Участь України в діяльності міжнародних організацій

МОДУЛЬ № 3

 

ТЕМА № 1: Відбудова н/г УРСР у ІІ половині 40-х років – на початку 50-х років.

 

ТЕМА № 2: Радянізація західноукраїнських земель.

 

ТЕМА № 3: Суспільно –політичне життя й політична боротьба в Україні 1953- 1964 рр.

 

ТЕМА № 4: Стан економіки України наприкінці 50-х – у І половині 60-х років.

 

ТЕМА № 5: Політико – ідеологічна криза радянського ладу.

 

ТЕМА №6: Визрівання економічної кризи.

 

ТЕМА № 7: Опозиційний рух.

 

ТЕМА № 8: Перебудова в Радянському союзі й Україні.

 

ТЕМА № 9: Формування передумов незалежності України. Здобуття Україною незалежності.

 

ТЕМА № 10: Державотворчі процеси в Україні в 90 –ті на початку ХХІ ст..

 

ТЕМА № 11: Україна в умовах розбудови.

Література

Бойко О.Д. Історія України. – К., Академія, 2005.

Король В.Ю. Історія України. – К., Академія, 2005.

Кульчицький С.,Коваль М., Лебедєва Ю. Історія України. Підручник 11 класу. – К., Освіта, 1998.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., Лебідь, 1993.

Турченко Ф. Новітня історія України 1939 – 2000рр. 11 кл.. – К., Генеза, 2001.

Тема: Післявоєнна відбудова і розвиток.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
- розкривати тенденції історичного розвитку України з 1945 по 1953р.;
- встановлювати логічний зв’язок між політичними, економічними і культурними процесами цього періоду.

 

План.

1. Україна – співзасновник ООН. Діяльність України на міжнародній арені.
2. Адміністративно-територіальні зміни.
3. Перехід до мирного життя. Суспільно-політичне життя у повоєнні роки.
4. Відбудова та її особливості в Україні. Голод 1946 – 1947рр.

Немає нічого, чого б не можна було перемогти працею.

Д. Бруно.

Праця пом’якшує горе.

Цицерон.

Міжнародний авторитет України після війни значно виріс. У числі 51 держави світу Україна стала співзасновником і членом Організації Об’єднаних Націй. Представники України були обрані до складу дев’яти комітетів і комісій ООН. У повоєнний період наша республіка активно співробітничала в багатьох міжнародних організаціях (Всесвітній поштовий союз, Міжнародний союз електрозв’язку, Всесвітня організація охорони здоров’я, Всесвітня метеорологічна організація та ін.). І все ж таки, за тих історичних умов міжнародна діяльність України мала суттєві обмеження.

Важливою подією міжнародного життя України стало завершення об’єднання українських земель. За радянсько-польським договором (серпень 1945р.), Польща визнала входження до складу СРСР областей, що відійшли від Польщі в 1939 – 1940рр. Чехословаччина визнала факт входження Закарпатської України до складу УРСР. Румунія на підставі радянсько-румунського договору (лютий 1947р.) відмовилася від своїх претензій на Буковину.

 

Для внутрішнього становища України характерним було зміцнення тоталітарного режиму, продовжувалася практика репресій, політичного та ідеологічного контролю:

- звинувачення військовополонених у співробітництві з окупантами, засудження;

- організація політичних процесів над „ворогами народу”;

- репресивна політика, що проводилася в ході радянізація західноукраїнських земель.

Поняття	Ознаки	Факти
„Жданівщина”	Реакція, насадження імперської ідеології, ідеологічне пророблення художньої інтелігенції, утиск письменників, звинувачення в ідеологічних помилках	1948р. – початок боротьби з генетиками; звільнення з роботи завкафедрою генетики і дарвінізму Харківського університету професора І.Полякова; переслідування і жорстокі розправи над вченими України, відставання генетичної науки в наступні десятиліття
Космополітизм	Репресії проти вчених, звільнення з роботи, засилля авантюристів, розгром генетичної науки	1946р. – постанова ЦК ВКП(б) про журнали „Зірка” і „Ленінград”. Звинувачення О.Вишні в „ідеологічних помилках”, перейменування роману Ю.Яновського „Жива вода”, безпосередній контроль Л.Кагановича за випуском „Короткого курсу історії України”
„Лисенківщина”	Реакційна ідеологія, байдуже ставлення до батьківщини; відмова від боротьби за національний суверенітет, національну культуру свого народу	1949р. – пленум правління Спілки письменників, де було вирішено „остаточно розгромити космополітів, антипатріотів”; критика вірша В.Сосюри „Любіть Україну”, нищівна критика опери К.Данькевича „Богдан Хмельницький”

Однак поряд з об’єктивними труднощами, викликаними відсутністю необхідного, тоталітарна система, що утримувала під контролем усі сфери державного життя країни, надзвичайно ускладнювала розвиток наукової теоретичної та художньої думки. Так, в освіті посилився процес русифікації, в науці з’явилося таке шкідливе явище, як „лисенківщина”, в галузі культури – „жданівщина”. Результатами таких явищ стали масові репресії проти діячів науки і культури, необґрунтовані звинувачення у відступі від радянської ідеології, націоналізмі та ворожості.

Перемога нашого народу у Великій Вітчизняній війні була здобута дорогою ціною. Економіка України постраждала значно більше, ніж в інших регіонах СРСР. З 679 млрд. руб., матеріальних збитків, яких зазнав Радянський Союз від фашистських агресорів, 285 млрд. (42%) припадало на Україну. Із країни було вивезено 16150 промислових підприємств; з 20 000 км залізниці діяло 1 500 км.

Перші кроки із відбудови економіки були зроблені вже в 1944р. До 1945р. Україна видобувала 36% вугілля, виплавляла 17% чавуну, виробляла 20% електроенергії довоєнного рівня. Але цього катастрофічно не вистачало для подальшого розвитку республіки. Відчутним був брак людських ресурсів. Населення України за роки війни скоротилося з 41,3 млн. чол. У 1940р. до 27,4 млн. у 1945р.

Великі труднощі виникали внаслідок того, що відбудова економіки здійснювалася в основному за рахунок внутрішніх ресурсів СРСР. У серпні 1946р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946 – 1950рр.Закон передбачав відбудову виробничих потужностей України, в першу чергу – важкої промисловості, транспорту, енергетики, будівництво нових заводів, легкої промисловості, культурно-освітньої сфери. Процес відбудови ускладнювався голодом 1946 -1947рр.

Відмовившись від допомоги США за „планом Маршалла”, Україна отримала підтримку від міжнародної організації Адміністрації допомоги і відбудови при ООН у сумі 250 млн. доларів. Свій внесок у справу відродження України зробила також діаспора Канади і США.

З 1948р., у зв’язку з початком „холодної війни”, припинилося надання допомоги Україні. Подальша відбудова економіки здійснювалася лише завдяки героїчній і самовідданій праці мільйонів радянських громадян, як жителів України, так і інших радянських республік.

Поміркуємо разом: - Які адміністративно-територіальні зміни відбулися в Україні в повоєнний період? Як ці зміни вплинули на подальший історичний розвиток республіки?
- Чому Україна стала членом ООН?
- Чим різняться поняття „голод” і „голодомор”? Чи можна голод 1946 – 1947рр. назвати голодомором? Чому?
- Під час відбудови України повністю відтворювалася довоєнна модель господарства республіки чи вносилися в неї певні корективи? Чим були зумовлені ці корективи? Які вони мали наслідки?

