В основі теорії оцінки лежить низка принципів, які є основними в процесі виконання оцінних процедур.
У Міжнародних і Національних стандартах оцінки, спеціальній літературі з оцінної діяльності прийнято виділяти три групи взаємозалежних принципів оцінки [14, 47, 48, 56, 57, 65]:
1) засновані на уявленнях власника;
2) пов'язані з експлуатацією власності;
3) обумовлені дією ринкового середовища:
Група принципів, пов'язаних із уявленням власника про майно, включає:
– принцип корисності. Об'єкт власності має вартість тільки за умов його корисності для потенційного власника або користувача.
Під корисністю в даному випадку розуміють здатність об'єкта власності задовольняти потребу власника в даному місці та протягом даного періоду часу;
– принцип заміщення. Всі об'єкти власності, незважаючи на їхню розмаїтість, є порівняними з точки зору своєї здатності задовольняти певні потреби власника або генерувати йому доход. Тому за придбання об’єкта не сплачується сума, більша від мінімальної ціни об’єкта такої ж корисності, який продається на ринку.
Принцип заміщення дає можливість установити верхню межу вартості оцінюваного майна;
– принцип очікування передбачає, що вартість об'єкта оцінки визначається розміром економічних вигод, які очікуються від володіння, користування, розпорядження ним. Інвестор вкладає кошти в об'єкт сьогодні, оскільки очікує від об'єкту власності отримання потоку доходів у майбутньому. Таким чином, очікування – встановлення поточної вартості доходів або інших вигод, які можуть бути одержані в майбутньому від володіння власністю.
Група принципів, пов'язаних з експлуатацією майна, складається з:
– принципу факторів виробництва. Об'єкт власності є економічною системою, прибутковість якої визначається чотирма факторами виробництва: управлінням, працею, капіталом і землею. Тому для оцінки об'єкта власності потрібно знати частку (внесок) кожного фактора у формуванні доходу всієї системи;
– принципу залишкової продуктивності. Кожний з розглянутих вище факторів повинний бути оплачений (компенсований) з чистого доходу, що створюється завдяки використанню об'єкта власності (табл. 4.1).
Оскільки земля фізично нерухома, то праця, капітал і менеджмент повинні бути залученими до неї. Це означає, що спочатку повинні бути компенсовані «залучені» фактори, а потім залишок доходу виплачується
Таблиця 4.1 – Фактори виробництва та їх компенсація [14]
| № з/п | Найменування фактора | Компенсація |
| Праця | Заробітна плата | |
| Капітал | Прибуток | |
| Управління | Прибуток, заробітна плата менеджерів | |
| Земля | Рента (податки, орендна плата) |
власнику землі як рента. Таким чином, залишкова продуктивність визначається як чистий доход, віднесений до земельної ділянки, після того як компенсується залучення менеджменту, праці та капіталу;
– принципу внеску. Внесок фактора – це частка вартості, на яку збільшується або зменшується вартість об'єкта оцінки внаслідок наявності або відсутності будь-якого фактора. Деякі фактори збільшують вартість майнового комплексу підприємства на величину, більшу за пов'язані з їх залученням витрати, а деякі зменшують. Наприклад, ремонт адміністративного приміщення підвищує його вартість, якщо він зроблений відповідно з існуючими ринковими вимогами, і не додає до сукупної вартості, якщо використовувані матеріали функціонально застаріли.
Таким чином, будь-які додаткові елементи до об'єкта оцінки доцільні тільки за умов, що одержуваний приріст вартості об'єкта перевищує витрати на придбання цих елементів.
Принцип внеску в теорії оцінки означає, що включення будь-якого додаткового активу до складу майнового комплексу підприємства ефективно в тому випадку, якщо за рахунок цього відбувається підвищення ринкової вартості майнового комплексу на величину, що перевищує витрати на придбання даного активу. Для оцінки підприємства необхідно знати внесок кожного фактора виробництва у формування доходу підприємства;
– принципу збалансованості (пропорційності). Будь-якому об'єкту оцінки відповідають оптимальні суми факторів виробництва, при взаємодії яких досягається максимальна вартість цього об'єкта (точка рівноваги факторів). Диспропорції виникають тоді, коли об'єкт оцінки характеризується недостатніми удосконаленнями або переоснащений відповідно до умов і характеру діяльності.
Група принципів, пов'язаних з ринковим середовищем, включає:
– принцип попиту та пропонування (відповідності) – відображає співвідношення пропонування та попиту на подібне майно. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки враховуються ринкові коливання цін на подібне майно та інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропонування та попиту на подібне майно. Якщо об’єкт оцінки не відповідає ринковим стандартам за технічним, технологічним рівнем, рівнем доходності або іншими вимогами, що висуваються до подібного майна за сучасних умов на даній місцевості, то його ціна буде нижче за середньоринкове значення;
– принцип конкуренції – означає, що коли прибуток на ринку аналогічних об'єктів власності перевищує рівень, необхідний для компенсації факторів виробництва, привабливість такого ринку зростає, загострюється конкуренція і, в свою чергу, знижується середній рівень чистих доходів;
– принцип зміни вартості – означає, що вартість об'єкта оцінки, як правило, змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, що підвищують або знижують ступінь корисність такого об'єкта. Наприклад, розвиток транспортної інфраструктури підвищує вартість майнових комплексів підприємств, розташованих у даній територіальній зоні; звільнення висококваліфікованих фахівців, що спроможні інноваційно мислити, скорочує інтелектуальний потенціал підприємства як об'єкта оцінки та зменшує його вартість.
Узагальнюючим для всіх груп принципів, розглянутих вище, є принцип найбільш ефективного використання, який полягає в урахуванні залежності ринкової вартості об'єкта оцінки від його найбільш ефективного використання. Під найбільш ефективним використанням розуміють таке використання майна, що забезпечує створення максимальної вартості об'єкта оцінки. При цьому вивчаються тільки ті варіанти використання майна, які є технічно можливими, дозволеними та економічно доцільними.
