Кісткова сполучна тканина. 1 страница

Сполучна тканина

Сполучні тканини мають волокнисту структуру. Вони складаються з клітин, відокремлених одна від одної позаклітинною матрицею. Сполучна тканина служить для сполучення інших видів тканин, наприклад, для утворення органів, і здатна пасивно розтягуватись і стискатися.
М'язова тканина

М'язові клітини утворюють активну скоротну тканину тіла, що називається м'язовою тканиною. М'язова тканина служить для створення зусилля та забезпечення рухів, наприклад, переміщення у просторі чи руху внутрішніх органів

Нервова тканина

Клітини, що утворюють центральну та периферичну нервову систему, класифікуються як нервова тканина. З нервової тканини складається головний і спинний мозок, що утворюють центральну нервову систему, й черепно-мозкові таспинномозкові нерви, що утворюють периферичну нервову систему, а також мотонейрони. Нервова тканина забезпечує обмін сигналами між різними структурами організму, а також зв'язок організму з навколишнім середовищем.
Епітеліальна тканина

Епітеліальні тканини утворені шарами клітин, що вистилають поверхні органів (наприклад, поверхню шкіри, дихальних шляхів, репродуктивної системи, внутрішню поверхню травної системи). Клітини епітелію щільно прилягають одна до одної, забезпечуючи таким чином наявність бар'єру між зовнішнім середовищем та органом. Крім захисної функції, епітеліальна тканина може виконувати також видільну та всмоктувальну. Епітеліальна тканина служить для захисту організму від мікроорганізмів, механічних пошкоджень, втрати рідини тощо.

9.Епітеліальні тканини:класифікація.Загальний принцип організації поверхневих(покривних і вистиляючих) епітеліїв. Загальний принцип організації залозистого епітелію. Класифікація залоз.
Епітеліальні тканини -це сукупність диферонів полярно диференційованих, щільно прилеглих один до одного клітин, розташованих у вигляді пласта на базальній мембрані; у них відсутні кровоносні судини і дуже мало міжклітинної речовини або ж її взагалі немає.
Класифікація епітеліальних тканин

1. Морфофукціональна класифікація враховує особливості будови і виконувані функції тим або іншим видом епітелію.

По будові епітелії підрозділяються на одношарові і багатошарові. Головний принцип цієї класифікації - відношення клітин до базальної мембрани (табл. 1). Функціональна специфіка одношарових епітеліїв звичайно визначається наявністю спеціалізованих органел. Так, наприклад, в шлунку епітелій одношаровий, призматичний, однорядний залозистий. Перші три визначення характеризують особливості будови, а останнє - свідчить про те, що епітеліоцити шлунку виконують секреторну функцію. У кишечнику епітелій одношаровий, призматичний, однорядний каймистий. Наявність щіткової облямівки у епітеліоцитів припускає всмоктуючу функцію. У повітряносних шляхах, зокрема в трахеї, епітелій одношаровий, призматичний, багаторядний війчастий (або миготливий). Відомо, що вії в даному випадку грають захисну функцію. Багатошарові епітелії виконують захисну і залозисту функції.
2. Онтофілогенетична класифікація (по Н. Г.Хлопіну). Ця класифікація враховує,з якого ембріонального зачатка розвинувся той або інший епітелій. Згідно цієї класифікації розрізняють епідермальний (шкірний), ентеродермальний (кишковий), целонефродермальний, епендімогліальний і ангіодермальний типи епітеліїв.

Так, наприклад, епітелій шкірного типу покриває шкіру, вистилає ротову порожнину, стравохід, беззалозисті камери багатокамерного шлунку, піхву, сечовипускальний канал, кінцеаий відділ анального каналу; епітелій кишкового типу вистилає однокамерний шлунок, сичуг, кишечник; епітелій целонефродермального типу вистилає порожнини тіла (мезотелій серозних оболонок), утворює канальці нирок; епендімогліальний тип епітелію вистилає шлуночки мозку і центральний канал спинного мозку; ангіодермальний епітелій вистилає порожнини серця і судин.

