Оцiнка ринкової вартостi нематерiальних активiв

У процесi оцiнки нематерiалъних активiв використовують загальноприйнятi пiдходи: доходний, витратний i порiвняльний.

Вибiр того чи iншого пiдходу до оцiнки суттєво залежить вiд виду та характеру нематерiального активу, стабiльностi та природи доходу, що генерується з його допомогою, можливостi його комерцiйного використання (таблиця.1).

Таблиця 1. Прiоритети застосування пiдходiв до оцiнки нематерiальних активiв i ОIВ

Види нематерiальних активiв і ОІВ	Застосовується з у першу чергу	Застосовується у другу чергу	Застосовується рiдко
Патенти i технології	Доходний	Ринковий	Витратний
Товарнi знаки	Доходний	Ринковий	Витратний
Об’єкти авторського права	Доходний	Ринковий	Витратний
Квалiфiкована робоча сила	Витратний	Ддоходний	Ринковий
Інформацiйне прог-рамне забезпечення менеджменту	Витратний	Ринковии	Доходнии
Програмнi продукти	Доходний	Ринковий	Витратний
Дистриб’юторські мережi	Витратний	доходний	Ринковий
Базовi депозити	Доходний	Ринковий	Витратний
Права за франчайзингом	Доходний	Ринковий	Витратний
Корпоративна практика i процедури	Витратнии	Доходнии	Ринковии

В оцiнцi нематерiальних активiв доходному пiдходу належить особливе мiсце як такому, що найбiльше вiрогiдно вiдбиває дiйсну цiннiсть нематерiальних активiв i тi майбутнi вигоди, що одержить власник вiд володiння ними.

Пiд майбутнiми вигодами вiд застосування нематерiалъних активiв розумiють майбутнi надходження чистого прибутку, створюваного безпосередньо даними активами. Їх варто розглядати як грошовий потiк, що утвориться вiд використання нематерiальних активiв.

Використання матпематичного апарату в межах того чи iншого методу передбачає виконання такої послiдовностi операцiй:

• видiлення грошового потоку, що генерується нематерiальним активом;

• детальне або з припущеннями, що спрощують поведiнку грошових потокiв, прогнозування майбутнiх змiн грошових потокiв з урахуванням тривалостi їх надходження;

• визначення ставки дисконту або коефiцiєнта капiталiзацiї для приведення майбутнiх доходiв до дати оцiнки;

• розрахунок вартостi об’єкта на дату оцiнки за формулами дисконтованих грошових потокiв (1) або капiталiзацiї (2):

В_НА = ΣД_і / (1 + r)^і (1)

В_НА =Д / k_кап (2)

де В_НА — вартiсть нематерiального активу;

Д_і - економiчний ефект вiд використання нематерiального активу, що оцiнюється, за i-йперiод;

Д - економiчний ефект вiд використання нематерiального активу, що оцiнюється, за найбiльш характерний (типовий) перiод.

Групування методiв оцiнки нематерiальних активiв за способом видiлення економiчного ефекту грунтується на тому, що в процесi оцiнки важливою проблемою є необхiднiсть видiлення iз грошового потоку, що створюється бiзнесом, тiєi частини, яку дiйсно можна вважати результатом використання саме нематерiального активу.

В першу чергу доцiльно визначити реальний економiчiiий ефект, що створюється завдяки використанню нематерiального активу. Основними джерелами отримання такого ефекту можуть бути:

• надлишковий прибуток, що створюєтъся завдяки нематерiальним активам, якi не вiдображенi у фiнансовiй звiтностi, але використання яких забезпечує доходнiсть на активи i на власний капiтал вище за середньоринковий рiвень;

• реальнi лiцензiйнi платежi, що надходять правовласнику за лiцензiйними угодами на дозвiл використовувати, наприклад, торгову марку або товарний знак;

• перевага в цiнi одиницi продукцiї, що випускається та реалiзуєтъся з використанням об’єкта оцiнки;

• виграш в собiвартостi продукції за рахунок економiї на умовно-змiнних або умовно-постiйних витратах;

• перевага в обсязi реалiзації продукції.

