Визначальні фактори економічної безпеки підприємства.

Діяльність суб'єктів господарювання в умовах становлення ринко­вих відносин потребує швидкого виявлення факторів, які обумовлю­ють економічну безпеку підприємства та адаптації останнього до ди­наміки зовнішнього середовища шляхом усунення виниклих загроз. Ринкова економіка, як відомо, ґрунтується на засадах конкуренції між учасниками ринку, що є постійним джерелом ризику.

Таким чином, управління економічною безпекою можна розгляда­ти як невід'ємну частину системи управління підприємством, спря­мованого на протидію зовнішнім і внутрішнім загрозам його функціо­нуванню. Здійснення заходів щодо забезпечення економічної безпеки підприємства необхідне для захищеності його діяльності від негатив­них впливів зовнішнього середовища і підтримки стану найефек­тивнішого використання усіх видів ресурсів з метою запобігання заг­розам та забезпечення стійкості та стабільного функціонування підприємства у поточний час і на перспективу.

Для своєчасного вироблення управлінських рішень дуже важливо встановити чинники, які обумовлюють економічну безпеку підпри­ємства. Здебільшого економісти виділяють саме чинники кризового стану підприємства, або такі, що сприяють виникненню банкрутства, основні фактори економічної безпеки підприємства, які обумов­люють їхній кризовий розвиток, з іншого боку можна вважати чинни­ками заключного етапу діагностики банкрутства. Фактори, що обу­мовлюють кризовий розвиток підприємства, є водночас і формою реалізації окремих видів фінансових ризиків, загроз. У процесі вив­чення їх також поділяють на дві основні групи:

а) незалежні від діяльності підприємства (зовнішні або екзогенні фактори);

б) залежні від діяльності підприємства (внутрішні або ендогенні фактори).

Зовнішні фактори кризового розвитку у свою чергу поділяються при аналізі на три підгрупи:

1) соціально-економічні фактори загального розвитку країни: роз­глядаються тільки ті, які впливають на господарську діяльність певно­го підприємства і, зрештою, формують потенціал ризику його бан­крутства;

2) ринкові фактори — негативні для певного підприємства тенден­ції розвитку товарного (як для сировини і матеріалів, так і для про­дукції, що випускається) і фінансового (грошового, фондового і ва­лютного) ринків;

3) інші зовнішні фактори підприємства випливають із специфіки його господарської діяльності.

Внутрішні фактори кризового розвитку також поділяються при ана­лізі на три підгрупи залежно від особливостей формування грошових потоків:

1) фактори, зумовлені виробничою діяльністю;

2) інвестиційною діяльністю;

3) фінансовою діяльністю.

Недостатня увага з боку керівництва до питань економічної безпе­ки підприємств у період трансформації економіки України спричини­ла до того, що багато вітчизняних підприємств опинилося у кризово­му стані.

Безпеку підприємства пов'язують фінансовим ризиком - менеджментом. Управління фінансовим ризиком - це процес впливу суб'єкта господарювання на ситуацію ризику шляхом раціональної зміни рівня (ступеня) економічної без­пеки підприємства для забезпечення необхідного рівня доходів.

Економічна безпека підприємства — це здатність підприємства до ефективного функціонування у ситуації ризику. Показник еко­номічної безпеки підприємства можна визначити як рівень захище­ності усіх систем підприємства при здійсненні господарської діяль­ності в ситуації ризику. Ситуація - це сукупність факторів, що створюють умови для ухвалення рішення і здійснення конкретного виду господарської діяльності в конкретний момент часу.

Серед основних причин виникнення кризового стану підприємства слід зазначити такі:

По-перше, висока собівартість продукції і відсутність попиту на неї, що, в свою чергу, призводить підприємства до збитковості. Так, у 2002 р. налічувалось 43% збиткових підприємств.

По-друге, збільшення обсягів кредиторської і дебіторської заборго­ваності, які у 2002 р. становили відповідно 258401,8 і 185277,6 млн. грн. Майже половина боргів були простроченими, а підприємства, відпо­відно, неплатоспроможними. З приводу банкрутства тільки у 2002 р. було порушено близько 5 тис. справ про банкрутство або відновлення платоспроможності боржника. При цьому майже 50% справ закінчу­ється ліквідацією підприємств, 1% — затвердженням плану санації, 6% — затвердженням мирової угоди, 7% — задоволенням вимог кре­диторів, а решта справ залишаються нерозглянутими або й досі вирі­шуються на інших підставах.