Для одношарових і багатошарових епітеліїв характерним є наявність спеціальних органел - десмосом, полудесмосом, тонофіламентів і тонофібріл. Крім того,одношарові епітелії можуть мати на вільній поверхні клітин вії і мікроворсинки.
Всі типи епітеліїв розташовуються на базальній мембрані (мал. 7). Базальна мембрана складається з фібрілярних структур і аморфного матриксу, що містить складні білки -глікопротеїни, протеоглікани і полісахариди (глікозаміноглікани).
3. По місцерозташуванню і функції епітелії ділять на: поверхневі (покривають органи зовні і зсередини) і залозисті (утворюють секреторні відділи і вивідні протоки екзокринних залоз).

Поверхневі епітелії є пограничними тканинами, які відділяють організм від зовнішнього середовища і беруть участь в обміні речовин і енергією між організмом і зовнішнім навколишнім середовищем. Вони розташовуються на поверхні тіла (покривні), слизових оболонок внутрішніх органів (шлунку, кишечника, легенів, серця та ін.) і вторинних порожнин (вистилаючі).

Залозисті епітелії володіють вираженою секреторною активністю. Залозисті клітини - гландулоцити характеризуються полярним розташуванням органел загального значення, добре розвиненими ЕПС і комплексом Гольджі, наявністю секреторних гранул в цитоплазмі.

Процес функціональної діяльності залозистої клітини, пов'язаний з утворенням, накопиченням і виділенням секрету за її межі, а також відновленням клітини після виділення секрету, називається секреторним циклом.

В процесі Секреторного циклу в гландулоцити з крові поступають початкові продукти (вода, різні неорганічні речовини і низькомолекулярні органічні сполуки: амінокислоти, моносахариди, жирні кислоти та ін.), з яких з участю органел загального значення синтезується секрет і накопичується в клітинах, а потім шляхом екзоцитоза виділяється в зовнішнє (екзокринні залози) або внутрішнє (ендокринні залози) середовище.

Виділення секрету (екструзія) здійснюється шляхом дифузії або у вигляді гранул, але може також шляхом перетворення всієї клітини в загальну секреторну масу.

Регуляція секреторного циклу здійснюється з участю гуморальних і нервових механізмів.

10.Загальний принцип організації сполучних тканин та їх функції. Класифікація сполучних тканин.
Сполучна́ ткани́на — тканина живого організму, яка виконує опорну, захисну і трофічну функції. Складається з декількох видів клітин; переважно з фібробластів, волокон і основної тканинної речовини. Міжклітинна речовина добре виражена.
Функції[ред.

Сполучна тканина виконує опорну, захисну і трофічну функції.

-Трофічна — бере участь в обміні речовин (кров, лімфа, жирова), тому в таких видах сполучної тканини багато міжклітинної речовини.

-Захисна — клітини здатні до фагоцитозу і беруть участь в процесах імунітету та зсідання крові

-Опорна — утворює зв'язки, сухожилля, хрящі, [кістки] (в таких видах сполучної тканини мало міжклітинної речовини, або вона щільна, наприклад кісткова, за рахунок наявності в ній солей, також в ній є волокна)

-Бере участь у загоюванні ран, бо має найвищу здатність до регенерації .
Види

Кількість і вигляд клітин та волокон, а також кількість і склад основної речовини у різних видів сполучної тканини відрізняються залежно від їхніх функції. Розрізняють декілька видів сполучної тканини: кісткову, хрящову, жирову та інші. До сполучної тканини відносяться також кров та лімфа. Сполучна тканина утворює строму практично всіх органів.

Власне сполучна тканина складається з клітин (фібробластів) і міжклітинної речовини (волокна з білків колагену й еластину); її поділяють на пухку та щільну. Пухка сполучна тканина з'єднує шкіру зі структурами, які лежать під нею, вкриває кровоносні судини та нерви. Щільна сполучна тканина утворює дерму, сухожилки, зв'язки.

Сполучна тканина зі спеціальними функціями представлена жировою тканиною і пігментними клітинами. Жирова тканина складається з клітин (ліпоцитів) і утворює жирові депо організму — підшкірну жирову клітковину, сальники. Пігментні клітини розсіяні в шкірі; вони містять пігмент меланін, який захищає організм від ультрафіолетового випромінювання.

Тверда сполучна тканина представлена кістковою і хрящовою тканинами, а рідка — кров'ю та лімфою.

