Oсобливості соціальної роботи з різними групами населення.

ЛЕКЦІЯ №8-9

ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

 

1. Організація і розвиток соціальної роботи у Великобританії
2. Досвід соціального забезпечення і допомоги у Фінляндії
3. Досвід соціального забезпечення і допомоги у Швеції
4. Система соціальної роботи у Бельгії.
5. Досвід соціальної роботи у Швейцарії.
6. Зміст та система соціальної роботи в Польщі.
7. Система соціальної допомоги у Болгарії
8. Система соціальної допомоги у Румунії.

 

1. Організація і розвиток соціальної роботи у Великобританії

Розвиток соціальної роботи в Великобританії. У Великобританії професійна підготовка соціальних працівників розпочалась із 90-х років ХІХ століття з лекційної і практичної роботи, пов’язаної з діяльністю Товариства благодійності в Лондоні. Та все ж заснування першого учбового закладу, професійно орієнтованого на соціальну роботу, відбулося в Амстердамі, де в 1899 році був відкритий перший у світі Інститут підготовки соціальних працівників. На початку ХХ століття в Європі і Америці вже діяло 14 шкіл соціальної роботи. У США цю професію зразу стали називати соціальною роботою, а в країнах Європи — соціальною медициною. З часом і в Європі перейшли до американського варіанту її назви, і тепер вона визнана у всьому світі.

Отже, професія соціального працівника отримала свій початок з благодійних організацій США і Європи. Завдяки своїй неформальній діяльності активісти цих організацій набули досвіду, який давав їм змогу не лише покращувати зміст соціальної допомоги, а й визначити напрямки на перспективу, розробляти наукові методи, започаткувати спеціальну підготовку кадрів. Більшість вчених вказують на чотири сектори в системі соціальної опіки Великої Британії:

1. Неформальний сектор сім’ї, друзів і сусідів.

Цей сектор залишається найбільш важливим джерелом опіки і піклування, підтримки для індивідів, які цього потребують.

2. Волонтерський або незалежний сектор, де свій посильний вклад вносять неоплачувані волонтери і групи самодопомоги, часто також великі некомерційні агентства з питань соціальної опіки. Останні можуть отримувати державне фінансування, але вони не є державними агентствами.

3. Державний сектор, переважно регіональні і місцеві урядові відомства і агентства, які наймають соціальних працівників і інші групи оплачуваного персоналу.

4. Комерційний сектор, де послуги опіки надаються з метою отримання прибутку, який далі розподіляється між персоналом або власниками.

Друга ключова особливість системи соціальної опіки є її конкретні функції. Головні можна визначити, як:

1. Надання опіки і піклування, підтримки: сюди відносять такі питання, як наприклад, кому, за яких обставини, як і яким сектором вони надаються. Це залежить від кожної країни, але ця функція залишається центральною для всіх систем.

2. Захист: зокрема, дітей, людей похилого віку і людей з різним типом недієздатності (наприклад, розумова хвороба), бо вони можуть бути дуже уразливі через обставини різного роду, такі як, наприклад, батьківське неадекватне ставлення, зловживання або експлуатація іншими, тому суспільство забезпечує певну ступінь захисту через надання послуг соціальної опіки.

3. Регулювання: в залежності від моделі соціальної опіки, якою користується країна, важливою функцією державного сектора є регулювати види діяльності інших секторів, які надають соціальну опіку. Це має відношення до обговорення питання задіяння комерційних служб, які у Великій Британії, наприклад, ретельно регулюються департаментами соціальних послуг органів місцевого самоврядування.

4. Стимулювання і координація опікуванням: всі системи повинні продовжувати пошуки нових ресурсів на фінансування і розширювати вже існуючі через обмежену природу формальних ресурсів і нелімітовану потребу в соціальному опікуванні.

5. Соціальний контроль: включає посилення суспільних норм, правил і процедур. Наприклад, поведінку молодих правопорушників і деяких розумово хворих людей можна розглядати не тільки з точки зору їх власних інтересів, а як загрозу іншим людям, тому в багатьох країнах функція соціальної опіки полягає в забезпеченні як опіки, так і контролю за цими індивідами. Однак, це не є універсальним твердженням, і деякі фахівці переконують, що соціальний контроль не є частиною соціальної опіки. В деяких країнах за поведінку молодих правопорушників відповідає правова система, а за поведінку розумово хворих людей. правова система та система охорони здоров’я.

6. Соціальна інтеграція: деякі групи громадян, як, наприклад, бідні люди, люди з етнічних груп та люди з недієздатністю часто зазнають соціального виключення (exclusion), тобто заперечуються їх повні права на громадянство в їх суспільствах. Соціальне опікування є одною, але не єдиною суспільною системою, функцією якої є допомогти досягнути кращої інтеграції суспільно виключених груп.

Цікаві і давні традиції має соціальна робота в одній із територіальних частин Великої Британії – Шотландії.

