Матеріали методичного забезпечення заняття

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

(для викладачів)

Тема: «Християнський храм та культура»

Актуальність теми: Християнські цінності та християнські традиції є основою нашої культури і моральності, одним з джерел всіх досягнень українського народу впродовж його тисячолітньої історії.Сакральне мистецтво, як складова духовної культури, – це мистецтво яке найтісніше пов’язане з вірою в Бога та релігійним життям людини. Воно завжди відображало духовні, моральні, естетичні вартості суспільства та його часу, надаючи тим вартостям особливого статусу святостей, поєднуючи в собі вічне та тлінне.

 

Навчальна мета:

Знати: сутність та призначення сакрального мистецтва; основні види та форми сакрального мистецтва; будову храму та його символіку.

Вміти: виявити спільне та відмінне в побудові католицьких, православних та протестантських храмів.

Розуміти: необхідність врахування історичних, культурних та соціальних факторів при аналізі зразків сакрального мистецтва.

Міждисциплінарна інтеграція

№	Дисципліни	Знати:	Вміти
	Забезпечуючі: Психологія, Соціологія, Філософія, Людина і світ, Історія України, Всесвітня історія	Історію мистецтва, архітектури в Європі; історію найвідоміших храмів України	Виявляти соціальні, політичні та економічні фактори формування мистецтва та архітектури
	Забезпечувані: Філософія, Політологія, Соціологія	Вплив сакральної культури на світську культуру	Виявляти зв'язок між моральністю і красою у розвитку особистості
	Внутрішньопредметна інтеграція: Сакральне мистецтво та мораль	Матеріальні форми вияву духовності і віри людини

Тривалість заняття: 2 години

 

План і організаційна структура заняття:

№	Основні етапи заняття, їх функції та зміст	Навчальні цілі в рівнях засвоєння	Методи контролю і навчання	Матеріали методичного забезпечення	Час в хвилинах
	Підготовчий етап: 1) Організаційні заходи			Методичні рекомендації
2) Постановка навчальних цілей			Методичні рекомендації
3) Контроль вихідного рівня знань	Другий	Тестування, словниковий диктант	Тести, словник
	Основний етап: 1) Обговорення основних питань теми	Третій	Питання для обговорення	Методичні поради для студентів, конспект лекції
2) Перевірка самостійної роботи студента.	Третій	Завдання для самостійного опрацювання	Зошит, методичні рекомендації для самостійної роботи студента
	Заключний етап: 1) Контроль і корекція рівня професійних навичок	Третій	Питання для самоконтролю	Методичні рекомендації
2) Підведення підсумків, оголошення оцінок		Індивідуальний контроль	Результати тестування і опитування
3) Домашнє завдання, інструкція до виконання			Методичні рекомендації

 

Матеріали методичного забезпечення заняття

Питання для обговорення:

1. Християнська культура та сакральне мистецтво:

- сутність та призначення сакрального мистецтва;

- сакральне мистецтво та мораль; Зв’язок краси і моральності у розвитку особистості;

- культура та сакральне мистецтво;

- сакральна література;

- сакральна архітектура;

- сакральний живопис;

- сакральна музика;

- християнська символіка.

 

2. Християнський храм і його будова:

- будова храму та його сакральний зміст;

- символіку храмових споруд;

- особливості будови католицьких, православних та протестантських храмів;

- особливості церковних архітектурних стилів України;

- найвідоміші храми України;

- ікони у храмі та вдома;

- призначення іконостасу та сакральний зміст його частин.

 

. Християнська культура та сакральне мистецтво

Розмірковуючи про християнську культуру, слід розрізняти власне те, що становило культуру церкви, і те, що розвивалося під впливом церкви, але безпосередньо до церковного життя не належало. Як і кожна релігія, християнство має свій культ, тобто сукупність предметів, текстів і дій, що вважаються сакральними (священними) і регламентуються церковними нормами. В широкому розумінні слова всі такі словесні і несловесні дії сучасна семіотика називає текстами. Отже, до культури церкви у власному розумінні слова належать лише сакральні тексти. Зрозуміло, що і породження (створення) цих текстів, і їх розуміння та тлумачення вимагають певної сукупності ідей (ідеології). Богослов’я (теологія), взагалі кажучи, належить до сакральної культури. Проте воно непомітно переходить у філософію, де ідеї та тексти вже мають авторський характер, не регламентуються безпосередньо церковними установами. Точніше, до сакральної культури входить не сама по собі теологія, а ті її результати, які набувають чітких мовних формулювань і вже як формули приймаються церковними рішеннями.