11.Загальний принцип організації власне сполучної тканини.
Сполучна тканина складає приблизно 50% від маси тіла. Пухка сполучна тканина підшкірної клітковини, компактна кістка і зуби, сухожилля і міжм'язові фасціальні прошарку, шкіра і внутріорганная строма паренхіматозних органів, нейроглія і очеревина - все це сполучна тканина.
Різновиди сполучної тканини:

Сполучна тканина складає до 50% маси людського організму. Це сполучна ланка між усіма тканинами організму.

Розрізняють 3 види сполучної тканини:

- власне сполучна тканина;

- хрящова сполучна тканина;

кісткова сполучна тканина.

Сполучна тканина може виконувати як самостійні функції, так і входити в якості прошарків в інші тканини.
Опції сполучної тканини:

- Структурна.

- Забезпечення сталості тканинної проникності.

- Забезпечення водно-сольового рівноваги.

- Участь в імунному захисті організму.

12. Загальний принцип організації волокнистих сполучних тканин. Загальний принцип організації скелетних тканин, їх функції Загальні принципи організації кісткової та хрящової тканини. Класифікація.
Щільна волокниста сполучна тканина характеризується наявністю великої кількості щільно розташованих волокон; основного міжклітинної речовини і клітин у ній мало. Розрізняють неоформленную й оформлену щільну волокнисту сполучну тканину. У неоформленою щільної волокнистої сполучної тканини колагенові та еластичні волокна переплітаються і йдуть у різних напрямках. Ця тканина утворює сполучнотканинну основу шкіри (її сітчастий шар). У оформленої щільної волокнистої сполучної тканини (рис. 5) колагенові волокна утворюють пучки, що йдуть в певному напрямі паралельно один одному. З неї складаються сухожилля, зв’язки, фасції і частина оболонок інших органів .
Скелетні сполучні тканини включають: хрящові та кісткові тканини, які виконують, перш за все, опорну, захисну, механічну функції, а також беруть участь у мінеральному і водно-сольовому обміні організму.
Хрящові тканини мають клітинні елементи – хонд-робласти і хондроцити та міжклі­тинну речовину, в якій розміщені хондринові волокна – колагенові або еластичні. Особливістю основного компонента міжклітинної речовини є досить високий вміст води (75 %), органічних речовин (10-15 %) та не­органічних солей (5-8 %). Органіч­ний компонент (хондромукоїд) пред­ставлений білками, ліпідами, гліко-заміногліканами та протеогліканами і забезпечує пружність (тургор) між­клітинної речовини. Хрящові тканини не мають судин, тому зарахунок знач­ної проникностіміжклітинної речо­вини забезпечується дифузне поширення поживних речовин. Охрястя, яке оточує хрящі, має кровоносні судини і здійснює живлення тканини.
Існує три види хрящової тканини, які відрізняються один від одного в основ­ному будовою міжклітинної речовини: 1) гіаліновий хрящ; 2) еластичний хрящ; 3) волокнистий хрящ.
1)Гіаліновий хрящ – найбільш поширений в організмі вид хрящової тканини. Він є у складі скелета ембріона, на кінцях ребер, у стінках трахеї, бронхів, у хрящах носа, в метаепіфізарних пластинках росту кісток і покриває поверхні суглобів. Візуально гіаліновий хрящ біло-голу­бого кольору, виглядає прозорим. На гістологічних препаратах у його скла­ді розрізняють охрястя та власне хрящ. Охрястя має поверхневий волокнис­тий шар із судинами та глибокий клітинний шар з хондробластами, за рахунок якого відбувається регене­рація та периферійний (опозиційний) ріст хряща. Власне хрящ складається з поодиноких хондроцитів біля охрястя та ізогенних груп у товщі хряща. В хондромукоїд міжклітинної речовини занурені тоненькі хондринові (колагенові) волокна. Волокна щільніше розташовуються навколо ізогенних груп хондроцитів, утворюючи своєрідну капсулу, що забарвлю­ється базофільно. Гіаліновий хрящ з віком здатний вапнуватись (накопичувати солі кальцію), втрачається його пруж­ність, збільшується ламкість.
2) Еластичний хрящ є в складі вушної раковини, зовніш­нього слухового проходу, хрящів гор­тані. Він маєфото еластичний хрящ жовтий колір і здатний розтягуватися. За загальним планом будови цей хрящ подібний до гіаліно-вого. Еластичному хрящу властива еластичність, тому що хондринові во­локна являють собою велику кількість еластичних волокон. Волокна форму­ють капсули навколо хондроцитів.
3) Волокнистий хрящ розташований у місцях прикріплення сухожилків і зв’язок до кісток та гіалі-нових хрящів, формує міжхребцеві диски. Ця тканина має значну меха­нічну міцність, тому що у її міжклітин­ній речовині міститься багато колаге­нових волокон, які лежать паралельно товстими пучками. Хондроцити розта­шовані у вигляді рядів, своєрідних клітинних стовпчиків.