Надання соціальних послуг в Шотландії є дещо відмінним від решти Великої Британії. Причина цієї різниці полягає в історії Шотландії і в характеристиці її закладів і установ. Поява великої кількості установ пов’язана з політикою уряду і через це Шотландія продовжує відрізнятися від решти Великої Британії. Тому, щоб зрозуміти систему надання соціальних послуг в Шотландії, необхідно дослідити установи органів місцевого і центрального самоврядування у їх шотландських формах. Хоч Шотландія є повноправною частиною Об’єднаного Королівства, вона має власні політичні установи як на центральних так і на місцевих рівнях управління.

Причину появи і існування цих установ можна відслідковувати від часів підписання Союзу між Шотландією і Англією у 1707 році, тому що саме тоді були закладені основи теперішньої системи урядування в Шотландії. У 1707 році було започатковано розподіл між видами діяльності уряду (фактично діяли окремо Шотландський уряд і Британський). По суті, сфера Шотландії була визначена з оглядом на існування важливих соціальні установ та закладів, які були створені в Шотландії ще до підписання Союзу: церква Шотландії, правова система і система освіти. Їм було надано вічні гарантії в рамках Акту про Союз для того, щоб Шотландії не треба було приймати англіканізм, правову систему Англії і т.д. Так, важливі відмінності між Шотландією і Англією повинні були залишитися, зважаючи на той факт, що Шотландія в даний момент створила власний парламент і уряд (Scottish Executive).

Такі соціальні служби, які існували в часи підписання Союзу (якщо цей термін можна взагалі використовувати по відношенню до послуг, які тоді надавалися), існували переважно як один з видів діяльності церкви. Так, освіта і надання допомоги бідним були одним з напрямків релігійної діяльності і ефективно контролювалися церквою Шотландії. Той факт, що Шотландія мала власний релігійний істеблішмент означало, що практика з таких питань відділяла її від Англії і це допомагало утримувати соціальну політику непохитно в руках шотландських діячів.

В кінці 19 століття церква втратила більшість контролю над освітою і наданням допомоги бідним і віддала його державі, зокрема, органам управління місцевого уряду. Надання допомоги бідним перейшло у відомство до парафіяльних рад у 1845 році, і шкільні ради прийняли цю функцію від парафіяльних у 1872 році. Система місцевого уряду в Шотландії залишалася відмінною від системи місцевого уряду в Англії і після Союзу у 1707 році, і в той час складалася переважно з королівських міст з власним самоврядуванням. Інші типи міст з самоврядуванням також утворилися, але пізніше, і система була раціоналізована до деякої міри в 1830-х; тоді ради округів були створені у 1889 році. На центральному рівні уряду надання допомоги бідним було передано під відповідальність Ради з Супервізії/ Нагляду (Board of Supervision) (1845-94), яка також мала функції охорони здоров’я народу. Ця Рада була замінена Місцевим Правлінням Уряду Шотландії (Local Government Board for Scotland) (1894-1919) і згодом Шотландським Правлінням Здоров’я (Scottish Board of Health) (1919-28). Після 1872 року освіта в Шотландії була передана у відомство Шотландського (Scotch, from 1918 Scottish, Educational Department) Відділу Освіти.

Звертання до історії необхідне для того, щоб побачити, чому Шотландія сьогодні відмінна від Англії в багатьох сферах соціального управління. Ці традиції прийшли з минулого від релігії, освіти, законодавства і появи місцевого управління, і на сьогодні все ще мають велике значення.

Центральний уряд після того, як у 1707 році значною мірою перемістився до Лондона, дійсно не тільки не цікавився цими традиціями до кінця 19 століття, але і навіть не намагався насильно пропонувати уніфіковану систему в усій Великій Британії. Тільки з приходом сучасного уряду в 20 столітті з’явився тиск щодо уніфікування систем.

Сьогодні служби соціальної роботи в Шотландії забезпечуються органами місцевого самоврядування, волонтерськими організаціями і приватним сектором, щоб підтримати, підсилити і доповнити неформальне піклування, яке забезпечується та надається сім’єю і сусідами. Нагляд за наданням послуг на рівні центрального уряду забезпечується Групою Послуг Соціальної Роботи Шотландського Відділу Освіти (Social Work Services Group of the Scottish Education Department). Голова цього відділу відповідає за загальне керівництво органами місцевого самоврядування і фінансову підтримку для конкретних видів діяльності волонтерських організацій.

Головним Актом, яким керуються служби соціальної роботи в Шотландії, є Акт з соціальної роботи (Шотландія) 1968 року, який покладає загальний обов’язок на органи місцевого самоврядування з метою підвищення соціального добробуту і надання та забезпечення обслуговування особам, які його потребують. Акт покладає відповідальність на органи місцевого самоврядування за забезпечення специфічних послуг, як, наприклад, для дорослих правопорушників і для підтримки системи судів для неповнолітніх.

Голова (Director of Social Work) та головний службовець (Principal Officer) кожної районної ради або ради кожного острову, який є підзвітним Комітету Ради з Соціальної Роботи (Social Work Committee of the Council), відповідає за організацію служб на місцевому рівні.