До наступного заняття: - опрацювати конспект;

- підготуватися до семінарського заняття за темою: «Радянізація західноукраїнських земель»

Література

Бойко О.Д. Історія України. – К., Академія, 2005.

Король В.Ю. Історія України. – К., Академія, 2005.

Кульчицький С.,Коваль М., Лебедєва Ю. Історія України. Підручник 11 класу. – К., Освіта, 1998.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., Лебідь, 1993.

Турченко Ф. Новітня історія України 1939 – 2000рр. 11 кл.. – К., Генеза, 2001.

 

 

Тема: Радянізація західноукраїнських земель.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
- характеризувати процес радянізації західноукраїнських земель;
- показувати трагічну долю УГКЦ;
- розкривати героїчну боротьбу ОУН-УПА;
- аналізувати й узагальнювати історичні факти та явища.

 

План.

1. Формування органів радянської влади.
2. Доля УГКЦ. Й. Сліпий.
3. Колективізація, індустріалізація та культурна революція.
4. Боротьба з ОУН-УПА. Р. Шухевич.
5. Операція „Вісла”.

Картка №1

Із договору між СРСР та Чехословаччиною про включення Закарпатської України до складу УРСР (червень 1945р.)

„Закарпатська Україна..., яка на підставі договору від 10 вересня 1919р., укладеного в Сан-Жермен ан Ле, увійшла як автономна одиниця до складу Чехословацької Республіки, возз’єднується відповідно до бажання, виявленого населенням Закарпатської України, і на підставі дружної угоди обох Високих Договірних Сторін зі своєю споконвічною батьківщиною – Україною і включається до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки”.

Картка №2

Із доповідної записки Ради у справах Російської православної церкви при уряді СРСР щодо ліквідації Греко-католицької церкви Закарпатської України (липень 1947р.)

За даними перепису 1941р., чисельність населення Закарпаття становила 675 715 чол. За віросповіданням населення поділялося таким чином:

- греко-католиків – 412 901;

- римо-католиків – 39 818;

- реформістів – 14 825;

- православних – 114 659;

- інших – 2 842.

На 1 серпня 1947р. уніатська церква... має 375 церков і 252 священики. Це найвпливовіша церква в області. Православна церква має 175 церков і 135 священиків.

Культурний рівень духівництва православної церкви дуже невисокий, тільки 2 мають вищу освіту.

Закарпатський облвиконком прийняв рішення про передачу православній церкві будівлі ужгородського греко-католицького собору з будівлями, які йому належать та в яких знаходиться резиденція греко-католицького єпископа...

Картка №3

Із звіту уповноваженого Ради у справах Російської православної церкви при Уряді СРСР щодо боротьби з греко-католицькою церквою у Західній Україні (1947р.)

З метою ліквідації залишків греко-католицької церкви в західних областях рекомендується:

- посилити податковий прес з боку фінансових органів щодо греко-католиків, які наполегливо ухиляються від злиття з РПЦ;

- підвищити вимоги до укладання орендних договорів з комунальними службами;

- посилити місіонерську роботу...

Картка №4

Висилання людей учасників визвольних змагань (за станом на 1 січня 1948р.).

Місце розселення	Вік дітей
до 7 років	з них сиріт	7 – 14 років	з них сиріт	14 – 16 років	з них сиріт
Казахська РСР
Красноярський край
Іркутська область

Картка №5

Із повідомлення НКВС УРСР про організацію та завдання спеціальних груп органів держбезпеки з боротьби з ОУН-УПА (липень 1945р.)

Цілком таємно.

...Створені при оперативних групах НКВС УРСР спеціальні групи мали такі завдання:

1) захоплення або фізичне знищення керівників центрів або ватажків ОУН-УПА;

2) знищення дрібних банд УПА і місцевих бойовиків ОУН і СБ;

3) підведення банд УПА під оперативний удар органів та військ НКВС;

4) знищення системи живого зв’язку ОУН-УПА, розгром пунктів зв’язку;

5) збирання необхідних розвідувальних відомостей перед проведенням великих чекістсько-військових операцій;

6) виявлення та знищення складів-криївок ОУН-УПА.

...До складу кожної спец групи входить від 3-х до 5-ти і більше осіб, залежно від легенди і завдання...

...Залучати до складу спец груп оунівських підпільників та бандитів УПА, які з’явилися з повинною в ограни НКВС, зважаючи на те, що частина з них має широкі зв’язки з керівниками оунівського підпілля, а також добре знайомі з конспіративними порядками антирадянського підпілля.

Картка №6

Із завдань МДБ УСРС щодо розгрому ОУН-УПА в західних областях України (серпень 1951р.).

Посилити натиск на залишки банд до їхнього цілковитого знищення; використати період до настання зими для перехоплення банд до переходи на зимівку в схрони, ізолювати населення і знищити; зосередити увагу на 50-ти особливо уражених (тих, де особливо діяли ОУН-УПА) районах, направити досвідчених чекістів, „наводнити” ці райони військами, технікою, службовими собаками, розгорнути агентуру та інформаторів.

Картка №7

Із виступу М.С.Хрущова перед керівництвом західноукраїнських областей 16 липня 1945р.

Удар, який ми завдали Сліпому, виявився дуже вдалим. Необхідно підтримувати ініціативну групу по переходу до православ’я, підтримувати священиків, які переходять від уніатства до православної віри.

Якась кількість уніатів необхідна для того, щоб мати свою агентуру... Нам вигідно, щоб уніати перейшли в православну віру. Це політика, щоб відірвати від Риму і прилучити до православної церкви.

Питання для обговорення в групах

1. Використовуючи знання зміст картки №1, розповісти про те, як завершився процес об’єднання українських земель.
2. Розкрити історичне значення об’єднання українських земель.
3. Чим був викликаний національний рух Опору в Західній Україні?
4. Використовуючи дані карток №5 і №6, визначте, яким був розмах руху Опору в повоєнні роки.
5. Використовуючи текст картки №5, визначте, з якою метою органи НКВС створили так звані „оперативні групи”.
6. Від чого залежало число учасників оперативних груп?
7. Які задачі ставилися перед оперативниками у боротьбі проти формувань ОУН-УПА?
8. З якою метою органи НКВС залучали для боротьби з ОУН-УПА колишніх її бійців, що добровільно здалися органам радянської влади?
9. Проаналізуйте дані таблиці (картка №4). Дайте моральну оцінку наведеним даним.
10. Порівняйте дані матеріалів карток №5 і №6. Зверніть увагу на дати прийняття цих рішень. Чим відрізняються форми боротьби радянських збройних формувань ОУН-УПА в 1945р. і 1951р.?
11. Використовуючі знання тексту матеріалу картки №7, визначте, як М.С.Хрущов оцінював політику Радянської держави щодо ліквідації УГКЦ.
12. Які заходи, на думку М.С.Хрущова, варто вживати з метою остаточної ліквідації УГКЦ?
13. Використовуючі дані картки №2, проаналізуйте склад віруючих Закарпаття за станом на 1941р. Зробіть усі можливі висновки.
14. Як у документі оцінюється культурний рівень православних священиків? Як ця обставина вплинула на хід процесу ліквідації УГКЦ?
15. Які заходи радили вживати органам радянської влади, щоб остаточно ліквідувати залишки греко-католицької церкви в західноукраїнських областях?

Радянізація західноукраїнських територій активізувала боротьбу ОУН-УПА, що до 1947р. вела бойові дії проти радянських військ, а протягом 1945 – 1952рр. у Західній Україні діяли 604 підпільні організації, що безжально знищували партійних, комсомольських та державних працівників, здійснювали диверсії, акти саботажу. У свою чергу, каральні операції, проведені НКВД, відрізнялися не меншою жорстокістю.