Кісткова тканина – це спеціа­лізований тип сполучної тканини, особливістю якої є високий ступінь мінералізації міжклітинної речовини (до 70% неорганічних сполук, серед яких найбільше солей кальцію – гідро-оксиапатитів).

Кісткову тканину складають клітини (остеобласти, остеоцити, остеокласти) та міжклітинна речовина (осеїнові волокна і осеомукоїд).
Кісткова тканина формує скелет організму, який відіграє роль опори і пере­міщення тіла у просторі – опорно-механічна функція. Завдяки значній міцності кісток скелета забезпечується захист внутрішніх органів і тканин від пошко­джень – захисна функція. Кісткова тканина є депо мінеральних речовин (каль­цію, фосфору та інших хімічних елементів) в організмі.
1)Остеобласти – молоді, малодиференційовані клітини, за рахунок яких утворюється кісткова тканина. Вони розташовуються у місцях новоутворення тканини, а у дорослому організмі – в окісті та місцях регенерації кістки. Остеобласти мають неправильну полігональну форму, одне ядро, гранулярну ендоплазматичну сітку і комплекс Гольджі, що синтезують глікопротеїни та протеоглікани осеомукоїду.
2) Остеоцити – це основні високодиференційовані клітини кісткової тканини, що розвиваються з остеобластів. Вони мають подовгасту форму, відростки, лежать у кісткових порожнинах (лакунах), що повторюють форму клітини. Від порож­нини відходять кісткові канальці, які анастомозують між собою і містять відростки остеоцитів. По цих канальцях відбуваються обмінні процеси між остеоцитами і судинами через тканинну рідину. Остеоцити підтримують нормальний стан між­клітинної речовини (кісткового матриксу), але рівень синтетичних процесів у них нижчий порівняно з остеобластами.
3) Остеокласти – це великі багатоядерні клітини з мікроворсинками у вигляді гофрованої облямівки. Вони беруть участь у руйнуванні і розсмоктуванні кісткової тканини з утворенням навколо них кісткових порожнин. Остеокласт є спеціалізованим макрофагом, попередником якого може бути моноцит крові.

Кісткову тканину поділяють на два види: грубоволокнисту і пластинчасту, залежно від структурної організації та фізичних властивостей. Груболовокниста кісткова тканина має невпорядковане розташування пучків осеїнових (колаге­нових) волокон, оточених осеому-коїдом, у лакунах якого залягають остеоцити. Ця тканина є в скелеті зародка (поступово замінюється на пластинчасту), а у дорослому ор­ганізмі – лише в ділянці швів че­репа та в місцях прикріплення сухожилків до кісток. Пластин­часта кісткова тканина має пара­лельне розташування колагенових волокон у сформованих кісткових пластинках. Залежно від орієнта­ції пластинок у просторі, виділяють компактну і губчасту частини цієї тканини. Компактна кісткова тка­нина є в складі діафізів трубчастих кісток, а губчаста – в плоских та епіфізах трубчастих кісток. Фак­тично з пластинчастої кісткової тканини побудована переважна більшість кісток.

 

Загальний принцип організації кісткової тканини. Класифікація кісткової тканини. Структурна організація різновидів кісткової тканини. Кістко́ва ткани́на (лат. textus ossei) — вид твердої сполучної тканини, із якої сформовані кістки скелету. Класифікація кісткової тканини

Розрізняють два основних типи кісткової тканини — грубоволокнисту і пластинчасту .
Грубоволокниста- Розвивається із мезенхіми, що властиво для покривних кісток черепа. Одночасно з диференціюванням клітин в остеоцити утворюється міжклітинна речовина і колагенові волокна. Розташована між клітинами і волокнами основна речовина ущільнюється, формуються кісткові балки (перекладини). Клітини поверхні утворюваної кістки перетворюються в остеобласти.
Пластинчаста- Більшість кісток скелету людини (за винятком покривних кісток черепа) побудовані пластинчастою кістковою тканиною, тобто мають кісткові пластинки товщиною від 4 до 15 мкм, які складаються із остеоцитів і тонковолокнистої міжклітинної речовини. Сполучнотканинні волокна в товщі кожної пластинки лежать паралельно та орієнтовані у певному напрямку.
Кісткову тканину складають клітини (остеобласти, остеоцити, остеокласти) та міжклітинна речовина (осеїнові волокна і осеомукоїд).