Сакральна література. Виділення в літературі, в тому числі сакральній, різних жанрів має спиратися на якісь ознаки літературного характеру. На цій підставі можна виділити тексти, які вживалися в культових дійствах як формули, дослівно, і тексти, які вимагали імпровізації. Прикладом останніх можуть бути проповіді. Тексти проповідей можна вважати церковною публіцистикою; маючи повчальний, дидактичний характер, вони виходили за межі суто релігійної тематики, мали значення і моральне, і політичне, і філософське.

Сакральна архітектура — це архітектура храму. Напочатку, після того, як ранньохристиянські храми вийшли з підземних катакомб, зразком для храму слугували величезні громадські споруди римського часу, базиліки, увінчані величним куполом, що знаменував небесне шатро. З базилікальної конструкції виходила вся західна храмова архітектура, де на той час панував романський стиль («важке мовчання», за висловом Родена) і де вже з’явились готичні споруди. Коли Русь почала храмове будівництво, у східній церкві панувала так звана хрестово-купольна конструкція. Вона виникла в Малій Азії, у /95/ сирійців та вірмен, і стала визначати особливості константинопольської архітектурно-будівничої школи. а час, коли Русь прийняла християнство, у Візантії давно вже закінчилися суперечки між іконоборцями та іконошанувальниками і встановилася догматика сакрального малярства, що синтезувала східнохристиянську теологію та східнохристиянську естетику.

Живописними образами вкрито увесь внутрішній простір храму. Існує чітка система, за якою на площинах стін та склепінь розміщуються різні сюжети та фігури. Образний ряд читається, як і текст, зліва направо і згори вниз, починаючи з купола. Сьогодні ми можемо «прочитати» у такий спосіб живописний текст класичного східнохристиянського храму в Київській Софії. В центрі куполу знаходиться образ Христа-Пантократора (вседержителя). Він суворий і наче старший віком, непідготовлений глядач іноді думає, що то Бог-Отець. Насправді ж, як говорилося вище, Бог-Отець не має тварного образу і, згідно з тодішніми нормами, не міг бути зображений. В просторі храму зображено священні події, свята, просто лики святих, адже церква є сукупністю усіх її членів, у тому числі небесних. Образи, які ми бачимо у храмі, є символи того ж порядку, що й слова; образами храм розповідає свою сакральну ідею. Тому немає нічого дивного в тому, що в таїнстві євхаристії Христос зображений двічі: адже словами ми спочатку розповідаємо про те, що Христос переломлює хліб, а потім — про те, що він розливає вино. В іконі Різдва зображено на одній площині події, які за текстом відбувалися в різний час: і в цьому немає нічого парадоксального, адже тут немовби ведеться розповідь на різних сторінках однієї книги.

Сакральна музика. Музика є невід’ємною складовою тієї священної містерії, яку ми називаємо службою. Можна було б чекати, що в сакральній музиці ми зустрінемося з явищем, подібним до того, яке спостерігали в організації сакрального простору храму і ікони: самостійна роль ритміки і гармонії музичних ліній і фарб для передачі нетварної, неспостережуваної природи вічного Божого буття. Проте нічого подібного східнохристиянська музична естетика не знає. Спів у службі підпорядкований словесному тексту, позбавлений ритмічної організації і самостійного мелодійного статусу. В православній церкві заборонялося багатоголосся, органічне для слов’янської музичної культури. Музична культура східної церкви, здається, не використовує наявних можливостей для створення абстрактного художнього образу нетварного світу.

Християнська релігія трактує символіку хреста зв'язку з тим, що на ньому був розп'ятий Ісус Христос. Під час земного життя Ісуса застосовувались для страти кілька видів хрестів.

Перший — трикінцевий, мов літера Т. Вертикальний стовп — для тіла і ніг розп'ятого, горизонтальний брус — для рук. Такий хрест у християнській символіці трапляється рідко.

Другий — чотирикінцевий, мов літера X, так званий укопаний. Нижні кінці його вкопувались у землю, до них прибивалися ноги покараного, а до верхніх — руки. У православних він відомий як Андріївський. На ньому, за переказом, було розіп'ято Андрія Первозванного, який благословив Київ і киян з пагорба, де тепер стоїть Андріївська церква.

Третій, найпоширеніший,— теж чотирикінцевий, поперечний брус якого ладнався нижче верхівки вертикального стовпа, так званий вбитий. На такому хресті було розіп'ято Ісуса.

Четвертий — п'ятикінцевий, різновид першого, трикінцевого, але з діагональною поперечною планкою внизу вертикального стовпа для ніг, яка відтворює напрям списа, яким було вражене тіло мертвого Христа.

П'ятий — шестикінцевий, різновид третього. На ньому є невелика горизонтальна планка, трохи вище від бруса для рук. Походження її пояснюють тим, що Пілат повелів прикріпити над Ісусом табличку за написом: «Ісус Назарей, Цар Іудейський», тому-то інколи на цій планці ставляться ініціали «І.Н.Ц.І,».