки. Прикладом такого транспорту може бути вже вивчений механізм Na⁺/K⁺-помпи. Ця помпа відпомповує іони Nа⁺ з клітини і напомповує іони К⁺, використовуючи енергію АТФ.

Про фізіологічне значення помпи свідчить той факт, що більше третини АТФ, що споживається клітиною в стані спокою, витрачається на перепомпування натрію і калію.

Це є необхідно:

· для збереження клітинного об’єму (осморегуляція);

· для підтримки електричної активності в нервових і м’язових клітинах;

· для активного транспорту деяких інших речовин (цукрів, амінокислот).

· високі концентрації калію необхідні також для білкового синтезу, гліколізу, фотосинтезу і ін.

 

Nа⁺/К⁺-помпа - це особливий білок, що локалізується в мембрані пронизуючи її. З внутрішньої сторони мембрани до неї поступає натрій і АТФ, а зовні - калій. Перенесення натрію і калію через мембрану здійснюється, як вважають, в результаті конформаційних змін цього білка. Білок діє і як АТФаза, каталізуючи гідроліз АТФ з вивільненням енергії, яка і приводить у рух помпу.

При цьому, на кожні два поглинуті іони калію з клітини виводиться три іони натрію.

Внаслідок цього вміст клітини стає більш негативним по відношенню до зовнішнього середовища, а між двома сторонами мембрани виникає різниця потенціалів.

Натрій, який відпомпували з клітини звичайно пасивно дифундує назад в клітину. Але мембрана є мало проникна для натрію, тому ця дифузія у зворотному напрямку йде дуже повільно.

Для іонів калію мембрана приблизно в 100 разів більш проникна, ніж для натрію, відповідно і дифундує калій набагато швидше.

Цікаво, що одна з форм ожиріння організму пов’язана з пониженим вмістом в мембранах молекул-переносників, що виконують роль Nа⁺-помпи. Оскільки системи активного транспорту витрачають при цьому менше енергії, організму для забезпечення його життєдіяльності потрібно менше їжі і її надлишок перетворюється в жир.

Транспорт у мембранному упакуванні характерний тим, що речовини, які переносяться через плазмолемму, звичайно оточені мембраною.

Ендоцитоз і екзоцитоз - це два активні процеси, за допомогою яких різні речовини (матеріали) транспортуються через мембрану або в клітину (ендоцитоз), або з клітини (екзоцитоз).

1 2

Рис. 4. Транспорт у мембранному упакуванні.

1 – ендоцитоз; 2 – екзоцитоз.

При ендоцитозі матеріал, який перебуває в позаклітинному просторі, будучи охопленим складками плазмолеми, потрапляє в клітину у вигляді ендоцитозного міхурця, або ендосоми.

Розрізняють два види ендоцитозу:

· фагоцитоз – захоплювання і поглинання великих (до 1 мкм) і щільних частинок;

· піноцитоз – втягування оточених плазмолемою рідин і розчинених речовин.

 

Рецепторно-опосередкований ендоцитоз – значно ефективніший, тому що він опосередкований рецепторами, які зв’язуються з молекулами фагоцитованого об’єкта – лігандами. Після поглинення речовини комплекс рецептор-ліганд розщеплюється, і рецептори можуть знову повертатися в плазмолему.

Приклад, фагоцитоз лейкоцитом мікроба: на плазмолемі лейкоцита є рецептори до імуноглобулінів (антитіла), якщо поверхня мікробів вкрита антитілами-опсонінами (opson – від грец. – приправа), то швидкість фагоцитозу різко зростає.

Екзоцитоз - процес, зворотній ендоцитозу – при якому мембранні екзоцитозні міхурці зливаються з плазмолемою, а вміст мембранного міхурця виділяється в навколишнє середовище.

Трансцитоз – процес, за якого на одній поверхні клітини формується ендоцитозний міхурець, який переноситься на протилежну поверхню клітини як екзоцитозний і виділяє свій вміст у позаклітинний простір.

