Характеристика істинності наук.

Наука	Наявність фактів	Наявність законів	Передбачення нових фактів	Перевірка практикою
Фізика	+	+	+	+
Психологія	+	+	+	+
Астрологія	+	+	+	?

Взаємозв’язок пізнання і практики різноманітний і зумовлюється такими факторами:

· у практичній діяльності народжуються пізнавальні стосунки, що є основою практики і забезпечують її розвиток;

· практика є основою кожного пізнавального акту, розкриття законів та закономірностей природи і суспільства;

· практика виступає рушійною силою пізнання, що дає необхідний фактичний матеріал, який підлягає узагальненню і теоретичній обробці;

· потреби, завдання, поставлені практикою, служать стимулом розвитку науки;

· практика є сферою застосування знань, і у тому розумінні вона - кінцева мета пізнання;

· суспільна практика (матеріальне виробництво, громадська діяльність, науковий експеримент) виступає єдиним критерієм істини. Практика перетворює в собі об’єктивний світ і природу, що їх перетворює людська діяльність.

Кожна наука має свій об'єкт і предмет дослідження.

Об'єкт – це частина об'єктивної реальності, яка вивчається наукою.

Предмет – це частина, сторона об'єкта або "кут зору", під яким вивчається об'єкт.

Для того, щоб уяснити різницю між об’єктом та предметом дослідження співставимо науки, які мають один об’єкт але різні предмети.

Наприклад: географія, геологія і геофізика. Об’єктом всіх цих наук є Земля – астрономічне тіло. Але предмети різні. Предмет географії – поверхня Землі, її рельєф. Предмет геології – внутрішня будова Землі, надра. Предмет геофізики – фізичні процеси, що відбуваються в надрах, на поверхні Землі та в атмосфері.

Психологія, фізіологія, анатомія людини. Об’єкт спільний – людина. Предмет психології – психічні процеси. Предмет фізіології – фізіологічні процеси. Предмет анатомії – будова тіла.

Формами існування наукових знань про навколишню дійсність є основні елементи людського мислення: факти, поняття, аксіоми, гіпотези, закономірності, закони, теорії, концепції.

Факт – це фіксація певного стану об’єкта чи процесу. Факти стають складовою частиною наукових знань, коли їх систематизовано та узагальнено.

Поняття – форма мислення в якій відображені найбільш суттєві властивості і зв’язки об’єктів, процесів та явищ.

Найбільш широкі поняття, які є базовими для певної науки називають категоріями. Наприклад, категоріями педагогіки як науки є "виховання", "навчання", "розвиток", "освіта".

Під принципом розуміють основне, вихідне положення якої-небудь теорії, вчення, галузі науки.

Аксіома являє собою відправне (вихідне) положення чи твердження якої-небудь теорії, що лежить в основі доведення інших положень цієї теорії, у межах якої воно приймається без доведення. Тобто аксіому слід розуміти як беззаперечну істину, що не потребує доведення.

Найважливішою складовою ланкою у системі наукових знань є наукові закони, що відображають найбільш суттєві, стійкі, такі що повторюються об’єктивні внутрішні зв’язки у природі, суспільстві та мисленні. Звичайно закони виступають у формі певного співвідношення понять, категорій.

Найвищою формою узагальнення і систематизації знань є теорія – вчення або сукупність узагальнених положень, які дають можливість пізнати існуючі процеси і явища, проаналізувати дію на них різних факторів і запропонувати рекомендації по застосуванню їх у практичній діяльності людей. Теорія виростає з практики, узагальнює її, обґрунтовується нею. Більше того, її істинність перевіряється практикою.

Концепція – система поглядів, які певним чином пояснюють процеси та явища.

Доктрина – вчення, наукова теорія, керівний теоретичний принцип.

Коли дослідник ще не має у своєму розпорядженні достатніх фактичних матеріалів, то за засіб досягнення наукових результатів він обирає гіпотезу. Гіпотеза – це науково обгрунтоване припущення, що висувається для пояснення якого-небудь процесу, яке після перевірки може виявитись дійсним або хибним. Тобто гіпотеза являє собою ймовірну відповідь на питання, що виникають у ході дослідження, це одне з можливих рішень проблеми. Після дослідної перевірки гіпотеза або стає науковою теорією, або видозмінюється, або відкидається, коли перевірка дає незадовільний результат. Гіпотеза виступає часто як початкове формулювання, чорновий варіант законів, що відкриваються. Більшість наукових законів було сформульовано саме на основі раніше висунутих гіпотез.

Система наук умовно поділяється на три групи: суспільні, природничі й технічні. Кожна з цих груп має власні предмети і методи дослідження.

Суспільні науки – сукупність наук, предметом дослідження яких є соціально-економічні, політичні та ідеологічні закономірності розвитку суспільства і суспільних відносин, а також духовна культура.

Природничі науки – сукупність наук, предметом дослідження яких є різні види матерії та форми їхнього руху, що виявляються в природі, їхні зв’язки й закономірності.

Технічні науки – науки, що вивчають та визначають закономірності розвитку техніки, способи найефективнішого її використання.

