Структура суспільства і економіка

Територія

Протягом 1-го та початку 2-го століття н. е. майя розселилися на величезній території, що включає в себе сучасні південні штати Мексики (Табаско, Чіапас, Кампече, Юкатан і Кінтана-Роо), нинішні країни Беліз і Гватемалу та західні райони Сальвадору і Гондурасу. Територія майя ділиться на дві великих зони: високогір'я та низинну. Низини майя включають в себе південь Мексики (штати Чіапас, Табаско, Кампече, Юкатан и Кінтана-Роо), північні департаменти Гватемали, Беліз та частину Гондураса. За природними умовами це вапнякова низина (90 — 200 метрів над рівнем моря). Найбільші ріки течуть на заході (Усумасінта), півдні (Пасьйон) і сході (Ондо, Беліз і Мотагуа), в той час як у центрі знаходяться заболочені місцини і озера.

У свою чергу, низини поділяються на північ і південь. Північні низини охоплюють північ півострова Юкатан, а південні — внутрішні райони. Південні низини діляться на чотири головних регіони: Петен, Петешбатун, басейн Усумасинти та Південно-східний регіон.

Петен охоплює територію сучасного департамента Петен (Гватемала), південь мексиканських штатів Кампече і Кінтана-Роо, північний та центральний Беліз. Петен — один з найдавніших осередків і ядро культури низин. Тут склалися наймогутніші політії, які визначали історію майя в докласичний і класичний період: Мутульське царство зі столицею в Тікалі, Канульське царство зі столицею в Калакмулі, царство Сааль зі столицею в Наранхо, царство К'анту зі столицею в Карколі та інші.

Регіон Петешбатун займає басейни рік Пасьйон та Чішой у Гватемалі. Тут розташовувалися важливі археологічні городища класичного періоду: Дос-Пілас, Агватека, Сейбаль та інші. Наймогутнішою державою регіону було засноване Баахлах-Чан-К'авіілем Південне Мутульське царство, яке в часи свого розквіту домінувало у Петешбатуні.

Регіон Усумасінти або Західний регіон охоплює басейн ріки Усумасінти та прилеглі райони вздовж сучасного мексикансько-гватемальського кордону. Територію регіону було поділено на безліч великих, середніх та дрібних політій, серед яких потрібно виділити Баакульське царство зі столицею в Паленке, царство Попо зі столицею в Тоніна, царство Йокіб-Кін зі столицею в П'єдрас-Неграс і царство Пачан зі столицею в Йашчілані. У долині ріки Лаканха (притока Усумасінти) розташовувалося царство Шукальнах зі столицею на місці городища Бонампак, яке відоме у всьому світі своїми чудовими фресками

Південно — східний регіон охоплює долину ріки Мотагуа. Тут склався особливий варіант культури майя, можливо, із сильним немайяським впливом сусідніх народів шинка-ленка. З-поміж політій регіону особливо значними були царство Шукууп зі столицею на місці славнозвісного городища Копан та Цу'со зі столицею в Кірігуа.

Історія

Розповсюдження цивілізації майя (червоний контур) відносно інших культур Месоамерики (чорний контур)

Періодизація

Історію і культуру стародавньої цивілізації майя прийнято ділити на три основні періоди:

Докласичний період (1000 до н. е. — 317); Класичний період (317—987); Посткласичний період (987 — 16 століття).

На територіях, де поселилися майя люди вже мешкали принаймні з 10-го тисячоліття до н. е. Залишки поселень вздовж тихоокеанського узбережжя датовані приблизно 1800 р. до н. е.

Докласичний період

Докласичний період ще називають періодом рільництва. До цього часу не існує одностайної думки стосовно початку і кінця цього періоду. Приблизною датою початку цього періоду вважають 1000 р. до н. е., а кінцем 320 р. н. е. Саме в цей час з'являється мова майя, будуються великі міста. Існують археологічні докази того, що майя мігрували з одного місця в інше, зливаючись з залишками цивілізації ольмеків. В деяких місцях будівлі, скульптури, написи, тощо вказують на те, що поступово вплив ольмекської культури зменшувався і майя виробляли свою власну культуру. Однак безперечно майя багато запозичили з архітектури та скульптури ольмеків, а також культ мерців, та уяви про священні якості води й вогню. З культури ольмеків походить писемність майя, а також система чисел довгого рахунку. Власне чисто майанська культура з'явилася тільки на початку нашої ери.

