B. Теорія химерного роману / критика «химерної» прози

ТЕМА: РОМАН О. ІЛЬЧЕНКА «КОЗАЦЬКОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ АБО Ж МАМАЙ І ЧУЖА МОЛОДИЦЯ» У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ХИМЕРНОЇ ПРОЗИ

I. «Химерний роман» як український спосіб втекти від соцреалізму і як стильова тенденція світової літератури:

1. Феномен «химерного роману», радянські дискусії навколо крамольної «умовності» творів О. Ільченка, В. Земляка, О. Міняйла та ін.;

2. Традиція української літератури в химерному романі, генетичні зв’язки:

– від бароко – алегоричність, динамізм образів і композиції, бурлеск, гротеск, неоднорідність стилю, гетерогенність інтертексту (фольклорний, біблійний, античний), середньовічна «карнавалізація», тобто «світ навиворіт»;

– від «Енеїди» І. Котляревського та «Конотопської відьми» Г. Квітки-Основ’янека – іронічний наратив, зокрема поєднання всюдисущого «примруженого» погляду третьоособового наратора-автора (крім наративної та ідеологічної, яскраво представлені режисерська й комунікативна функції) та першоособової оповіді «з народних уст» (функція свідчення)[1]; травестія античної / національної міфології – опис надприродного як буденного, звичайного; гумор (зокрема комізм характерів);

3. Стильова тенденція світової літератури 50-60-х рр. ХХ ст.: типологічні сходження з латиноамериканським «магічним реалізмом» («Сто років самотності» Г. Гарсія Маркеса, твори А. Карпентьєра та ін.) – вторинна умовніть, причому герої сприймають «магічне» як реальне, використання фольклору й міфу як інтертексту, символіка образів, увага до емоцій і сексуальності людини, міф як структура – циклічність або «відсутність» часу, параболічні повтори, оповідь багатосуб’єктна (відтак неоднозначна) – голос наратора «перемикається» з третьої на першу особу, поєднуються погляди персонажів і внутрішній монолог тощо.

II. Еволюція «химерної прози» в українській літературі ІІ пол. ХХ ст.:

– становлення жанрово-стильового канону – поява «химерного роману з народних уст» О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу або ж Мамай і Чужа Молодиця» (1958);

– утвердження «химерного роману» – В. Земляк «Лебедина зграя» (1971)

– поширення – «Зорі й оселедці» (1972) і «На ясні зорі» (1975) В. Міняйла, «Зелені млини» (1976) В. Земляка;

– варіації / наслідування («розмивання» жанрово-стильових меж химерної прози), окремі ознаки-тенденції: притчевості, поднання первинної і вторинної умовності (відповідно, буденного / історичного та циклічного / позачасового), використання фольклору (легенда, анекдот, небилиця, приказка) тощо – «Дім на горі», «Птахи з невидимого острова» В. Шевчука, «Білий кінь Шептало», «Вовкулака» («Самотній вовк»), «Катастрофа», «Ирій» В. Дрозда, «Позичений чоловік» Є. Гуцала, «Оглянься з осені» В. Яворівського та ін.

III. «Химерність» роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу або ж Мамай і Чужа Молодиця».

1. Умовність оповіді. Іронія та гумор як жанрові ознаки українського химерного роману.

2. «Умовність» характерів і ситуацій:

– традиційний (живописний) образ козака Мамая в авторській текстуальній інтерпретації: риси «невмираки» (пор. «Марка Пекельного» О. Стороженка), запорожця-характерника, батька-отамана, художника-митця тощо;

– Чужа Молодиця / Настя-Дарина як приклад подвоєння міфічного (символічного, філософського, позачасового) і реального (буквального, буденного, конкретно-історичного);

– пов’язаність мотивів сексуальності, зради, влади, свободи, смерті (колоніальний підтекст) у любовній колізії Михайлика-Кохайлика, Параски-Роксолани, Ярини Подолянки;

– моделювання персонажів: барокова традиція (бурлеск, гротеск, емблематичність – зверніть увагу на імена) – і сучасна автору ідеологія контрастів;

3. Особливості хронотопу. Історичні і міфічні час і простір. Концептуалізація української історії за рахунок «химерності».

