Вимоги до соціального працівника у Бельгії

Соціальний працівник повинен володіти ефективними методами соціальної роботи. Може навчитися у викладача нових методів роботи, які потім зможе ефективно використовувати у своїй повсякденній роботі.

Соціальний працівник повинен самовдосконалюватись. Це означає, що він повинен прагнути до самоосвіти: читати наукову літературу, пресу, брати активну участь в семінарах, конференціях, ознайомлюватись з новими досягненнями в галузі соціології та соціальної роботи.

У місті Монс (Бельгія) знаходиться один із закладів для ментальних інвалідів — «Sent Alfred». Соціальні працівники цього закладу допомагають своїм клієнтам жити повноцінним життям. Вони сприймають їх як дорослих, яким притаманні всі сфери життя людини — побут, робота, дозвілля, сфера духовного життя, друзі та сім’я, сфера почуттів та сексуальності, а також приватна сфера, яка є сферою невтручання. У всіх інших сферах соціальний працівник даного закладу відіграє важливу роль.

 

5. Досвід соціальної роботи у Швейцарії

У Швейцарії існує градація між соціальними працівниками і соціальними педагогами, а також спеціалістами у сфері дозвілля, аніматорами. Школи із підготовки даних спеціалістів об’єднуються в асоціації.

Таким чином, у Швейцарії створена Асоціація шкіл соціальної педагогіки, яка об’єднує 14 шкіл. Асоціація шкіл соціальної роботи — 10 шкіл, Асоціація шкіл соціокультурної анімації — 4 школи. Поза рамками асоціації існує університет з підготовки соціальних педагогів.

Специфіку підготовки соціальних працівників у Швейцарії обумовлює той факт, що зміст, форми і методи соціальної роботи здебільшого обумовлюються недержавними ініціативами на місцевому рівні та на рівні кантонів. Власне тому, швейцарські школи соціальної роботи у більшості випадків створюються на рівні кантонів, а інколи і на рівні кількох кантонів. Жодна із шкіл соціальної роботи не є федеральною, і жодна з них не є державною школою.

У Швейцарії на 25 кантонів припадає лише 10 шкіл соціальної роботи. Всі вони дають освіту на рівні коледжу. Як уже зазначалося, соціальних працівників у цій країні готує один університет, проте він працює за програмою соціальних наук в цілому і не входить у Швейцарську Асоціацію шкіл соціальної роботи. Членом цієї організації може стати будь-яка школа, яка визнає вимоги Асоціації щодо рівня і якості підготовки соціальних працівників.

Деякі кантони (чи групи кантонів) створюють школи, які готують спеціалістів для трьох основних сфер — соціальної роботи, соціальної педагогіки і соціальної анімації. Такі школи можуть бути членами усіх трьох асоціацій: Асоціації шкіл соціальної роботи, Асоціації шкіл соціальної педагогіки та Асоціації навчальних закладах. Це фактично означає опанування другою професією, тому вік студентів зазвичай складає соціокультурної анімації. Останнім часом у Швейцарії спостерігається тенденція до об’єднання цих асоціацій. Кожна школа підпорядковується перш за все уряду кантону і організаціям, які мають статус фондів чи асоціацій.

Оскільки підготовка кадрів для системи соціальної служби у Швейцарії здійснюється на рівні коледжу, практично поза університетськими структурами, тому вона певною мірою типова для західноєвропейської системи. Цим вона відрізняється від системи підготовки соціальних працівників Канади і США, де соціальна освіта є частиною університетської підготовки.

Характерною рисою процесу здійснення соціальної освіти у Швейцарії є те. що студентами шкіл соціальної роботи стають люди старшого віку. Так дослідження, проведене серед студентів шкіл соціальної роботи у німецькомовній частині Швейцарії свідчить, що близько 60% усіх студентів старші 30-ти років; близько 17% — старші 40 років. Лише 10% серед них мають вік від 21 до 25 років. Що стосується співвідношення статей, то, за даними Асоціації шкіл соціальної роботи, воно знаходяться приблизно у пропорції 1:1.

