Особливості орієнтування на місцевості

Лекція 5

Основи орієнтування

Особливості орієнтування на місцевості

Орієнтування за картою й компасом

Екстремальне орієнтування

Особливості орієнтування на місцевості

Під орієнтуванням на місцевості розуміють сукупність дій із визначення місця свого знаходження відносно оточуючих об'єктів або орієнтирів, сторін горизонту. Орієнтування включає також вміння швидко і точно запам'ятовувати незнайому місцевість, впевнено рухатись наміченим маршрутом, а за необхідності знаходити зворотну дорогу.

Для організатора туризму вміння орієнтуватись є ознакою професіоналізму. Для фахівця експедиційні роботи подорожування по незнайомій місцевості без компаса, картографічних матеріалів попереднього вивчення цієї території не припустимі. У процесі фахової підготовки вміння орієнтуватися, користуватися картою, компасом набувають, вивчаючи комплекс навчальних дисциплін з топографії, геодезії, картографії тощо.

Правильне орієнтування дозволяє проходити маршрути без суттєвих відхилень від наміченого напрямку, від графіка руху, зберігає час для продуктивної роботи і повноцінного відпочинку.

Із усього різноманіття об'єктів на місцевості для орієнтування використовують природні або штучні предмети-орієнтири - точкові, лінійні, площинні.

Точкові орієнтири - об'єкти, що зображуються на топографічних картах позамасштабними умовними позначками або на місцевості мають вигляд точки (окремі вершини, пункти геодезичної мережі, окремі споруди, вежі тощо).

Лінійні орієнтири - об'єкти, що мають суттєву довжину і зображуються на карті лінійними позначками (річки, канали, шляхи сполучення, лінії зв'язку та електропередач, лісові просіки, урвища, берегова лінія тощо).

Площинні орієнтири - об'єкти, що мають добре виявлені контури і займають певну площу (озера, болота, лісові галявини, ділянки сільгоспугідь, населені пункти тощо).

Орієнтування на місцевості прийнято поділяти на загальне і детальне. Загальним називають таке орієнтування, при якому відомі напрямок руху, район місцезнаходження, відстані до найближчих великих об'єктів. Загальним орієнтуванням обмежуються тоді, коли немає необхідності в детальному вивченні території, точному визначенні точки знаходження або при прямуванні до певного конкретного орієнтира.

При детальному орієнтуванні точно визначається положення точки знаходження спостерігача (групи), напрямки сторін горизонту і азимут руху, розпізнаються навколишні географічні об'єкти, намічаються орієнтири для подальшого шляху.

За своєю складністю орієнтування на територіях з різним ступенем вивченості значно відрізняються за обсягом і змістом. Орієнтування на території, яка добре відома, обмежується впізнаванням об'єктів-орієнтирів і вибором найзручнішого шляху для продовження руху.

На територіях, які знайомі з текстових описів і вивчення картографічних джерел та для яких складені великомасштабні топографічні карти (або є аерофотознімки), орієнтування вимагає детальної ідентифікації зображених об'єктів на карті і на місцевості, постійного орієнтування карти відносно сторін горизонту. Найбільш складно орієнтуватись на незнайомих територіях, користуючись описами, розповідями місцевих жителів, рукописними схемами тощо.

Щодо матеріалів для орієнтування, то найкраще використовувати великомасштабні топографічні карти. Доповнюють і збагачують зміст карти матеріали аерофотозйомки, геологічні та ґрунтові карти, схеми земле- та лісовпорядкування, лоції водних об'єктів, туристські карти та схеми.

Мало придатними для орієнтування вважаються рукописні копії, фрагменти карт або аматорські фотокопії без позначення масштабу, матеріали окомірної зйомки, замальовки з пам'яті тощо.

Користуючись додатковими картографічними матеріалами, необхідно визначати або встановити їх масштаб, точність, детальність інформації, ступінь відбору зображення, умовні позначки, рік видання тощо.

Основними засобами для детального (точного) орієнтування служать геодезичні бусолі, компаси (Адріанова, рідинні, спортивні, туристські тощо). Додатковими, підпорядкованими засобами орієнтування, без точного визначення азимутів, можна вважати визначення сторін горизонту за допомогою небесних тіл (Сонця, Місяця, Полярної зірки та ін.). Залучення до орієнтування великої кількості природних ознак (більш швидке висихання, предметів з південної сторони, наростання мохів і лишайників з північної сторони, поведінка рослин-“компасів” тощо) дозволяють лише приблизно визначати сторони горизонту і використовуються як додаткові лише для загального орієнтування.

Для правильного орієнтування необхідно мати навички роботи з картою та компасом.