Пізній палеоліт на території України. Духовна культура доби пізнього палеоліту.

Виникнення та діяльність Homo sapiens.

Homo sapiens (людина розумна), або неоантроп, відрізнявся від попередніх Форм людських істот тендітнішою статурою і меншою силою, зате значно більшим об'ємом мозку, що сягав 2000 см3. Розвинені лобні долі були досконалим інструментом складної розумової діяльності. Структура мозку свідчить про врівноваженіший характер Homo sapiens, що робило його соціальною істотою. Тому в популяціях людей сучасного типу відбулася заміна природного добору соціальним.

Колективізм стимулював розвиток мовного апарату, що зумовило формування виступаючого підборіддя. Завдяки розвитку лобного відділу мозку деградував надбрівний виступ. Водночас зник такий архаїчний елемент обличчя наших пращурів, як прогнатизм — властиві мавпам виступаючі вперед верхня та нижня щелепи. Так сформувався вертикальний профіль обличчя сучасної людини (рис. 5).

Homo sapiens вважається власне людиною. Попередні форми гомінід (людина вміла, пітекантроп, неандерталець) це ще не люди, а людські істоти, що, по суті, були перехідними формами від мавпи до власне людини — Homo sapiens, її досконалий мозок зумовив піднесення суспільства та культури на новий, вищий рівень розвитку. Здатність людини розумної до абстрактного мислення створила передумови для виникнення мистецтва, релігії, міфотворчості. З'являються перші витвори образотворчого мистецтва, найдавніші календарі, зароджується лічба.

Поява людини розумної спричинила небувалий прогрес матеріальної культури. Якщо неандерталець користувався нечисленними універсальними знаряддями (різні гостроконечники, скребла), то Homo sapiens — великою кількістю спеціалізованих знарядь із кременю (рис. 5). Це — скребачки для обробки шкіри, різці для обробки кістки та дерева, різноманітні наконечники мисливської зброї, ножі для м'яса і дерева, проколки для шиття одягу та взуття, сокири для рубання дерева та багато інших. Визначальною особливістю техніки обробки кременю стає масове використання для виготовлення знарядь — вузьких і довгих крем'яних пластин, знятих з призматичних нуклеусів. Тому виготовлені з таких пластин знаряддя Homo sapiens мають характерні видовжені пропорції.

З людиною розумною поширюються різноманітні знаряддя з кісток тварин: голки, шила, наконечники списів, гарпуни тощо. Археологами виявлено чимало витворів первісного мистецтва з кістки та бивня мамонта: статуетки жінок, тварин, гравійовані зображення людей, тварин, геометричні орнаменти! Кістки великих тварин, зокрема мамонтів, використовувалися для будівництва жител.

Первісні форми релігії

Нагромадженням практичних знань про світ і неможливість пояснити велику кількість явищ зумовило появу релігійних уявлень. Релігія – віра людини в надприродні сили та існування богів. За допомогою їх людина намагалася пояснити те загадкове та незрозуміле, а можливо й лякаюче, що існувало у природі. Перші релігійні вірування з’явилися в середньому палеоліті (150-35 тис. років тому) у неандертальців. До первісних форм релігії належать: тотемізм, фетишизм, магія,анімізм.

Тотемізм (від індіан. ототем –його рід) – віра у походження роду від спільного предка – тварини, рослини чи і птаха. Пращура вважали захисником роду, просили у нього допомоги у полюванні. Тварину-тотем не можна було вбивати. їй поклонялися, зображали на стінах печер, вирізьблювали з каменю та кістки.

Фетишизм (від португ. feitigo –талісман) – наділення неживих предметів надприродними властивостями. Люди вірили, що фетиш міг захистити від злих сил, подарувати удачу. Фетишем могла бути будь-яка річ. її носили із собою, тримали у помешканні, клали у поховання. Поклоніння предметам збереглося й донині.У храмах можна побачити ікони, скульптури богів, яких сучасна людина наділяє надприродними властивостями.

Магія (від грецьк. mageia – чаклунство)– віра у можливість впливати на навколишній світ за допомогою ворожіння,заклинань, замовлянь. На думку первісної людини, магічні дії могли викликати дощ, допомогти у полюванні або завдати шкоди ворогам.