Причини таких вікових особливостей студентів можна розглядати у двох площинах. По-перше, критерієм, за яким відбирають студентів для шкіл соціальної роботи є «особиста зрілість», пов’язана з віком і життєвим досвідом. Власне через критерій зрілості опановувати професії соціальної сфери приходять дорослі люди. Тому програма навчання у школах соціальної роботи і розрахована на працюючих людей. Це в значній мірі імпонує тим, хто хоче з певних причин змінити професію чи розпочати нову кар’єру. Мотивація зміни кар’єри, як правило, не пов’язана з матеріальними питаннями, а лише з бажанням «бути соціальним працівником», бути потрібним людям. У школи соціальної роботи приходять навчатися дорослі студенти також у зв’язку із змінами ціннісних орієнтацій. У будь-якому випадку відбір у школи соціальної роботи достатньо жорсткий. Нерідко на навчання відбирають лише 50% від числа бажаючих отримати відповідну спеціальність.

У 1983 році Асоціація шкіл соціальної роботи Швейцарії опублікувала вимоги до вступу у відповідні школи. По-перше, студенти не повинні бути молодшими 27 років (для вечірнього відділення — не молодшими 22 років). Вони повинні мати завершений 12-річпий курс навчання у школі, добре знати одну іноземну мову, володіти вміннями, необхідними для роботи в офісі (особливо вмінням друкувати) та мати хоча б один рік стажу роботи у близькій до соціальної роботи галузі.

Деякі школи ставлять додаткові вимоги, наприклад, пройти курси з основ соціальної роботи, мати практичний стаж у галузі соціальної роботи або підходити під більш високий віковий ценз. Тенденція підвищення різноманітних вимог до вступників у значній мірі пов’язана із зростанням престижу професії. У вимогах Асоціації говориться і про структуру змісту підготовки соціальних працівників. Сюди входять: розуміння і аналіз соціальних проблем, організація системи соціальної служби і роль у ній соціальної роботи, методи і технології практики соціальної роботи, зв’язок із спорідненими професіями, соціальна робота і її соціально-політичні функції, професійна підготовка, підвищення кваліфікації соціальних працівників, написання рефератів. У школах соціальної роботи значна увага приділяється вивченню таких предметів як педагогіка, психологія, соціологія, право, антропологія, економіка, соціальна політика, соціальні проблеми, філософія, етика, теологія, аспекти медицини, психіатрії, соціальна робота з окремими клієнтами, сім’єю, групою, проекти у соціальній роботі, суспільні взаємовідносини у соціальній роботі та інші.

Школи володіють достатнім рівнем свободи для оцінки діяльності студентів. Ця оцінка може проводитись систематично або після завершення певних періодів навчання.

Заняття, як правило, проводяться у групах чисельністю 15-25 чоловік. Сформована на початку навчання, група залишається незмінною протягом усього періоду навчання. Це у певній мірі може служити підставою для припущення про відсутність мобільності у студентській діяльності.

Навчання студентів у «стабільних» групах має як переваги, так і недоліки. З цього приводу можна сказати наступне: навчання у стабільній групі протягом довгого періоду часу або значно підвищує якість навчання, або перешкоджає постійному навчанню; навчання у такій групі дає можливість при потребі зробити її об’єктом вивчення (в аспекті внутрігрупового спілкування, конфліктів чи т.п.); проте, організація професійної підготовки у стабільних групах не дає можливості у повній мірі використовувати інтереси, нахили і потреби студентів, що негативно позначається на мотивації уміння.

Основна мста шкіл соціальної роботи — здійснити підготовку студентів до практичної соціальної роботи. Після завершення школи кожен студент може отримати спеціалізацію і включитися у будь-яку діяльність у галузі соціальної роботи. Важливим місцем, де він може «випробувати» себе і свій рівень готовності до практичної роботи, є практика, підготовка рефератів. У процесі такої роботи студент обирає найбільш привабливу для себе сферу.

Очевидно, що соціальна робота у Швейцарії найближчим часом буде спрямована на вирішення проблем, які виникнуть у ході інтеграції європейських країн. Власне інтеграційні процеси з особливою гостротою ставлять проблеми мобільності і міжнародного підходу до вирішення соціальних і соціально-педагогічних проблем.

Спеціалізація та післядипломне навчання наданий час у Швейцарії вирішуються лише на особистісному рівні. Асоціація шкіл соціальної роботи, щоправда, звертається до шкіл з проханням пропонувати бажаючим курси підвищення кваліфікації, які б постійно функціонували, але багато шкіл у цьому питанні проявляють абсолютну пасивність.