Трагічними подіями внутрішньополітичного життя України стало масове виселення українців з рідних місць. У 1945 – 1946рр. відбулася депортація 96,8% українців, що проживали на території Польщі. З 29 квітня по 12 серпня 1947р. було проведено так звану операцію „Вісла” – злочинний акт комуністичних режимів СРСР та Польщі проти українського населення на українських етнічних землях, суть якого полягала у примусовому переселенні українців з Лемківщини, Подляшшя, Холмщини у глиб на захід польської території.

Однак репресії в 1946 – 1948рр. з боку керівництва СРСР, яке прагнуло в найкоротший термін провести радянізацію, призвели до загострення боротьби з ОУН-УПА. Чисельність цих підрозділів перевищила 100 тис. чол. Головна мета ОУН-УПА залишалася незмінною – досягнення незалежної Української держави. Керівник УПА Роман Шухевич очолив кілька операцій проти загонів МВС-МДБ. У 1948р. частина підрозділів УПА, зазнавши поразки, перейшла на територію Польщі. У 1950р. Р.Шухевич був оточений у районі Львова, де й загинув. У 1952р. ОУН-УПА припинила своє існування як масова організація.

Поміркуємо разом: - У чому полягали суть та особливості повоєнних суспільних перетворень у Західній Україні?
- Як особливості менталітету західних українців впливали на процес соціальних перетворень у їхньому краї? Чим відрізнялося їхнє довоєнне життя від повоєнного? Які нові риси з’явилися у побуті та свідомості західних українців?
- Які зміни відбулися у тактиці боротьби формувань ОУН-УПА в повоєнний період? Чим вони були зумовлені? Чи був шанс у них досягнути успіху?

До наступного заняття: - підготувати повідомлення за темою: «Політичний портрет

М. С. Хрущова»

Література

Бойко О.Д. Історія України. – К., Академія, 2005.

Король В.Ю. Історія України. – К., Академія, 2005.

Кульчицький С.,Коваль М., Лебедєва Ю. Історія України. Підручник 11 класу. – К., Освіта, 1998.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., Лебідь, 1993.

Турченко Ф. Новітня історія України 1939 – 2000рр. 11 кл.. – К., Генеза, 2001.

 

Тема: Суспільно-політичне життя й політична боротьба в Україні (1953 – 1964рр.).

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
- пояснювати зміст термінів і понять „відлига”, „десталінізація”, „лібералізація”, „реабілітація”, „культ особи”, „дисиденти”;
- характеризувати суспільні зміни в період „відлиги” та їхній вплив на розвиток подій в Україні;
- доводити, що „відлига” торкнулася тільки окремих сторін життя радянського суспільства;
- давати власну оцінку й висловлювати своє ставлення до процесу десталінізації, суспільно-політичних реформ, визначати їх позитивні й негативні наслідки.

 

План.

1. Початок десталінізації. Розширення повноважень республіки.
2. „Відлига”. ХХ з’їзд КПРС та його наслідки.
3. Реабілітаційний процес.

5 березня 1953 p. помер Й. В. Сталін. У керів­ництві партії розгорнулася боротьба за владу. У 1953 р. першим секретарем ЦК КПРС став Микита Сергійович Хрущов. Прихід до влади Хрущова викликав зміну партійного керівництва на місцях.

В Україні накреслився процес українізації ке­рівництва республіки. Першим секретарем ЦК КПУ став О. Кириченко, другим секретарем — М. Підгорний.

 

З ім'ям М. Хрущова пов'язаний процес десталінізації радянського су­спільства. Цей процес виявився в припиненні масових репресій- проти влас­ного народу, у початку реабілітації незаконно репресованих партійних, дер­жавних працівників, діячів науки й культури (В. Затонського, Є. Квірінга, С Косіора, П. Постишева, Ю. Коцюбинського, Г. Косинки, М. Куліша). Були реабілітовані маршали Радянського Союзу В. Блюхер, А. Єгоров, М. Тухачевський, командарми І. Уборевич та Й. Якір.

Протягом 1953—1955 pp. було переглянуто основні політичні справи повоєнного часу, викликані сталінськими репресіями. Характерною рисою десталінізації стали послаблення тюремно-табірного режиму, амністія ні­мецьких військовополонених, частини українських колабораціоністів (тих, хто співпрацював з окупантами в роки війни), членів ОУН—УПА.

 

У 1954 р. НКВС був реформований у Комітет державної безпеки (КДБ). В Україні його очолював В. Никитченко. КДБ переглядав заведені раніше політичні справи.

 

У лютому 1956 р. в Москві відбувся XX з'їзд КПРС. На закритому засі­данні М. С. Хрущов виступив із доповіддю «Про культ особи та його наслід­ки» (пізніше вийшла Постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків», опублікована в газетах). У доповіді М. Хрущова було наве­дено кричущі факти беззаконня і сваволі сталінського режиму в 30-х — на початку 50-х pp., ішлося про трагедію початкового періоду Великої Вітчиз­няної війни, масові репресії 30-х pp., депортацію малих народів (у тому чи­слі кримських татар, караїмів); Й. Сталін був представлений жорстоким тираном і диктатором. Ця доповідь повністю була опублікована в засобах масової інформації лише в роки перебудови.

З вулиць і майданів прибирали портрети й погруддя Й. Сталіна. У листо­паді 1961 р. Сталінську область перейменували на Донецьку, а обласний центр Сталін — на Донецьк.

 

Проте десталінізація мала незавершений характер. Партійне керів­ництво не зважилося глибоко проаналізувати сутність тоталітарного ладу, виявити причини формування режиму особистої влади Й. Сталіна. Політика комуністичної партії вважалася правильною, а соціально-політичні дефор­мації пов'язувалися лише зі зловживаннями владою з боку особисто Й. Ста­ліна і його найближчого оточення.

В Україні йшов процес лібералізації суспільно-політичного життя. УРСР стала одержувати певні політичні дивіденди як одна з найрозвиненіших республік СРСР. За часів М. С. Хрущова половина вищого партійного керів­ництва складалася з вихідців з України. У 1954 р. пройшли урочистості, присвячені 300-річчю приєднання України до складу Росії. Почалося пере­писування історії України, яка стала вважатися складовою частиною історії Росії; з'явилося поняття «возз'єднання України з Росією».

У лютому 1954 р. за рішенням Президії Верховної Ради СРСР зі складу РРФСР до складу УРСР було передано Крим.

Реабілітація – скасування правових наслідків судового вироку щодо особи, необґрунтовано притягнутого до судової відповідальності, визнання вироку недійсним, а особи незаконно репресованої, невинною; усунення запису про вирок у карному реєстрі; вступає в дію згідно із законодавством або рішенням суду.

 

етап	Характеристика процесу реабілітації
1етап 1953- 1956рр.	Реабілітація торкнулася лише незначної частини незаконно репресованих; Проголошувалися масові амністії; Відбувся демонтаж сталінської репресивної системи; Приведення правоохоронної системи відповідно до принципів законності; Ліквідовано систему ГУЛАГу.
ІІ етап 1956- 1959рр.	Реабілітація носила масовий характер; Реабілітації не підлягали колабораціоністи, активні діячі ОУН-УПА, жертви політичних репресій до 1934 р., а також усі репресовані за «український буржуазний націоналізм»; Держава не визнала себе винною у депортації селян під час колективізації 1930-х років, вибіркової депортації із Західної України, депортації кримських татар, німців та інших народів Півдня України.

Поміркуємо разом: - І.Еренбург називав хрущовський період часом „відлиги”. Чому?