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

А. Тексти (для обов’язкового прочитання)

Ільченко О. Козацькому роду нема переводу або ж Мамай і чужа молодиця. Український химерний роман з народних уст / Олександр Ільченко. – Харків: Фоліо, 2009. – 700 с.

 

B. Теорія химерного роману / критика «химерної» прози

1. Білоус П. В. Парадокси стилю у дилогії "Лебедина зграя" і "Зелені Млини" В. Земляка / П.В. Білоус // Творчість В. Земляка в контексті вітчизняної та світової літератури. –Житомир: АСА, 1998. – С. 10-13.

2. Горнятко-Шумилович А. Фольклорна образність “химерної” прози: Типологічні подібності “Лебединої зграї” В.Земляка, “Ирію” В.Дрозда і “Дому на горі” В.Шевчука // Українська мова та література. – 2004. – 15 квітня.

3. Історія української літератури ХХ століття: у 2 кн. / за редакцією В.Г.Дончика. – К.: Либідь, 1995. – Кн. 2. – Частина друга (1960—1990-ті роки).

4. Кравченко А.Є. Художня умовність в українській радянській прозі. – К.: Наукова думка, 1988. – 126 с.

5. Левицька В. Олександр Ільченко – химерний автор химерного роману [Електронний ресурс] / Віта Левицька. – Режим доступу: http://vsiknygy.net.ua/person/4652/

6. Покальчук Ю. Сучасна латино-американська проза / Ю.Покальчук. – К.: Наукова
думка, 1978. – 280 с.

7. Січкар О. М. Жанрово-стильове розмаїття прози В.Дрозда / О. М. Січкар // Вісник Житомирського державного університету імені І.Франка. – Вип. 28. – Житомир: ЖДУ, 2006. – С.199-204.

8. Чайковська В.Т. Фольклор і формування стилю В. Земляка: До 60-річчя з дня народж. // Нар. творчість та етнографія.–1983.– № 5.– С.45-47.

9. Чайковська В. Т. Особливості оповідної манери у дилогії В. Земляка "Лебедина зграя" і "Зелені Млини" / В.Т. Чайковська // Творчість В. Земляка в контексті вітчизняної та світової літератури. –Житомир: АСА, 1998. – С. 14-18.

10. Штонь Г. Стиль письма чи стиль мислення / Г. Штонь // Дніпро, 1981. – № 1. – С. 138-143.

[1] Виразнішим таке наративне подвоєння-поєднання, з одного боку, умовності, фікційності художнього світу, іронічної неоднозначності та, з іншого боку, «правдивості» (свідчення персонажів), надзвичайної пластичності («shawing»), тобто враження життєподібності, – було в кін. 20-х рр. ХХ ст. у прозі М. Йогансена, яка у радянські 60-70-ті рр. все ще «проскрибована» (автор реабілітований, але твори не публікувалися), – тому говорити про генетичні зв’язки химерної прози з повістю «Подорож ученого доктора Леонардо…» проблематично; проте типологічне зіставлення дозволяє стверджувати, що «химерний роман» певною мірою повертається до психологічного, парадоксального й динамічного інтелектуального роману 20-х рр., творчих пошуків письменників-«сюжетників» (В. Підмогильний, М. Йогансен) – тобто авангардизму, штучно перерваного на початку 30-х запровадженням «єдиноправильного» методу соцреалізму – і торує шлях для постмодернізму з його засадничими інтертекстуальністю, іронічністю, грою, симулятивною реальністю тощо (див., н-д, сучасний фільм «Лабіринт фавна» Гільєрмо дель Торо, де міфічна «умовність» накладається на «реалії» Другої світової). Про химерний роман як початки постмодернізму див.: Семків Р. Елементи постмодерної поетики в романі В. Земляка «Лебедина зграя» / Р. Семків // Наукові записки. Том 17. Філологія / упоряд. В. П.Моренець. – К.: Stylos, 1999. – С. 68-73.