Тема_6
Регулювання світової торгівлі агропродовольчою
Продукцією в рамках СОТ
На сьогодні більше 90% світової торгівлі здійснюється країнами-членами СОТ. До складу цієї організації входить понад 150 країн, для яких діють єдині правила та стандарти торгівлі.
Головною метою СОТ є забезпечення того, щоб міжнародна торгівля відбувалася безперешкодно, була якомога передбачуваною та вільною. У результаті цього виробники і споживачі можуть розраховувати на надійність постачання та більший вибір потрібних їм товарів. Виробники та експортери також впевнені, що зовнішні ринки залишатимуться для них відкритими. Все це створює передумови для стабільності і процвітання світової економіки.
Рішення у СОТ приймаються на основі погодження між усіма країнами-учасницями, які потім ратифікуються парламентами країн-учасниць. Угоди СОТ є юридичною основою для міжнародної торгівлі. Ці угоди фактично є договорами, в яких країни-члени за принципом взаємності гарантують одна одній дотримання у своїй торговельній політиці досягнутих домовленостей заради спільних інтересів. Торговельні суперечки вирішуються за допомогою процедури узгодження суперечок, в ході якої інтерпретуються угоди та зобов’язання, а також вирішуються питання відповідності торгової політики країн-учасниць цим угодам.
Формально торгівля продукцією сільського господарства регулювалася правилами Генеральної Угоди з Тарифів і Торгівлі з часу її підписання у 1948 р. У той же час до підписання Уругвайської Угоди про сільське господарство фактичне додержання угод стосовно цієї галузі менше контролювалося ГАТТ, ніж у більшості інших сфер. Зважаючи на ситуацію, що склалася, окремі країни або групи країн, як, наприклад, Європейський союз, створили власні, досить розвинені системи правил у цій сфері, які мали значні відмінності між собою.
Торгівля сільськогосподарською продукцією та аграрна політика країн-членів ГАТТ характеризувалася значним рівнем протекціонізму та втручання держави. В торгівлі домінуючими були нетарифні бар’єри (кількісні обмеження, змінні імпортні мита, мінімальні імпортні ціни та ін). Також склалась ситуація, коли значна частина експорту основних виробників сільськогосподарської продукції з розвинених країн продавалася за рахунок експортних субсидій. Тому проблема торгівлі сільськогосподарською продукцією зайняла важливе місце у переговорах Уругвайського раунду.
Уругвайський раунд торговельних переговорів розпочався у вересні 1986 р. з прийняття декларації в Пунта-дель-Есте та закінчився через сім з половиною років церемонією підписання акту в Маракеші в квітні 1994 р.
Прийнята у результаті Уругвайського раунду Угода про сільське господарство (далі УУСГ) вимагає: переведення всіх нетарифних бар’єрів (крім санітарних і фітосанітарних) щодо імпорту сільськогосподарської продукції в тарифи та встановити їх верхні межі; поступового зниження імпортних тарифів; скорочення внутрішніх та експортних субсидій. Розвинені країни повинні були провести ці реформи протягом 1995-2000 рр., а країни, що розвиваються – до 2004 р. Укладання УУСГ разом з Угодою про санітарні та фітосанітарні заходи (ця Угода обмежує використання карантинних імпортних бар’єрів лише випадками, коли наявні відповідні науково доведені висновки), а також нові вимоги до звітування та нагляду за аграрною політикою країн-членів забезпечують менш хаотичне майбутнє для торгівлі сільськогосподарською продукцією.
Важливим елементом УУСГ є зобов’язання кожної країни, затверджені у їх Розкладах, що входять до загальної Угоди. В цілому УУСГ визначає три складові аграрної політики, які є об’єктом регулювання: доступ до ринку, експортні субсидії і внутрішню підтримку (табл. 1).