Які особливості мала „відлига” в Україні?

- У чому суть процесу десталінізації? Які позитивні і негативні

наслідки мала постанова ЦК КПРС „Про подолання культу особи та

його наслідків”?
- Чому процес „десталінізації” не привів до кардинальних змін у

суспільстві, до зміни політичної системи в СРСР в цілому і в УРСР

зокрема?

 

До наступного заняття: - опрацювати конспект;

- підготуватися до семінарського заняття: «Стан економіки

України наприкінці 1950 – І пол. 1960 років»

 

Література

Бойко О.Д. Історія України. – К., Академія, 2005.

Король В.Ю. Історія України. – К., Академія, 2005.

Кульчицький С.,Коваль М., Лебедєва Ю. Історія України. Підручник 11 класу. – К., Освіта, 1998.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., Лебідь, 1993.

Турченко Ф. Новітня історія України 1939 – 2000рр. 11 кл.. – К., Генеза, 2001.

 

Тема: Стан економіки України наприкінці 1950-х – у І пол. 1960-х рр.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
- пояснювати зміст термінів і понять „централізація”, „раднаргосп”, „вертикальна і горизонтальна система управління”, „екстенсивний та інтенсивний методи розвитку народного господарства”;
- характеризувати зміни в системі управління народним господарством, стан промисловості й аграрного сектора наприкінці 50-х – у І пол. 60-х рр., зміни в соціальній сфері;
- визначати й аргументувати свої позиції, оцінюючи результати реформ.

 

План.

1. Реформи системи управління н/г та промисловості
2. Реформи с/г та їх наслідки.
3. Реорганізація партійних органів.
4. Реформи в соціальній сфері.

 

У середині 50-х pp. нове керівництво СРСР на чолі з М. С. Хрущовим розпочало спроби реформувати командно-бюрократичну систему. Однак ці спроби не дали позитивного результату, й економіка продовжувала зазнавати серйозних труднощів.

У середині 50-х pp. СРСР увійшов в епоху науко­во-технічної революції (НТР). Особливістю НТР в СРСР було те, що вона переважно відбувалася в галузях військово-промис­лового комплексу. У промисловості почали застосовувати радіотехніку, електроніку, ЕОМ, штучні матеріали з завданими властивостями. Побудова­но найбільші гідроелектростанції Дніпровського каскаду — Дніпродзержинську, Каховську і Кременчуцьку. Введено до ладу ТЕС — Ворошиловградську, Миронівську, Придністровську, Старобешівську та ін.

Відбувалося інтенсивне спорудження шахт у Донбасі. Були освоєні нові вугільні райони — Львівсько-Волинський, Дніпровський. Розроблялися нові газові родовища — Шебелинське в Харківській області, Радченківське в Пол­тавській. Унаслідок цього центр газовидобутку перемістився із західних областей України до східних.

Швидкими темпами розвивався Криворізький залізорудний басейн. У 1955 р. став до ладу найбільший у Європі Південний гірничо-збагачувальний комбінат.

В Україні були збудовані унікальні за розмірами доменні печі й мартени, використовувалася новітня технологія (завод «Криворіжсталь»). За умов НТР відставання хімічної промисловості позначалося на розвит­ку військово-промислового комплексу. Тому були збудовані підприємства хімічної промисловості. В Україні це — Роздольський гірничо-хімічний комбі­нат, Черкаський і Чернігівський заводи хімічних волокон, Дніпропетров­ський шинний завод.

На Харківському авіазаводі виробляли пасажирські літаки ТУ-104, потім ТУ-124, на Київському — турбогвинтовий літак АН-24.

Харчова й легка промисловість набули меншого розвитку. Виробницт­вом товарів народного споживання займалися також підприємства важкої промисловості.

У1957 р. почалася реформа керівництва народним господарством. Було ліквідовано міністерства і створено Ради народного господарства — раднаргоспи. Керівництво економікою з центру за галузевим принципом було замі­нене місцевим керівництвом з області. Метою адміністративної реформи було наближення органів керівництва до місць виробництва, щоб підняти ініціативу і зміцнити економічні зв'язки всередині регіонів. В Україні було створено економічні райони.

Одним зі способів реформування економіки стала відмова від п'ятиріч­ного планування і прийняття семирічного плану (1959—1965 pp.).

Реформа принесла позитивні результати, але були й негативні наслідки: послаблення єдиної технічної політики,, порушення загальносоюзних зв'яз­ків. Через кілька років раднаргоспи було ліквідовано.

50-ті pp. відбувалися численні пленуми ЦК партії, де обговорювалися проблеми сільського господарства, відставання якого ставало загрозли­вим. Уперше було запроваджено грошове авансування праці колгоспників. Тепер вони одержували гроші щомісяця.

У 1954 р. почалося освоєння цілинних земель у Казахстані, Поволжі, на Уралі, Північному Кавказі, куди поїхали добровольцями 500 тис. чоло­вік. Серед них було багато мешканців України.

Однак ці заходи мали екстенсивний характер розвитку сільського госпо­дарства за рахунок освоєння нових земель. Спочатку освоєння цілини дало добрі результати, але до початку 60-х pp. земля, що постійно видувається вітрами, перестала давати великі врожаї.

Після візиту до Америки (1959) М. С Хрущов дійшов висновку, що розв'язати зернову проблему можна за допомогою широкої культивації кукурудзи. Як правило, за рахунок скорочення посівів інших культур почалося розширення посівів кукурудзи навіть у регіонах, не придатних для вирощування цієї теплолюбної культури. У результаті часто не було не тільки кукурудзи, але й вівса та жита. Незабаром було висунуто «новий план» — наздогнати й перегнати Америку за виробництвом молока, масла * та м'яса, для цього необхідно було збільшити їхнє виробництво в три рази.

Додаткова інформація

З почином виступило керівництво Рязанської області. Під ніж відправили майже всіх молочних корів, велику частину іншої худоби. М'ясо таємно скупо­вували в сусідніх областях. Зобов'язання були виконані. Але вже в 1960 р. об­ласть не виконала навіть плану здачі м'яса державі. Перший секретар обкому пар­тії Ларіонов застрелився.

В умовах адміністративної чехарди широкого розповсюдження набула прак­тика приписок, липових звітів про «виконання й перевиконання плану».

На початку 60-х pp. сільське господарство опинилося на межі кризи.

З 1962 р. стали зростати ціни на м'ясо й масло, почалися серйозні перебої з хлібом.

М. Хрущов зважився на нове реформування економіки. Були створені комітети з нової техніки, відроджені міністерства, створена Вища рада на­родного господарства, що зосередила у себе всі важелі керівництва промис­ловістю та будівництвом на території СРСР.

Реформування народного господарства було приречене на невдачу, тому що зводилося до адміністративних методів керівництва за ігнорування еко­номічних законів.

Водночас за Хрущова відбувся підйом життєвого рівня народу: скоротився до 7 годин робочий день, зросла заробітна плата, був скасований випуск обов’язкових облігацій держпозик. Почалося масове житлове будівництво. Родини стали отримувати окремі квартири. Продовжувалася газифікація міст. Колгоспники одержали паспорти і право вільного пересування країною.

Висновок. Економічні реформи наприкінці 50-х — у першій половині 60-х pp. передбачали вступ країни до епохи НТР. Реформа мала короткочасний ус­піх, оскільки збереглися принципи соціалістичного господарювання: тверде планування, централізація, адміністрування. Лише соціальна політика мала позитивні результати.