Метод надлишкового прибутку застосовується для оцiнки гудволу i передбачає виконання операцiй у такiй послiдовностi

1. Визначення ринкової вартостi всiх активiв (або власного капiталу) пiдприємства.

2. Розрахунок скоректованого на нетиповi доходи та витрати фактичного чистого прибутку, що отримується за рахунок сумарних iсторичних iнвестицiйних витрат на придбання (створення) всiх активiв (або використання власного капiталу).

3. Визначення середнъоринкової доходностi на активи або власний капiтал.

4. Розрахунок нормалiзованого (очiкуваного) прибутку пiдприємства за умов середньоринкової доходностi активiв (власного капiталу).

5. Розрахунок надлишкового прибутку як рiзницi скоректованого фактичного та нормалiзованого прибутку.

6. Розрахунок вартостi гудволу за формулою:

Г = П – Р * А / k_кап (3)

П - скоректований фактичний чистий прибуток пiдриємства;

Р - середнъоринкова доходнiсть на активи або власний капітапл;

А - ринкова вартiсть активiв (власного капiталу).

Реальний економiчний ефект, що утвориться вiд використання нематерiального активу, видiляєтьея за допомогою процедури порiвняння параметрiв господарської дiяльностi пiдприємства з викориетанням i без використання об’єкта оцiнки. Так, наприклад, економiчний ефект вiд використання нематерiального активу за рахунок збiльшення цiни продукцiї може бути розрахований за формулою:

Д=К*(Ц – Ц_б/вик), (4)

де Д - економічний ефект від використання нематеріального активу;

К - обсяг продукцiї, виробленої (реалiзованої) з використанням нематерiального активу;

Ц, Ц_б/вик - цiна одиницi продукцiї з використанням i без використання нематерiального активу вiдповiдно.

Економiчний ефект за рахунок зниження сукупних витрат завдяки використанню нематерiал ьного активу розраховусться за формулою:

Д = К * (Взм_б/вик - Взм) + ДВпост, (5)

де Взм, Взм_б/вик, - змiннi витрати на одиницю продукції з використанням i без використання нематерiального активу вiдповiдно;

ДВпост - рiзниця в постiйних витратах без використання i з використанням нематерiального активу.

Саме цей економiчний ефект лежить в основi методу виграшу в собiвартостi, що знаходить широке застосування в сферi оцiнки ноу-хау, але не застосовується у випадках оцiнки нових видiв продукції - товарiв, що ранiше не вироблялися i не вводилися в обiг. При цьому в калькуляцiях використовуються данi за наступними статтями витрат: сировина та матерiали, комплектуючi виробiв, обслуговування та ремонт виробничого обладнання, амортизацiя, паливо йiншi види енергії, заробiтна плата, адмiнiстративно-управлiнськi витрати.

Процедури синтетичного видiлення економiчного ефекту (метод "звiльнення вiд роялтi" i метод видiлення частки лiцензiара в прибутку лiцензiата) використовуються для оцiнки вартостi патентiв i лiцензiй i грунтуютьея на загальному вихiдному припущеннi про те, що було б, якби оцiнюваний нематерiальний актив не належав його сьогоднiшньому власнику, який за таких умов був би зобов’язаний здiйснювати регулярнi лiцензiйнi платежi на користь iншої оссоби - власника прав. Однак, насправдi такi платежi не здiйснюються, оскiльки права належать сучасному власнику нематерiального активу, i вiн звiльнений вiд цього обов’язку. Економiя, що утворюєтьея в результатi такого звiльнення, є додатковим прибутком, який генерується нематерiальним активом. А вартiсть об’єкта оцiнки в даному випадку визначаєтьея як поточна вартiсть потокiв додаткових прибуткiв за винятком усiх витрат, пов’язаних iз забезпеченням патенту або лiцензiї, протягом економiчного строку служби патенту або лiцензiї.

