У вищій і загальоосвітній школі

ВИВЧЕННЯ ГРАМАТИЧНИХ КАТЕГОРІЙ ІМЕННИКА

 

Досконале засвоєння граматичного ладу мови є однією з головних умов успішного мовного навчання, показником високого рівня мовленнєвої компетенції кожної людини. Як зауважують учені, саме граматика визначає національну специфіку кожної мови. Граматична будова української мови разом із словниковим багатством складає її основу, своєрідність і неповторність(3, с. 197).

Проблемі вивчення граматичного рівня мови свого часу багато уваги присвятили такі лінгвісти, як Л. Булаховський, Ф. Буслаєв, О. Пєшковський, О. Потебня, К. Ушинський та інші. Теоретичні дослідження сучасних граматистів (І. Вихованець, А. Загнітко, М.Плющ, К. Плиско) реалізуються у лінгводидактиці, зокрема у методиці викладання окремих морфологічних тем у загальноосвітній школі (М. Шкільник, М. Пентилюк, С. Омельчук, О. Горошкіна).

Слід зауважити, що відповідно до лінгводидактичного принципу науковості,шкільна методика тісно пов᾿язана з розвитком мовознавства і відображає його основні тенденції. У той же час вища школа, що орієнтується на академічну науку, порівняно зі шкільною освітою має деякі особливості щодо обсягу і повноти навчального матеріалу, формулювання тих чи інших граматичних визначень, трактуванні понять тощо. Відчувається суттєва різниця і у методиці викладання морфології у вищій та загальноосвітній школах. Через те нерідко вчителі, особливо молоді, й учні відчувають певні труднощі методичного і навчального характеру. Отже, актуальність нашої розвідки вбачаємо у необхідності розмежувати два рівні вивчення іменника української мови – вишівського,академічного, і шкільного.

Метою статті є визначення характеру взаємозв᾿язку між академічною наукою та шкільною практикою у питанні репрезентації морфологічних категорій іменника української мови. Звідси постають такі завдання: 1) здійснити огляд і порівняльний аналіз відповідного навчального матеріалу, поданого у вишівських і шкільних підручниках; 2) сформулювати методичні рекомендації щодо узгодження спірних питань досліджуваного об᾿єкта з метою покращення якості мовних знань школярів.

Структурування граматичного матеріалу для вивчення у загальноосвітній школі ґрунтується на врахуванні принципів комунікативності і зв᾿язку всіх розділів мовознавства. Відповідно до цього, морфологія засвоюється разом з орфографією, а синтаксис – із пунктуацією.

Також ураховувається спіралевидний принцип побудови шкільного курсу мовного навчання,»що забезпечує: 1) неперервність мовної освіти; 2) поступове розширення і поглиблення знань, умінь та навичок учнів від класу до класу; 3) перехід від початкової до середньої і старшої ланки» (3, с.54).

Тому морфологія і синтаксис у школі засвоюються трьома етапами: пропедевтичним (1−4кл.), основним (5−9 кл.) і узагальнувально-повторювальним (10−11 кл.). Так само поетапно здійснюється і вивчення морфології. У початкових класах школярі опановують поняття частин мови, їхні граматичні ознаки,особливості словозміни; у 6−7 класах морфологія вивчається детально, систематично; у 8−9 класах поглиблюються морфологічні знання під час вивчення синтаксису; у старших класах засвоєння морфологічних тем відбувається на стилістичній основі. Що стосується іменника,то етапи його опрацювання підлягають зазначеним принципам: на пропедевтичному рівні здійснюється загальне ознайомлення з іменниковим ознаками та категоріями, у 6−му класі іменник вивчається ґрунтовно,у подальших класах знання про цю частину мови повторюються й систематизуються. До того ж, вивчення морфологічних тем, у тому числі й іменника, передбачає розгляд питань будови слова, словотвору і культури мовлення (4). Отже, засвоєння граматичної системи мови учнями загальноосвітніх шкіл невіддільне від процесу збагачення їхнього лексичного запасу,удосконаленням мовленнєвих навичок.

Відповідно до чинних програм основні поняття граматики − граматичне значення, граматична форма і граматична категорія – засвоюються школярами практично. Наприклад,у 5−у класі поняття граматичного значення слова і його граматична форма подається у зіставленні з лексичним значенням; зміст слова «категорія» у школі не вводиться.

Іменник як лексико-граматичний клас слів у науці і практиці посідає чільне місце. У загальноосвітній школі тема «Іменник» займає майже третину навчального часу, відведеного на вивчення морфології.