Поміркуємо разом: - Чому в сільському господарстві України в період хрущовського правління спочатку відбулося різке піднесення, а потім почався різкий спад? Які фактори не дали змоги досягти стабільності?
- Як позначилася на економічному розвитку республіки реорганізація трьох „надпрограм” – освоєння цілинних земель, масштабне розширення площ посівів кукурудзи та інших „диво-культур”, форсований розвиток тваринництва? Чи мали вони шанс на успіх?
- Чи можливе в рамках командної системи „органічне поєднання” централізованого планового керівництва з самостійністю республік, країв, областей?
- Як пов’язані між собою суспільно-політичне життя республіки та стан її економіки?
- Які зміни в соціальній сфері на краще відбулись? Які проблеми залишилися?
- Які загальні підсумки хрущовських реформ в економіці? Вплив якого економічного курсу – сталінського чи хрущовського – був для господарства України відчутнішим і довговічнішим?

До наступного заняття: - опрацювати конспект;

- підготувати повідомлення: «Політичний портрет П. Шелеста та В. Щербицького»

 

Література

Бойко О.Д. Історія України. – К., Академія, 2005.

Король В.Ю. Історія України. – К., Академія, 2005.

Кульчицький С.,Коваль М., Лебедєва Ю. Історія України. Підручник 11 класу. – К., Освіта, 1998.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., Лебідь, 1993.

Турченко Ф. Новітня історія України 1939 – 2000рр. 11 кл.. – К., Генеза, 2001.

 

 

Тема: Політика-ідеологічна криза радянського ладу в Україні.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
- розкривати суть політико-ідеологічної кризи радянського суспільства;
- розповідати про основні етапи цього процесу;
- характеризувати діяльність партійних керівників;
- обґрунтовувати і відстоювати власну думку з приводу конкретних історичних явищ і процесів.

 

План.

1. Зміни партійного керівництва в СРСР і прихід до влади Л.Брежнєва.
2. Суспільно-політичне життя.
3. Криза партійно-державного керівництва України.

 

 

У жовтні 1964 р. на пленумі ЦК КПРС М. Хру­щов був відправлений у відставку.

 

Першим секре­тарем ЦК КПРС було обрано Л. Брежнєва. Він на­родився в 1906 р. у м. Дніпродзержинськ. Вищу освіту одержав у Дніпродзержинському металур­гійному інституті. З 1937 р. знаходився на партій­ній роботі. З перших днів Великої Вітчизняної вій­ни перебував у діючій армії, вів організаційну і політичну роботу. Після закінчення Великої Вітчизняної війни партія напра­вляє Л. Брежнєва на керівну роботу по відбудові народного господарства. У 1954 р. Л. Брежнєв брав активну участь в освоєнні цілинних земель у Ка­захстані, де був обраний спочатку другим, а потім першим секретарем ЦК КП Казахстану. На XX з'їзді КПРС Л. Брежнєв був обраний членом ЦК КПРС, а в липні 1957 р, — членом Президії ЦК КПРС. У 1964 р. приєднався до учас­ників анти хрущовської змови. На Жовтневому пленумі ЦК був обраний пер­шим секретарем ЦК КПРС. На XXIII з'їзді Л. Брежнєва обрали членом ЦК КПРС, а після з'їзду на Пленумі ЦК — Генеральним секретарем ЦК КПРС. Правління Л. Брежнєва характеризувалося погромами дисидентів, при­душенням інакомислення, утратою ідеологічного впливу на суспільство, поступовим поглибленням кризових явищ в економіці. Помер у листопаді 1982 року.

 

Даний період в історії СРСР і України в тому числі прийнято називати «застоєм». Були згорну­ті реформи М. Хрущова по лібералізації суспільно-політичного, економічного життя.

 

Ідеологічним орієнтиром партійно-державного керівництва СРСР і УРСР була програма КПРС прийнята в 1961 р.

Основним положенням програми було побудова комунізму в СРСР до 1980 р. Однак у 70-і pp. стало зрозумілим, що комунізм побудований не буде. Тоді партійне керівництво висунуло гасло про будівництво «розвинутого соціа­лізму» — найбільш досконалої форми суспільно-політичного устрою.

У суспільстві формувалася ідея про те, що в країні з успіхом вирішуються питання задоволення життєвих потреб людини, розвиваються економіка, наука, освіта, культура, і зовсім відсутні соціальні проблеми.

Комуністична партія України була основною силою, що вела народ Укра­їни до світлого майбутнього «розвинутого соціалізму». Тільки комуніст міг обіймати високі адміністративні й господарські посади. Тому росла кіль­кість членів КПУ: з 1,2 млн чоловік на початку 60-х pp. до 2,7 млн чоловік наприкінці 70-х pp. Відбувається процес злиття партійного і державного апаратів. Сформувалася партійна та управлінська бюрократія — номенкла­тура, що відігравала визначальну роль у житті суспільства.

Після прийняття нової Конституції СРСР у 1977 р. і нової Конституції УРСР у 1978 р. була закріплена керівна роль компартії. Уперше в конститу­ційній практиці були внесені статті, за якими компартія проголошувалася «керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром його політичної систе­ми». Ті громадяни, що висловлювалися проти виняткової ролі партії в житті суспільства, фактично вступали в конфлікт з усією партійно-державною ма­шиною.

 

Характерними рисами політико-ідеологічної кризи були:

— підміна дійсного народовладдя формальним представництвом трудя­щих у радах; влада рад була обмежена;

— ріст бюрократичного апарату, присвоєння значної частини законодав­чих функцій виконавчій владі;

— фактичне одержавлення громадських організацій;

— згортання процесу гласності.

З 1963 р. першим секретарем ЦК КПУ був П. Шелест, що відстоював інтереси України в сферах економіки й культури, виступав на захист україн­ської мови і культури.

У 1972 р. П. Шелеста було усунуто з посади першого секретаря ЦК КПУ. Його місце зайняв В. Щербицкий. З одного боку, він орієнтувався на інтереси партійного керівництва СРСР, з іншого — був зацікавлений у соціально-еко­номічному процвітанні України. Особистість В. Щербицького викликає неод­нозначну оцінку сучасників.

Висновок. Політичне життя в країні поступово набувало закритого характеру, росло відчуження парти від народу, посилився ідеологічний диктат. Партійне керівництво прагнуло законсервувати існуючий режим. Політико-ідеологічна криза радянського суспільства посилювалася.

 

Поміркуємо разом: - у чому суть політико-ідеологічної кризи системи, що поглибилася в 1965 – 1985рр. в СРСР? Які альтернативні шляхи виходу з цієї кризи? Чи піддається командна система реформуванню?
- Чи означало кількісне зростання партійних рядів автоматичне зростання ролі партії?
- Якою була доля „десталінізації” у брежнєвський період? Чим пояснити саме такий розвиток подій? Які це мало наслідки?
- Чи можна назвати процеси 1965 – 1985рр. у суспільно-політичному житті України суперечливими?

До наступного заняття: - опрацювати конспект;

- скласти порівняльну характеристику політичних курсів

П. Шелеста та В. Щербицького(за додатковою літературою,

критерії визначити самостійно)

 

 

Література

Бойко О.Д. Історія України. – К., Академія, 2005.

Король В.Ю. Історія України. – К., Академія, 2005.

Кульчицький С.,Коваль М., Лебедєва Ю. Історія України. Підручник 11 класу. – К., Освіта, 1998.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., Лебідь, 1993.

Турченко Ф. Новітня історія України 1939 – 2000рр. 11 кл.. – К., Генеза, 2001.

