Організація управління підприємством

ТЕМА 6

Соціально-економічні трансформації вносять значну ступінь невизначеності в життя кожної людини. В такій ситуації управлінська діяльність набуває особливого значення, оскільки дозволяє реалізувати цілий спектр питань пристосування індивіда до зовнішніх умов, врахувати особистий фактор у побудові раціональної системи управління персоналом підприємства.

Управління організацією в нинішній динамічний час представляє собою складну роботу, яку неможливо виконати, керуючись простими завченими формулами. Управління присутнє у всіх сферах нашого життя.
Управління – це процес планування, організації, мотивації і контролю, який необхідний для того, щоб сформувати і досягти цілей організації.
Управління – це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ціленаправлену і продуктивну групу. Управління є цілеспрямованою дією суб’єкта на об’єкт з метою змінити його стану або поведінки у зв’язку з переміною обставин, ситуації, виникненням певної проблеми. Воно притаманне лише складним соціальним і несоціальним динамічним системам, атрибутом яких є самоуправління, тобто здатність до впорядкування системи, до оптимізації функціонування системи. Тобто управління – це структура й функції з упорядкування, збереження і цілеспрямованого розвитку системи. Це процес, що підтримує систему в наперед заданому якісному і кількісному стані або переводить її в новий.

Управлінська діяльність передбачає: цілі, планування, організацію і контроль. Якщо мова йде про управління в соціальних системах, то до цих елементів слід додати мотивацію і комунікацію, оскільки успіх багато в чому буде залежати від того, наскільки люди будуть зацікавлені в ньому і які відносини складуться між ними. Управління зазвичай здійснюється в системах «людина – техніка», «людина – технологія», «людина – природа», «людина – техніка – природа» та ін. У зазначених системах первинною, «керуючою» складовою виступає людина.

Управління як суспільне явище – це свідома діяльність, свідоме впорядкування суспільних відносин. Його мета полягає в організації спільної діяльності людей, їх окремих груп та організацій, забезпечення координації і взаємодії між ними. Тому управління виступає однією з найскладніших, найвідповідальніших сфер практичної інтелектуальної діяльності людей. Це сфера, від стану якої в основному залежить добробут суспільства, доля кожної людини. Найбільш адекватно суть управління визначається через термін «вплив». Управління має місце тоді, коли деякий суб’єкт на щось впливає, щось змінює, перетворює, переводить з одного стану в інший, чомусь надає новий напрямок руху або розвитку.
Управлінська діяльність передбачає об’єкт і суб’єкт управління. Ті елементи, на які направлена діяльність, утворює об’єкт управління. В соціальних системах це галузі, підприємства.

Суб’єктом управління може бути окрема людина чи група людей. Слід відрізняти суб’єкта управління від суб’єкта управлінської діяльності. Суб’єктами управлінської діяльності можуть бути тільки живі люди. Вони проявляють собою зв’язки людей по організації спільної діяльності і виступають як складова частина одної з форм виробничих відносин.

Термін «функція» у перекладі з латинської мови означає «здійснення, виконання». Функції управління – є спеціалізовани­ми видами різнорідних робіт, які можна розглядати, як з точки зо­ру їх виконавців (конкретних працівників управлінського апарату), так із точки зору змісту процесу управління та характеру виконува­них робіт. У функціях менеджменту поєднуються принципи, мето­ди й зміст управлінської діяльності. Разом з тим, у прикладному ро­зумінні функціями менеджменту називають відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які забезпечують управлінські дії. Функції менеджменту відбивають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління. Важливою проблемою теорії менеджменту є визначення пере­ліку функцій управління. Один із фундаторів теорії менеджменту А.Файоль виділяв п'ять функцій: планування, організацію, розпорядництво, координування й контроль. Науковці вітчизняної шко­ли, ще років 20 тому визначали шість функцій: планування, організа­цію, координування, стимулювання, регулювання та контроль. Про­те публікації останніх років як вітчизняних, так і зарубіжних теоре­тиків твердять про доцільність виділення лише чотирьох функцій: планування, організації, мотивації й контролю, зважаючи на те, що саме ці функції реалізуються у здійсненні будь-якого управлінського процесу. А функції координування й регулювання фактично є скла­довими функцій планування, організації, мотивації й контролю.

Процес управління виробництвом послуг на підприємствах вимагає планування цієї діяльності, організації роботи відповідних структур (відділів, служб, підрозді­лів, бюро), мотивації (стимулювання) працівників виробництва по­слуг, контролю результатів діяльності всіх структурних підроз­ділів.

