Банк Англії є найдавнішим центральним банком у світі. Дана установа з'явилася наприкінці XVII ст. в Англії у 1694 році в результаті укладення угоди між майже збанкрутілим урядом і групою фінансистів. Банківська система Великобританії 1690-х років складалася з кредиторів-банкірів, що надавали кредити з позичених коштів, і так званих «ювелірів», що приймали золото на депозити і після цього надавали позичку. У 1688 році громадянська війна, що потребувала значних витрат, завершилася, і трон Англії зайняли Вільям і Мері. Разом із ними прийшла політична партія, яка була прихильником меркантилізму і грабіжницького захоплення колоній. Найсерйознішим супротивником Англії у той час була Французька імперія Однак незабаром Англія розв'язала півстолітню війну.
Політика мілітаризму, як виявилося, була досить дорогою, і, як наслідок, у 1690-х роках Англійський уряд виявив, що казна «виснажена». Уряд більше не мав змоги спонукати людей купувати його облігації після довгих років війни. Зібрати податки за вищими ставками також не було можливості. У зв'язку з цим у 1693 році був утворений комітет Палати общин з метою пошуку способів віднайти гроші для уряду. Тоді ж шотландський фінансист Вільям Петерсен висунув від своєї фінансової групи новий план, який полягав в обміні на певні привілеї з боку держави створення банку Англії, який випустив би нові банкноти і покрив дефіцит. Одразу після ухвалення парламентом рішення про створення Банку в 1694 р. король Вільям і деякі члени парламенту стали акціонерами нового «грошового підприємства»
Вільям Петерсен зажадав від англійського уряду присвоїти новим банкнотам статус законного платіжного засобу. Британський уряд відмовив, але парламент дав новому банку привілей розмістити урядові вклади і випускати нові цінні папери для оплати урядового боргу.
Банк Англії одразу ж випустив нових грошей на суму близько 800000 ф. ст., що були використані на оплату боргу. Це спричинило різке зростання інфляції, і за два роки банк виявився повністю неплатоспроможним, що дало певні переваги поодиноким ювелірам. Банкноти Банку Англії могли вільно обмінюватися на металеві монети, що перебували в обігу.
У 1696 р. Банк Англії, яким управляли магнати правлячої тоді політичної партії, зіткнувся із протистоянням та із загрозою конкуренції. Партія Торі спробувала заснувати новий №ііопа1 ЬапсІ Вапк. Дана спроба не вдалася, оскільки Банк Англії одразу вжив відповідних заходів. У наступному році парламент ухвалив закон, який заборонив заснування в Англії великих банків. Згідно з цим законом підроблення банкнот Банку Англії каралося смертю.
У 1708 р. закон став ще більш суворим, заборонивши випускати векселі на пред'явника (це право мав тільки Банк Англії) і створювати компанії, що складаються більше ніж із шести партнерів, а також надавати короткострокові кредити терміном до шести місяців. Таким чином, конкурентами Банку Англії могли стати невеликі банки з кількістю учасників менше семи. Незважаючи на ці умови, Банк Англії все ж таки наштовхнувся на сильну конкуренцію з боку партії Торі під час перебування на престолі королеви Анни. У 1711 р. була створена Компанія Південного моря, яку очолюпав Прем'єр-міністр Роберт Харлей, що стала сильним конкурентом Банку Англії, але вона збанкрутувала вже через дев'ять років. Через банкрутство зазнав тиску з боку вкладників Банк Англії, і йому було надане право припиняти платежі монетами.
У другій половині XVIII століття з явилися приватні банки, що випускали векселі. До 1793 року їх налічувалося близько 400. Фінансування тривалих війн із Францією, які почалися в 1790-х роках, призвело до того, що в 1793 р. припинила платежі монетами третина банків Англії, а в 1797 р. сам Банк Англії. Припинення платежів монетами тривало 24 роки, аж до завершення війни з Францією. Упродовж цього періоду, тобто до 1821 р., банкноти Банку Англії служили грошима (хоча це було узаконено тільки 1812 р.). Як і варто було очікувати, у цей період з'явилося чимало ненадійних банків.