Кісткова тканина формує скелет організму, який відіграє роль опори і пере­міщення тіла у просторі – опорно-механічна функція. Завдяки значній міцності кісток скелета забезпечується захист внутрішніх органів і тканин від пошко­джень – захисна функція. Кісткова тканина є депо мінеральних речовин (каль­цію, фосфору та інших хімічних елементів) в організмі.

1)Остеобласти – молоді, малодиференційовані клітини, за рахунок яких утворюється кісткова тканина. Вони розташовуються у місцях новоутворення тканини, а у дорослому організмі – в окісті та місцях регенерації кістки. Остеобласти мають неправильну полігональну форму, одне ядро, гранулярну ендоплазматичну сітку і комплекс Гольджі, що синтезують глікопротеїни та протеоглікани осеомукоїду.

2) Остеоцити – це основні високодиференційовані клітини кісткової тканини, що розвиваються з остеобластів. Вони мають подовгасту форму, відростки, лежать у кісткових порожнинах (лакунах), що повторюють форму клітини. Від порож­нини відходять кісткові канальці, які анастомозують між собою і містять відростки остеоцитів. По цих канальцях відбуваються обмінні процеси між остеоцитами і судинами через тканинну рідину. Остеоцити підтримуютьнормальний станміж­клітинної речовини (кісткового матриксу), але рівень синтетичних процесів у них нижчий порівняно з остеобластами.

Остеокласти– це великі багатоядерні клітини з мікроворсинками у вигляді гофрованої облямівки. Вони беруть участь у руйнуванні і розсмоктуванні кісткової тканини з утворенням навколо них кісткових порожнин. Остеокласт є спеціалізованим макрофагом, попередником якого може бути моноцит крові. 14. Класифікація м‘язових тканин. Загальний принцип організації м‘язових тканин. Структурні принципи організації скелетної. Серцевої та гладкої м‘язової тканини.Існує дві точки зору на класифікацію м'язових тканин — морфофункціональна, за будовою, функціями, локалізацією поділяють та генетична, за ембріональним розвитком. Морфофункціональна

-Гладенька, не посмугована,

-Поперечносмугаста, посмугована,

-скелетна посмугована,

-серцева посмугована.
Генетична

-соматичний (походить з міотомів мезодерми — це скелетна м'язова тканина);

-целомічний (походить з вентральної мезодреми — це серцева м'язова тканина);

-вісцеральний (розвивається із мезенхіми — це гладенька м'язова тканина стінок внутрішніх органів);

-невральний (походить з нервової трубки — це гладенькі міоцити м'язів райдужної оболонки);

-епідермальний — зі шкірної ектодерми, містить міоепітеліальні кошикоподібні -клітини потових, сальних, молочних, слинних та слізних залоз.
Гладка м'язова тканина складається з веретеновидних клітин - міоцитів - довжиною 15-500 мкм і діаметром близько 8 мкм. Клітини розташовуються паралельно одна одній і формують м'язові шари. Гладка мускулатура знаходиться в стінках багатьох утворень, таких як кишечник, сечовий міхур, кровоносні судини, сечоводи, матка, сім'явивіднупротоку та ін Наприклад, в стінці кишечника є зовнішнє подовжній і внутрішній кільцеві шари, скорочення яких викликає подовження кишки та її звуження. Така скоординована робота м'язів називається перистальтикою і сприяє переміщенню вмісту кишки або її речовин усередині порожнистих органів.

Гладка м'язова тканина скорочується поступово і здатна довго перебувати в стані скорочення, споживаючи відносно невелика кількість енергії і не втомлюючись. Такий тип скорочувальної діяльності називається тонічним.