Виникнення анімізму (від лат.anima – душа) було пов'язане з намаганням зрозуміти, чому людина, яка нещодавно рухалась, розмовляла, раптом ставала нерухомою і холодною. Первісна людина пояснювала це тим, що з тіла пішла душа. Вважалося, що, втративши тіло, душа шукала нового притулку. Не знайшовши його, вона змушена була блукати вічно,лякаючи родичів або чинячи їм кривди. Із цим віруванням пов'язаний звичай ховати небіжчиків. А оскільки первісна людина вважала, що у потойбічному світі дух живе так само, як і на землі, то небіжчика забезпечували їжею,знаряддями праці тощо. Якщо померлий за життя був вождем, то після смерті він мав особливу пошану. Таким чином анімізм – це наділення живих істот та неживих предметів душею, яка живе самостійно.

Не кожна людина знала, як говорити з духами, задобрити чи вигнати їх. З часом з'явилися шамани, чаклуни, жерці,які знали замовляння, закляття. їх кликали, коли хворіла людина чи помирала худоба. Від імені роду, племені вони спілкувалися з душами та духами предків. Усі ці форми релігії тісно переплелися між собою, що зрештою привело до появи культу богів. Культ – спосіб поклоніння богам.

Пізній палеоліт на території України. Духовна культура доби пізнього палеоліту.

Цей період охоплює понад 25 тис. років. Він збігається у часі з різким похолоданням в усій Європі. Зниження температури, що почалося наприкінці середнього палеоліту, в Європі поширювалося з півночі та північного заходу (Фенноскандії) а у північно-східній частині колишнього СРСР — з півночі. Цей новий наступ льодовикових явищ знаменував настання останнього, досить значного за своїми масштабами, валдайського (вюрмського) зледеніння.

Вплив зледеніння позначився і на природі Південно-Східної Європи. Середньоруська, Придніпровська, Волино-Подільська височини та степи Північного Причорномор'я і Приазов'я перетворилися на холодні рівнини й невисокі узгір'я, що подекуди набули вигляду тундри. Скоротились лісові масиви, які займали долини рік та складчасті ділянки рельєфу. Збільшилася питома вага хвойних та інших холодолюбних порід дерев, що просунулися далеко на південь. Береза, наприклад, стала типовою для рослинності Криму.

У пізньому палеоліті змінився також склад європейської фауни. Південно-Східну Європу заселили тварини помірних та північних широт. Численні стада мамонтів стали невід'ємною частиною фауни лісотундри, шерстистий носорог, північний олень, вівцебик заселили холодні степи і ділянки тундри. Тут з'явилися песці й дрібні гризуни — лемінги, що прийшли з півночі. Поруч з північними видами копитних тварин паслися давні аборигени цих місцевостей — дикі коні, осли, зубри, сайгаки. Іноді зустрічалися й гігантські олені — тварини, що почали поступово зникати. Серед хижаків найбільш численними на той час стали вовки та песці, нерідко зустрічалися й ведмеді.

У пізньому палеоліті відбувалося інтенсивне заселення людиною середніх і навіть високих широт Північної півкулі. Людські колективи просувалися далеко на північ, аж до арктичної зони, досягаючи Льодовитого океану. Такі широкі міграції пізньопалеолітичної людини могли відбуватися лише за умов досить високої їх організації, а також при належному матеріальному забезпеченні. Ці пересування відбувалися в складних умовах низької температури навіть у середній смузі Старого Світу, не кажучи вже про північні широти, де життєдіяльність людських колективів ще більше ускладнювалася коротким світловим днем та полярною ніччю.

Причини, які спонукали пізньопалеолітичну людину здійснювати такі далекі й небезпечні подорожі, поки що не з'ясовані. Просування людини у північні широти тривало протягом кількох поколінь. Шляхи міграції звичайно пролягали берегами річок. В межах певної території періодично складалися умови, що викликали необхідність змінювати місце проживання й шукати нові мисливські угіддя. Отже, і в пізньому палеоліті діяли закономірності, що зумовлювали вимушені міграції внаслідок відносного перенаселення. Це, однак, не означає, що пізньопалеолітичній людині в основному був притаманний кочовий або напівкочовий спосіб життя. Навпаки, характерною особливістю пізньопалеолітичних угруповань була їхня відносна осілість, тривале існування жител і поселень, що пов'язано з стабільною забезпеченістю колективів їжею й можливістю активного пристосування до навколишнього середовища.