Цей період не міг не відбитися і на стані справ Банку Англії. Його доходи знизилися, а коли платежі відновилися в 1821 р., акції Банку впали більше ніж на 15 %. У 1826 році внаслідок лібералізації банківської справи корпораціям було дозволено випускати векселі на пред'явника, але ця свобода була дещо обмежена «радіусом 65 миль від Лондона». Монополія Банку Англії зберігалася, а конкуренції майже не було. У 1833 р. йому дозволили надавати послуги з приймання депозитів. Надалі приватні банки, що раніше могли обмінювати свої банкноти на металеві гроші, отримали право обмінювати їх на банкноти Банку Англії. Усі ці зміни посилили позиції останнього, і він почав функціонувати як повноцінний універсальний банк, а приватні банки зберігали в ньому свої резерви.
Інтенсивний розвиток капіталізму сприяв тому, що в 1844 р. Банк Англії в законодавчому порядку отримав монопольне право на емісію банкнот. Тобто була створена установа, що забезпечувала більшу стабільність грошового обігу на етапі розвитку капіталізму, коли відбувалося швидке створення акціонерних товариств і прискорилися темпи торгівлі як у Великобританії, так і за її межами. Решта банкнот, які були в обігу, поступово вилучалися з обігу і замінювалися новими, тими, що випускав Банк Англії. 100
Закон 1844 р. встановив величину грошової маси, не забезпечену золотими монетами або золотими зливками, що зберігаються в сейфі Банку Англії, у розмірі 14 млн ф. ст. Завдяки цьому передбачалося відвернути надмірну емісію банкнот, що сприяло б адекватному забезпеченню потреб господарської системи в грошовій масі. Такий розвиток спричинив виокремлення емісії банкнот від іншої комерційної діяльності банку (наприклад, надання кредитів під забезпечення), що поступово скорочувалася, і Банк Англії за характером операцій усе більше перетворювався у центральний банк країни.
У 1946 р. лейбористами була здійснена націоналізація банку, внаслідок якої акціонерний капітал було передано Казначейству, а його колишні власники отримали компенсацію у вигляді державних облігацій, що за сумою в чотири рази перевищувала номінальну вартість акцій. Центральний банк країни залишився незалежним від уряду, але його діяльність почала контролюватися Казначейством країни.
Банк Англії, як і центральні банки інших країн, є центром фінансових та економічних перетворень, обумовлених потребами адаптації до умов, що постійно змінюються. Це вимагає внесення принципових змін у його функції, організацію і технологію, а також радикально нового підходу до міжбанківської кооперації і міжнародного співробітництва.
Велику кількість функцій, які виконує Банк Англії, можна поділити на дві групи:
1) прямі професійні зобов'язання, що витікають з банківського статусу (депозитно-позичкові, розрахункові й емісійні операції);
2) контрольні функції, за допомогою яких держава здійснює втручання в грошово-кредитну систему, намагаючись впливати на розвиток економічних процесів.
Ці функції Банк Англії виконує, спираючись насамперед на традиції, а не на правові норми. Різноманітні правила і процедури, що регламентують діяльність кредитно-банківських установ, установлені як «джентльменські угоди» між цими установами і Банком Англії.
Необхідно зазначити, що усі функції, які виконує Банк Англії, спрямовані на досягнення трьох основних цілей, серед яких:
Здійснення грошової політики, тобто підтримання вартості національної валюти, передусім за допомогою операцій на ринку, погоджених із урядом.
Забезпечення стабільності фінансової системи через прямий контроль над банками й учасниками фінансового ринку та забезпечення сталої й ефективної системи платежів.
Забезпечення і підвищення ефективності й конкурентоспроможності фінансової системи всередині країни і зміцнення позицій Лондонського сіті як провідного міжнародно-фінансового центру.
