Лекція № 6 Правове регулювання банківського кредитування
План
Поняття, призначення і види кредиту
Поняття та елементи кредитних правовідносин
Правова природа кредитного договору
Поняття, призначення і види кредиту
Важливе місце у фінансовій системі України посідає кредит. Кредит — важливий інститут, за допомогою якого держава здійснює мобілізацію та перерозподіл тимчасово вільних коштів і контроль за правильним використанням їх. Кредит сприяє підвищенню ефективності економіки, забезпечує перелив капіталу, стимулює грошовий обіг та є важливим інструментом державного регулювання економікою.
Встановлений законодавством обов’язковий порядок зберігання всіма підприємствами, організаціями та установами своїх коштів на рахунках у банках дає можливість використовувати такі вільні кошти при кредитуванні. В процесі кредитування виникають відносини з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів підприємств, організацій, бюджету та населення, використання яких відбувається на умовах повернення для задоволення економічних і соціальних потреб держави.
Кредит як інститут, що включається до фінансової системи держави, виконує емісійну, розподільчу і контрольну функції. Ці функції взаємозалежні і мають при кредитуванні специфічні особливості.
Емісійна функція здійснюється випуском і розміщенням цінних паперів. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредитування і взаємодіє з нею. Нестача платіжних засобів в економіці може також покриватись за рахунок розширення комерційного кредиту.
Розподільча функція виявляється в процесі мобілізації та витрачанні централізованих і децентралізованих фондів коштів, у розподілі та перерозподілі національного доходу між суб’єктами господарської діяльності. Отже, за умов ринкової економіки зазначена функція сприяє вдосконаленню кредитної політики з метою регулювання грошового обігу і здійснення ефективного впливу на економічні процеси в державі.
Контрольна функція забезпечує нагляд за правильним і ефективним використанням коштів, що надаються клієнтурі банками, та поверненням їх у певні строки.
Таким чином, кредит в Україні є одним із видів економічних відносин, за допомогою яких здійснюються акумуляція державою кредитних ресурсів та їх використання на умовах повернення, забезпеченості, строковості та відплатності підприємствами, організаціями усіх форм власності та населення для задоволення потреб господарювання.
У банківській практиці існує різна класифікація кредитів, багатогранність їх критеріїв. Так, розрізняють кредит фінансовий, товарний та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики. Фінансовий кредит — це кошти, які надаються банком резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно з законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством у позичку юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під відсоток. Правила надання фінансових кредитів встановлюються НБУ (щодо банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (щодо небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.
Товарний кредит — це товари, що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним або фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочку кінцевого розрахунку на визначений строк та під відсоток.
Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики — це кошти, які залучаються юридичною особою-боржником (дебітором) від інших юридичних або фізичних осіб як компенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів. У господарській діяльності використовуються такі форми кредиту, лізинговий, іпотечний, споживчий, бланковий, консорціумний, інвестиційний податковий. Лізинговий кредит – це інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яке полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або надається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізиногоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами господарювання. Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.
Іпотечний кредит – це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Споживчий кредит — це кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.
Бланковий кредит — це кредит, який надається банком у межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення – тільки під зобов’язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.
Консорціумний кредит це кредит, який надається позичальнику банківським консорціумом такими способами: а) акумулюванням кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності; б) гарантуванням загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється залежно від потреби в кредиті; в) зміною гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.
Інвестиційний податковий кредит — це така зміна сплати Податку, за якої господарюючому суб’єкту надається можливість протягом певного строку в певних межах зменшити свої платежі по податку з подальшою поетапною сплатою сум кредиту і нарахованих відсотків. При характеристиці кредиту найбільш поширеною є класифікація кредитних операцій залежно від кредитора, у зв’язку з чим розрізняють державний, банківський і комерційний кредити.
Державний кредит надається державою іншій державі, а також юридичним чи фізичним особам. При цьому позичальником або кредитором виступає держава або місцеві органи влади. Формами державного кредиту є натуральні позики (наприклад, хлібні, цукрові), державні позики (облігації, скарбницькі зобов’язання) та інші кредитні документи. Кошти, які збирає держава за реалізовані цінні папери, становлять її борг. Після закінчення строку позики держава повинна розрахуватися з кредиторами. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків та покриття частки державного боргу.
Банківський кредит — це економічні відносини з акумуляції кредитних ресурсів за рахунок статутних та інших фондів банків, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках та інших грошових ресурсів, а також надання банками грошей (готівкою, безготівкове) в позику юридичним та фізичним особам, державі. Банківський кредит класифікується залежно від певних ознак та різних підстав. Зокрема, залежно від економічної сфери застосування розрізняють кредит внутрішній і міжнародний. В Україні дворівнева банківська система передбачає кредит центрального банку і кредит комерційних банків. Залежно від позичальників та мети використання кредити поділяються на: виробничі, споживчі, інвестиційні, кредити на операції з цінними паперами, міжбанківські, імпортні та експортні. Залежно від забезпеченості кредити поділяють на незабезпечені (бланкові) та забезпечені (персональні). Більшість кредитів, що надаються банками, мають відповідне забезпечення: наявність застави, відповідна гарантія або порука, страхування кредитного ризику. Надання незабезпечених кредитів означає вияв особливої довіри банку до свого клієнта, свідчить про його платоспроможність і враховується банком при аналізі економічного становища клієнтів. Кредити, які надаються банками, за строками користування поділяють на коротко-, середньо- й довгостроковії. Строк користування короткостроковими кредитами не перевищує 12 місяців, середньостроковими — до 3 років, довгостроковими — понад 3 роки. Форфейтингове кредитування менше поширене в Україні і майже не згадується в чинному українському законодавстві. Форфейтинг (від франц. a forfait — цілком, загальна сума) є специфічною формою кредитування експортерів шляхом купівлі в них комерційних векселів, що акцептуються імпортером (або інших боргових вимог по зовнішньоторговельних операціях), без права регресивної вимоги до продавця у разі несплати по векселю. Форфейтування застосовується головним чином як спосіб рефінансування комерційного кредиту в зовнішньоекономічному обороті. Воно є формою трансформації комерційного кредиту в банківський.
