Туристичні Країни Південно-Східної і Південної Африки.

Лекція 17

Туристичні ресурси Африканського макрорегіону.

Загальна характеристика Африканського макрорегіону.

Туристичний розвиток Африканського макрорегіону.

Туристичні країни Північної Африки.

Туристичні країни Західної Африки.

Туристичні Країни Південно-Східної і Південної Африки.

Африка належить до відносно молодих туристичних регіонів і вирізняється вищими темпами приросту туристичних потоків, ніж у традиційних туристичних регіонах. Проте Африканський регіон менш стійкий в економічному і політичному плані, що негативно відображається на розвитку туризму. Періоди його прискореного зростання змінялися стагнацією і спадами. Початок 1980-х і середина 1990-х років – період застою в туризмі Африки через скорочення поїздок в регіон унаслідок боязні СНІДу. Африканські оператори вимушені були для залучення туристів знижувати ціни. Тому темпи прибутковості туризму відставали від темпів прибуттів. В цілому ж Африка, будучи надзвичайно привабливою і перспективною як регіон туризму, поки що мало освоєна.

Сучасна політична карта регіону сформувалася під впливом процесів європейської колонізації і деколонізації. Колонізація почалася на початку ХV століття, і до кінця ХIХ століття європейці володіли 90% території Африки. Французькі колонії розміщувалися переважно у Північній, Центральній і Західній Африці (Алжир, Західна Сахара, Туніс, Французьке Конго). Британські колонії знаходилися здебільшого у Східній Африці (Єгипет, Судан, Занзібар, Капськая колонія, Наталь, Маврикій, Сейшельські острови, Уганда та ін.). Португалія володіла Анголою, Мозамбіком, островами Сан-Томе і Прінсіпі, Зеленого мису, Мадейра). Німеччина контролювала території Танзанії, Руанди, Бурунді, Того, Гани і Камеруну, Бельгія – Заїру. Ерітрея і частина Сомалі були колоніями Італії. Рух за звільнення Африки розгорнувся з початку ХХ століття, але особливо активні процеси деколонізації охопили регіон у 1960-ті роки. На території сучасної Африки розташовується близько 50 держав і територій (о. Реюньон – французький заморський департамент; острови Св. Олени – колонія Великої Британії; Сеута і Мелілья – володіння Іспанії).

Африку відрізняє від інших континентів особливе географічне положення: екватор перетинає її майже посередині. Завдяки своєму положенню в двох півкулях вона володіє широкими перспективами для розвитку туризму протягом всього року і таким чином може вирішувати проблеми сезонності світового туризму, особливо для туристів з Європи.

Африка отримує величезну кількість сонячного тепла. Температури повітря високі круглий рік, а зима і літо відрізняються головним чином за умовами зволоження: літо – це майже скрізь сезон дощів, зима – сухий період.

Площа Африки – близько 30 млн. км² (1/5 суші земної кулі). Північні береги Африки звернені до Середземного моря, яке з якнайдавніших часів відігравало важливу роль для розвитку торгівлі у середземноморських країнах Європи, Азії і Африки. Слід відзначити такий важливий момент рекреаційно-географічного положення Африки, як її близькість до Азії (Середній Схід) і провідного туристичного регіону – Європи. У Гібралтарській протоці найменша відстань між Європою і Африкою складає всього 14 км. По Синайському півострову проходить межа між Африкою і Азією. Через Суецький канал, що сполучає Середземне і Червоне море, проходять морські шляхи міжнародного значення з Європи до Азії.

Береги Африки омиваються водами Атлантичного і Індійського океанів. Узбережжя переважно слабко розчленовані, майже не мають добре захищених морських бухт. Обривчасті скелі чергуються з піщаними пляжами, зручними для розвитку морських курортів, гирла річок перегороджені косами і приховані зеленими заслонами з чагарників мангрів. Сильний прибій і великі глибини ускладнюють підхід суден до берега. Уздовж узбережжя Індійського океану багато коралових рифів.

В Африці немає високих і протяжних гірських ланцюгів (найвища точка – гора Кіліманджаро 5895 м). У рельєфі переважають рівнини, плато і плоскогір'я, дуже мало низовин. Рівнини, як правило, оточені ступінчастими плато або плоскогір’ями і є, таким чином, днищами величезних впадин (впадина Калахарі, Конго, Данакіль, Чадська котловина).

