Т Е М А № 2: «Військове виховання». Заняття №12: “Військове середовище та його виховні функції

 

Заняття №12: “Військове середовище та його виховні функції"

 

Час: 2 години

 

Мета заняття:

1. Розкрити педагогічну характеристику соціального середовища. 2. Проаналізувати иховні функції військового середовища. 3 3. Формувати у курсантів риси, необхідні військовому керівнику для професійної діяльності

 

РОЗПОДІЛ ЧАСУ

№ з/п	СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ	Час (хв.)
1.	Вступна частина	до 10
2.	Основна частина
	Заслуховування доповіді
	Обговорення (відпрацювання) першого питання: «Педагогічна характеристика соціального середовища».
	Обговорення (відпрацювання) другого питання: « Виховні функції військового середовища »
3.	Заключна частина

 

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

1.Литвиновський Є.Ю., Попович О.І., Савінцев В.І., Стасюк В.В. Морально-психологічне забезпечення підготовки та ведення бойових дій: Навчально-методичний посібник, видання ІІ, доповнене, у двох частинах: частина І. – К.: ВГІ НАОУ, 2002. – 207 с. 2.Стратієнко О.Ф., Ротань М.П. Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки та служби військ: навчально-методичний посібник. – К.: КВГІ, 1998. 3. Войсковой вестник. Сборник учебно-методических материалов. Приложение к военно-публицис-тическому и литературно-художественному журналу “На боевом посту”. – М., 2005. 4. «Военная психология и педагогика», под редакцией П.А. Корчемного, 1998 р. 5. www.soldiering.ru 6. www.lisv_lp.gov.ua сайт кафедри МПЗ діяльності військ 7. http://psychology.net.ru 8. http://www.elective.ru/predmets/voenpsy.htm 9. http://www.milpsy.effcon.ru/literatura.html 10. http://armyrus.ru

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Мультимедійний проектор, ноутбук.

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

Прийняти рапорт чергового навчальної групи, перевірити наявність курсантів на занятті, їх зовнішній вигляд, готовність до занять.

Оголосити тему заняття, її актуальність та зв'язок з іншими темами, мету та навчальні питання, які будуть розглянуті. Особливу увагу на занятті необхідно звернути на те, що існує об'єктивна потреба в оволодінні всім офі­церським складом загальними поняттями про психологію спілкування у військовому колективі, а також розкрити сутність, функції та структура спілкування, показати шляхи оптимізація спілкування у військовому середовищі із метою якісного використання цих знань в подальшій діяльності військового керівника.

Спільне життя й діяльність людей передбачає регулювання та спрямування їхніх взаємодій. Універсальним засобом такого регулювання виступає спілкування. Через це воно є одним із центральних проблем у психологічній науці. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно є засобом передавання суспільного досвіду, а його зміст спрямований на інтеграцію людей та координацію їхніх дій, вироблення спільних норм і правил поведінки та діяльності, передання наступному поколінню соціального досвіду, налагодження контактів з іншими людьми, обмін думками та почуттями тощо.

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

Соціальне середовище є однією з основних категорій таких наук, як соціальна психологія, соціальна філософія, соціологія, соціальна і військова педагогіка. Але тільки соціальна педагогіка і теорія виховання, у тому числі й військова, глибоко і всебічно розглядають його педагогічні аспекти, виховний вплив на особистість, обґрунтовують виховні функції. Це пов’язано з тим, що соціальне середовище як постійне джерело поповнення особистого досвіду, знань військовослужбовця є тим об’єктивним фактором, що визначає його життєві настанови, спрямованість, характер потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, реальну поведінку, процес самовизначення і самореалізації. Цей аспект соціального середовища, різновидом якого є військове, обумовлює необхідність визначення важливої групи методів виховання військовослужбовців – методів опосередкованого виховного впливу. Власне зміст цієї групи складає військове середовище. Охарактеризуємо більш глибоко проблему взаємозв’язку соціального середовища й особистості.

В історії проблема взаємозв’язку суспільства та особистості вирішувалася по-різному. В ХVІІІ ст. П.Гольбах та К.Гельвецій визнавали визначальний вплив умов суспільного життя на розвиток особистості. Політичний устрій, форми правлення, матеріальний стан людей вважалися головними факторами виховання людини. Саме ж суспільство представлялось як механічна сума індивідів. Щоб зрозуміти суспільство, на їх думку, необхідно було вивчати “природу людини”. Таким чином соціальне зводилося до індивідуального. Сутність людини обмежувалась розумінням її перш за все як фізичної істоти, звідси і суспільні закономірності зводилися до природних. Усі існуючі розбіжності між людьми, на думку К.Гельвеція, створюються вихованням, під яким він розумів вплив усіх умов життя.