Кошти органів місцевого самоврядування як на регіональному рівні, так і на рівні рад островів, направляються перш за все на служби за місцем проживання та денні центри для людей похилого віку, розумово хворих, для людей з розумовою і фізичною обмеженою дієздатністю, дітей, а також використовуються на дослідження в сфері соціальної роботи, післяінституційну допомогу, підтримку судової системи для неповнолітніх правопорушників. На сьогодні створено нову систему планування витрат на соціальну роботу, яка підпорядкована міжвідомчій Комісії Центрального Уряду і Органів Місцевого Самоврядування (Committee of Central Government and Local Authority).

Волонтерські організації забезпечують та надають професійні послуги як додаток до тих, які надаються органами місцевого самоврядування, набирають і готують волонтерів, які надають широкі і різноманітні послуги тим людям, які їх потребують. Ці служби плануються в тісному співробітництві з службами органів місцевого самоврядування.

Активна допомога центрального уряду надається волонтерським організаціям в сфері соціального добробуту з метою заохотити і підтримати різноманітність видів діяльності, які служать додатком до надання соціальних послуг державними закладами. Це фінансування направлене організаціям і проектам національного значення або експериментальним проектам. Крім того, допомога центральної влади є доступною службам соціальної допомоги через Міську Програму (Urban), Агентства Підготовки і Волонтерський Фонд підтримки безробітних. Волонтерські організації також отримують допомогу від Трастів, корпоративних донорів і окремих індивідів.

Соціальний захист населення. Для Великобританії характерною є ліберальна модель соціальної політики. Її формування відбувалося за панування приватної власності, переважанні ринкових відносин і під впливом ліберальної трудової етики. Основними умовами функціонування даної моделі є мінімальна залученість держави в ринкові відносини і обмежене застосування заходів державного регулювання, що не виходить за рамки вироблення макроекономічної політики; у внутрішньому валовому продукті (ВВП) державному сектору економіки належить лише невелика частка.

Соціальна підтримка громадян здійснюється за рахунок розвинених систем страхування і при мінімальному втручанні держави, що є регулятором певних гарантій. Розміри страхових виплат, як правило, невеликі.

Незначні трансфертні платежі, отримані внаслідок сплати податків, використовуються для надання допомоги та субсидій певним верствам населення. Матеріальна допомога має адресну спрямованість і надається лише на підставі перевірки її необхідності.

На соціальні програми Великобританії сильно впливають демографічні зміни, в тому числі і старіння британського населення. Старіння населення потребує збільшення видатків не тільки на пенсії, але й на охорону здоров’я. В основі соціального забезпечення є три види виплат:

а) пенсії та допомоги в національній системі страхування, які передбачають фіксовані відрахування від заробітної плати всіх громадян, в яких прибуток становить 39 фунтів стерлінгів в тиждень і вище;

б) універсальні допомоги;

в) вибіркові допомоги, які обумовлені перевіркою того чи потребує такої допомоги особа, чи ні.

Також існують податкові пільги та знижки, які впливають на розподіл ресурсів між різними групами населення і можуть бути альтернативою прямим державним виплатам. Існує також соціальне забезпечення за місцем роботи.

Велика кількість підприємців забезпечують допомоги у зв’язку з хворобою, вагітністю та пологами, звільненню у розмірах, які перевищують встановлений державою мінімум. Важливу роль відіграє пенсійне забезпечення за місцем роботи, яке замінює частину державної пенсії. Фірми, які здійснюють приватне страхування, отримують податкові субсидії. Державно служба благополуччя та податкова політика Великобританії поширюється на кожного її громадянина. Збільшення пенсій та допомог випереджує ріст інфляції. На підтримку охорони здоров’я, освіти та пенсійного забезпечення надходить більш як 2/3 соціального бюджету. Британські економісти вважають, що попит та надання переваги, а не необхідність потрібно використовувати як критерій для розміщення послуг в умовах обмеженості ресурсів.

В країні взагалі функціонує 150 державних соціальних служб з оцінки потреб та планування надання соціальних послуг (визначення потреб, призначення соціальних послуг, призначення соціальної допомоги)

Функція державних соціальних служб полягає першочергово в ідентифікації потреб, визначенні та уповноваженні постачальників на надання соціальних послуг для подолання визначених проблем та контролі за дотриманням стандартів якості соціальних послуг.

У країні налічується 31 000 постачальників соціальних послуг для дорослих, з яких близько 70% – недержавні або приватні постачальники соціальних послуг, 30% — комбіновані. 76% послуг надається на місцевому рівні.

Проблемним питанням у даному випадку є вироблення своєрідного компромісу, з огляду на те, що медичні послуги у Великобританії є безкоштовними, а соціальні – платними.

І надзвичайно важливим є питання управління ринком постачальників соціальних послуг.

Усе ще пріоритетними у наданні соціальних послуг, незважаючи на тривалий досвід, понад 20 років, є відхід від інституційної моделі та модернізація системи надання соціальних послуг з перенесенням акцентів на організацію догляду у громаді. Крім того, особлива увага приділяється наданню клієнтам більшої свободи при формуванні пакету соціальних послуг.