У пізньому палеоліті людина розселилася майже по всій Східній Європі. Лише в сучасних межах України відомо близько 500 пізньопалеолітичних місцезнаходжень. За особливостями матеріальної культури вони утворюють окремі зони, близькі за рівнем розвитку, способом життя й соціальним укладом племен. Найбільш густо були заселені Прикарпаття і особливо Подністров'я.

За приблизними підрахунками, населення сучасної території України у пізньому палеоліті становило близько 20 тис. чоловік, тобто на одну людину припадало понад 3 км². Досить густим воно було тільки на окремих ділянках — на берегах річок — і не виходило за вододіли плато або в безводні, сухі, холодні степи.

У пізньому палеоліті в Європі, а також у Північно-Східній Азії відбувалися значні зміни в усіх галузях людської діяльності. Вдосконалювалася виробнича діяльність людей, підвищувалася їх матеріальна забезпеченість. Духовна культура людини знайшла відображення у пам'ятках мистецтва.

Суворі умови життя у прильодовикових зонах зумовили прискорене вдосконалення засобів праці, насамперед мисливських знарядь. Полювання у пізньому палеоліті як виробництво панувало неподільно. Першорядного значення набуло полювання на мамонта. Воно вимагало певних організаційних форм, а також відповідного спорядження та озброєння. Забійна вага мамонта становила 1,5—2 т. Його туша при вмілому зберіганні могла протягом тривалого часу забезпечити людей продуктами першої необхідності — м'ясом, жиром для обігрівання та освітлення, кістками, бивнями і шкурами, що знаходили застосування навіть у будівництві жител.

Полювання на шерстистих носорогів, диких коней, биків, північних оленів мало другорядне значення у господарстві людини. Під час полювання на цих тварин організовувалися облави великого масштабу. Про це свідчить пізньопалеолітичне місцезнаходження поблизу м. Амвросіївки (Донецька область), де виявлено залишки кісток понад тисячі зубрів. Серед них знайдено і різні метальні вістря, зроблені з кістки.

Полювання на хижаків, зокрема на вовків і песців, у пізньому палеоліті, як і в попередній час, мало на меті забезпечити людину хутром для одягу й побутових потреб. М'ясо хижаків звичайно для їжі не використовувалося, так само як і в сучасних арктичних народностей. Кістяки дрібних хижаків та вовків у багатьох палеолітичних селищах і поблизу них лежать в анатомічному порядку (туші були викинуті після зняття з них шкури).

Високого рівня розвитку набуло образотворче мистецтво пізнього палеоліту Західної Європи. Печерний настінний живопис, зокрема анімалістичний, гравюра на кістці, скульптура з бивня мамонта та з м'яких мінералів, сама сюжетність мистецтва завжди привертали до себе увагу. На Південному Уралі, на межі двох континентів, у Каповій печері, виявлено зразки пізньопалеолітичного мистецтва у вигляді настінного живопису — зображення тварин. В Криму, а також на Кавказі, наскельного палеолітичного розпису поки що не виявлено. На території України при розкопках пізньопалеолітичних поселень знайдено різноманітні скульптурні вироби малих форм, зразки штрихової гравюри на бивні мамонта, а в останні роки — живописні сюжети на кістках мамонта.

Широко відомими стали стилізовані жіночі фігурки, що їх раніше вважали зображеннями птахів. Скульптурне оформлення їх неоднакове, але стилізація та узагальнення образу притаманні всім. Деякі фігурки мають досить складний геометричний візерунок, що пожвавлює умовну манеру виконання. Наприклад, жіночі фігурки з Мезина та інших пізньопалеолітичних місцезнаходжень Південно-Східної Європи за своєю умовністю й схематизмом виконання значно відрізняються від підкреслено реалістичних жіночих скульптурок Подоння (Костенки, Гагаріно), Східного Сибіру (Мальта, Буреть), а також Центральної і Західної Європи.