Функція планування виявляється у вирішенні двох питань: чітке визначення цілей діяльності організації й конкретних дій працівників організації на шляху їх досягнення. План являє собою складну соціально-економічну модель май­бутнього становища організації. Підприємства в сфері бізнесу формують єдиний план управління діяльністю, але в його межах менеджерами використовується ряд методів для до­сягнення конкретних цілей і завдань. Процес планування діяль­ності здійснюється відповідними рівнями підприємства. Так, стра­тегічним плануваннямзаймаються управлінці вищого рівня. Серед­ня ланка управлінців здійснює тактичне планування,тобто визна­чає проміжкові цілі на шляху досягнення стратегічних. Плануван­ня здійснюється й на нижчому рівні та визначається як оперативне планування. Оперативні плани покликані спрямовувати зусилля кожного працівника на досягнення головних цілей підприємства. Зазначені види планування сукупно складають генеральний або так званий бізнес-план функціонування підприємства.

Ефективність планування як функції управління в бізнесі залежить від принципів (основоположних правил), якими керуються при складанні планів. До них належать:

- всеосяжність планування – при плануванні повинні бути пе­редбачені всі події і ситуації, які впливатимуть на розвиток підприємства;

- точність планування – при складанні планів повинні вико­ристовуватись сучасні методи, засоби, прийоми, тактика і процеду­ри, які забезпечують точність прогнозування;

- ясність планування – мета й етапи планування повинні бути чіткими й зрозумілими для всіх працівників підприємства;

- безперервність планування – планування це не одноразовий акт а безперервний процес;

- економічність планування – витрати на планування не по­винні перевищувати доходів від планування.

Функція планування вирішує проблему невизначеності щодо діяльності підприємства й допомагає підприємству ефективно реа­гувати на зміни у зовнішньому середовищі.

Функція управління «організація» полягає у встановленні пос­тійних та тимчасових взаємовідносин між підрозділами підпри­ємства, визначенні порядку та умов його діяльності. Ця функція реалізується через адміністративно-організаційне та оперативне управління.

Адміністративно-організаційне управлінняпередбачає визна­чення структури підприємства, встановлення взаємозв'язків і роз­поділ функцій між його підрозділами, надання певних прав пра­цівникам апарату управління й визначення їхньої відповідальності. Оперативне управліннязабезпечує функціонування підприємст­ва відповідно до затвердженого плану. Воно полягає у періодично­му й безперервному порівнянні фактичних результатів з результа­тами, передбаченими планом, та відповідному їх коригуванні.

Організація, як функція управління забезпечує впорядкова­ність технічної, економічної, соціально-психологічної й правової діяльності всіх підприємств, оскільки дозволяє визначити, хто саме повинен виконувати кожне конкрет­не завдання і які для цього будуть застосовані засоби. Через організаційну діяльність, тобто через поділ і об'єднання завдань та компетенції працівників відбувається управління відносинами на кожному підприємстві.

Функція мотивації – це процес спонукання учасників виробни­чого процесу до діяльності для досягнення особистих цілей і цілей підприємства в цілому.Традиційний підхід до мотивації базується на тому, що праців­ники підприємства є лише ресурсом, який слід ефективно викорис­тати для досягнення визначеної мети. Технічний прогрес радикально змінив ставлення до праці і по­всякденної життєдіяльності людини. Саме тому менеджери засто­совують функцію мотивації для активізації діяльності працівників, щоб стимулювати їхню працю.

Особисте задоволення від добре виконаної роботи надає працівникам почуття впевненості у власних силах. Це є не менш важливим фактором, з точки зору мотивації праці, ніж матеріальна винагорода. Прагнення людини до реалізації себе у виконуваній роботі є незаперечним. Там, де управління й організація праці на­дають працівникам такої можливості, їхня праця є високоефектив­ною, а мотиви до праці – високими. Відтак, мотивувати діяльність працівників означає визначити їхні найважливіші інтереси й дати їм шанс реалізуватись в процесі трудової діяльності.

Функція мотивації передбачає створення й використання сти­мулів до ефективної взаємодії суб'єктів спільної діяльності. Для ефективної реалізації функції мотивації в сучасних умовах ме­неджерам необхідно враховувати й використовувати в управлінській діяльності взаємозв'язок таких понять, як «мотиви» і «стимул». Мотив – це внутрішнє прагнен­ня людини до задоволення власних потреб, а стимул – це мож­ливість одержання матеріальної винагороди для задоволення за­значених потреб за виконання певної роботи.

Функція контролю пе­редбачає активну діяльність менеджера в управлінні. Управлінсь­кий контроль не є разовою акцією. Це безперервний процес, який включає спостереження за здійсненням стратегічних планів для визначення ступеня ефективності їх виконання, а в разі не­обхідності застосовування регулюючих заходів. Загалом функцію контролю можна визначити як процес співставлення фактично досягнутих результатів із запланованими. Функція контролю в класичному ме­неджменті визначається як вид управлінської діяльності, спрямова­ний на утримання підприємства на шляху стратегічного розвитку методом порівняння досягнутих показників його діяльності з по­казниками, встановленими за планами. На багатьох підприємствах створені системи контролю, що є посередниками між планом та реальною діяльністю, тобто забезпе­чують зворотній зв'язок між визначеними планами менеджменту і реальними показниками діяльності підприємства. Підприємства, які мають сучасні й точні системи контролю, мають більше шансів для досягнення успіху.

 

 

ТЕМА 7