Для забезпечення отримання клієнтами насправді потрібних їм послуг формується система різноманітних соціальних послуг та розробляються гнучкі схеми надходження грошей.

Однією з найстаріших у Великобританії недержавних організацій є – Національне товариство попередження жорстокого ставлення до дітей (NSPCC).

Дана організація була заснована близько 120 років тому, у 1884 році, у відповідь на жорстоке поводження з дітьми у Вікторіанську епоху і розпочала свою роботу з підготовки та лобіювання спеціального закону про захист дітей.

Організація має потужний потенціал і концентрує свою увагу на:

- розробці чітких правил найму на роботу соціальних працівників для роботи з дітьми;

- урізноманітненні послуг та збільшенні чисельності постачальників соціальних послуг для дітей;

- здійсненні внутрішнього моніторингу дотримання стандартів якості соціальних послуг при роботі з дітьми;

- поширенні застосування системи адвокації (найчастіше до цієї роботи долучають волонтерів);

- розвитку систем и забезпечення прав дітей;

- здійсненні лобіювання та проведення кампаній з реформування законодавства;

- розробці системи відслідковування/перегляду існуючої ситуації з дотриманням прав дітей у школах;

- участі у розробці ефективної системи покарань за кривдження дітей.

До речі, у Великобританії практично немає будинків-інтернатів для дітей, якщо і трапляються, то невеликі школи-інтернати, дуже поширеним є respite care – короткострокове проживання, найпоширеніша та найпопулярніша форма – прийомні сім’ї (в них утримується до 75% всіх дітей, позбавлених батьківського піклування).

Обсяг соціальної допомоги на дитину визначається індивідуально і залежить від комплексу індивідуальних потреб.

На прикладі міста Бірмінгем можна побачити чим займаються і як діють соціальні служби у Великобританії. Так при міській раді міста діє Дирекція з питань дорослих та громад (соціальні служби), яка надає широкий спектр послуг по догляду для:

- дітей та їх сімей,

- людей похилого віку,

- людей з труднощами в навчанні,

- людей з фізичними вадами,

- людей з проблемами психічного здоров’я,

Також дана Дирекція тісно співпрацює із: відділами охорони здоров’я, управліннями житлового будівництва і асоціаціями власників житла, школами та відділами освіти, службою апробації (нагляду за умовно засудженими), волонтерськими організаціями, поліцією, приватними особами, що надають платні послуги з догляду.

Однією із соціальних організацій, які діють у Бірмінгемі, є центр підтримки доглядальників — недержавна організація, що надає підтримку доглядальникам, родичам, сусідам, волонтерам, які здійснюють догляд за людьми з особливими потребами. Фінансується з місцевого бюджету. У Бірмінгемі таких близько 1 000 000 практично кожен 10 у місті когось доглядає.

Даний заклад працює п’ять днів на тиждень (понеділок – п’ятниця) з 10.00 до 16.00 год., у штаті має 5 постійних працівників. Центр пропонує місце для зустрічей, спілкування, консультування. У центрі діє гаряча лінія, куди надходить близько 400 дзвінків на місяць.

Тут здійснює юридичне консультування оглядальників, надається психологічна підтримка, організовуються щомісячні форуми для тих, хто здійснює догляд, на яких можна отримати поради професійних соціальних працівників, інформацію щодо фінансів і соціальних виплат, пільг для доглядальників, інформацію щодо особливостей організації догляду за певними категоріями клієнтів, також надається допомога в організації заміни доглядальника, якщо виникла потреба взяти вихідний чи невелику відпустку.

Серед типових пільг, на які можуть претендувати доглядальники:

- не платять місцевий податок;

- пільгово забезпечуються житлом.

Слід зазначити що, у Великобританії існує розподіл функцій при наданні соціальних послуг різним групам клієнтів, і організацією надання соціальних послуг дітям опікується Департамент освіти і науки.

Всього по країні діє 120 схожих центрів, вони є нецентралізованими, мають власні програми діяльності, що розробляються відповідно до місцевих потреб.

Ступені соціальної роботи у Великобританії мають відповідати вимогам Державних професійних стандартів соціальної роботи, ключовими ролями яких є:

- готуватись для, і працювати з індивідуумами, сім’ями, опікунами, групами та громадами з метою оцінювання їх потреб та обставин;

- планувати, проводити, переглядати та оцінювати практику соціальної роботи з індивідуумами, сім’ями, опікунами, групами, громадами та іншими фахівцями;

- підтримувати індивідуумів у представленні їх власних потреб, поглядів та обставин;

- управляти ризиком індивідуумів, сімей, опікунів, груп, громад, самих себе та своїх колег;

- керувати та нести відповідальність, з проведенням супервізії та наданням допомоги у власній практиці соціальної роботи Вашої організації;

- демонструвати професійну компетентність у практиці соціальної роботи.

У Великобританії, при підготовці соціальних працівників, велика увага приділяється практичній роботі.

Для отримання ступеню, майбутні соціальні працівники мають відпрацювати 200 днів практики у 2 різних установах (застосовуючи при цьому набуті знання з соціальної роботи, психології, юриспруденції).