З часом культура майя почала свій розвиток в районі стародавнього міста Петен, на території сучасного Гондурасу. Саме тут знаходять експонати, що вказують на розвиток рільництва, розвиненої політичної системи, релігії, розподіл праці. Пізніше хвилі мігрантів розповсюдили культуру майя на далеку відстань, до півострова Юкатан, сучасної Мексики. Цим пояснюється наявність декількох діалектів сучасної мови майя, які мають спільні корні але й деякі відмінності які виникли з перебігом часу. В 300 р. до. н. е. завдяки розвитку рільництва зростає населення і починається процес урбанізації. В цей час вже можна говорити про розвиток сільського господарства, вирощування певних культур, таких як кукурудза, і де скотарство та рибальство вже займають не основну, а допоміжну роль.

Археологічні розкопки підтверджують, що майя почали споруджувати перші церемоніальні будинки близько 3000 років тому. Майя й ольмеки взаємодоповнювали і запозичували один в одного архітектурні традиції. Першими та найстарішими спорудами були прості споруди могил — курганів, які пізніше розвинулися в більш складні піраміди. Залишки цивілізації майя докласичного періоду знаходять в мексиканському штаті Чіапас, в південній частині штату Оахака. Поступово вплив ольмекської культури зник і вплив культури майя поширився на півострів Юкатан, а також Гватемалу та інші місця.

Класичний період

Класичний період в історії цивілізації майя тривав з 320 р. н. е. до 987 р. н. е. Цей період ще називають Теократичним періодом, тому що вважалося, що суспільством майя того часу керували священики, які концентрували в своїх руках все політичне, економічне і суспільне життя. Насправді ж, згідно археологічним знахідкам священики відігравали значну роль в суспільстві майя, але не керівну. Існував клас знаті, який складався майже винятково з воїнів. Багато зображень виконаних майя вказують на те, що міста майя знаходились в стані майже перманентної війни одне з одним.

В цей період розвивається сільське господарство як основа економічної діяльності суспільства, і в якій були зайняті великі кількості людей. Також існував розподіл праці та виразна система суспільних класів. Цивілізація майя складалася з великої кількості незалежних міст-держав, таких як Тікаль, Паленке, Копан, Калакмуль і багатьох інших. Місто Копан на території сучасного Гондурасу досягло свого розквіту в 736 р. н. е. Тут існував центр наукових досягнень майя. Вважається, що саме тут майя вдосконалили свої знання з астрономії, склали точні таблиці сонячних затемнень, винайшли формулу для створення календаря. Вважається що календар майя більш точний ніж той, що ми використовуємо зараз.

Найбільш відомі пам'ятки цього періоду — численні піраміди. Майя також залишили багато стел із зображеннями на них своїх правителів, з ієрогліфічними текстами про родовід правителів, війни та інші досягнення. Майя також займалися торгівлею. Існують докази того, що вони торгували з багатьма досить віддаленими від них народами Месоамерики. Важливими предметами торгівлі майя були сіль, какао, обсидіан, тощо. Зокрема існують свідоцтва торгівельних і культурних контактів майя з містом Теотіуакан і цивілізацією, що панувала там.

Посткласичний період

В 8-му та 9-му сторіччі починається занепад цивілізації майя. Більшість міст-держав центральних низин виявились покинутими. Між археологами не існує одностайної думки щодо причин занепаду. Деякі вважають, що безперервні війни, екологічний занепад ораних земель, а також посухи могли бути причиною того, що майя залишили ці центри свого суспільства.

Існують дві великі теорії, які пояснюють причини чому майя залишили свої міста. Одна з теорій — екологічна. Ті, хто дотримується цієї теорії вважають, що причиною занепаду цивілізації майя було погіршення становища земель, які майя використовували в рільництві. Археологічні розкопки підтверджують, що майя практикували підсічно-вогневе рільництво. Одна з гіпотез пояснювала, що причиною занепаду було виснаження ґрунтів та ерозія, в результаті чого навколишні землі вже були неспроможні прогодувати постійно зростаюче населення міст. Також стверджується, що населення міст досягло таких розмірів, що рільництво регіону було вже нездатне забезпечити життєві потреби майя.

Інша теорія пояснює занепад цивілізації майя зовнішніми причинами, такими як вторгнення іноземних загарбників, епідемії, кліматичні катаклізми. Деякі археологічні знахідки дійсно підтверджують вторгнення, наприклад тольтеків та інших, але більшість дослідників схиляються думки, що це не могло бути єдиною причиною занепаду суспільства. Також висуваються теорії занепаду суспільства в зв'язку із знищенням торгівельних шляхів після падіння Теотіуакану в 700 чи 750 р. н. е., або такі як повстання селян проти еліти суспільства.