 

 

Тема: Стан економіки України та визрівання економічної кризи.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
- розкривати складові процесу наростання економічної кризи;
- показувати принципову неможливість реформування радянської моделі господарювання;
- аналізувати та порівнювати економічні процеси.

План.

1. Реформи О.Косигіна.
2. Кризові явища в економіці УРСР.

У 1965 р. була розпочата спроба реформувати економіку СРСР у цілому, й УРСР зокрема. Реформою передбачалася матеріальна зацікавленість вироб­ників у результатах своєї праці, підприємства одержали можливість розпо­ряджатися прибутками; з'явилися нові підприємства металургійної, гірни­чорудної, металообробної промисловості, тепло- і гідроелектростанції; збільшилося фінансування сільського господарства.

Однак результати проведених реформ мали короткочасний характер. При­ріст у промисловості почав скорочуватися через порушення встановлених раніше господарських зв'язків, росла собівартість продукції, порушувалася дисципліна постачання і збуту. Економіка не мала замкнутого циклу (щоб виготовити трактор у Харкові, запчастини до нього необхідно було постача­ти з інших регіонів СРСР). Зростала роль адміністративно-командних мето­дів управління економікою України. Республіканські органи влади фактич­но були відсторонені від керівництва підприємствами. Московське партійне і державне керівництво грубо ігнорувало економічні інтереси України.

На території республіки реалізовувалися економічно необґрунтовані про­екти (будівництво Придніпровської і Бурштинської ТЕС, каскад «рукотвор­них» морів на Дніпрі). В Україні з'явилися техногенно шкідливі виробниц­тва (хімічний завод у Первомайську, атомна електростанція в Чорнобилі). Побудовані в Україні 40 % атомних енергоблоків СРСР виробляли електро­енергію не тільки для потреб України, але і для продажу в країни Європи. З бюджету республіки щороку виділялися кошти для освоєння і розвитку Сибіру і Далекого Сходу.

У зв'язку зі зменшенням народжуваності поступово вичерпувалися вільні
людські ресурси. Кваліфікованих робітників направляли в райони освоєння
нових земель (Сибір, БАМ). '

Економіка України вимагала постійних інвестицій, що приводило до упо­вільнення темпів її розвитку. Екстенсивний метод ведення господарства при­водив до застійних явищ в економіці. В умовах «холодної війни» в Україні в 70-ті — на початку 80-х pp. XX ст. було створено багато підприємств ВПК, яким були підпорядковані інші невоєнні підприємства.

Також не вдалося ефективно впровадити наукомісткі виробництва (біотехнологія, інформатика, робототехніка, мікроелектроніка).

Сільське господарство продовжувало залишатися слабкою ланкою в еко­номіці України. Капіталовкладення, що вливалися в сільське господарство, були неефективними і не приносили очікуваного результату. Механізація, хімізація і меліорація сільського господарства привели до постачання низь­коякісною технікою колгоспів (радгоспів), забруднення чорноземів і пору­шення екологічного балансу в республіці.

У зв'язку з тим що не була створена система переробки і збереження сільгосппродукції, третина зібраного врожаю не доходила до споживача і псувалася. Держава не створювала умов для розвитку особистих присадиб­них господарств і не вирішувала безліч соціальних проблем у сільській місцевості. В Україні виникла гостра проблема «безперспективних сіл» — масо­ве знелюднення сіл, переїзд молоді на постійне проживання в міста. Спроба держави вирішити продовольчу проблему за рахунок прийняття в 1982 р. «Продовольчої програми» виявилася малоефективною.Адміністративно-командні методи керування сільським господарством мали катастрофічні наслідки: на 1 млн. га скоротилися посівні площі, знижували­ся врожаї, зростала безгосподарність, знижувалася продуктивність праці.

Криза сільського господарства стала складовою частиною економічної кризи в СРСР і УРСР.

Висновок. До середини 80-х pp. XX ст. економіку України охопила системна криза. Влада активно шукала вихід із ситуації, що склалася, але безуспіш­но. Радянська економіка була меншою мірою спрямована на потреби люди­ни. Органи державної влади вбачали вихід із кризи у застосуванні адмініст­ративно-командних методів, при цьому зневажаючи економічні закони ринку.

Поміркуємо разом: - У чому полягає суть економічної реформи 1965р.? Чому ця реформа не мала успіху?
- Які зміни відбулися в економіці України внаслідок реформи 1965р.?
- Бережнєвський період був часом наростання та бюрократизації економіки, часом нового „культу сірості” в управління державою. Чим зумовлені ці процеси? У чому їх суть? Які їх наслідки? Як пов’язаний цей культ із застійними явищами в економіці?

До наступного заняття: - опрацювати конспект;

- підготуватися до семінарського заняття: «Опозиційний рух»

Література

Бойко О.Д. Історія України. – К., Академія, 2005.

Король В.Ю. Історія України. – К., Академія, 2005.

Кульчицький С.,Коваль М., Лебедєва Ю. Історія України. Підручник 11 класу. – К., Освіта, 1998.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., Лебідь, 1993.

Турченко Ф. Новітня історія України 1939 – 2000рр. 11 кл.. – К., Генеза, 2001.

В-т ІІ

 

Тема: Політика-ідеологічна криза радянського ладу в Україні.

Стан економіки України та визрівання економічної кризи.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
- розкривати суть політико-ідеологічної кризи радянського суспільства і складові процесу наростання економічної кризи;
- розповідати про основні етапи цього процесу та неможливість реформування радянської моделі господарювання;
- характеризувати діяльність партійних керівників;
- обґрунтовувати і відстоювати власну думку з приводу конкретних історичних явищ і процесів.
- аналізувати та порівнювати економічні процеси.

План.

4. Зміни партійного керівництва в СРСР і прихід до влади Л.Брежнєва.

5. Суспільно-політичне життя. Криза партійно-державного керівництва України.

6. Реформи О.Косигіна. Кризові явища в економіці УРСР.

 

У жовтні 1964 р. на пленумі ЦК КПРС М. Хру­щов був відправлений у відставку. Першим секре­тарем ЦК КПРС було обрано Л. Брежнєва Він у 1964 р. приєднався до учас­ників анти хрущовської змови. На Жовтневому пленумі ЦК був обраний пер­шим секретарем ЦК КПРС. На XXIII з'їзді Л. Брежнєва обрали членом ЦК КПРС, а після з'їзду на Пленумі ЦК — Генеральним секретарем ЦК КПРС. Правління Л. Брежнєва характеризувалося погромами дисидентів, при­душенням інакомислення, утратою ідеологічного впливу на суспільство, поступовим поглибленням кризових явищ в економіці. Помер у листопаді 1982 року.

 

Даний період в історії СРСР і України в тому числі прийнято називати «застоєм». Були згорну­ті реформи М. Хрущова по лібералізації суспільно-політичного, економічного життя.

Ідеологічним орієнтиром партійно-державного керівництва СРСР і УРСР була програма КПРС прийнята в 1961 р. Основним положенням програми було побудова комунізму в СРСР до 1980 р. Однак у 70-і pp. стало зрозумілим, що комунізм побудований не буде. Тоді партійне керівництво висунуло гасло про будівництво «розвинутого соціа­лізму» — найбільш досконалої форми суспільно-політичного устрою.