Заслуговує на увагу досвід Великобританії у створенні та діяльності Комісії по інспектуванню соціального догляду, яка є єдиною незалежною інспекцією, що здійснює перевірку діяльності усіх служб, як державних так і недержавних, що надають соціальні послуги у країні.

Роль даної Комісії полягає у:

- сприяння роботі місцевих рад у напрямку соціального захисту,

- забезпечення фінансової ефективності,

- забезпечення покращення та розвитку,

- регуляторні функції, реєстрація та інспектування соціальних служб, а також звітування про роботу соціальних служб,

- звітування Уряду про стан ринку соціальних послуг.

Таким чином, як бачимо у Великобританії на відміну від України велику увагу приділяються соціальній захищеності громадян, внаслідок чого і склалася саме така система закладів надання соціальної допомоги громадянам.

На сьогоднішній день система соціального захисту в Україні перебуває у стадії становлення й розвитку, тривають пошуки її оптимальної структури, основних функцій, провідних напрямів діяльності на різних рівнях. Отже ґрунтуючись на іноземному досвіді ми повинні обрати найоптимальнішу для нашої країни систему соціального захисту.

Oсобливості соціальної роботи з різними групами населення.

Коротко охарактеризуємо особливості соціальної роботи з різними групами населення на основі аналізу наукової літератури.

Соціальна робота з дітьми. Діти, що потребували опіки та були під супервізією департаментів соціальної роботи органів місцевої влади, складали близько 1.05% від населення віком до 18 років на початку 90-х років. 52% дітей, що потребували опіки, перебували вдома (під супервізією органів у справах неповнолітніх), 26% — з родичами, друзями або фостер батьками, 20% — в різного типу закладах.

Опіка в громаді включає усиновлення дітей, де це можливо. Було визначено 6 волонтерських організацій, що могли діяти як агенства по допомозі в усиновленні. В останні роки помітне скорочення чисельності немовлят та дітей молодшого віку, яких усиновляють, та збільшення кількості старших дітей, включаючи тих, які мають спеціальні потреби.

Постійно зменшується надання послуг дітям за місцем проживання, що привело до зменшення дитячої популяції та появи політики утримання дітей вдома. На початку 90-х років було всього близько 3.000 місць для дітей в центрах опіки, невелика кількість волонтерських домівок з 90 місцями для розумово уражених дітей. Політика закладів, що опікуються дітьми полягає перш за все в увазі до інтересів та добробуту дитини, але зважають і на права та інтереси природних батьків. Цей баланс було врегульовано в Акті 1968 року.

Служби в справах неповнолітніх. Створення системи служб у справах неповнолітніх було найбільшою зміною в соціальній роботі з дітьми, ініційованою Актом 1968 року. У квітні 1971 року служба взяла замість судів вирішення справ дітей, що скоїли злочини віком до 16 років і потребують опіки та захисту.

Члени комісії в справах неповнолітніх представлені людьми різного віку, професій тощо. Вони вибираються на основі їх досвіду та інтересу до роботи з дітьми. Кожен регіон та острів має свою дитячу комісію, в Шотландії близько 1.700 чоловік.

Кожний регіон має Репортера (спеціальна посада), який доповідає про дітей з проблемами в Дитячу комісію, оскільки кожна дитина з проблемами відразу потрапляє до нього. Він має розглянути справу цієї дитини і вирішити, чи потрібне втручання, чи дитина зможе отримати допомогу від департамента соціальної роботи або волонтерської організації, може зробити так, що дитина отримає попередження від поліції. Якщо він вважає, що необхідно приймати примусові рішення стосовно дитини, організовує слухання для розгляду справи та вирішує, які дії треба застосувати в інтересах дитини. Якщо в процесі слухання буде доведено, що дитина потребує примусової опіки, то її можуть направити у заклади за місцем проживання чи фостер-домівку, або можуть призначити нагляд соціального працівника за дитиною вдома.

Соціальні служби для людей похилого віку. Число людей похилого віку в Шотландії зростає, особливо старших 75 років. З процесом старіння вони стають більш залежними та потребують соціальних послуг. Близько 40% місцевого бюджету відводиться на послуги для цієї категорії клієнтів. На сьогодні суть політики стосовно людей похилого віку полягає у розвитку опіки у громаді для того, щоб допомогти цим людям залишитися у власних домівках, а не переїжджати до будинків для перестарілих.

З’явилося більше денних центрів з ланч-клубами для людей похилого віку. Основною формою підтримки людей похилого віку є робота з ними вдома: доставка харчів, функціонування системи сигналізації, прання та ін. Будинки для людей похилого віку та інші подібного типу заклади утримуються місцевою владою або приватними організаціями чи окремими людьми. Вони можуть надавати довго- та короткотривалу опіку (на вихідні, відпустку); деякі пропонують реабілітаційну програму для тих, хто прибуває з лікарні.