Сама Асоціація володіє лише програмою підготовки майбутніх викладачів соціальної роботи з кваліфікації інструкторів соціальної роботи. У контексті світової практики, де питанням неперервної професійної освіти соціальних працівників приділяється значна увага, Швейцарії ще тільки належить вирішувати дані проблеми. До дослідницької практики у галузі соціальної роботи Асоціація не пред’являє ніяких особливих вимог. Дослідження — якщо вони де-небудь і проводяться — досить випадкові і у значній мірі залежать від ініціативи викладачів школи. Деякі школи шукають спонсорів для підтримки дослідницьких програм, і якщо це їм вдається, організовують дослідницьку діяльність. Заради справедливості варто зауважити, що дослідницькі проекти і програми через брак уваги і засобів для їх проведення у цій країні носять безсистемний та епізодичний характер

 

6. Зміст та система соціальної роботи в Польщі.

Робота соціальних працівників у Польщі проводиться з:

· людьми похилого віку,

· пацієнтами центрів служби здоров’я (стаціонарних і амбулаторних), сім’ями,

· дітьми, людьми, залежними від алкоголю чи наркотиків,

· клієнтами служб реабілітації

· клієнтами добровільних громадських соціальних організацій.

Для працівників соціальної сфери ставляться такі вимоги:

1. Здатність зрозуміти особистісні та соціальні проблеми і вміти грамотно приймати рішення стосовно виду, форми й інтенсивності необхідної допомоги.

2. Здатність надати допомогу в атмосфері двосторонньої довіри і поваги з використанням методів, які активізують здатність клієнтів самостійно вирішувати власні життєві проблеми і поліпшувати адаптацію до нових життєвих умов («допоможи їм так, щоб вони змогли самі собі допомогти»).

3. Уміння використовувати принципи, форми і методи роботи, адекватні відповідній ситуації, а також — знання методів роботи з індивідуумом, групою і життєвим простором (знання середовища і планування роботи в середовищі).

4. Здатність співпрацювати з інститутами, організаціями і, особливо, із фахівцями і волонтерами.

5. Систематично підвищувати кваліфікацію у галузі організації соціальної допомоги і раціонального використання відповідних служб.

6. Уміння вивчати і запозичувати досвід з провідних досягнень у соціальній роботі.

Професійна підготовка фахівців у колегії включає у себе наступні три основні компоненти:

- університетську освіту (гуманітарні і суспільні предмети);

- освіту у сфері спеціальних і професійних предметів;

- практичну освіту і практику в спеціальних закладах — реабілітаційних, ресоціалізаційних, виховних, у лікарнях, судах, у поліції і т.д.

Такий спосіб підготовки студентів сприяє тому, що вони в майбутньому можуть самостійно вирішувати проблеми виховання, допомоги дітям з особливими потребами, проблемним сім’ям, молодим людям і дітям, яким загрожує залежність від алкоголізму і наркоманії, а також людям похилого віку. Окрім того, вони володіють технологією виховання дітей і молоді через їх залучення до спорту та здорового способу життя.

Колегія має також власний центр, в якому студенти проходять практичні заняття: це DOMPO — денний молодіжний реабілітаційний центр. У діяльності цього центру студенти беруть активну участь, організовуючи заходи для дітей — зимовий і літній відпочинок, дитячий театр, свято ялинки, волонтери реалізовують програму «Діти вулиці», функціонує театр.

Співробітництво з вищими навчальними закладами дає можливість Учительській колегії Белостоку давати студентам високий рівень освіти, створювати нові програми, які відповідають світовим тенденціям розвитку соціальної освіти.

У Польщі, як католицькій країні, найбільш вагомий вплив на всі напрямки соціальної роботи і соціальної освіти здійснює церква.

Священики та інші особи, пов’язані професійно або на волонтерських засадах з костелами та іншими конфесійними закладами і організаціями, організовують не лише практичну соціальну допомогу і підтримку нужденним.

 

7. Система соціальної допомоги у Болгарії.