У суспільстві формувалася ідея про те, що в країні з успіхом вирішуються питання задоволення життєвих потреб людини, розвиваються економіка, наука, освіта, культура, і зовсім відсутні соціальні проблеми. Комуністична партія України була основною силою, що вела народ Укра­їни до світлого майбутнього «розвинутого соціалізму». Тільки комуніст міг обіймати високі адміністративні й господарські посади. Тому росла кіль­кість членів КПУ: з 1,2 млн чоловік на початку 60-х pp. до 2,7 млн чоловік наприкінці 70-х pp. Відбувається процес злиття партійного і державного апаратів. Сформувалася партійна та управлінська бюрократія — номенкла­тура, що відігравала визначальну роль у житті суспільства. Після прийняття нової Конституції СРСР у 1977 р. і нової Конституції УРСР у 1978 р. була закріплена керівна роль компартії. Уперше в конститу­ційній практиці були внесені статті, за якими компартія проголошувалася «керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром його політичної систе­ми». Ті громадяни, що висловлювалися проти виняткової ролі партії в житті суспільства, фактично вступали в конфлікт з усією партійно-державною ма­шиною.

Характерними рисами політико-ідеологічної кризи були:

— підміна дійсного народовладдя формальним представництвом трудя­щих у радах; влада рад була обмежена;

— ріст бюрократичного апарату, присвоєння значної частини законодав­чих функцій виконавчій владі;

— фактичне одержавлення громадських організацій;

— згортання процесу гласності.

З 1963 р. першим секретарем ЦК КПУ був П. Шелест, що відстоював інтереси України в сферах економіки й культури, виступав на захист україн­ської мови і культури.

У 1972 р. П. Шелеста було усунуто з посади першого секретаря ЦК КПУ. Його місце зайняв В. Щербицкий. З одного боку, він орієнтувався на інтереси партійного керівництва СРСР, з іншого — був зацікавлений у соціально-еко­номічному процвітанні України. Особистість В. Щербицького викликає неод­нозначну оцінку сучасників.

Висновок. Політичне життя в країні поступово набувало закритого характеру, росло відчуження парти від народу, посилився ідеологічний диктат. Партійне керівництво прагнуло законсервувати існуючий режим. Політико-ідеологічна криза радянського суспільства посилювалася.

У 1965 р. була розпочата спроба реформувати економіку СРСР у цілому, й УРСР зокрема. Реформою передбачалася матеріальна зацікавленість вироб­ників у результатах своєї праці, підприємства одержали можливість розпо­ряджатися прибутками; з'явилися нові підприємства металургійної, гірни­чорудної, металообробної промисловості, тепло- і гідроелектростанції; збільшилося фінансування сільського господарства. Однак результати проведених реформ мали короткочасний характер. При­ріст у промисловості почав скорочуватися через порушення встановлених раніше господарських зв'язків, росла собівартість продукції, порушувалася дисципліна постачання і збуту. Економіка не мала замкнутого циклу (щоб виготовити трактор у Харкові, запчастини до нього необхідно було постача­ти з інших регіонів СРСР). Зростала роль адміністративно-командних мето­дів управління економікою України. Республіканські органи влади фактич­но були відсторонені від керівництва підприємствами. Московське партійне і державне керівництво грубо ігнорувало економічні інтереси України.

На території республіки реалізовувалися економічно необґрунтовані про­екти (будівництво Придніпровської і Бурштинської ТЕС, каскад «рукотвор­них» морів на Дніпрі). В Україні з'явилися техногенно шкідливі виробниц­тва (хімічний завод у Первомайську, атомна електростанція в Чорнобилі). Побудовані в Україні 40 % атомних енергоблоків СРСР виробляли електро­енергію не тільки для потреб України, але і для продажу в країни Європи. З бюджету республіки щороку виділялися кошти для освоєння і розвитку Сибіру і Далекого Сходу. У зв'язку зі зменшенням народжуваності поступово вичерпувалися вільні людські ресурси. Кваліфікованих робітників направляли в райони освоєння
нових земель (Сибір, БАМ).

Економіка України вимагала постійних інвестицій, що приводило до упо­вільнення темпів її розвитку. Екстенсивний метод ведення господарства при­водив до застійних явищ в економіці. В умовах «холодної війни» в Україні в 70-ті — на початку 80-х pp. XX ст. було створено багато підприємств ВПК, яким були підпорядковані інші невоєнні підприємства. Також не вдалося ефективно впровадити наукомісткі виробництва (біотехнологія, інформатика, робототехніка, мікроелектроніка).

Сільське господарство продовжувало залишатися слабкою ланкою в еко­номіці України. Капіталовкладення, що вливалися в сільське господарство, були неефективними і не приносили очікуваного результату. Механізація, хімізація і меліорація сільського господарства привели до постачання низь­коякісною технікою колгоспів (радгоспів), забруднення чорноземів і пору­шення екологічного балансу в республіці.

У зв'язку з тим що не була створена система переробки і збереження сільгосппродукції, третина зібраного врожаю не доходила до споживача і псувалася. Держава не створювала умов для розвитку особистих присадиб­них господарств і не вирішувала безліч соціальних проблем у сільській місцевості. В Україні виникла гостра проблема «безперспективних сіл» — масо­ве знелюднення сіл, переїзд молоді на постійне проживання в міста. Спроба держави вирішити продовольчу проблему за рахунок прийняття в 1982 р. «Продовольчої програми» виявилася малоефективною.

Адміністративно-командні методи керування сільським господарством мали катастрофічні наслідки: на 1 млн. га скоротилися посівні площі, знижували­ся врожаї, зростала безгосподарність, знижувалася продуктивність праці.

Криза сільського господарства стала складовою частиною економічної кризи в СРСР і УРСР.

Висновок. До середини 80-х pp. XX ст. економіку України охопила системна криза. Влада активно шукала вихід із ситуації, що склалася, але безуспіш­но. Радянська економіка була меншою мірою спрямована на потреби люди­ни. Органи державної влади вбачали вихід із кризи у застосуванні адмініст­ративно-командних методів, при цьому зневажаючи економічні закони ринку.

Поміркуємо разом:

- У чому суть політико-ідеологічної кризи системи, що поглибилася в 1965 – 1985рр. в СРСР? Які альтернативні шляхи виходу з цієї кризи? Чи піддається командна система реформуванню?
- Чи означало кількісне зростання партійних рядів автоматичне зростання ролі партії?
- Якою була доля „десталінізації” у брежнєвський період? Чим пояснити саме такий розвиток подій? Які це мало наслідки?
- Чи можна назвати процеси 1965 – 1985рр. у суспільно-політичному житті України суперечливими?

- У чому полягає суть економічної реформи 1965р.? Чому ця реформа не мала успіху?
- Які зміни відбулися в економіці України внаслідок реформи 1965р.?
- Бережнєвський період був часом наростання та бюрократизації економіки, часом нового „культу сірості” в управління державою. Чим зумовлені ці процеси? У чому їх суть? Які їх наслідки? Як пов’язаний цей культ із застійними явищами в економіці?

До наступного заняття: - опрацювати конспект;

- скласти порівняльну характеристику політичних курсів

П. Шелеста та В. Щербицького(за додатковою літературою,

критерії визначити самостійно)

підготуватися до семінарського заняття: «Опозиційний рух»

Література

Бойко О.Д. Історія України. – К., Академія, 2005.

Король В.Ю. Історія України. – К., Академія, 2005.

Кульчицький С.,Коваль М., Лебедєва Ю. Історія України. Підручник 11 класу. – К., Освіта, 1998.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., Лебідь, 1993.

Турченко Ф. Новітня історія України 1939 – 2000рр. 11 кл.. – К., Генеза, 2001.

 

 

Тема: Опозиційний рух.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
- розкривати причини активізації опозиційного руху наприкінці 1960-х – у 1970-ті роки ХХ ст.;
- оцінювати діяльність дисидентського руху цього періоду;
- характеризувати течії опозиційного руху;
- критично осмислювати історичні процеси та події.