Соціальні послуги для людей з фізичними і розумовими вадами. Послуги для цієї категорії людей та для хронічно хворих надаються департаментами соціальної роботи місцевої влади та волонтерськими організаціями. Головне їх завдання — допомогти цим людям вести якомога повноцінніше життя щонайближче до громади. Волонтерські агентства займаються вікової групою від 16 до 65 років. Послуги, що надаються, такі самі як і для людей похилого віку, це також підтримка вдома для збільшення домашньої активності і безпеки.

Опіка розумово хворих та підтримка для них надається за допомогою служб в громаді, державних, волонтерських. Місцева влада надає більше як 150 місць, волонтерські та приватні організації — близько 500 місць. Згідно Акту Інтелектуального Здоров’я 1984 року, департаменти соціальної роботи несуть відповідальність за призначення соціальних працівників з додатковою кваліфікацією. Соціальні працівники в психіатричних лікарнях мають право давати поради з приводу прийняття, звільнення, виписки хворих, різних форм терапії, підтримки та реабілітації.

Соціальні служби в правоохоронних органах. Соціальні працівники допомагають готувати звіти при винесенні вироків правопорушникам і злочинцям. Вони також займаються справами, де покарання призначено у вигляді штрафів. За необхідності, соціальна допомога надається самому правопорушнику та його сім.ї.

Соціальна робота проводиться у в’язницях та закладах для малолітніх правопорушників. Соціальні працівники допомагають тим, хто перебуває у в’язницях та їх сім’ям вирішити такі проблеми, як вживання алкоголю та наркотиків, сімейні та подружні проблеми, проблеми з житлом, фінансами, зайнятістю. Вони можуть запропонувати допомогу у вирішенні різних практичних та емоційних проблем, що виникли через утримання у в’язниці. Спеціальні знання та вміння соціальних працівників допомагають керівникам тюрм створити тут оптимальні умови для попередження скоєння наступного злочину ув’язненим.

Існують також спеціальні служби підтримки жертв, які створені для надання практичних порад та емоційної підтримки потерпілим. Слід зауважити, що останнім часом збільшується увага до діяльності цих служб.

Соціальні служби для людей з узалежненнями. Соціальні служби для тих, хто вживає наркотики та алкоголь, розвинулися за останні роки, бо було визнано зв’язок цих проблем з правопорушеннями, злочинами, розпадом сім’ї.

На початку 90-х років існувало понад 300 місць, відведених місцевою владою для людей, які мають алкогольні та наркотичні проблеми. На сьогодні існує близько 80 проектів, що надають послуги наркоманам, їх сім’ям, друзям. Ці послуги включають інформацію, освіту, пораду, підтримку.

Соціальна робота в сфері національної охорони здоров’я. Служби соціальної роботи є в більшості лікарень, в психіатричних госпіталях та лікарнях для розумово уражених людей. Невелика кількість працівників є в центрах здоров’я. Вони займаються соціальними проблемами, які виникли через хворобу, допомагають планувати відповідну соціальну опіку для людей, коли вони залишають лікарні.

Значна частина витрат органів місцевої влади у сфері соціальної роботи припадає на польову роботу, надання опіки для людей старшого та похилого віку у громаді, для людей розумово та фізично уражених. У 1980 році було розроблено, а у 1985 році вдосконалено проект спільної роботи та фінансування служб здоров’я і соціальної роботи.

Згідно з ним, Комісії по охороні здоров’я можуть фінансувати витрати на соціальну роботу: освітні проекти, денні центри, надання опіки за місцем проживання. Волонтерські організації також заохочуються до участі у співпраці з державними закладами.

 

2. Досвід соціального забезпечення і допомоги у Фінляндії

Повчальний досвід соціального забезпечення і допомоги нагромаджено в Фінляндії. Традиційний обов’язок общини, членів сім’ї чи родичів доглядати непрацездатних був закріплений вперше в 1936 році у спеціальних законах про соціальний захист (про захист дитини, алкоголізм, бродяжництво). Таким чином, держава зробила крок до створення системи соціальних послуг у різних напрямках, попереджуючи адміністративними заходами небажані тенденції в житті суспільства.

У 70-ті роки завдяки економічним можливостям держави стало реальним збільшення видів і форм соціальних послуг. Різко розширюється мережа дошкільних дитячих закладів, будинків для денного перебування неповноцінних дітей та дорослих, амбулаторного забезпечення хворих. Розвивається обслуговування немічних на дому, консультування з проблем виховання та сім’ї. Відповідно до закону 1984 року про організацію соціального обслуговування усі раніше видані закони соціального характеру були систематизовані й осучаснені. До сфери соціального захисту населення були включені такі напрямки як охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, догляд престарілих, дитяче дошкільне виховання, допомога багатодітним сім’ям та матерям-одиначкам, безробітним, інвалідам, страхування у зв’язку з хворобою, нещасними випадками тощо.