Процес становлення у Болгарії бере свій початок з 1932 року відкриттям школи соціальної роботи у Софії. Слід зазначити, що на розвиток педагогічної думки в Болгарії у ті роки значний вплив мала німецька філософія і педагогіка. У Болгарії були добре відомі імена і праці П. Наторпа, А. Дістервеґа, А. Соломон і П. Бергемана. Термін «соціальна педагогіка», тобто «педагогіка нужденних» був загальновизнаним.

Дослідник Н. Владінска відмічає, що навчальний план цієї першої школи соціальної роботи в Софії був складений на основі навчальних планів шкіл соціальної роботи Німеччини і Швейцарії. Термін навчання у цій школі тривав два роки на базі середньої освіти. Основне призначення функціонування цієї школи — це підготовка дівчат і жінок до виконання на професійному рівні функцій соціального працівника, виховання їх свідомими громадянами і соціально активними особистостями і підготовки їх до правильного розуміння і виконання функцій матері, домогосподарки і дружини.

Про рівень підготовки випускників цієї школи красномовно свідчить перелік предметів, які в ній вивчалися. Усі предмети умовно можна поділити на три групи. Перша група включала в себе предмети безпосередньої підготовки до соціальної роботи (соціологію, соціальний захист, соціальну політику і соціальне законодавство, соціальне навчання, соціальну етику, соціальну психологію, соціальну педагогіку, соціальні хвороби і гігієну, соціальну роботу і соціальне забезпечення та ін.). Друга група включала в себе предмети, пов’язані з материнством і домашнім господарством (гігієна — загальна гігієна з анатомією і спеціальна гігієна жінки, виховання дитини з базовими знаннями про дитячі інфекційні хвороби, дитяча психологія, корекційна педагогіка, дитяча література, ведення домашнього господарства і домашня бухгалтерія, наука про харчування). У третю групу можна віднести предмети культури і освіти (історичний розвиток європейської громадянської свідомості, принципи держави і політики, сімейне законодавство, сучасні мови: французька, німецька або англійська).

Аналіз курсів навчального плану свідчить про гуманітарний характер навчання. У процентному співвідношенні перевага віддавалася не медичним, а соціальним дисциплінам. Заслуговує на увагу той факт, що у школі була зреалізована нова в ті часи ідея вивчення соціальної педагогіки і соціальної роботи як курсів, які забезпечували спеціалізовану підготовку. У процесі підготовки соціальних працівників особлива увага приділялася їх підготовці до роботи з жінками, дітьми та молоддю. З метою підготовки майбутніх фахівців до роботи з жінками ними вивчалися такі предмети: жінки в політиці, жіночі організації, жіночий рух, жіночі об’єднання, правовий статус жінок та ін.

Належній підготовці до роботи з дітьми і молоддю сприяло вивчення таких предметів: законодавство й організація практичної допомоги дітям, дитяча література, дитячі ігри, виховання дітей різних вікових груп, виховання і харчування дитини, правовий статус дружини, матері і дитини, молодіжний рух за кордоном і в Болгарії.

Соціальна допомога у Болгарі проводиться:ї

· у службах соціального забезпечення при муніципалітетах;

· на промислових підприємствах, де в основному працювали жінки;

· у відділах при поліцейських дільницях, а особливо у відділі «Турбота про суспільну мораль» і по роботі з дітьми і молодими дівчатами, які зазнали морального чи фізичного насилля;

· у школах, де навчалися учні з девіантною поведінкою.

У період з 1944 по 1973 pp. у Болгарії внаслідок реалізації концептуальної ідеї про те, що зміни соціально-економічного устрою призведуть до ліквідації причин існування соціальних проблем, фактично був зруйнований набутий цінний досвід підготовки соціальних працівників.

Тільки у 1973 році у Софії була відновлена підготовка соціальних працівників на базі медичного коледжу. У 80-х роках XX століття підготовку соціальних працівників здійснював медичний коледж, що знаходився у місті Велике Тирново. Термін навчання на базі середньої школи тривав два роки. Навчальний план підготовки фахівців для соціальної сфери був побудований на основі навчальних планів, що функціонували у Польщі. У процесі підготовки майбутні соціальні працівники готувалися до виявлення людей, які потребують соціальної допомоги, вивчення їхніх родин, матеріального, соціального, професійного статусу і життєвого рівня та пошуку ефективних способів вирішення їхніх проблем; до соціальної роботи з людьми, які потребують трудової реабілітації; до соціальної роботи з інвалідами. При цьому значна увага приділялася підготовці до соціальної роботи, спрямованої на вирішення матеріальних проблем клієнтів: матеріальна допомога пенсіонерам, підтримка інвалідів, людей похилого віку, родин із низьким матеріальним статком, розширення і сприяння в будівництві закладів соціального забезпечення та здійсненню соціальної роботи в них.