 

План.

1. Особливості опозиційного руху в ІІ пол. 1960-х – І пол. 1980-х. Течії дисидентського руху.
2. Українська Гельсінська група.
3. Боротьба з дисидентським рухом.
4. Значення дисидентського руху.

 

Процес десталінізації сприяв розвитку культу­ри й духовного життя суспільства.

У 1958 р. була проведена шкільна реформа: введена обов'язкова 8-річна освіта, учні мали одержувати загальноосвітні й технічні знання; були створені школи робітничої і сільської молоді; організовувалися школи-інтернати для дітей-сиріт, дітей-інвалідів. Збільшився прийом до педагогічних вузів. У 1959 р. було прийня­то новий шкільний закон, який надавав право батькам в Україні обирати мову навчання для своїх дітей.

Даний закон сприяв процесу русифікації України.

У листі, що був опублікований у газеті «Правда», М. Рильський і М. Ба­жай висловилися за рівноправне вивчення в школах України російської та української мов.

Науковим центром республіки залишалася Академія наук, що складалася з 6 центрів і поєднувала близько 80 науково-дослідних установ.

Творчу активність української інтелігенції стимулювала поява суспільно-політичних наукових і літературних журналів: «Прапор». «Український історичний журнал», «Всесвіт», «Знання та праця», «Народна творчість та етно­графія» тощо.

Знаменною подією в Україні стало народження покоління нових літерато­рів, письменників, літературних критиків, що уособлювало духовну течію — «шістдесятники».

Творчість «шістдесятників» розвивалася під впливом інтересу, що відро­джувався, до письменників «розстріляного відродження» та ідей письмен­ників Заходу: Ё. Хемінгуея, Е. М. Ремарка, Ф. Кафки, А. Камю та ін. «Шіст­десятники» прагнули розкрити у своїй творчості стан душі людей, вільних від застарілих стереотипів, страху. У своїх добутках вони відображали при­родне людське прагнення бути щирим, розкутим, індивідуальним і неповто­рним. Однак серед «шістдесятників» не було відкритих супротивників ра­дянського режиму, деякі прагнули удосконалити його.

Розвитку української літератури сприяли твори М. Рильського, М. Стель­маха, О. Гончара, що були відзначені Ленінською премією за видатні заслу­ги в галузі літератури.

У цей період у літературу прийшло нове покоління українських письменни­ків, художників — В. Симоненко, Н. Вінграновський, Л. Костенко, Б. Олійник, І. Драч, В. Коротич, І. Світличний, І. Дзюба, П. Заливаха, А. Горська та ін.

У період хрущовської «відлиги» пробуджується громадянська активність і національна самосвідомість українського суспільства.

У Києві центром духовного життя був клуб творчої молоді «Супутник», президентом якого був Л. Танюк, активними членами — І. Драч, І. Світлич­ний, Е. Сверстюк, А. Горська та ін.

У Харкові демократично налаштована інтелігенція гуртувалася навколо поета Б. Чічібабіна.

Діяльність творчої інтелігенції України сприяла проведенню в 1963 р. конференції з питань культури української мови. Учасники конференції то­ркалися питання про розширення української мови у всіх сферах державно­го і громадського життя, про подолання мовного нігілізму.

У середині 50-х — середині 60-х pp. знову посилюється антирелігійна кампанія. Так, якщо в 1954 р. в Україні було закрито 64 церкви, то в 1962 р. їхня кількість зросла до 1144.

Наприкінці 50-х pp. новим явищем у суспільно-політичному житті став дисидентський рух.

Українські політичні в'язні написали «Відкритий лист до Організації Об'єднаних Націй». У ньому було викладено ідеї українського дисидентства: протест проти дискримінації українців і безправного становища України в складі СРСР.

В Україні дисиденти організували свої групи: Об'єднану партію визво­лення України (м. Станіслав), Український національний комітет (м. Львів). Найвідоміша група — «Український робітничо-селянський союз» (Львівщи­на), заснований Л. Лук'яненком та І. Кандибою.Організаційні основи опозиційного руху в Ук­раїні були закладені в 60-х pp. XX ст. рухом ди­сидентів.

Дисиденти (у перекладі з лат. «незгодні») — люди, які дотримуються відмінних від державної ідеології поглядів на найважливіші суспільно-полі­тичні, економічні й культурні проблеми держа ви. В Україні ними стали генерал П. Григоренко, юрист Л. Лук'яненко, нау­ковець М. Горинь, літератор В. Марченко, поет В. Стус, художниця А. Горсь­ка, а також В. Чорновіл, О. Заливаха, М. Руденко, Ю. Литвин, В. Мороз та багато інших. В Україні дисидентство мало національне забарвлення.

 

Дисиденти займалися «самвидавом» — видавали незалежну від офіцій­них структур пресу. її гаслом стали слова: «Сам пишу, сам рецензую, видаю й поширюю, і тоді сам за це відсиджу строк у в'язниці».

У 1965 р. за вільнодумство були заарештовані більше 20 чоловік. Проти цього необґрунтованого акту виступили J. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл, І. Драч, М. Стельмах та інші. Багато хто з них був звільнений із роботи.

У 1970—1972 pp. в Україні видається «Український вісник», заснований В. Чорноволом. У ньому друкується інформація про порушення свободи сло­ва, прав особи й нації, гарантованих Конституцією, про судові й позасудові репресії в Україні, про різні акції протесту.

У 1976 р. М. Руденко створює в Києві групу сприяння виконанню Гельсін­ських угод — Українську Гельсінську Спілку — першу організовану струк­туру в українському визвольному русі. До груп входили О. Бердник, Л. Лук'я­ненко, І. Кандиба, О. Тихий, М. Матусевич та ін. Група збирала матеріали про виконання Гельсінських угод, виступала на захист політв'язнів, підтри­мувала зв'язок із відомим правозахисником А. Сахаровим, допомагала колишнім репресованим і родинам політв'язнів. У 1976—1979 pp. до групи вступило 36 чоловік. Згодом вони були заарештовані й більшість із них засу­джені. У 1984—1985 pp. в ув'язненні загинули члени УГГ В. Стус, О. Ти­хий, В. Марченко і Ю. Литвин.

Наступ карально-репресивної системи не загальмував розвиток націонал-демократичного руху. У середині 80-х pp. X ст., з початком перебудови, він отримав новий імпульс. Улітку 1988 р. у Львові на базі УГГ сформувалася організація республіканського масштабу — Українська Гельсінська спілка (УГС) на чолі з Л. Лук'яненком. Програмним документом УГС була деклара­ція принципів, створена В. Чорноволом і братами М. та В. Горенями. Вони вимагали перетворити СРСР на конфедерацію незалежних держав, передати владу КПРС демократично обраним Радам, проведення українізації, права УРСР на власну дипломатичну діяльність, легалізацію заборонних віросповідань, впровадження ринкової економіки та інші.

В Україні було релігійне дисидентство, пов'язане з відновленням діяльності УГКЦ. З ініціативи його представника Йосипа Терелі у 1982 р. було утворено Комітет захисту УГКЦ із метою легалізації її діяльності в Україні.

Також на початку 80-х pp. XX ст. в Україні був створений Суспільний комітет захисту прав віруючих. Він видавав підпільний друкований орган греко-католицької церкви «Хроніка католицької церкви на Україні». Релі­гійне дисидентство ставило перед собою задачу відродження і легалізації УГКЦ.

Висновок: У 60—80ті pp. в Україні існував дисидентський рух, що був ви­явом національно-визвольного руху, спрямованого