Соціальну політику почали розробляти і спільно реалізовувати держава і місцеві комуни. Важливу роль у цьому відіграють муніципальні органи влади. Комуни, опираючись на право збирання місцевих податків з населення та розташованих там підприємств, самі вирішують питання про організацію на підвідомчій території сфери соціальних послуг і відповідають за її діяльність. Тому первинне соціальне та медичне обслуговування населення в Фінляндії повністю забезпечується муніципальними лікарнями й поліклініками, дитячими садками, інтернатами, будинками для престарілих, наркологічною службою та ін.

Повчальною стала проведена в Фінляндії дискусія про напрямки муніципальної соціальної політики. Комунам запропонували приділяти більше уваги побуту населення, створенню сприятливих умов для виховання і розвитку дітей, поліпшенню комфортності житла. В рекомендаціях муніципалітетам визнавалось необхідним залучати громадськість до розробки місцевих генеральних планів, проектування й реалізації послуг — транспортних, торговельних, медичних і т.д. Зважаючи на те, що комуни не завжди спроможні в силу фінансових умов надати населенню усі необхідні соціальні послуги, велику допомогу їм надає держава. 460 діючих у державі комун поділено на 10 категорій залежно від рівня забезпечення та підтримки. З врахуванням цього держава надає комунам відповідні субсидії, що складають від 29 до 63 процентів усіх витрат на соціальні потреби.

Наприкінці XX століття соціальна політика Фінляндії пережила третій етап децентралізації. Якщо на першому етапі відбулася передача прав на її реалізацію від держави до регіонів і комун, на другому — від комун до мікрорайонів та общин, то на третьому етапі функції управління передаються колективам громадян і навіть окремим особам. Це переконливо видно на прикладі державної політики в галузі охорони здоров’я. Державна рада розробляє і затверджує п’ятирічний план розвитку охорони здоров’я, в якому визначає основні цілі та напрямки роботи, необхідні для цього капіталовкладення. План щорічно переглядається, оновлюється і доповнюється. Муніципалітети складають свої плани з врахуванням субсидій центру, які затверджуються губернським управлінням. І, нарешті, колективи громадян мають право складати плани, виступати з ініціативами щодо розвитку тої чи іншої галузі соціальної політики чи розширення соціальних послуг різних видів у межах свого мікрорайону, вулиці, які враховуються й фінансуються муніципальною владою.

 

3. Досвід соціального забезпечення і допомоги у Швеції

В останні роки дуже багато відбувається зацікавлених дискусій навколо досягнень соціальної політики в Швеції здійснюваної на засадах так званого «шведського соціалізму». Система соціального обслуговування почала формуватися тут ще наприкінці XIX століття. Число професійних працівників цієї сфери дуже швидко зростало в першій половині минулого століття. Цьому сприяло відкриття спеціальних вищих навчальних закладів з підготовки фахівців (соціономів): у Стокгольмі — в 1921 році, Ґетеборзі — 1944 році, в Лунді — в 1947 році. Пізніше такі вузи були зорганізовані в Умео, Еребру, Естерзунде. Нині вони щорічно випускають близько 1000 спеціалістів, а загальна кількість фахівців, зайнятих у соціальній сфері оцінюється в 18 тисяч чоловік. Сюди належать юристи й лікарі, педагоги з вищою освітою. Але не тільки вони. Тут працює декілька сотень тисяч людей без вищої освіти. Це помічники по дому, котрі доглядають хворих, посиділки біля інвалідів та розумово відсталих, що мають спеціальні навики соціального обслуговування і знаються в теоретичних питаннях соціономії.

Чинне законодавство Швеції чітко регламентує діяльність соціальних служб. Визначальними в цій сфері є законодавчий акт про соціальне обслуговування (введений у дію в січні 1981 року), акт про медичне обслуговування та охорону здоров’я (затверджений у січні 1983 року), акт про надання соціальних послуг розумово відсталим громадянам (прийнятий в січні 1986 року). Перший акт має два спеціальні додатки — «Про обов’язкове обслуговування молоді» та «Про обов’язкову допомогу алкоголікам та наркоманам».

Характерно, у цих законах, на відміну від чинних раніше, що акцентували увагу суспільства і влади на окремих аспектах соціальних послуг (економічна допомога, турбота про дітей, про одиноких жінок і т.д.), реалізується інтегральний підхід до соціального обслуговування як сфери діяльності. В ній взаємодіють соціальні служби, муніципальна та губернська влада, сім’ї та окремі громадяни. При тому враховуються навколишні фактори: структура населення, ситуація, що оточує людину за місцем проживання чи праці, рівень її освіченості, житлові умови, використання вільного часу тощо. Питання соціального та медичного обслуговування відносяться до компетенції муніципальних та губернських органів влади.

У рамках реалізації нових законодавчих актів муніципальній владі довелося організувати соціальне обслуговування на такому рівні, який гарантований громадянам законом та відповідно до їхніх потреб та умов навіть в місцях тимчасового проживання. Тому в кожному муніципалітеті довелося організувати дієздатні комітети соціальної допомоги, наділені повноваженнями згідно чинного законодавства, Їхня діяльність спрямована по таких напрямках: планування соціального обслуговування, пошукових проектів у соціальній сфері; поліпшення соціальних умов конкретних груп населення (діти, престарілі, одинокі, інваліди); індивідуальна робота з окремими особами та сім’ями з конкретних проблем (економічна допомога, турбота про дітей і підлітків, робота з алкоголіками та наркоманами, сприяння в налагодженні нормальних сімейних стосунків і т.д.).