На початку ХХ століття Е.Дюркгейм розмежовував дві реальності – соціальну (суспільство, держава, колектив) та індивідуальну (особистість). Взаємовідносини між цими двома реальностями, на його думку, характеризуються постійною боротьбою, антагонізмом, протиріччям, непримиренністю. Індивідуальній свідомості протиставлялася колективна. Суспільство по відношенню до особистості, індивіда проявляє себе як зовнішня, незалежна, примусова сила. Воно домінує над особистістю, створює особистість, є джерелом найвищих цінностей для неї. Хоча Е.Дюркгейм і визнавав, що суспільство виникає як результат взаємодії індивідів, проте воно, як тільки виникло, починає жити своїм самостійним життям, за своїми власними законами. З цього моменту все індивідуальне життя визначається соціальною реальністю, певною надіндивідуальною силою. Особистість по відношенню до цієї сили безпорадна, повністю визначається нею та не може виступати активним фактором зміни цієї сили. Вважалося, що індивід не може змінити суть і хід течії соціального життя або може впливати на нього дуже незначно.

Серед суспільних факторів, які визначають життєдіяльність людей і діють як зовнішня примусова сила, Е.Дюркгейм виділяв моральні та етичні норми, типи суспільних зв’язків (сімейні, державні, колективні тощо). Оскільки свідомість і поведінка особистості повністю визначаються суспільством, то стан і характер розвитку особистості повністю залежить від стану та ступеню згуртованості суспільства. Якщо суспільство знаходиться в критичному стані, то для особистості настає також період криз, тому що втрачається значущість соціальних факторів і регламентацій. Звідси нестримність індивідуальних бажань і пристрастей, деградація особистості. Саме такий період переживаємо ми тепер у нашій державі. Період становлення незалежної держави – України, проходить з великими економічними, політичними складнощами, кризою в духовному житті суспільства. Трудності в цих сферах життя впливають на формування та згуртованість Збройних сил України, взагалі, формування та виховання військовослужбовців, зокрема.

Протилежна концепція пов’язана з абсолютизацією відносно самостійного розвитку особистості. Людина розглядається окремо від суспільства. Видатним представником цієї концепції був М.Вебер. Однією з центральних категорій його теорії є категорія “ соціальна дія ”, яка означає дію саме індивіду, що спрямована на розв’язання життєвих проблем і протиріч. Головною ознакою соціальної дії є суб’єктивне осмислення індивідом можливих варіантів поведінки людей, які вступають у відносини з суб’єктом. На відміну від Е.Дюркгейма, який особливим суб’єктом соціальної дії визначав суспільство або колектив, М.Вебер однозначно бачить в цій ролі тільки окремих індивідів, тобто соціальне середовище, на його думку, це середовище суб’єктів, які виконують ту чи іншу соціальну дію.

Марксистська концепція людини акцентувала увагу на її соціальній сутності, історичності походження та розвитку, акцентуванні уваги на соціальну детермінанту розвитку, виявила складність і багатство взаємозв’язків людини та суспільства. “Індивід є суспільна істота, тому будь-який прояв його життя, навіть якщо він і не виступає в безпосередній формі колективного, яке здійснюється спільно з іншими, є проявом та ствердженням суспільного життя” [1, с. 190].

Вже пізніше для характеристики всієї сукупності оточуючих людину суспільних умов його існування, формування та діяльності, що охоплюють суспільно-економічну систему в цілому, матеріальні та духовні умови, суспільну свідомість і культуру в науковій літературі застосовують категорію “соціальне середовище”. Родовим для поняття “соціальне середовище” є поняття “середовище”, яке передбачає сукупність усіх умов, що оточують і мають свій вплив на даний предмет, людину (прямо чи опосередковано). Середовище – частина буття, яка передбачає дещо (речі, тварини, люди тощо), по відношенню до якого воно існує. Без цього “дещо” поняття середовище втрачає сенс, тому що середовище обов’язково передбачає, що в ньому існує і що на нього впливає. Та частина буття, яка не впливає на предмет, людину, не може називатись їх середовищем. Отже, середовище – все те, що оточує людину від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї, ближнього оточення і кінчаючи середовищем соціальним, в якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку, соціалізації та формування як особистості. Виходячи з такого розуміння категорії “середовище”, соціальне середовище можна визначити як всю сукупність суспільних, матеріальних і духовних умов, факторів, відносин тощо, в яких існує особистість, які її оточують і роблять той чи інший вплив на її свідомість, поведінку і діяльність.