Метод "звiльнення вiд роялтi" передбачає розрахуноклiцензiйних платежiв на основi рiчних обсягiв продажiв. Розмiр цих платежiв (роялтi) розраховуєтьея у вiдповiдностi зi сформованою практикою лiцензiйних угод i являє собою процент винагороди за надання права викориетання об’єкта iнтелектуальної власностi. Сума перiодичного платежу у виглядi роялтi визначається шляхом множення рiчної виручки вiд реалiзацiї продукції, що випускається з застосуванням нематерiального активу (за винятком ПДВ i акцизiв), на середнъостатистичну ставку роялтi. Основна маса вiдомих ставок роялтi знаходиться в дiапазонi вiд 0,01 до 0,15.

У методi видiлення частки лiцензiара в прибутку лiцензiата розмiр лiцензiйного платежу визначається шляхом множення рiчної величини прибутку, який отримується вiд реалiзацiї продукції, випущеної з застосуванням нематерiального активу, на середньостатистичну частку лiцензiара, що знаходиться в дiапазонi вiд 0,1 до 0,5. Розмiр частки визначається обсягом переданих прав, наявнiстю та дiйснiстю патентної охорони та розмiром прибутку. Особливим випадком методу вважається "правило двадцяти п’яти процентiв", коли ця частка дорiвнює 0,25.

Витратний пiдхiд застосовується для оцiнки таких нематерiальних активiв, якi створюються самими правовласниками та для яких не iснує ефективного ринку продажiв (науково-дослiднi та дослiдно-конструкторськi розробки, програмнi продукти спецiального призначення й iн.).

Залежно вiд того, яка документацiя, що пiдтверджує витрати на створення об’єкта оцiнки, може бути надана правовласником, використовуються такi основнi методи:

• вихiдних витрат або вiдновлювальної вартостi (якщо в замовника є документально зафiксований кошторис витрат);

• вартостi замiщення (якщо кошторис вiдсутнiй).

Метод вихiдних витрат (iсторичної вартостi) будується на використаннi реальних ретроспективних даних про витрати, якi здiйснено з метою створення оцiнюваних результатiв iнтелектуальної. дiяльностi. його особливiстю є обов’язковiсть iндексацiї виявлених витрат з метою їхнього приведення до рiвня цiн на товари та послуги, щю вiдповiдає датi оцiнки. Така iндексацiя повиина здiйснюватися з застосуванням iндексу споживчих цiн, якi розраховуються Держкомстатом. Можливе також застосування галузевих iндексiв у випадку наявностi iнформації про них. Метод вихiдних витрат застосовується пiд час оцiнки унiкальних нематеральних активiв, спрямованих на космiчну, вiйськову та iншi сфери.

Ринкова вартiсть нематерiальпого активу за даним методом визначається в такiй послiдовностi:

• дослiджується бухгалтерська звiтнiстъ пiдприємства за той перiод, протягом якого виконувалася робота зi створення нематерiального активу та доведення його до готовностi використання в запланованих цiлях. При цьому виявляються всi фактичнi витрати, безпосередньо пов’язанi зi створенням (придбанням) нематерiального активу (витрати на пошуковi роботи та розробку теми, на створення експериментальних зразкiв, на сплату патентного мита, на створення конструкторсько-технiчної, технологiчної, проектної документацiї й iн.);

• будується календарний графiк фактичного витрачання коштiв;

• здiйснюється приведення виявлених фактичних витрат до дати оцiнки за допомогою iндексiв, що враховують змiну цiн за час, що пройшов з моменту здiйснення витрат до часу проведення оцiнки;

• скоректованi витрати пiдсумовуються й отримана сума збiльшується на розмiр розумного пiдприємницького прибутку;

• визначається в грошовому вираженнi величина знижения вартостi об’єкта оцiнки, обумовленого застарiванням нематерiального активу з моменту створення до дати оцiнки.

Метод вiдновлювальної вартостi передбачає визначення суми витрат, необхiдних для створення нової точної копiї оцiнюваного нематерiального активу. Цi витрати повиннi бути розрахованi на основi дiючих на дату оцiнки цiн на товари, послуги та вартiсть робочої сили у вiдповiдному регiонi й у вiдповiднiй галузi економiки. Метод вартостi вiдновлення найчастiше застосовується пiд час оцiнки технологiй i пов’язаних з ними об’єктiв iнтелектуально власностi, що не створюють прямого економiчного ефекту або визначення і прогнозування такого ефекту неможливі. Найчастіше даним методом оцінюються нематеріальні активи, спрямовані на соціальну сферу (охорну здоров'я, освіту і т.ін.)