Як бачимо, майбутніх соціальних працівників готували до виконання найрізноманітніших соціальних завдань. Для їх успішного вирішення необхідно було опанувати знаннями й уміннями різноманітних наукових сфер. У процесі підготовки пріоритет віддавався медичним курсам: 342 години були присвячені анатомії, фізіології, педіатрії, геронтології, а також вивченню різноманітних захворювань та їх соціальних аспектів. Окрім того, 133 години були виділені на вивчення медицини, економіки і соціальної реабілітації. За чисельністю годин другою найбільшою групою із загальною кількістю 315 навчальних годин складали юридичні й економічні предмети: бухгалтерська справа, соціальна статистика і статистика трудових ресурсів, теорія економічного планування, сімейне і трудове законодавство, теорія і організація трудової діяльності і пенсійне законодавство. Третє місце — 294 години — займали спеціальні курси: психологія праці, медична психологія, дефектологія, соціологія, теорія і управління соціальним забезпеченням.

У процесі підготовки майбутні соціальні працівники проходили два види практики: навчальну (72 години) і практичну підготовку — тривалістю 828 годин.

У 1979 p. медичний коледж м. Велике Тирново був реорганізований у середній спеціальний навчальний заклад. Зміна статусу призвела до незначних змін у навчальному плані — з’явилися нові навчальні дисципліни: латинська мова, гігієна, управління охороною здоров’я, медична етика, трудова і медична експертиза, теорія і практика діяльності соціальних працівників. У 1990 р. школі було знову повернуто статус коледжу.

До 1991 р. у Болгарії тільки два навчальні заклади — фінансовий інститут у Свіштове і економічний інститут ім. К. Маркса у Софії готували соціальних працівників з вищою освітою. Ці два вищі навчальні заклади здійснювали підготовку фахівців з економіки для сфер соціального страхування, закладів страхування та адміністрації соціального забезпечення.

Незважаючи на те, що у Болгарії за роки панування комуністичної ідеології громадяни отримали ряд соціальних завоювань, соціальна робота не стала привабливою професією. Це призвело до низького статусу даної професії в країні. Цьому в значній мірі сприяв і той факт, що історичний досвід Болгарії у сфері соціальної роботи був відкинутий, затаврований як «буржуазний», а соціальна робота, що розвивалася в країнах Заходу, піддавалася критиці. Як наслідок, соціальна робота в Болгарії не мала ніякого наукового забезпечення, не видавалися книги з соціальної роботи і соціальної педагогіки ні болгарських, ні зарубіжних авторів, не було науковців, лекторів з теорії і практики соціальної роботи, не проводились дослідження у цій сфері, соціальні працівники у переважній більшості не мали вищої освіти.

1. Підготовка до сприйняття соціальних і педагогічних питань.

2. Історія і теорія соціальної педагогіки.

3. Порівняльна соціальна педагогіка.

4. Вікова соціальна педагогіка.

5. Методологія і методи соціально-педагогічної роботи.

6. Співпраця з сім’єю.

7. Соціально-педагогічна робота з дітьми і молоддю.

8. Соціально-педагогічна робота з дітьми з антисоціальною поведінкою.

9. Соціально-педагогічна робота з дітьми у соціальному середовищі.

10. Теорія і практика професійної навчальної орієнтації.

11. Підготовка і здійснення соціально-педагогічного проекту.

12. Формування соціальних умінь.

13. Блок на вибір: мистецтво, техніка, спорт і туризм.

Так як соціальна освіта в Болгарії знаходиться на стадії становлення, то цьому процесу закономірно притаманні ряд проблем: відсутність державного стандарту у підготовці соціальних працівників, що обумовило наявність різних навчальних планів, які пропонують різноманітні спеціальні курси; другою серйозною проблемою є формування професійних вмінь і оптимального поєднання теоретичної і практичної підготовки до професійної діяльності; і третя проблема — це вирішення питання про спеціалізацію в процесі підготовки соціальних працівників. Станом на сьогоднішній день ці проблеми знаходяться в Болгарії на стадії вирішення.