Поняття “суспільство” та “соціальне середовище” є однопорядковими, але не тотожними, тому що не всі елементи суспільства оточують особистість та спричиняють вплив на неї. Поняття “соціальне середовище” передбачає та підкреслює існування певного суспільного оточення, сукупності соціальних умов по відношенню до певного соціального суб’єкта (особистості, групи, колективу, класу тощо). Тому для кожного з них зміст соціального середовища буде різний. Ті чи інші елементи суспільства, суспільних умов стають елементами соціального середовища в тому випадку, коли вони спричиняють на нього будь-який вплив.

Соціальне середовище являє собою складне структурне утворення, яке характеризується багаточисельними рівнями, складними зв’язками та відносинами між елементами. Розрізняють соціальне середовище у широкому розумінні – макросередовище, що охоплює всю суспільно-економічну систему, соціум (яскравим прикладом у такому випадку є Збройні сили України), до якого належить воїн, та у вузькому розумінні – мікросередовище, що охоплює безпосереднє соціальне оточення воїна – сім’ю, військово-професійну спільність (наприклад, відділення, взвод, рота, батальйон), неформальну групу (коло ровесників) та ін. Водночас, зміст поняття “соціальне середовище” включає елементи і суспільного буття, і суспільної свідомості. Тому, стосовно формування індивідуальної свідомості, категорія “соціальне середовище” найбільш адекватно відображає всю сукупність детермінуючих факторів соціальної дійсності. В структуру соціального середовища входять елементи соціальної структури суспільства: класи, соціальні групи, різного роду колективи, спільноти, родина тощо. До нього також відносяться особливості побутових, територіальних, культурних і демографічних умов життя людей. Серед них особливе місце посідають Збройні сили України, як важлива ланка макросередовища. Формування особистості являє собою процес активної взаємодії всіх умов, факторів, відносин соціального середовища і самого військовослужбовця. Соціальне середовище виступає в якості фактора цього формування в залежності від того об’єктивного стану, який займає особистість у структурі суспільних відносин. Характер його впливу буде відзначатися сукупністю всіх соціальних ролей, до якої залучена особистість. Вплив соціального середовища на особистість буде відрізнятись і в залежності від основних її об’єктивних демографічних характеристик (стать, вік, національність).

Вплив соціального середовища на особистість військовослужбовця та її подальший розвиток неодносторонній, він відбувається через найближчі умови та фактори її безпосереднього оточення, через мікросередовище, яке є суттєвим елементом загального соціального середовища. Загальна соціальна детермінанта пов’язана із впливом на особистість найбільш суттєвих, основних глобальних рис, умов і факторів конкретного суспільства, класу, соціальної спільноти (макросередовища). Цей вплив є підґрунтям формування певного соціального типу особистості вихованця, який містить у собі найважливіші соціальні якості людини, що визначають соціальну спрямованість її свідомості та поведінки. Це ті якості та властивості особистості, які є типовими для неї як для представника Збройних сил України, конкретної соціальної та військово-професійної групи тощо. В умовах військового мікросередовища, де особистість військовослужбовця виступає представником певної групи чи ряду груп і колективів, формуються його особистісні якості, соціально-психічна своєрідність, відбувається самозатвердження військовослужбовця як особистості.

Характер впливу суспільних умов соціальної дійсності на особистість військовослужбовця буде залежати від ступеню відповідності відносин у військовому колективі, що відрізняють середовище найближчого оточення особистості, загальним умовам соціального середовища. В залежності від характеру цієї відповідності, військове мікросередовище буде або виступати перешкодою впливу загального суспільного середовища або стимулювати і забезпечувати адекватність цього впливу відповідно до специфіки військового середовища.

Військове мікросередовище посилює або, навпаки, послаблює детермінуючі впливи макроумов, послаблює або посилює дієвість соціальних вимог. Його вплив може загальмувати формуючий вплив на особистість військовослужбовця об’єктивних умов дійсності. Кожне військове мікросередовище по-своєму перероблює впливи зовнішніх соціальних умов і тим самим може видозмінювати характер соціальних вимог до особистості військовослужбовця, що висуваються, надавати їм різні спрямування, посилювати чи послаблювати дієвість, викривляти зміст вимог.