Саме для недопущення кризового стану підприємства повинна розроблятися відповідно система економічної безпеки.

Керівництво підприємства (менеджери і головні фахівці) за наяв­ності фактичного (поточного) значення рівня економічної безпеки і при подальшому його плануванні має самостійно встановлювати кількість функціональних складових, щоб передбачити всі можливі загрози і водночас мінімізувати витрати на оцінку.

Рис. 3. Фактори економічної безпеки підприємства.

Сучасний стан економіки приховує у собі безліч загроз для нормального функціонування підприємства, що криються як усередині, так і поза ним.

Загрози можуть виходити від постачальників сировини і матеріалів, партнерів з бізнесу, конку­рентів, політичної обстановки тощо (табл. 1).

 

1. Наслідки кризових явищ на підприємстві.

Прогнозування кризових явищ засновано на вивченні потенційних погроз. Тому необхідно в першу чергу організувати процес одержання достовірної інформації про потенційні погрози. Як правило, ця інформація буває неповної, фрагментарної. Проте вона може служити першим слабким сигналом про ймовірності появи конкретної небезпеки. Для аналізу слабких сигналів необхідно представляти собі теоретичний аспект потенційної погрози, наприклад циклічність виникнення криз виробництва по теорії Кейнса.

Розглянемо варіанти переростання погрози в кризову ситуацію (рис. 4).

Рис. 4. Можливі варіанти переходу погрози в кризову ситуацію

 

Варіант 1 "Хвиля". Підприємство досягло запланованого рівня рентабельності (доходу, прибутку). Внаслідок появи певних факторів погрози показники ефективності почали коливатися (мал. 3, часовий період 4-5 років).

Варіант 2 "Спад". Можливий наслідок розвитку погрози у випадку неприйняття мер по стабілізації положення - зниження ефективності виробництва до нуля, тобто прояв кризи виробництва, економічний спад.

Варіант 3 "Підйом". Аналіз причин зниження рентабельності, вживання заходів по стабілізації (впровадження інновацій, раціоналізація виробництва, його розширення шляхом інвестицій, відновлення основних виробничих фондів і т.п.). У цьому випадку можливе підвищення ефективності виробництва й вихід із кризової ситуації.

 

1. Типологія кризових ситуацій.

Типологія [гр.. Typos відбиток, зразок + логія наука] – класифікація предметів або явищ за спільністю будь-яких ознак (с. 598, Словник іноземних слів).

Кризові явища й ситуації найбільше повно можна класифікувати за ознаками, наведеним у табл. 2.

Основні фази кризового процесу можуть бути представлені в наступній послідовності (ІО - інвестиційна організація):

♦ стратегічна криза, обумовлена низькою якістю стратегічного менеджменту 2-3 років тому й більше;

♦ тактична криза, обумовлена низькою якістю тактичного маркетингу й виробничого менеджменту;

♦ криза недостатньої забезпеченості ИО ресурсами, кредитами й т.д.;

♦ неплатоспроможність ИО, її збитковість;

♦ реструктуризація ИО;

♦ банкрутство й ліквідація ИО.

Основні фази кризового процесу можуть бути представлені в наступній послідовності:

♦ стратегічна криза, обумовлена низькою якістю стратегічного менеджменту 2-3 років тому й більше;

♦ тактична криза, обумовлена низькою якістю тактичного маркетингу й виробничого менеджменту;

♦ криза недостатньої забезпеченості ІО ресурсами, кредитами й т.д.;

♦ неплатоспроможність ІО, її збитковість;

♦ реструктуризація ІО;

♦ банкрутство й ліквідація ІО.