Поперечнополосатая скелетна м'язова тканина утворює скелетні м'язи, які приводять в рух кістки скелета, а також входять до складу деяких внутрішніх органів (мова, глотка, верхній відділ стравоходу, зовнішній сфінктер прямої кишки).
Покреслена скелетна м'язова тканина складається з багатоядерних волокон циліндричної форми, що розташовуються паралельно одна інший, в яких чергуються темні і світлі ділянки (диски, смужки) і які мають різні светопреломляюшіе властивості. Довжина таких волокон коливається від 1000 до 40 000 мкм, діаметр становить близько 100 мкм. Скорочення скелетних м'язів довільне, иннервируются вони спинномозковими і черепними нервами .
Серцева поперечнополосата м'язова тканина є тільки в серце. Вона має дуже хороше кровопостачання і значно менше, ніж звичайна поперечнополосата тканину, піддається втоми. Структурною одиницею м'язової тканини є кардіоміоцит. За допомогою вставних дисків кардіоміоцити формують провідну систему серця. Скорочення серцевого м'яза не залежить від волі людини.

15. Загальний принцип організації нервової тканини. Структурно – функціональна характеристика нервових клітин та нейрогдії. Класифікація нейронів та нейрогдіїв.
Нервова система – цілісне морфологічне і функціональне об‘єднання спеціалізованих клітин,які забезпечуютьвзаємопов’язанурегуляцію діяльності

всіх систем організму та реакцію на зміну умов внутрішнього та зовнішнього середовища.
Нервова система зв'язує в організмі рецептори, тканини і органи в рефлекторні дуги. Через рефлекторні дуги здійснюються пристосувальні реакції - рефлекси, пристосування стану та діяльності тканин, органів і організму в цілому до умов внутрішнього і зовнішнього середовища, підтримання гомеостазу. Нервова система утворена нейронами і клітинами нейроглії.

Нервова система поділяється на центральну і периферичну. Центральна нервова система включає у собі головний і спинний мозок, а периферична - нерви, що відходять від ЦНС до органів. Структурно-фізіологічної одиницею нервової системи є нейрон. Клітини нейроглії, що розташовуються між нейронами, виконують опорну, захисну і трофічну ролі.
Нейрон. Складається з тіла і відростків: одного аксона і декількох дендритів. У тілі нейрона синтезуються медіатори, клітинні білки та інші компоненти. Воно виконує трофічну роль по відношенню до відростках. Відростків два види: довгий неветвящихся аксон і короткі розгалужені дендрити. Аксон проводить збудження від тіла нейрона до нервових, м'язовим і секреторних клітин, а дендрити - до тіла нейрона.

Кожен нейрон в ЦНС виконує три фізіологічні ролі: сприймає нервові імпульси з рецепторів або інших нейронів; народжує власні імпульси; проводить народжені імпульси до іншого нейрону чи органу.

За фізіологічної ролі нейрони поділяють на три групи: сенсорні, рецепторні; асоціативні, інтернейрони, вставні; ефекторні, рухові, мотонейрони. Рецепторні нейрони розташовуються поза ЦНС, у спинномозкових і черепно-мозкових гангліях. Вони мають довгий аксоноподобний дендрит.

16.Предмет та зміст анатомії, сучасні напрями та методи дослідження

Анатомія людини – наука про форму, будову, походження та розвиток органів, систем і організму в цілому. Ця наука належить до біологічних наук, об’єднаних загальним терміном “морфологія”. Сучасна анатомія широко використовує експеримент і має в своєму розпорядженні новітніми методами дослідження, включаючи сучасну оптику, рентгенівське випромінювання, застосовує методи радіотелеметрії, пластичні матеріали, сплави, консерванти і спирається на закони фізики, хімії, кібернетики, цитології та ін. Методи дослідження в анатомії

Основним методом дослідження в анатомії є розтин і препарування. Сьогодні в анатомії застосовуються також інші методи дослідження:

- метод ін’єкції судин (судини заповнюються контрастною або забарвлюючою речовино);

- метод просвітлення (препарат встановлюється у просвітлюючу речовину, наприклад спирт, гліцерін);

- метод корозії (орган з судинами, ін’єкованими органічними розчинами, поміщається в кислоту або луг);

- метод мацерації (обезжирювання, вибілювання, висушування);

- розпили заморожених трупів;

- бальзамування;

- рентгенологічне дослідження;

- метод ангіографії (рентгенологічне дослідження ін’єкованих судин);

- антропометричні методи (вивчення зовнішніх форм і пропорцій тіла людини).