Не слід протиставляти вплив на особистість макросередовища і військового мікросередовища. Соціальне макросередовище впливає на формування та розвиток особистості військовослужбовця через впливи різного роду військових мікросередовищ, в яких вона діє. Ознакою, яка розділяє макросередовище та військове мікросередовище, є наявність безпосередньої взаємодії середовища з особистістю військовослужбовця. Тому макросередовище спричиняє свій регулюючий і формуючий вплив на особистість через умови найближчого оточення. А для цього зміст макросередовища, соціальна інформація, яка міститься в ньому, повинна бути трансформована у військове мікросередовище. Його дія на формування особистості військовослужбовця, суворо кажучи, теж не носить безпосередній характер, а опосередковується діяльністю чи видами військової діяльності, які виконує воїн в умовах військової служби. Хоча військове мікросередовище є проявом основних суттєвих рис соціального макросередовища, між ними можливі протиріччя, конфлікти, які відбиваються на формуванні особистості. Конкретне військове середовище характеризується власними особливостями, рисами, які спричиняють вплив на формування особистості певного військовослужбовця. Ці особливості соціального середовища, точніше – військового, перш за все, обумовлюють різне об’єктивне положення воїна, яке визначається формами і особливостями впливу соціального середовища на його особистість, конкретним сприйняттям нею цих впливів. До особливостей соціального середовища можна віднести такі: рівень та характер наданих соціальним середовищем можливостей для прояву індивідуальних здібностей і творчого потенціалу особистості; рівень єдності та цілісності складових елементів (соціальних відносин, соціальних сфер) соціального середовища; рівень рівномірності розвитку різних елементів і сфер соціального середовища.

Отже, зміст викладених вище розмірковувань свідчить про те, що суттєвим різновидом соціального середовища є військове середовище, що представляє собою сукупність різноманітних умов, які безпосередньо впливають на особистість воїна під час проходження військової служби. У літературі, щоденній мові, громадській думці ми часто чуємо про виховну роль військової служби. Це, дійсно, так, тому що вона виховує молоду людину фактом свого існування, за характером виконуваних задач, суворими умовами повсякденної життєдіяльності, підвищеними вимогами до особистості воїна, до її духовних, психічних і фізичних якостей. Ці умови можна класифікувати на дві групи: суспільні та матеріально-фізичні. До суспільних умов належать військові колективи, військово-педагогічний процес, військові ритуали, цивільне соціальне середовище конкретного військового гарнізону, і, відповідно, до матеріально-фізичних умов – матеріально-побутові умови життєдіяльності особового складу, військова техніка і озброєння, клімат тощо.

Елементи військового середовища можуть впливати на воїна прямо чи опосередковано, стихійно чи цілеспрямовано. Їх вплив може бути випадковим чи закономірним, носити стійкий або тимчасовий характер. Ефективність їх впливу на формування та розвиток особистості воїна багато в чому визначається єдністю, спільністю визначальної спрямованості об’єктивних умов військового середовища. Військове виховання має послабити асиміляцію факторів впливу соціальних процесів, які обумовлюють поряд із позитивним впливом соціального середовища негативні, дестабілізуючі свідомість і поведінку особистості, моменти.

Процес впливу військового середовища не можна розуміти і обмежувати тільки зовнішнім впливом об’єктивних умов. Вплив військового середовища – це завжди процес взаємодії його з особистістю, і цей процес двохсторонній. Той соціальний досвід, який створений конкретним середовищем, є своєрідним будівельним матеріалом, який активно використовується особистістю військовослужбовця, перероблюється і співвідноситься з її внутрішнім світом, внаслідок чого і формується його особистість у єдності загальних та індивідуальних рис. Особливості внутрішнього світу особистості вихованця, які інтегрують його духовні, фізичні, психічні, біологічні елементи, є відносно самостійним фактором соціальної детермінації свідомості та поведінки конкретної особистості, які інтегрують якісну своєрідність, індивідуальність відбиття у свідомості у особистості зовнішніх умов як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. “Усе у психіці особистості, яка формується, так чи інакше обумовлене зовнішньо, але ніщо у її розвитку не виводиться безпосередньо із зовнішніх впливів. Внутрішні умови, які формуються під впливом зовнішніх, не є, проте, їхньою безпосередньою механічною проекцією. Внутрішні умови, які складаються та змінюються в процесі розвитку, самі по собі обумовлюють той специфічний круг зовнішніх впливів, під які підпадає дане явище. Це загальне положення має особливе значення для розуміння розвитку особистості. Закони зовнішньо обумовленого розвитку особистості – це внутрішні закони. З цього повинно виходити дійсне вирішення важливої проблеми розвитку та навчання, розвитку та виховання” [2, с. 315-316].

Актуальні проблеми військового виховання, які розглядаються в даному посібнику, безпосередньо торкаються проблем зовнішніх і внутрішніх впливів на особистість військовослужбовця. Тому в наступному підрозділі даної глави ми торкнемося проблем військового колективу як різновиду військового мікросередовища, яке оточує військовослужбовця, його виховних функцій.