Досягнення системи соціального забезпечення в Швеції безперечні. Адже вона гарантує кожному громадянинові можливість достойного існування і впевненість у соціальній захищеності. Перевага шведської моделі «держави благоденства» підтверджується й тим, що в разі невдоволення людини одержуваною соціальною допомогою вона може, згідно закону, звертатися до адміністративного обласного суду і таким чином відстояти і задовольнити своє соціальне право громадянина на достойне життя.

 

4. Система соціальної роботи у Бельгії.

У Бельгії соціальна робота проводиться за кількома напрямами:

· соціальні працівники або працівники, що займаються з окремими клієнтами, надають допомогу людям, що потрапили в біду. Вони працюють у різних організаціях: благодійних або соціальних послуг (діяльність яких направляється владою на місцевому або національному рівні), службах, які займаються умовно звільненими на поруки засудженими, у структурах підтримки жертв, у будинках і службах для людей похилого віку, у лікарнях, у будинках і службах для молоді. Вони працюють над вирішенням як соціальних, так і особистих проблем: наркоманії, алкоголізму, різноманітних захворювань, бідності, самогубства, злочинності.

· Працівники культури діють як посередники між окремими людьми, групами або громадськими організаціями і суспільством в цілому. Соціально-культурний працівник здійснює і підтримує процеси особистого, соціального і культурного розвитку громадян. Він втілює нововведення, розвиває засоби і ресурси, що сприяють вирішенню соціальних проблем і потреб. Соціальний працівник може також працювати в культурних центрах, громадських структурах і проектах по боротьбі з неграмотністю, благодійних службах, службах відпочинку, бібліотеках і музеях, центрах мистецтв, інформаційних і консультаційних організаціях для молоді, центрах соціального забезпечення для людей похилого віку, центрах для мігрантів, навчальних відділах, що займаються питаннями профспілок і охорони здоров’я.

· Профспілкові працівники готуються для роботи в профспілках на регіональному, національному або місцевому рівнях.

· Працівники, що займаються персоналом, можуть відповідати за підбір, просування по службі, зарплату і винагороду, безпеку, людські ресурси, персонал на підприємствах, у благодійних і місцевих або загальнонаціональних організаціях.

Соціальні заклади у Бельгії, які мають одну стабільну ціль, наприклад, лікування наркоманії, токсикоманії, залежності від алкоголю чи т.д.

Деякі є багатопрофільними і ставлять перед собою багато цілей. Результативність досягнення мети функціонування закладу у значній мірі обумовлюється наявністю чи відсутністю відповідних засобів. У соціальних закладах Бельгії розрізняють наступні основні засоби:

- матеріальні: це сама будівля соціального закладу і те, що в ній знаходиться. Так, наприклад, стажуючись у закладі, у якому утримуються дівчата, які вчинили правопорушення, студенти повинні чітко уяснити, що він складається із декількох приміщень:

1) приймальня, де дівчата перебивають 15 днів (за цей час вони адаптуються до нових умов проживання;

2) відкриті павільйони, які призначені для відбування певного терміну покарання (в основному, від 3 до 8 місяців):

3) закрите приміщення, куди можуть бути поміщені дівчата, які себе погано поводять, терміном до 42 днів;

- організаційні, які пов’язані з функціонуванням закладу. До них відносяться закони та постанови, які визначають функціонування закладу, інформація про персонал закладу, кількість працівників, їх кваліфікацію, а також знання ієрархії в колективі, питання, які пов’язані з фінансуванням закладу.

За джерелом фінансування соціальні заклади теж поділяються на такі, що фінансуються за рахунок:

1. релігійних організацій;

2. місцевого бюджету;

3. приватних коштів (асоціація безкорисливих цілей — ASBL) з часткою державних субсидій:

- психо-соціальні засоби, які включають культурні традиції соціального закладу, норми та звичаї, які прийняті в даному закладі;

методи соціальної роботи (якими методами користуються соціальні працівники даного закладу);

- комунікативні засоби, які поділяються на зовнішні — це публікації про соціальний заклад (книги, альбоми, газетні та журнальні статті) та внутрішні — протоколи зборів, засідань, розпорядження та ін.

Передбачено весь сектор, у якому існує соціальний заклад. Сюди відносять всю мережу закладів, із якими можна співпрацювати.

Наприклад, дитяче містечко в Бельгії складається із шести будинків: адміністративної служби,

1. приймального центру, де перебувають діти протягом 15-ти днів;

2. потім їх переводять у будинок для дітей віком від 2 до 18 років (20 чоловік);

3. дитячий будинок для дітей віком від 3 до 18 років (30 чоловік);

4. будинок для малят, у якому перебувають діти від народження до 3 років (24 чоловік),

5. будинок для підлітків віком від 12 до 18 років (17 чоловік)