Основною перевагою цієї форми є те, що форфейтор бере на себе всі ризики, пов'язані з операцією. Крім того, її привабливість зростає у зв'язку з відмовою в деяких країнах від фіксованих відсоткових ставок, хронічним недоліком у багатьох країнах валюти, що розвиваються, для оплати товарів, що імпортуються, зростанням політичних ризиків і деякими іншими обставинами.
Сутність форфейтингової операції полягає в тому, що банк (форфейтор) викуповує векселі імпортера одразу ж після постачання товару, забезпечуючи експортеру негайний платіж вартості товару за вирахуванням різниці між вартостями експортного і форфейтингового кредиту. Форфейтор вимагає від імпортера банківської гарантії або сам приймає на себе ризик за додаткову винагороду.
Факторингове кредитування. В Україні існує декілька легальних визначень факторингу. Так, факторинг визначається як операція з переуступкп першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.
Відповідно до Господарського кодексу України, факторинг — це придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів. За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов'язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.
Визначення факторингу існує також на рівні підзаконних актів. Так, факторинг визначається як різновид торювельно-комісійної операції, яка поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта. В основі операцій факторингу лежить купівля факторською компанією (банком) рахунків-фактур клієнта на певних умовах.
Нині законодавством визначаються два види факторингу:
— без фінансування: клієнт відвантаживши продукцію, пред'являє рахунки своєму покупцю через фактора, завдання якого одержати платіж на користь клієнта згідно з договором;
— з фінансуванням: банк купує рахунки фактури клієнта на умовах негайної оплати 80—90% їх вартості відвантаження, тобто авансує обіговий капітал свого клієнта. Саме цей вид факторингу є фінансовою послугою.
За ступенем ризику кредити поділяють на: а) стандартні; б) з підвищеним ризиком. За методами надання: а) у разовому порядку; б) відповідно до відкритої кредитної лінії; в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання).
За строками погашення: а) одночасно; б) у розстрочку;
в) достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника); г) з регресією платежів; д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Банківське кредитування можна класифікувати на види за різними критеріями.
За забезпеченням:
‑ забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами тощо);
‑ гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
‑ незабезпечені (бланкові). Такий кредит банк може надавати лише в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення – лише під зобов’язання повернути) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту та перевірений авторитет у банківських колах. А тому назвати цей кредит незабезпеченим не можна, оскільки його забезпеченість представлена більше інтелектуальними (нематеріальними) активами позичальника, що в умовах ринку та стабільності партнерських відносин слово “купця” є більш важливим аніж матеріальна застава.
За ступенем ризику: стандартні кредити; кредити з підвищеним ризиком.
За методами надання: ‑ разові;‑ відповідно до відкритої кредитної лінії; ‑ гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання).
За строками погашення: ‑ водночас; ‑ у розстрочку;‑ достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника); ‑ з регресією платежів; ‑ після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Залежно від економічної сфери застосування: внутрішній кредит; міжнародний.
Запропонована класифікаційна характеристика кредитів не є вичерпною, більше того серед вчених відсутня єдність думок щодо критеріїв класифікації, однак наведені є найбільш поширеними.
Кредитну систему України очолює Національний банк України, який здійснює систему заходів у кредитній сфері з метою регулювання грошового обігу. До кредитної системи України належать також комерційні банки та небанківські кредитно-фінансові установи, які повинні мати ліцензію Національного банку України для здійснення кредитування/
До небанківських кредитно-фінансових установ належать лізингові, факторингові, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, біржі, пенсійні фонди, ломбарди, каси взаємної допомоги та кредитні спілки.
Відповідно до п. З ст. 47 Закону України “Про банки і банківську систему” до поширених банківських операцій належать розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Статтею 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, що для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумів кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів. Банки зобов’язані мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням.Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України. Банки зобов’язані при наданні кредитів додержуватися основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватися встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків. Банки не можуть надавати кредити під відсоток, ставка якого є нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток може бути зроблений лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.
Банки мають право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банки мають право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов’язання, якщо це передбачено угодою.
Чинне законодавство також передбачає, що до функції Національного банку України належить те, що він виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування. Національний банк надає кредити комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком (п. 1 ст. 42 Закону України “Про Національний банк України”).
Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони створюють у процесі своєї діяльності. В разі потреби банки можуть на договірних засадах позичати ресурси один в одного або брати позички в Національному банку України, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів та вкладів.
При здійсненні кредитної політики, визначеної НБУ, комерційні банки виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб’єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів. При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу (“великі кредити”), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку України. Жоден з виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може бути більшим за восьмикратний розмір власних коштів комерційного банку, а загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку. Слід також зазначити, що отримання кредитів в іноземній валюті резидентами України регламентується спеціальними нормативними актами.