Банк Англії - єдина емісійна установа в Англії й Уельсі. Монети випускаються Королівським монетним двором від імені Казначейства, їх випуск не входить у компетенцію Банку Англії. Весь прибуток від випуску банкнот надходить уряду. Банк Англії випускає свої банкноти вже протягом 300 років. Емісія потребує великих затрат праці і коштів. Дизайн банкнот і їх виробництво є завданням Банківської друкарської фабрики в Єссексі. Банк не тільки друкує гроші, він постачає їх через свої п'ять відділень (у Брістолі, Бірмінгемі, Лідсі, Манчестері і Ньюкастлі) комерційним банкам по всій країні, вилучає з обігу с гарі купюри. Середній термін використання купюри номіналом 5 ф. ст. - в середньому І рік, а номіналом 10 ф. ст. - три-чотири роки.
Якщо раніше банкноти можна було обміняти на золото, то з 1931 року емісія має фідуціарний характер, тобто уряд може випускати в обіг будь-яку кількість грошей, помістивши в сейфи Банку боргові розписки. На практиці розміри емісії продукуються не позиковими потребами уряду, а потребами самого грошового обігу, спроможністю Банку Англії задовольнити попит на грошові знаки з боку комерційних банків. Тому лише порівняно невелика частина національного боргу залишається в Емісійному департаменті.
Першочерговою метою банківського нагляду є захист вкладників і потенційних клієнтів банків, що оперують на англійському ринку. Згідно зі згаданим вище актом 1987 р. ніхто не має права приймати депозити від населення без попереднього дозволу Банку Англії. Після одержання дозволу організація залишається під постійним наглядом Банку Англії.
Отже, Закон надав Банку Англії операційну незалежність, тобто право самостійно визначати відсоткову політику (раніше встановлення рівня облікової ставки Банк погоджував з Казначейством) та розробляти грошову політику. Закріпивши незалежність Банку Англії на законодавчому рівні, уряд залишив за собою право контролювати його діяльність.
Банк Англії володіє формальною незалежністю від уряду, хоча працює під керівництвом Міністерства фінансів. Термін повноважень керуючого Банку Англії не залежить від зміни уряду. Забезпечення фінансової стабільності у Великобританії досягається за допомогою підтримання середнього рівня інфляції у межах 2,5 % та здійснення монетарної політики.
Таким чином, банк регулює грошово-кредитну сферу, підтримуючи цінність національної валюти. У Великобританії грошова політика в основному здійснюється через регулювання процентної ставки. Цінова політика Банку Англії досягається за рахунок підтримки середнього рівня інфляції та проведення відкритої грошової політики. Виконуючи ці функції, центральний банк повною мірою залежить від Казначейства. У 1946 році був прийнятий Акт Банку Англії, що дав Казначейству право прямо впливати на розмір відсоткових ставок, рішення про які остаточно приймає міністр фінансів.
Однією з першочергових цілей свого функціонування Банком Англії передбачено підтримку цінності національної валюти. Грошова політика покликана сприяти стабілізації реальної вартості грошової одиниці. У Великобританії грошова політика здійснюється в основному за допомогою регулювання відсоткової ставки.
Досягнення цінової стабільності сьогодні в Англії має 2 основних напрями:
- досягнення середнього рівня інфляції менше ніж 15 відсотків;
- більш відкритий (вільний) режим проведення грошової політики.
Проведення монетарної політики покладено на Банк Англії і Казначейство (Банк Англії, на відміну від інших банків, не може діяти незалежно від уряду). Прийнятий у 1946 році Акт Банку Англії дає Казначейству право надавати вказівки Банку Англії і, хоча Казначейство ніколи це право не використовувало, відносини між ними такі, що кінцеве рішення з приводу відсоткових ставок приймає міністр фінансів. Проте Банк Англії відіграє важливу роль в ухваленні рішення.
Банк Англії публікує квартальний звіт щодо інфляції, який містить докладний аналіз інформації, а також протокол зустрічі міністра і управляючого банком стосовно відсоткових ставок, що публікується через шість тижнів після їх зустрічі. При підготовці звіту щодо інфляції і відсоткових ставок Банк Англії враховує внутрішні й зовнішні економічні та монетарні чинники, що визначатимуть рівень інфляції майбутніх двох років Після ухвалення рішення про методи грошової політики Банк Англії починає діяти, використовуючи класичні механізми.