У Мезині було знайдено браслет з тонкої пластини, зрізаної з бивня мамонта. Браслет прикрашено врізним орнаментом у вигляді складного меандра, що за витонченістю виконання наближається до кращих зразків орнаментики. Деякі художні кістяні вироби прикрашені геометричним орнаментом, органічно пов'язаним з предметом, його призначенням.

Умовність і відхід від реалістичної передачі натури відчувається в гравюрі або різьбленні по кістці. На деяких бивнях мамонтів, знайдених у Кирилівському поселенні (Київ) та поблизу Овруча, є гравірування у вигляді найпростіших насічок або нарізок, іноді — складного й заплутаного візерунка. На такому криволінійному, нерідко нанесеному у вигляді безсистемних рисок асиметричному орнаменті неможливо помітити реальні образи або їхні символи. Лише серед штрихових зображень на уламку бивня мамонта з Межиріча у напівсферичних фігурах, що ритмічно повторюються, дослідники вбачають зображення житла типу яранг.

При розкопках у Мезині відкрито також геометричні візерунки, зроблені фарбою. Меандровий гравірований орнамент, нанесений на деякі вироби з Мезина та інших поселень, нагадує природний рисунок на зрізі бивня мамонта, помітний навіть неозброєним оком. Реалістичні основи меандрового орнаменту не викликають сумніву. Спостережливість кроманьйонця і вміння зобразити побачене з великою точністю добре простежується на багатьох виробах з кістки та кременю.

У кримських пізньопалеолітичних поселеннях предметів мистецтва майже не знайдено. Лише єдиний, дуже скромний врізний криволінійний візерунок з насічками, виявлений на маленькому уламку рогу оленя, дає деяке уявлення про графічне мистецтво кроманьйонців Криму. Причину цього, можливо, слід шукати в складних умовах побуту, безперервних пошуках їжі, турботах, що домінували над духовними потребами. Те саме можна сказати і про весь південний ареал пізньопалеолітичних культур.

Багато ще з духовного та соціального життя кроманьйонців лишається невідомим, проте матеріали, знайдені за останні десятиріччя в межах України, дають можливість зробити ряд висновків.

Одним з найвищих проявів духовної культури людини, що відображають глибини її емоцій, психіки й суспільного світогляду, є музика. Вона становить єдине ціле з мисленням, працею та мовою. Музика — це соціальне явище, підпорядковане закономірностям суспільного розвитку: вона цементує колективізм, сприяє соціальному прогресу. Навіть найпримітивніша голосова або інструментально-голосова ритміка чи мелодія містить символіку реальної дійсності, тим більше зрозумілу, коли звукова тональність супроводжується рухом, танцем.

На стінах печерних пізньопалеолітичних поселень Західної Європи були виявлені зображення танцюючих антропоморфних істот, одягнутих у звірині шкури (печера Трьох Братів, Комбарелль та ін.). На пізньопалеолітичних поселеннях, крім найпростіших свистків, знайдених у Франції, Англії, Угорщині, Чехословаччині, виявлено й досить складні вироби з кістки й рогу, дуже схожі на флейти і сопілки. У пізньопалеолітичних шарах відомого поселення Молодове V знайдені музичні інструменти типу флейт або сопілок з п'ятьма (чи більше) боковими отворами, що визначали висоту звука. Такі знахідки свідчать про те, що кроманьйонцю вже було властиве досить складне емоційне сприйняття навколишнього світу. Він був здатний створювати мелодію, тобто основний виражальний засіб музики. Діапазон звучання одноголосої музичної тональності ще чекає на спеціальні дослідження. Однак і тепер можна дійти висновку, що кроманьйонці володіли елементами музичної тональності, відчували мелодійність побудови музичної фрази, що відповідала сюжету дії або уявлення.

Музична культура кроманьйонця разом з танцем не є початковим кроком мистецтва. Їй передувала музична ритміка, створювана ударними інструментами. Останні до недавнього часу були невідомі для палеоліту, однак, як тепер встановлено, ними користувалися ще кроманьйонці. Нові дослідження матеріалів з Мезинського палеолітичного поселення в лабораторних умовах і за допомогою спеціальної експертизи дали можливість дійти важливих висновків. З'ясовано, що найбільша споруда мезинського поселення, побудована з кісток мамонта й рогів північного оленя, спочатку служила звичайним житлом, яке поступово руйнувалося і було покинуте жителями. Пізніше цю будівлю старанно укріпили за допомогою внутрішніх підпорок і влаштували тут місце для обрядів і свят. Аналогічне призначення мали аж до початку XX ст. й деякі старі чуми у північних народностей — чукчів, ескімосів та ін.