Основні риси клімату Африки визначаються, передусім, її положенням в екваторіальних і тропічних широтах, тому це – найжаркіший і сухіший континент. Проте існують значні внутрішні кліматичні відмінності. На екваторі круглий рік високі температури (+24°С), опади також випадають протягом цілого року (понад 2000 мм на рік). Рівномірне надходження вологи забезпечує безперервну вегетацію рослин, і в центральній частині материка в басейні річки Конго виростають вічнозелені ліси. На північ і південь від екваторіального кліматичного поясу широкими смугами тягнуться території з субекваторіальним кліматом. Для них також характерні високі температури протягом року, але опади випадають нерівномірно, є сухий сезон тривалістю від 2 до 10 місяців. Тут розкинулися безкрайні простори спекотних саван. Далі на південь і північ субекваторіальні пояси переходять в зони тропічного клімату, де круглий рік дуже жарко і сухо (менше 100 мм опадів на рік, при цьому дощі трапляються не щороку). Значні території відчувають гостру нестачу вологи. Підведені і круті береги ускладнюють проникнення вологих вітрів з океанів. Континентальність клімату особливо яскраво виявляється у північній, широкій частині Африки. Цю частину Африки (близько ½ території або 14 млн. км²) займають пустелі і напівпустелі, зокрема найбільша пустеля світу Сахара (8 млн. км²). Крайня північ і південь континенту розташовані в поясах субтропічного клімату. Влітку тут панує тропічне повітря і стоїть суха, безхмарна, спекотна погода. Взимку погоду визначають помірні повітряні маси, вони приносять прохолодніше і насичене вологою повітря, і тому взимку на півночі і південному заході Африки йдуть дощі (такий клімат отримав назву середземноморського). Тут в природному вигляді росли ліси атласького кедру, вічнозелених дубів, магнолії. Але в даний час вони мало збереглися і поступилися місцем культурним ландшафтам.

Не дивлячись на дефіцит вологи на, в Африці знаходиться найбільша повноводна річка східної півкулі – Конго і найдовша річка на Землі – Ніл. І в цьому теж виявляється контрастність, така характерна для природи всього континенту. З інших річок, що відіграють важливу роль в житті африканських країн і народів, – Замбезі, Нігер, Лімпопо, Оранжева. На річці Замбезі знаходиться один з найбільших водоспадів світу – Вікторія.

Майже усі найбільші озера Африки розташовуються на сході і знаходяться у тектонічних впадинах (Танганьїка, Ньяса). Витягнуті й вузькі, вони обрамлені крутими схилами і мають великі глибини. Озеро Танганьїка по глибині друге в світі після Байкалу. Найбільше озеро в Африці – Вікторія, воно мілководне, оскільки займає прогинання в кристалічній основі материка. На решті території Африки озер мало, вони мілководі і часто не мають постійних контурів. У сухий час такі озера займають невелику площу, але після дощів вона зростає майже удвічі (наприклад, озеро Чад).

Африканська флора надзвичайно багата. Нині відомо близько 40 тис. видів вищих рослин, багато ендеміків, тобто рослин, що зустрічаються тільки в Африці. Багатий і екзотичний світ африканських тварин, особливо травоїдних – жирафи, зебри, численні антилопи, слони, носороги, бегемоти. Багато хижаків: леви, гепарди, гієни, шакали.

Національні парки Африки – найважливіші об’єкти туристичної привабливості регіону. Африка – континент контрастних ландшафтів і має хорошу природну основу для розвитку туризму. Але в результаті господарської діяльності людини природа континенту зазнала сильних змін, і деякі райони перетворилися на зони екологічного лиха. Для збереження природи і її раціонального використання, у тому числі і для розвитку туризму, уряди деяких африканських держав (Кенія, Танзанія, Уганда, ПАР, Намібія, Ботсвана) створюють систему національних парків. Серед африканських країн перше місце за кількістю національних парків належить Кенії, де вони займають 15% всій території. У південній частині країни розташований найбільший за площею національний парк Цаво.

Тут під охороною знаходяться леви, носороги, жирафи, кафські буйволи, антилопи, 450 видів птахів. Але особливо відомий цей парк своїм стадом слонів. На півдні Кенії знаходяться також заповідник Масаі-Мара і національний парк Найробі, де водяться леви, буйволи, бегемоти, жирафи, антилопи, зебри. У середній частині Кенії відомий національний парк на мілководному озері Накуру, розташованому у самого екватора. Тут охороняється багатюща орнітофауна, зокрема фламінго, яких налічується більше мільйона. Завдяки можливості побачити диких тварин в природному середовищі їх існування, Кенія отримує величезні прибутки від туризму.

Всесвітньою славою користується національний парк Серенгеті, розташований на території Танзанії. Такого величезного скупчення диких тварин не побачиш більше ніде в світі: антилопи гну, зебри, леви, леопарди, гієни. Притулок в Серенгеті знайшли також слони, буйволи, жирафи, бегемоти, носороги, гепарди. Національний парк Нгоро-Нгоро розташований на висоті близько 2 000 м у кратері потухлого вулкана. Фауна його нагадує фауну Серенгеті.

У Південній Африці розташовується національний парк Крюгер (ПАР), Калахарі-Хемсбок (Намібія), Центрально-Калахарський резерват (Ботсвана). У Західній Африці налічується 30 національних парків і 75 заповідників, де зберігаються характерні ландшафти – вологих вічнозелених і листопадних змінно-вологих лісів, саван. Декілька десятків національних парків діють у Північній Африці. Один з найвідоміших – Тазека в Марокко, де зберігаються ділянки вічнозелених дубів (зокрема пробкового), ялівцю і ендемічна фауна.