 

 

Таблиця 2 Класифікація кризових явищ № п/п Класифікаційна ознака Вид кризових явищ та ситуацій 1. Належність до країни функціонування суб'єкта управління Зовнішні за межами країни Внутрішні у межах країни 2. Рівень виникнення Суб'єкт управління Галузеві (групові) Міжгалузеві Регіональні Державні Світові (глобальні) 3. Сфера походження Соціально-політичні Адміністративно-законодавчі Виробничі Комерційні Фінансові Природничо-екологічні Демографічні Геополітичні 4. Причини виникнення Невизначеність відносно майбутнього Недостатність інформації Особистісні (суб'єктивні) 5. Ступінь системності Системні Несистемні (унікальні) 6. Можливість прогнозування Прогнозовані Частково прогнозовані 7. Ступінь реалізації Реалізовані Не реалізовані 8. Час прийняття рішення з антикризового управління З раніше виробленою стратегією управління З прийняттям поточних рішень з антикризового управління 9. Вплив на діяльність суб'єкта управління Руйнуючі суб'єкт управління Частково руйнуючі суб'єкт управління Не мають впливу на суб'єкт управління

Головною метою створення й приведення в дію системи антикризового керування ІО є проведення структурної перебудови всього народного господарства відповідно до потреб ринку. Ця мета реалізується після рішення наступних завдань:

♦ попередження банкрутств ІО і їхніх соціальних наслідків;

♦ надання державної фінансової підтримки ІО для проведення санаційних заходів;

♦ виявлення безперспективних і не володіють реальними можливостями для відновлення платоспроможності ІО і їхньої ліквідації.

Як показує світова практика, зазначені цілі й завдання досягаються при дотриманні наступних основних принципів антикризового управління ІО:

♦ установлення єдиних стабільних і надійних для всіх господарюючих суб'єктів комерційних взаємин, прав й обов'язків у ситуації неспроможності або банкрутства ІО;

♦ надання можливості боржникам, що виконують зобов'язання, поновлення їхньої діяльності;

♦ введення системи мер безпеки при банкрутстві й економічному спаді;

♦ створення системи мер для відродження бізнесу;

♦ формування механізму регулювання фінансових справ виконуючі свої зобов'язання боржників з метою їхнього оздоровлення;

♦ організації комерційної й правової систем для заохочення роботи надійних партнерів і формування прийнятної процедури дозволу фінансових суперечок;

♦ огородження правової й адміністративної структур від можливостей прискорення процесу розвалу ІО й насадження споровши й позовів;

♦ збереження в тих випадках, де це можливо й економічно доцільно, перспективних ІО, що мають фінансові труднощі;

♦ створення таких механізмів, які будуть представляти й надійно захищати інтереси всіх учасників системи антикризового керування (кредитори, персонал і т.д.) у випадку ліквідації збанкрутілої ІО й дозволяти справедливо розподіляти активи боржника.

Економічний стан підприємства може визначатися за проведеною диференційованою або інтегральною оцінкою загрози банкрутства з метою вибору відповідного фінансового механізму захисту від кризи. Практика фінансового менеджменту використовує при оцінці мас­штабів кризового стану підприємства три принципові характеристи­ки: а) легка криза; б) важка криза; в) катастрофа. При необхідності кожна з цих характеристик може одержати більш поглиблену дифе­ренціацію. У табл. 3 наведені критерії формування таких характери­стик, а також найадекватніший до них спосіб реагування (задіяння за­хисних фінансових механізмів).

Таким чином, ідентифікація масштабів кризового стану підприєм­ства дає можливість визначити принциповий напрям використо­вуваних форм і методів його фінансового оздоровлення. У цілому мож­на зробити висновок, що наявні проблеми економічної безпеки потребують комплексного підходу. Разом з тим, дотепер не сформува­лася єдина позиція щодо комплексного, системного підходу до забез­печення економічної безпеки об'єктів, до функціонування відповідних служб та їхньої взаємодії між собою і з правоохоронними органами.

 

 

Втім, жодна із розглянутих методик оцінки економічної безпеки підприємства не передбачає можливості визначати тактичну і стра­тегічну складову безпеки. Саме тому у значного числа керівників не сформоване розуміння необхідності і принципів забезпечення безпе­ки як базових, що реалізуються через забезпечення місії і відповідних виробничих цілей. Тому на практиці проблема економічної безпеки нерідко вважається другорядною.