Ринкова вартість нематеріального активу за цим методом визначається в такій послідовності:

• виявляються фактичнф витрати всіх ресурсів, повязаних зі створенням і введенням у дію нематеріального активу;

• на базі фактичних витрат ресурсів і діючих на дату оцінки цін на товари, послуги та вартвїість робочої сили у відповідному регіоні й у відповідній галузі економіки визначається загальна вартість витрат;

• отримана сума витрат збільшується на розмір розумного підприємницького прибутку;

• визначається в грошовому вираженні величина зниження вартості, обумовленого застаріванням за час, що пройшов з моменту створення нематеріального активу до дати його оцінки.

Метод вартості заміщення пов'язаний із визначенням вартості створення нового активу, еквівалентного об'єкту оцінки за функціональними можливостями та варіантами його використання. При цьому не обов'язкова повна ідентичність структури об'єкта та проироди утворюючих його частин, а процедура оцінки ідентична визначенню відновлювальної вартості об'єкта. Метод вартості заміщення застосовується під час оцінки вартості конструкторської та технічної документації.

Застосування будь-якого методу витратного підходу завершується визначенням зносу, обумовленого факторами функціонального й економічного застарівання, під впливом яких відбувається зниження вартості об'єкта власності. Нематеріальні активи вважаються несхильними до фізичного зносу.

Під функціональним застаріванням розуміють невідповідність функціональних можливостей об'єкта оцінки сучасним уявленням про характеристики власності такого типу. Зниження вартостi, обумовлене цим фактором, визначається шляхом розрахунку вартостi необхiдних доробок так само, як це робиться при визначеннi вартостi замiщення.

Економiчне застарiвання (зовнiшнiй знос) викликається змiною загальної економiчної ситуації в країнi, регiонi або галузi, перебудовою iнфраструктури в мiсцi розташування пiдприємства й iншими факторами, що пiдходять пiд визначення "зовнiщнi умови". Величина економiчного застарiвання розраховується шляхом прямої капiталiзації змiни грошового потоку пiд впливом безпосередньо оцiнюваного нематерiального активу.

При використаннi п орiвняльного (ринкового) пiдходу оцiнюваний нематерiальний актив порiвнюєтъся з аналогiчними об’єктами або iнтересами в цих об’єктах, що були проданi на iнтелектуальному або товарному ринках. Основним методом даного пiдходу є метод порiвняння продажiв. Основними умовами застосування методу є:

• фiксацiя на ринку фактiв продажу об’єктiв аналогiчного призначення та порiвнянної корисностi;

• наявнiсть і доступнiсть iнформацiї про цiни продажу та дiйснi умови здiйснення цих угод;

• наявнiсть аналiтичної iнформацiї про ступiнъ впливу вiдмiнних рис i характеристик таких об’єктiн на їх вартiстъ.

До вiдмiнних рис i характеристик нематерiальних активiв, що є елементами порiвняння, вiдносять.

• обсяг прав, переданих в угодi;

• iснування будь-яких спецiальних умов фiнансування;

• економiчнi умови, що iснували на вiдповiдному вторинному ринку пiд час угоди;

• галузь або бiзнес, де використовувався (буде використовуватися) нематерiальний актив;

• фiзичнi, функцiоналънi та технологiчнi характеристики

• включения iнших (нематерiальних) активiв в угоду.

У зв’язку з тим, що загальнi обсяги продажiв нематерiальних активiв у цілому й iнелектуальнiй власностi зокрема на вiтчизняному iнтелектуальному ринку є досить низькими, то для практичної оцiнки таких об’єктiв порiвняльний пiдхiд використовується рiдко, а доступна iнформацiя про угоди, що мали мiсце в недавньому минулому, використовується скорiше як орiєнтовна, а не як визначальне пiдсумкове значення вартостi об’єкта.