На межі між технічними, природничими та суспільними науками розвиваються нові суміжні галузі науки.

В суміжних галузях наукові дисципліни виражають великі і перспективні проблеми наукового пошуку, що нині зумовлює широке розгортання міждисциплінарних і комплексних досліджень. Яскравим прикладом цього є проблема охорони природи, що перебуває на стику наук про землю, біології, математики, медицини, економіки та ін. Для розв’язання подібних наукових проблем у сучасній науці широко застосовується програмно-цільовий метод організації досліджень.

Формою здійснення і розвитку науки виступає наукове дослідження - вид діяльності, спрямований на здобування нових знань.

 

2. Диференціація та інтеграція (від лат. differentia - різниця, відмінність, integratio -- відновлення, поповнення) наукового знання - два протилежних, але взаємопов'язаних процесу розвитку наукового знання. Диференціація (Д.) - більш глибоке і ретельне дослідження окремих явищ та процесів певної області дійсності на певній стадії еволюції науки. Саме в результаті такого дослідження з'являються окремі наукові дисципліни зі своїм предметом і специфічними методами пізнання.

Відомо, що в Антич. Греції не було суворого розмежування між конкретними областями дослідження і не існувало окремих наукових дисциплін за винятком математики і частково астрономії. Всі відомі знання і прийоми вивчення явищ входили до склад філософії як нерозчленованої галузі знання. Вперше окремі наукові дисципліни виникають в епоху Відродження, коли з'являється експериментальне природознавство, яке почало вивчення природи з встановлення законів найпростішої, механічної форми руху. Зайнявся вивченням руху вільно падаючих тіл, Г. Галілей вперше почав систематично застосовувати експериментальний метод і математичні прийоми обробки його результатів. На цій основі він сформулював пов'язані з ним закони і заклав основи механіки, яку І. Ньютон перетворив на наукову дисципліну. Пізніше поступово формуються фізика, біологія та ін фундаментальні науки про природу. У міру подальшого наукового прогресу відбувається прискорений процес появи все нових і нових наукових дисциплін та їх відгалужень. Хоча при цьому значно зростають точність і глибина знань про дійсність, одночасно слабшають зв'язку між окремими науковими дисциплінами та взаєморозуміння між вченими. У наш час справа доходить до того, що фахівці різних галузей однієї і тієї ж науки нерідко не розуміють ні теорій, ні кінцевих результатів ін галузей. Зростаюча Д. та вузько дисциплінарний підхід загрожують перетворити єдину науку в сукупність відокремлених та ізольованих областей дослідження, внаслідок чого вчені перестають бачити місце результатів своєї діяльності і своєї наукової дисципліни в пізнанні єдиного, цілісного світу.

В самій науці існують засоби і методи для обмеження негативних сторін суто дисциплінарного підходу до вивчення світу. З прогресом наукового пізнання стає все більш очевидним, що зосередження зусиль тільки на встановлення специфічних законів конкретних класів явищ в окремих дисциплінах не сприяє відкриттю загальних, а тим більш фундаментальних законів, за допомогою яких розкривається єдність світу, взаємозв'язок і взаємодія утворюють його систем і процесів. За допомогою емпіричних законів можна зрозуміти і пояснити лише постійні, регулярно повторюються зв'язку спостерігаються між явищами. Теоретичні закони, що розкривають більше істотні, глибокі зв'язки між ними, дають можливість більш точно пояснити не тільки конкретні факти, але й самі емпіричні закони. Ще більшою пояснювальну і передбачувану силою володіють фундаментальні закони і принципи науки.

Інтеграція (І.) наукового знання здійснюється в різних формах і зачіпає як емпіричні, так і фундаментальні теоретичні закони. Нерідко І. починається з застосування понять і методів однієї науки в інший і завершується створенням широких міждисциплінарних теорій і напрямків дослідження.

 

 

3. галузеві академії наук

Національна академія наук України та галузеві академії наук - Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України є державними науковими організаціями, що засновані на державній власності.

Кошти на забезпечення діяльності академій щорічно визначаються у Державному бюджеті України окремими рядками. Фінансування академій може здійснюватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством України.

До складу академій можуть входити наукові установи, підприємства, організації, об'єкти соціальної сфери, що забезпечують їх діяльність.

Державне управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності академій здійснюється згідно з законодавством України у межах, що не порушують їхньої самоврядності у вирішенні питань статутної діяльності і свободи наукової творчості.

Самоврядність академій полягає у самостійному визначенні тематики досліджень, своєї структури, вирішенні науково-організаційних, господарських, кадрових питань, здійсненні міжнародних наукових зв'язків.

Академії виконують замовлення органів державної влади стосовно розроблення засад державної наукової і науково-технічної політики, проведення наукової експертизи проектів державних рішень і програм.

Академії щорічно звітують перед Кабінетом Міністрів України про результати наукової і науково-технічної діяльності та використання коштів, виділених їм із Державного бюджету України.

Національна академія наук України - вища наукова організація України, яка організує і здійснює фундаментальні та прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних і гуманітарних наук, а також координує здійснення фундаментальних досліджень в наукових установах та організаціях незалежно від форм власності. При Національній академії наук України створюється міжвідомча рада з координації фундаментальних досліджень в Україні. Положення про раду та її склад затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Галузеві академії координують, організують і проводять дослідження у відповідних галузях науки і техніки.