Переважна більшість закладів, які готують соціальних педагогів і соціальних працівників, не передбачають спеціалізації. Лише в окремих випадках студенти можуть здобути більш вузьку спеціалізацію. Так, наприклад, у рамках спеціальності соціальна педагогіка у Софійському університеті ім. святого Клемента Охридського можна опанувати однією з наступних спеціалізацій: соціальна опіка (робота із людьми похилого віку), соціальна роботи з дітьми і молоддю; перепідготовка і перепрофілювання трудових ресурсів.

У Південно-західному університеті в Благоєвграді майбутні соціальні працівники можуть спеціалізуватися з педагогіки, андрагогіки. Ступінь магістра наук можна одержати, спеціалізуючись з наступних дисциплін: логопедія, сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка. Окремі функції соціальних працівників були передані людям інших професій. Як відомо, на Заході позашкільна і позакласна робота з дітьми і молоддю, робота з дітьми девіантної поведінки здійснюється в рамках соціальної роботи і називається «профілактичною соціальною роботою». У Болгарії така робота проводилася головним чином педагогами і називалася «виховною роботою». Студеній готувалися до її виконання у вищих педагогічних навчальних закладах; ця підготовка не була віднесена до сфери соціальної педагогіки. У Болгарії соціальна робота з дітьми і молоддю проводилася педагогами, психологами, лікарями, економістами, юристами, інспекторами міністерства внутрішніх справ.

Після 1989 року у розвитку соціальної роботи в Болгарії і підготовці соціальних працівників і соціальних педагогів відбулися серйозні зміни. З переходом Болгарії на ринкову економіку постало питання про необхідність нового підходу до соціальної роботи і підготовки нового типу професійних соціальних працівників. Власне тому з 1991 року у Болгарії почався новий період підготовки фахівців для соціальної сфери. їх підготовка почала здійснюватись як в державних університетах (наприклад, у Софійському університеті ім. Святого Климента з Охриди, південно-західному університеті ім. Неофіта з Ріли в Благоєвграді і у Велико-Тирповському університеті ім. святих Кирила і Мефодія), так і в приватних (відкритих) університетах (наприклад, новий болгарський університет у Софії, Бургаський відкритий університет, Варнський відкритий університет). Багато інших вищих навчальних закладів пропонують очні і заочні курси навчання, навчання в аспірантурі і програми перекваліфікації у сфері соціальної роботи. Н. Владінска констатує, що курси соціальної роботи, соціальної педагогіки, соціальної допомоги і реабілітації, управління соціальною роботою та інші розроблені в Болгарії у відповідності з європейськими стандартами.

У підготовці соціальних працівників у Болгарії чітко прослідковуються дві тенденції: гуманітарна і медична спрямованість підготовки. Гуманітарна спрямованість соціальної освіти обумовлена орієнтацією на західні стандарти. У другому варіанті в навчальних планах переважають медичні предмети. Окрім вищої освіти опанувати фахом соціального працівника в Болгарії можна під час навчання за спеціальною програмою в медичних коледжах.

За доцільне детальніше зупинитися на аналізі підготовки фахівців із спеціальності «соціальна педагогіка» в Південно-східному університеті ім. Неофіта із Ріли в Благоєвграді. Так, наприклад, блок «Соціальна педагогіка і підготовка» включає в себе наступні предмети: Міністерство праці і соціального забезпечення Болгарії працює над розробкою критеріїв і показників стосовно своїх вимог до навчальних закладів, які готують відповідних фахівців для соціальної сфери.

 

8. Система соціальної допомоги у Румунії

У розвитку соціальної освіти у Румунії, як і більшості постсоціалістичних країн, можна виділити два періоди: до і після 1989 року. Як і в інших країнах соціалістичного табору, у Румунії до 1989 року панувала марксистка ідеологія, що фактично означало відмову від демократичних цінностей і унеможливлювало підняття питань, пов’язаних із соціальним захистом і соціальною допомогою у міжнародному контексті трактування цих понять.