 

17.Визначення скелета: основні функції скелета. Кістка як орган. Класифікація кісток, навести приклади.Основні етапи розвитку кісток.
Скелет людини — це тверда структура, утворена сукупністю кісток, яка служить опорою людського тіла. При народженні скелет людини містить близько 270 кісток; до досягнення дорослого віку кількість кісток зменшується приблизно до 206, за рахунок зрощення ряду дрібних кісток. Однак в цілому кількість кісток залежить від анатомічних особливостей; наприклад, в окремих людей наявна більша, ніж звичайно, кількість ребер чи хребців.
Маса скелета, в середньому, становить близько 20% від загальної маси тіла.

Скелет виконує такі функції:

-опорну

-захищає м'які та вразливі органи (черепна коробка та грудна клітка)

-кровотворну (кістковий мозок бере участь у формуванні еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів)

-депозитарну (накопичує мінеральні солі)
Класифікація кісток

Розрізняють кістки непарні (розміщені по середній лінії тіла) та парні (розміщені з обох сторін відносно середньої лінії тіла).

За іншою класифікацією, кістки поділяють на:

-довгі, довжина яких переважає над шириною (наприклад, стегнова)

-короткі

-плоскі

-неправильні, що мають складну форму, зовнішні чи внутрішні западини й виступи (наприклад, череп)

-сесамоподібні, приховані у сухожиллях, невеликі за розмірами та завкруглені (наприклад, надколінник)

-вормієві, чи шовні, приховані, невеликого розміру та неправильної форми, містяться у черепних швах.

18.Кістки тулуба:хребці, визначити загальний план будови хребців, описати та продемонструвати особливості будови шийних, грудних, поперекових та крижових хребців.
Хребці утворюють хребтовий стовп, хребет (columna vertebralis), який складається із:

- 7 шийних хребців;

- 12 грудних хребців;

- 5 крижових хребців;

- 5 поперекових хребців;

- 3–5 куприкових хребців.
Шийні хребці (vertebrae cervicales), грудні хребці (vertebrae thoracicae) і поперекові хребці (vertebrae lumbales) є справжніми хребцями (vertebrae verae)

Крижові хребці (vertebrae sacrales) та куприкові хребці (vertebrae coccygeae) зростаються відповідно у крижову кістку (os sacrum) і куприкову кістку (os coccygis). Це несправжні хребці (vertebrae spuriae).
Функція хребців:

1. Опорна і амортизаційна.

2. Захисна.

3. Рухова.

4. Метаболічна.

5. Кровотворна.

Кожний хребець складається з:

- тіла хребця (corpus vertebrae);

- дуги хребця (arcus vertebrae).
Особливості будови шийних та грудних хребців.
Шийні хребці мають такі загальні особливості:

1. На поперечних відростках (processus transversi) є поперечні отвори (foramina transversaria).

2. Остисті відростки (processus spinosi) роздвоєні (крім VII хребця).

3. Поперечні відростки (processus transversi) мають:

- передні горбки (tubercula anteriora);

- задні горбки (tubercula posteriora), які розташовані, відповідно, на ребровому відростку – processus costalis (передньому відростку – processus anterior) і власне поперечному відростку – processus transversus (задньому відростку – processus posterior);

- борозну спинномозкового нерва (sulcus nervi spinalis).

4. Суглобові поверхні (facies articulares) лежать майже у горизонтальній площині.

5. Тіло хребця (corpus vertebrae) вгорі скошене в поперечній площині, а знизу – в стріловій площині.

Осьовий хребець [C II], другий шийний хребець (axis [C II]) має на тілі зуб осьового хребця (dens axis), який складається з верхівки зуба (apex dentis) і основи зуба (basis dentis).

На зубі розташовані передня суглобова поверхня (facies articularis anterior) та задня суглобова поверхня (facies articularis posterior).

На хребці вже є нижній суглобовий відросток (processus articularis inferior) та остистий відросток (processus spinosus).
III–VI шийні хребці [C III – C VI] – типові. Передній горбок (tuberculum anterius) на поперечному відростку VI шийного хребця добре виражений і називається сонним горбком (tuberculum caroticum), тому що до нього можна притиснути загальну сонну артерію (arteria carotis communis) при зупинці кровотечі з її гілок.