Трансцитоз характерний для клітин із периферійною тонкою плазмолемою (ендотеліоцити), які вистилають дрібні кровоносні судини – в цих клітинах міхурці, зливаючись, можуть утворювати тимчасові трансцелюлярні канали, через які транспортуються водорозчинні речовини.

 

2. Рецепторна функція плазмолеми полягає у здійсненні сприйняття клітиною хімічних сигналів з її мікроточення, що реалізується за участю спеціальних складних рецепторних білків плазмолеми, які містять вуглеводний компонент.

Вона здійснюється шляхом:

· розпізнавання даною клітиною інших клітин і прикріплення до них;

· розпізнавання міжклітинної речовини і прикріплення до її елементів (базальної мембрани, волокон сполучної тканини);

· взаємодії з сигнальними молекулами (гормонами, медіаторами);

· забезпечення різних таксисів;

· рецепторна функція лежить в основі явища запліднення, руху клітин, відповіді на гормональні впливи.

 

3. Структурна функція полягає у тому, що мембрани формують властивості мембранних органоїдів.

4. Захисна функція полягає у здатностімембрани, як захисного молекулярного бар’єру, здійснювати регуляцію процесів транспорту речовин в різних напрямках, відділяти цитоплазму від зовнішнього середовища.

5. Компартменталізація – це здатність мембрани розділяти клітину на компартменти, даючи можливість здійснюватись в одній клітині різним біохімічним реакціям і запобюігати змішування утворених речовин.

6. Мембрана, як основа, на якій протікають багато біохімічних процесів (біосинтез білка).

7. Мембрана відіграє важливу роль в енергетичних процесах, передачі нервових імпульсів, мембранного потенціалу.

ідмембранні компоненти клітини.

До них належать:

І. Цитоплазма.

ІІ. Органоїди.

ІІІ. Включення.

 

І. Цитоплазма (від грец. cytos – клітина і plasma – сформоване) - це своєрідна жива колоїдна система з упорядкованою субмікроскопічною структурою.

Цитоплазма – це трифазна система, що складається з:

· гіалоплазми (розташовані органоїди та включення);

· внутрішньоклітинних структур;

· вмісту мембранної системи.

Цитоплазма є метаболічним, робочим апаратом клітини: у ній зосереджені органоїди і відбуваються основні метаболічні процеси.

Гіалоплазма (від грец. hyalos – скло і plasma – виліплене) (синоніми: цитоплазматичний матрикс, основна речовина цитоплазми чи цитозоль) – це організована, впорядкована багатокомпонентна система, яка здатна до формування складних структур.

Гіалоплазма - це розчинна частина цитоплазми, що заповнює простір між клітинними органоїдами. Містить всі будівельні компоненти, необхідні для утворення мембран, мікрофіламентів, мікротубул, гранул. До складу гіалоплазми входить 90% води, іони і малі молекули (солі, цукри, амінокислоти, нуклеотиди, вітаміни і розчинені гази) – істинний розчин. Великі молекули - білки і в меншій мірі РНК - утворюють колоїдні розчини, які можуть бути золем (нев’язким) або гелем (в’язким).

Функції гіалоплазми:

1. Інтегральна – об’єднання всіх клітинних структур, забезпечення їх хімічної взаємодії та регуляція внутрішньоклітинного обміну.

2. Гліколіз – анаеробне розщеплення вуглеводів.

3. Функціонування ферментних сигнальних систем (наприклад, проліпазних).

4. Транспорт речовин.

5. Участь у біосинтезі білка на вільних полісомах, синтезі жирних кислот, нуклеотидів і деяких амінокислот.

Цитоплазматичний вміст клітини здатний активно рухатися - циклоз, що сприяє кращому перебігу біохімічних реакцій, виділенню продуктів метаболізму і ін.