Держава передає академіям у безстрокове безоплатне користування без права зміни форми власності основні фонди, а також обігові кошти. Використання майна, переданого академіям, здійснюється ними відповідно до законодавства та статутів академій. Земельні ділянки надаються академіям у постійне користування або в оренду відповідно до земельного законодавства України. { Частина десята статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1377-IV від 11.12.2003 }

Національна академія наук України здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України та свого статуту, який затверджується загальними зборами Національної академії наук України та реєструється Міністерством юстиції України. { Частина одинадцята статті 15 в редакції Закону N 3065-III від 07.02.2002 }

Галузеві академії наук України здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України та своїх статутів, які приймаються загальними зборами академій. Статути галузевих академій наук затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Загальні збори Національної академії наук України та галузевих академій наук мають виключне право вибирати вчених України дійсними членами та членами-кореспондентами, а іноземних вчених - іноземними членами відповідних академій.
Подробнее:http://kodeksy.com.ua/pro_naukovu_i_naukovo-tehnichnu_diyal_nist/statja-15.htm

 

4. Відповідно до ст. 21 Закону України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” за рахунок державного бюджету здійснюється фінансування наукових досліджень проблем соціального розвитку села та агропромислового виробництва.
Дослідні та дослідно-експериментальні господарства мають право самостійно визначати свою господарську діяльність, розвивати зв’язки з промисловими підприємствами та зарубіжними партнерами. Доходи від освоєння науково-технічних нововведень в агропромисловому виробництві протягом 5 років не підлягають оподаткуванню.
Підготовка й перепідготовка спеціалістів для соціальної сфери села здійснюється за рахунок державного бюджету через систему державних закладів освіти та науки. Законодавство України визначає основні форми підготовки спеціалістів і підвищення їх кваліфікації. Відповідно до законів України від 4 червня 1991р. “Про освіту”(в редакції Закону від 23 березня 1996 р.), від 10 лютого 1998 р. “Про професійно-технічну освіту”, від 13 травня 1999 р. “Про загальну середню освіту” та від 17 січня 2002 р. “Про вищу освіту”, спеціалісти для села можуть готуватися засобами загальної середньої освіти, у професійно-технічних закладах, закладах вищої освіти шляхом підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів.
Відповідно до ст. 22 Закону України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”, в усіх вищих навчальних закладах (університетах, інститутах), коледжах, технікумах тощо встановлюється обов’язкова для виконання квота приймання сільської молоді. Порядок та умови квотування, а також використання випускників визначає Уряд.
Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів і робітничих кадрів для виробничої та соціальної сфери села в державних навчальних закладах провадяться за рахунок державного й місцевого бюджетів, а також на підставі договорів між навчальними закладами, підприємствами, організаціями.
Перепідготовка й підвищення кваліфікації спеціалістів, робітничих кадрів є обов’язковими і здійснюються періодично в строки, визначені державними органами. У разі невиконання відповідних договорів сільськогосподарські підприємства, незалежно від форм власності, а також організаційно-правових форм, у тому числі фермерські господарства, відшкодовують матеріальні витрати державному і місцевому бюджетам в порядку, визначеному Урядом.
З метою підвищення рівня зайнятості сільського населення Державна програма розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року передбачає: збільшення кількості працівників сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм завдяки нарощуванню обсягів виробництва; сприяння розвитку особистих селянських господарств, власники яких приєднали до присадибних ділянок землі, отримані внаслідок розпаювання сільськогосподарських угідь; створення мережі підприємств і організацій агросервісу, передусім, у сфері матеріального постачання та збуту продукції; розвиток малого підприємництва у сферах діяльності, не пов’язаних із сільськогосподарським виробництвом, зокрема побутового та комунального обслуговування населення, туризму тощо; законодавче врегулювання питань зайнятості сільських громадян, які одержали в приватну власність земельні ділянки у процесі реформування сільськогосподарських підприємств, та питань, пов’язаних із наданням таким громадянам статусу безробітних у разі втрати ними роботи.
Програма спрямована на реалізацію заходів щодо зростання доходів сільського населення. До таких заходів належать: впровадження механізму забезпечення державних гарантій, положень Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями на 2002—2003 роки, галузевих угод, а також колективних договорів щодо оплати праці та захисту прав працівників на своєчасну виплату заробітної плати аж до притягнення в установленому порядку винних у порушенні зазначених гарантій і положень до відповідальності; формування та здійснення ефективної цінової політики в галузі сільського господарства; погашення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам сільськогосподарських підприємств усіх організаційно-правових форм; поступове зменшення виплати заробітної плати працівникам сільськогосподарських підприємств у натуральній формі; створення умов для участі членів трудового колективу в розподілі та одержанні частини прибутку сільськогосподарського підприємства; підвищення рівня забезпечення найманих сільськогосподарських працівників страховими виплатами та соціальними послугами за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням; розв’язання проблеми фінансування виплати пенсій сільським жителям.