Значним туристичним ресурсом є історичні і культурні пам'ятники, перш за все Північної Африки. Для європейців і американців традиційна культура місцевих народів така ж екзотична, як і африканська природа. Етнографічні особливості численних народів відкривають широкі перспективи для розвитку пізнавального туризму.

Туризм. Та все ж Африка поступається багатьом районам світу за рівнем туристичних прибуттів і розмірами валютних надходжень від туризму. До чинників, які ускладнюють розвиток туризму в регіоні, відносяться низький економічний рівень більшості африканських країн, слабко розвинену туристична інфраструктура і сухопутна транспортна мережа, відсутність розвиненого внутрішнього туризму, який «прокладає дорогу» міжнародному, наявність безлічі «гарячих точок», територіальні претензії і проблеми між країнами, що дестабілізує обстановку і знижує рівень безпеки в туризмі. У деяких районах Африки на розвиток туризму негативно впливають такі природні особливості, як надмірна спека або вологість повітря.

Найбільше представлені на ринку міжнародного туризму країни Північної (Туніс, Марокко), Східної (Кенія) і Південної (ПАР, Зімбабве) Африки. Туніс і Марокко спеціалізуються на купально-пляжному, лікувально-оздоровчому і пізнавальному туризмі. У національних парках Східної Африки традиційно організуються сафарі, на березі Індійського океану отримали розвиток кліматичні курорти. ПАР має диференційовану структуру туризму: купально-пляжний, лікувально-оздоровчий, діловий, пізнавальний, освітній, мисливський туризм.

Біля берегів Африки успішно розвиваються морські круїзи. Це пояснюється близькістю портів Європи і Азії до портів Північної Африки, розташуванням уздовж африканського материка зручних і комфортних для відпочинку островів і архіпелагів – Мадейра, Канарських, Сейшельських, Коморських, Сан-Томе і Прінсіпі.

Лікувально-оздоровчий туризм знаходиться у стадії становлення, але вже користуються великою популярністю приморські кліматичні курорти Тунісу (Сус), Марокко (Агадір, Мохаммедія, Танжер, Ель-Хосейма). На узбережжі Індійського океану розташовані приморські курорти Кенії: Момбаса, Кипіні, Малінді, Ламу, Кіліфі. Декілька курортів приймають туристів в ПАР. Решта країн Африки не має ані природних ресурсів, ані засобів для розвитку курортної справи.

Діловий туризм представлений в тих африканських країнах, які розвиваються відносно успішно. За прибуттями з діловими цілями лідирують ПАР, Марокко. Високі темпи зростання ділового туризму демонструють Республіка Конго, Зімбабве і Ефіопія.

Основу в'їзного туристичного потоку до Африки складають європейці, жителі США і Канади. Для європейських туристів важливим чинником вибору місця відпочинку на Африканському континенті є територіальна близькість і відносна дешевизна поїздок. Серед європейців найбільш численні туристи з ФРН і країн Скандинавії; для них значущі природні контрасти між батьківщиною і районом відпочинку. В більшості випадків перше місце в потоках, які приймає Африка, займають прибуття з колишніх метрополій: для Марокко, Алжиру і Тунісу – це Франція, для Демократичної Республіки Конго – Бельгія, для Кенії – Велика Британія. Американці люблять «відкривати» нові туристичні напрями, до того ж поїздка до Африки для них хоч і далека, але через відносно дешевий сервіс не надто дорога. Для афроамериканців значущим мотивом подорожі є бажання відвідати батьківщину предків. У більшості країн Африки за кількістю прибуттів туристи зі США займають одне з головних місць.

У багатьох країнах Африки велика питома вага прибуттів з сусідніх, споріднених за мовою і релігією держав. Для Кенії – це Танзанія, для Марокко – Алжир, для Алжиру – Марокко.

У 2005 році Африка випередила усі регіони за темпами зростання прибуттів, що згідно з оцінками становило близько 9%. Зростання було однаково помітним як у країнах Африки, розташованих на південь від Сахари (+9%), так і у Північній Африці (+8%). Кількість прибуттів в Алжир зросла на 17%, у Марокко – на 7% і в Туніс – на 6%. Серед туристичних центрів, розташованих на південь від Сахари, особливо показових результатів досягли Республіка Конго (+103%), Свазіленд (+83%), Намібія (+23%) і Сенегал (+15%). Усі великі туристичні центри, наприклад, Південна Африка (+10%), а також острівні туристичні центри, такі як Сейшельські острови (+7%) і Маврикій (+6%), покращили свої попередні результати. У Кенії також спостерігалося значне зростання (+23%).

Підвищенню попиту на туристичні центри в Африці сприяли, серед інших, два важливі чинники: вдосконалення і диверсифікація продуктів. Інвестиції в інфраструктуру також вплинули позитивно, а більш щільна співпраця між державним і приватним секторами допомогла забезпечити підвищення прибутків для усіх зацікавлених сторін.