Вивчення у загальноосвітній школі граматичних категорій іменника – роду, числа і відмінка – здійснюється упродовж усього навчального курсу,що відповідає принципам науковості,доступності і послідовності. Навички розрізнення іменників за родами школярі отримують ще в початковій школі. У 6−му класі учні ознайомлюються з поняттям спільного роду. Через розбіжності між вишівським і шкільним матеріалом з цього питання відповідна тема потребує посиленої уваги словесника.

Академічна наука виходить з того,що «імена спільного роду, зовнішня форма яких не містить вказівку на означену за статтю особу, передані формами граматичного чоловічого або граматичного жіночого роду» (1, с. 54). Шкільний курс відносить до спільного роду лише іменники, що «характеризують певні якості особи»: невдаха, нероба, сирота, плакса (2, с. 62). Сучасне мовознавство розрізняє іменники подвійного та парного роду,чого не передбачено шкільними програмами. У зв᾿язку з цим у допитливих школярів можуть викликати питання щодо родової приналежності іменників типу: бабисько, вітрище, бородище тощо. Радимо вчителю не оминати таких прикладів, а доступно пояснити учням відповідні явища. Таким чином школярі розширюють свій лінгвістичний кругозір,активізують мислення, у них збуджується інтерес до української мови. З цією ж розвивально-виховною метою варто звернути увагу дітей на приклади вираження парного роду іменників, як-от: членкиня, поетка, мисткиня, депутатка тощо. Варто при нагоді організувати спостереження над іменниками з паралельними формами вираження роду: птах – птаха, парасоль – парасоля, сусід – сусіда і подібними. Сучасне публіцистичне і художнє мовлення часто продуктує такі зразки, отже учитель має бути готовим до відповідних коментарів.

Шкільна програма відповідно до наукового принципу передбачає засвоєння знань про визначення роду незмінюваних іменників іншомовного походження, типу: метро, кенгуру, Токіо тощо. Учитель-словесник повинен бути добре обізнаним із сучасними тенденціями освоєння таких лексем українською мовою. Нові лексикографічні праці фіксують вживання найпоширеніших з них у роді,відповідно лексичному значенню і нашій граматичній системі, наприклад, авеню, івасі, салямі – жіночого роду, торнадо, майстро – чоловічого.

Категорія числа в українській мові належить до лексико-граматичних, що визначає особливість їх засвоєння у загальноосвітній школі, а саме: вивчення у тісному взаємозв᾿язку з граматикою.

Форми однини і множини засвоюються учнями ще на пропедевтичному рівні. Тоді ж молодші школярі ознайомлюються з іменниками,що вживаються тільки в однині або тільки в множині, так званими однинними і множинними іменниками. У середніх класах ці знання поглиблюються і розширюються. Спостереження підтверджують, що учням нелегко насамперед усвідомити лексико-граматичні особливості збірних іменників і розрізняти їх у мовленні (листки − листя, колоски − колосся, птахи − птаство тощо). Є певні труднощі у виокремленні речовинних та абстрактних іменників, типу: квасоля, гіпс, прикрість, гордощі. Радимо вчителю приділяти цьому матеріалу належну увагу, оскільки рівень його засвоєння безпосередньо впливає на якість граматичних умінь і навичок школярів, зокрема на здатність правильно утворювати словосполучення і речення.

У шкільному мовному навчанні належна увага приділяється формуванню граматичних умінь і навичок учнів на рівні словозміни іменника. На прагматичному рівні школярі засвоюють значення відмінків,особливості відмінкових форм іменників різних відмін,спостерігають за функціями словоформ у готових текстах, відпрацьовують правописні, граматичні й культуро мовні навички методом вправ.

Таким чином, вивчення граматичних категорій іменника у загальноосвітній і вищій школі будується на спільних загальнодидактичних і специфічних принципах – науковості, систематичності, послідовності та ін. Разом з тим, відмінності, які є у двох рівнях навчання не повинні спричиняти труднощі в оволодінні як українською мовою загалом, так і її граматичною системою окрема.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Безпояско О. К. Граматика української мови. Морфологія: підручник / О. К. Безпояско, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський. – К.: Либідь, 1993.
2. Українська мова. Підручник для 6-го класу загальноосвітньої школи / Н. Бондаренко, А. Ярмолюк. − К.: Освіта, 2006.
3. Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах / за ред. М. І. Пентилюк: підручник для студентів-філологів. – К.: Ленвіт, 2000.
4. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Українська мова / за ред. Л. В. Скуратівського. – К.: Ірпінь, 2005.