Реальні дані, які відображали дійсний стан соціальних проблем, таких як: дитяча смертність,

· сирітство,

· соціальний захист і допомога людям з особливими потребами,

· людям похилого віку

Соціальні проблеми нерідко розв’язувалися некваліфікованими людьми, що не мали відповідної підготовки у галузі соціальної роботи; ними були, наприклад, медсестри, лікарі, партійні працівники та ін.

Навчання соціальній роботі в університетах та інших вищих навчальних закладах було заборонено. Така ж доля спіткала психологію та інші науки, які вивчали особистість. До цих проблем у Румунії додалася ще одна: змішування понять соціальна робота і медсестринська справа. Це в значній мірі обумовлено схожістю назв цих двох професій на румунській мові: «соціальний асистент» і «медичний асистент». Варто зауважити, що дана неузгодженість існує в Румунії і до сьогоднішнього дня.

Після падіння комуністичного режиму для Румунії характерним є, з одного боку, формування нових економічних, соціальних, культурних і моральних відносин, а з іншого боку — загострення таких соціальних проблем як, наприклад, зубожіння народу, важке становище людей похилого віку, значний ріст безробіття. Виникла необхідність спеціальної підготовки фахівців для роботи у соціальній сфері, які б змогли професійно вирішувати макро- і мікросоціальні проблеми. Це сприяло відкриттю кількох шкіл соціальної роботи різних академічних рівнів у містах Бухарест, Яси, Тимишоара.

Організація і розвиток системи соціальної освіти в Румунії тісно пов’язана із розвитком законодавства в соціальній сфері.

Організація навчання соціальній роботі в Румунії базується, згідно твердження В. Прелічі, на системному підході, якому притаманні наступні характеристики:

- навчальна програма розглядається як система;

- особлива увага звертається на вирішення різноманітних форм взаємодії, що існують як у самій системі освіти, так і за її межами;

- характеристики системи навчання визначаються не як сума елементів, а як характеристики структури.

У процесі підготовки фахівців для соціальної роботи в Румунії акцент ставиться на вирішенні наступних основних завдань:

· підготувати професіоналів для роботи у різних соціальних сферах;

· підготувати професіоналів для дослідження макро- і мікропроблем соціальної сфери;

· ознайомлювати громадськість із соціальними проблемами і соціальною роботою професіоналів.

Основні цілі соціальної освіти в Румунії на даному етапі її розвитку полягають у тому, щоб:

· розробити програму навчання, що включає теорію соціальної роботи, її цінності і формування вмінь і навичок;

· сприяти розвиткові наукових досліджень у соціальній роботі;

· допомагати становленню служб соціальної підтримки.

Для підготовки професійних соціальних працівників система освіти повинна забезпечувати оволодіння майбутніми фахівцями відповідними науковими знаннями, які лежать в основі теорії і практики соціальної роботи, уміннями і навичками, а також відповідними професійно-стичними цінностями.

На думку Л. Джонсона, знання, які необхідні для успішної професійної діяльності у соціальній сфері можна об’єднати у наступні чотири групи:

· значна їх частина запозичена із суспільних наук, що дозволяє зрозуміти стан суспільства й окремої людини;

· знання про індивідуумів і їх взаємозв’язок з іншими соціальними системами;

· теорія практики, що мас справу з методологією практики соціальної роботи;

· особливі знання, необхідні для роботи з різними групами «клієнтів».

Через недостатньо розвинуту систему соціальних служб навчальна програма підготовки соціальних працівників у Румунії не передбачає спеціалізації. Тому випускникам присвоюється кваліфікація «соціального працівника загального профілю». Сукупність цінностей, які існують у сфері соціальної роботи В. Прелічі розділяє на наступні три категорії:

· фундаментальні, які прийняті значними групами людей (воля, справедливість); безпосередні цінності (право на аборт, на покарання дітей);

· інструментальні цінності, поведінка (самовизначення, конфіденційність).

Систему цінностей соціального працівника в Румунії, як і в інших країнах, визначає Етичний кодекс професії, який визначає етичну і моральну основу навчання і практики соціальної роботи. У Румунії стосовно використання Етичного кодексу в теорії і практиці соціальної роботи виникає проблема, пов’язана з відсутністю румунського етичного кодексу. Тому у сфері соціальної роботи практично використовуються американські етичні кодекси Національної асоціації соціальних працівників LASW і NASW.