Детальний аналіз предметів, виявлених у мезинській обрядовій будівлі, дає підстави вважати, що вони мали святкове або обрядове призначення. Не залишається сумніву і в тому, що всі пофарбовані кістки служили ударними музичними інструментами. З однієї з кісток (стегна мамонта) для кращого резонування зсередини було видалено губчасту тканину. Цікаво, що набір цих інструментів давав різні тональність та звукову гаму. Молотком з рогу оленя користувалися як ударником, постукуючи ним по кістках. Можливо, подібне призначення мали і два вироби з кістки мамонта з округлими кінцями, хоча ними могли користуватися і як звуковими стукалками. Набірний «шумливий» браслет, безумовно, слід віднести до звукових інструментів типу своєрідних кастаньєт, що супроводжували танець. Серед пам'яток палеоліту в Україні це перша знахідка такого інструмента. Вона підтверджує поширення мистецтва танцю серед палеолітичного населення Східної Європи. Інші предмети можуть розглядатися як своєрідний «театральний реквізит». Вісім кістяних проколок і голка були необхідні для пошиття одягу зі шкур. Запас вохри в будівлі також пов'язаний з обрядовими діями: вохру, очевидно, застосовували для фарбування тіла та обличчя.

Під час розкопок пізньопалеолітичного поселення Межиріч встановлено, що біля входу до житла (воно дуже нагадує мезинське) стояв череп мамонта, орнаментований на лобі складним геометричним візерунком. У самому житлі разом із великою кількістю господарсько-побутових і ритуальних предметів знайдено кілька ударних молотків, серед них — один цілий. Череп мамонта був чудовим звуковим резонуючим інструментом типу барабана. Можливо, що в мезинській обрядовій будівлі уламок черепа мамонта, розмальований червоною фарбою, також являв собою подібний інструмент.

Предмети, знайдені в мезинській святково-обрядовій будівлі, а також межиріцький розмальований череп мамонта є першою в світі колекцією найдавніших ударних музичних інструментів. Вивчення її розкриває один з найважливіших аспектів психології кроманьйонця, його світогляд, емоційність поведінки. Слід підкреслити ще один аспект соціального значення описаних музичних інструментів. П'ять пофарбованих кісток мамонта, знайдених разом, очевидно, становили єдиний музичний комплекс, до якого, мабуть, належали також дві звукові стукалки і «шумливий» браслет-кастаньєта. Ймовірно, що до цього комплексу входив і орнаментований череп мамонта — барабан, який зберігся частково. Усім цим інструментально-музичним набором користувалися, певно, одночасно. Отже, кількість учасників «ансамбля» становила не менш як сім-вісім осіб.

Таким чином, набір музичних предметів, виявлених у мезинській обрядово-святковій будівлі, є рідкісним матеріальним доказом теоретичних положень і логічних висновків про первіснообщинну організацію палеолітичних угруповань, про колективну суть родових або племінних соціальних структур.

Іншим історичним джерелом, що розкриває деякі ідеологічні уявлення кроманьйонців Східної Європи, є поховання людей. На сучасній території України поховання кроманьйонців поки що невідомі, але відкриття, зроблені в Центральній Росії (Костенки на Дону, Сунгір неподалік від Владимира), а також на ряді місцезнаходжень Західної Європи, розкривають складність світогляду кроманьйонців, можливість розвитку в них деяких ірраціональних космогонічних уявлень, культів, пов'язаних з анімізмом і домашнім вогнищем, з мисливською магією, вірою у воскрешення, зворотність.

Поховання кроманьйонця у сидячому положенні в імітованому житлі з кісток мамонта (Костенки, стоянка Зам'ятніна), а також чоловіка і двох підлітків (Сунгір), вкритих намистинами з кістки чи бивня мамонта й споряджених великими списами з бивнів мамонта, свідчать про складність релігійних уявлень, що знаходили свій вияв у поховальній обрядовості.