Таблиця 1
Структура Угоди про сільське господарство СОТ
| Тип обмеження | Доступ до ринку Базовий період: 1986-1988 рр. | Експортні субсидії Базовий період: 1986-1990 рр. | Внутрішня підтримка Базовий період: 1986-1988 рр. |
| Якісні | Тарифікація нетарифних обмежень. Зменшення нових розмірів імпортних тарифів в середньому на 36% (мінімум 15%). | Скорочення обсягів експортних субсидій на 36% (по кожному продукту). Надання нових експортних субсидій заборонено. | Скорочення загального обсягу внутрішньої підтримки на 20%, крім субсидій “зеленої скриньки” та “блакитної скриньки” |
| Кількісні | Зобов’язання щодо підтримання мінімального доступу до ринку на рівні 3% внутрішнього споживання з підвищенням квоти до 5%. Підтримка поточного розміру мінімального доступу до ринку (преференційної квоти). | Зменшення обсягів субсидованого експорту на 21%. | Угода про мінімальну підтримку (de minimus) |
| Інші | Захисні заходи. | Мирна Угода |
Найважливішим елементом УУСГ є зміна правил доступу до ринку. Всі нетарифні обмеження повинні бути переведені в фіксовані імпортні тарифи. Нові ставки тарифів скорочуються в середньому на 36% (мінімум на 15%) протягом шести років. Крім того, необхідно підтримувати поточний мінімальний доступ до ринку, а якщо він був меншим 3% внутрішнього споживання, то збільшити його до 3% з подальшим підвищенням до 5% в 2000 р.
Щодо експортних субсидій, країни зафіксували базовий рівень субсидованого експорту і обсяги експортних субсидій у Розкладах, а також погодилися скоротити експортні субсидії на 36% та кількість субсидованого експорту на 21% протягом шести років виконання умов Угоди. Вони також погодилися не вводити експортні субсидії на товари, що не субсидувалися в минулому.
Країни також погодились скоротити внутрішню підтримку сільського господарства і використовувати інструменти, що мають мінімальний негативний вплив на торгівлю або на виробництво. Взагалі заходи щодо підтримки сільського господарства поділяються на дві категорії: заходи, що не підлягають скороченню, і субсидії, що повинні бути скорочені.
До першої групи відносяться інструменти економічної політики, що не мають або мають мінімальний негативний вплив на торгівлю та виробництво: заходи “зеленої скриньки”, “блакитної скриньки” або угоди про мінімальну підтримку (de minimus).
До “зеленої скриньки” належать наступні види внутрішньої підтримки: загальні послуги (фінансування досліджень, контроль за шкідниками та хворобами, підготовка та перепідготовка спеціалістів, інспектування, маркетингові послуги та підтримка інфраструктури); прямі виплати товаровиробникам, не пов’язані з результатами виробництва (страхування доходів, підтримка соціальних програм, виплати виробникам за втрати від хвороб та шкідників, інвестиційна допомога, програми охорони навколишнього середовища та регіональні програми підтримки); підтримка запасів для забезпечення продовольчої безпеки; внутрішня продовольча допомога. Заходи “блакитної скриньки” включають в себе прямі платежі по програмах обмеження виробництва, а угода про мінімальну підтримку de minimus включає загальні та специфічні заходи (заходи, розподілені по видах продукції), що становлять менше ніж 5% вартості продукції для розвинених країн та 10% – для країн, що розвиваються.
Заходи другої категорії вважаються такими, що мають спотворювальний вплив на торгівлю і підпадають під зобов’язання щодо скорочення, входять у “жовту скриньку”. Рівень внутрішньої підтримки вимірюється показником, що має назву "сукупний вимір підтримки" (СВП) – це сума всіх витрат на внутрішню підтримку по всіх видах продукції та заходах, не звільнених від скорочення. До 2000 р. кожна країна повинна зменшити розмір свого СВП на 20% (13,3% для країн, що розвиваються, до 2005 р.).
Загальний СВП розраховується як сума специфічного (спрямованого на окремі товари) та неспецифічного СВП. Специфічний СВП розраховується на індивідуальній основі як різниця між фіксованою зовнішньою довідковою ціною (середня ціна FOB для експортоорієнтованої продукції і CIF – для імпортоорієнтованої за одиницю товару протягом базового періоду) та діючою регульованою ціною, помножена на обсяг виробництва продукції, що одержує підтримку. Тобто для кожного окремого товару розраховується специфічний СВП і після цього визначається їх сума для визначення загального специфічного СВП.
Щоб отримати значення неспецифічного СВП, усі внутрішні субсидії, не пов’язані з конкретним товаром, додаються. При здійсненні таких розрахунків до уваги беруться бюджетні витрати і неминучі доходи (наприклад, звільнення від \деяких податків), платежі на національному і місцевому рівнях.
