Цілі повстання Спартака і керівництво армією рабів

Міністерство освіти і науки України

 

Львівська спеціалізована середня загальноосвітня школа №81 ім. П.Сагайдачного

 

 

РЕФЕРАТ

 

З предмету: Історія

На тему: Повстання Спартака

 

 

Виконала: учениця 6-Б класу

Христина Кудик

 

 

Львів 2014

Повстання Спартака

У Римській республіці в I столітті до н. е. гладіаторські бої були однією з найбільш популярних форм розваг. З метою підготовки гладіаторів по всій Італії були створені спеціальні школи. У цих школах військовополонених і злочинців, які вважалися рабами, навчали навичкам, необхідних для того, щоб битися на смерть на гладіаторських іграх. У 73 році до н. е. група з приблизно 200 гладіаторів зі школи в Капуї, що належали Лентула Батіата, задумала втечу. Їх задум був розкритий, але все ж загін з 78 чоловік, озброєний кухонним начинням, проклав собі шлях до свободи.

Коли втікачі опинилися за межами міста, їм зустрілося кілька возів, що везли у Капую зброю для гладіаторів. Раби захопили цю зброю і рушили далі. До вечора втікачі досягли Везувію і, вибравши на горі зручне для оборони місце, розташувалися там. Сховавшись на Везувію, раби вибрали лідерів зі своїх рядів, якими стали два галльських раби Крікс та Еномай, і Спартак, який був або солдатом фракійського допоміжного легіону, пізніше відданим в рабство, або військовополоненим. Незважаючи на те, що відповідно до деяких джерел, за походженням Спартак був фракійцем, його етнічна приналежність до кінця неясна, оскільки термін фракієць означав і один з типів гладіаторів.

Поразка преторської армії

У зв'язку з тим, що бунт і нальоти відбулися в Кампанії, яка була місцем відпочинку багатих і впливових громадян Риму, повстання швидко привернуло увагу влади. Проте спочатку вони розглядали повстання як велику хвилю злочинів, а не як озброєний заколот.

Проте пізніше в тому ж році Рим відправив для придушення повстання військові сили під проводом претора. Претор Варіній Глабріо (за іншими відомостями Клодій) зібрав сили з 3 000 чоловік, але не як легіон, а як міліцію, що складалася «не з громадян, а із усяких випадкових людей, набраних поспішно і мимохідь». Глабріо осадив рабів на Везувію, перекривши єдиний відомий спуск з гори. Таким чином Глабріо збирався почекати поки голод не змусить бунтівників здатися.

 

 

Цілі повстання Спартака і керівництво армією рабів

До кінця 73 до н. е. Спартак і Крікс командували великою групою озброєних людей, які довели свою здатність протистояти римській армії. Те, що вони мали намір зробити з цією силою, досить важко визначити сучасному читачеві. Існує кілька суперечливих теорій.

Багато сучасних джерел стверджують, що мав місце фракційний розкол рабів-втікачів на тих, хто разом зі Спартаком хотів перейти через Альпи, щоб здобути свободу, і тих, хто підтримував Крікса, який побажав залишитися в південній Італії і продовжити похід на Рим. Ця думка ґрунтується на інтерпретації описів Флора, який відзначає, що грабежі проходили в містах Фурій і Метапонт, які географічно віддалені від Нола і Ночера. Наступний момент також вказує на існування двох груп: Консул Луцій Геллі Публікола в результаті розбив Крікса і групу з приблизно 30000 його послідовників, які відокремилися від основної групи на чолі зі Спартаком. Плутарх описує прагнення деяких рабів розбійничати в Італії, а не втікати через Альпи. Хоча цей фракційний розкол не суперечить класичним джерелам, немає будь-яких прямих доказів на його користь.

Думка про те, що Спартак намагався змінити корумповане римське суспільство і покласти кінець римському рабству, виражена у творах Володимира Леніна та інших представників марксизму і у фільмі Стенлі Кубрика, також не має прямих доказів.

Навіть класичні історики, які писали всього через кілька років після самих подій, розходяться в поясненнях. Аппіан і Флор пишуть, що Спартак мав намір йти на Рим, хоча це могло бути не більше ніж відображенням побоювань самих римлян. Якщо ж Спартак дійсно мав намір йти на Рим, пізніше від цієї мети він відмовився. Плутарх пише, що Спартак просто хотів втекти на північ, у Цизальпійську Галлію, і розпустити своїх людей по домівках.

Немає також впевненості, що раби були однорідною групою під керівництвом Спартака. Згадуються й інші вожді повстання, Крікс, Еномай, Каст і Гай Ганнік, і ми не можемо з упевненістю сказати, чи були вони помічниками, підлеглими, чи навіть рівноправними ватажками.

 

Поразка консульських армій (72 до н. е.)

Навесні 72 до н. е. втікачі покинули свій зимовий табір і почали рухатися на північ, у бік Цизальпійської Галлії.

Сенат, стурбований масштабом повстання і поразкою преторської армії Глабріо та Валерія (за іншими даними Варінія), відправив для упокорення рабів два консульські легіони під командуванням Луція Геллі Публіколи і Гнея Корнелія Лентула. Спочатку дії консульських армій були успішними. Геллі вступив в бій з групою з приблизно 30000 рабів під командуванням Крікса і знищив дві третини повстанців, в тому числі і самого Крікса.

У цій точці опису подій з'являються розбіжності в класичних джерелах, які не можуть бути узгоджені до появи Марка Ліцинія Краса. Дві найбільш повні версії - Аппіана і Плутарха, описують події по-різному. Однак прямих суперечностей немає, просто одне джерело ігнорує деякі події, які фігурують в іншому, і розповідає про події, яких в іншому джерелі немає.

 

Версія Аппіана

За словами Аппіана, боротьба між легіонами Геллі і солдатами Крікса була початком тривалої і складної серії військових маневрів армії Спартака, спрямованих безпосередньо на захоплення Риму.

Після перемоги над Кріксом Геллі перемістився на північ, слідуючи за основною групою рабів під керівництвом Спартака, яка прямувала в Цизальпійську Галлію. Армія Лентула повинна була перегородити шлях Спартаку, і консули розраховували таким чином зловити повсталих рабів у пастку. Армія Спартака зустріла легіон Лентула, розбила його, розвернулася і розтрощила армію Геллі, змусивши римські легіони в безладді відступити. Аппіан стверджує, що Спартак стратив близько 300 захоплених римських солдатів, щоб помститися за смерть Крікса, змушуючи їх вбивати один одного як гладіатори. Після цієї перемоги Спартак і його послідовники (біля 120000) рушили на північ, так швидко, як могли, для чого Спартак «наказав спалити весь зайвий обоз, вбити всіх полонених і перерізати в'ючну худобу, щоб йти без нічого».

Переможені консульські армії повернулися назад до Риму, щоб перегрупуватися, в той час як послідовники Спартака перемістилися на північ. Консули наздоганяють їх десь близько регіону Піцен і знову зазнають поразки.

Аппіан стверджує, що на той момент Спартак змінив свій намір йти на Рим, так як «він вважав себе ще не рівносильним римлянам, оскільки його військо далеко не все було в достатній бойовій готовності: жодне італійське місто не примкнуло до бунтівників» і вирішив піти з південної Італії. Бунтівники захопили місто Фурій з околицями і, озброївшись, стали здійснювати набіги на навколишні території, грабувати купців, забирати у них бронзу і залізо (з яких виробляли зброю), беручи участь в зіткненнях з римськими військами, в яких також перемагали.

 

Версія Плутарха

Опис подій Плутарха істотно відрізняється від описів Аппіана.

За словами Плутарха, після битви між легіоном Геллі і людьми Крікса Спартак розбиває легіон Лентула, захоплює їх запаси і спорядження і прямує прямо до Північної Італії. Після цієї поразки обидва консули були звільнені від командування і відкликані до Риму. Плутарх не згадує ні винищування Спартаком легіону Геллі, ні зіткнення Спартака з об'єднаними консульськими легіонами під Піценом.

Потім Плутарх вже переходить до деталей конфлікту, які не згадуються в історії Аппіана. За словами Плутарха, армія Спартака просувається на північ, до області навколо Муттіни (сучасне місто Модени). Там римська армія з близько 10000 солдатів на чолі з намісником у Цизальпійській Галлії, Гаєм Кассієм Лонгіном, намагалася перепинити шлях загонам Спартака, але була розбита.

Далі Плутарх не згадує ніяких подій до початкового зіткнення між Ліцинієм Крассом і Спартаком навесні 71 року до н. е., опускаючи марш на Рим і відступ до Фурію, описані Аппіаном. Однак, як описує Плутарх, Красс змусив Спартака відступити на південь від Піцена, з чого можна зробити висновок, що раби підійшли до Піцену з півдня на початку 71 року до н. е.., маючи на увазі, що вони виступили з Муттіни в південну або центральну Італію взимку 72-71 р. до н. е.

Чому заколотники зробили це, коли не було ніяких підстав відмовлятися від переходу через Альпи – цілі Спартака відповідно до Плутарха не пояснюються.

Незважаючи на протиріччя у класичних джерелах щодо подій 72 року до н. е., існує згода в тому, що Спартак і його послідовники були на півдні Італії на початку 71 року до н. е.