Всі ці теорії безперечно заслуговують на увагу, однак жодна з них повністю не пояснює занепад всіх міст-держав цієї цивілізації.

Структура суспільства і економіка

Суспільство майя мало чіткий поділ на класи знаті, священиків, воїнів, ремісників, торговців, селян (яких було більшість) і рабів. На чолі суспільства стояли верховні вожді, котрі отримували владу в спадщину від батька і делегували її вождям поселень. Соціальна структура суспільства майя була досить складна, кожний суспільний клас також ділився в залежності від майнових, статевих чи інших чинників. Селяни, які складали більшість підрозділялися на власне селян, слуг і рабів. Знать підрозділялася на воїнів, священиків, службовців і вождів. Приналежність до класу священиків теж передавалася в спадщину серед класу знаті. На нижчому щаблі суспільства знаходились раби. Рабами звичайно ставали захоплені в полон інші майя, або злочинці. Знать і нижчі класи суспільства переважно не знаходились в антагоністичному протистоянні один з одним оскільки їх поєднували родові зв'язки.

Основною сферою економічної діяльності майя було землеробство. Вони вирощували кукурудзу, бавовну, боби, перець, какао, маніоку, фрукти, тощо. Вважається, що сама назва майя походить від слова «кукурудза». Майя також мали домашню худобу, приручили собаку, тримали індиків, займалися бджільництвом. Торгівля з іншими народами і племенами була досить розвинена. Торговці користувалися повагою і шаною всього суспільства, до того ж деякі з них займалися шпигунством на корись своєї колонії. Грошей як таких не існувало, функцію грошей використовували зерна какао, маленькі мідяні дзвоники, пір'я орла. Також була поширена мінова торгівля.

Культура

Мистецтво

Мистецтво майя досягло свого розквіту саме під час класичного періоду (200—900 р. н. е.). Різьблені рельєфні зображення в Паленке і Копані вважаються одними з найкращих. Витонченість і грація зображень людини на цих пам'ятках архітектури майя нагадують класичні форми Стародавньої Греції. Саме тому цей період історії майя і називають класичним. До нашого часу не дійшло багато малюнків виконаних майя. Більшість зображень — фрески і малюнки на кераміці. Бонампак — одне з місць де збереглися чудові фрески майя.

Архітектура

Піраміда майя у Чічен-Ітці, зараз відома як El Castillo

Найбільш відомі своєю архітектурою міста майанської цивілізації: Чічен-Ітца, Тікаль, Ушмаль, Паленке та інші. Дослідження і розуміння спільних рис архітектури майя дуже важливо для розуміння еволюції всієї цивілізації майя. Основною рисою архітектури майя є намагання інтегрувати навколишнє середовище в дизайні міст і споруд: міста і будинки знаходяться неподалік водоймищ і також в ключових місцях для астрономічних досліджень. В центрі міста як правило знаходилася піраміда, поруч з якою були розташовані інші менші піраміди, державні або релігійні споруди, площадки для гри в м'яч та інші. На думку археологів більшість міст майя не будувалося за чітким планом, а дещо хаотично в продовж сторіч. Незважаючи на це, існуючі будинки знаходились в чіткому співвідношенні до небесних тіл та інших астрономічних уявлень майя. Деякі археологи стверджують, що згідно з Довгим Календарем майя, в кінці кожного 52-річного циклу храми й піраміди часто перебудовувались. Також перебудови і зміни в архітектурі міст були частково впроваджені не тільки з огляду до відповідності астрономічним вимогам, а також і політичними, наприклад новим керівництвом міст.

Хоча майя напевно й не мали таких технологічних та інженерних досягнень в будівництві як інші цивілізації, (наприклад, навіть залізо та колесо) будівництво споруд поширювалося завдяки великим людським ресурсам. В будівництві широко використовувалися матеріали з навколишнього середовища, каміння і дерева. Каміння для будівництва видобувалося з місцевих копалин, проте досить часто його заміняв більш придатний і легкий в обробці вапняк. Вапняк використовували не тільки великими блоками, а й дрібний чи помолотий вапняк, який в такому стані набирав якості теперішнього цементу. В деяких містах, де бракувало каміння в будівництві використовувалася глина, дерево, тощо.

· Платформи для релігійних церемоній як правило будували з вапняку висотою менш ніж 4 метри. Більшість з них були оздоблені по боках рельєфними зображеннями фігур. Деякі вчені вважають, що тут виставлялися відрізані голови повержених ворогів, а також голови команди, яка програла гру в м'яч.

· Палаци як правило являли собою великі будівлі з багатим оздобленням і знаходились ближче до центру міста. Частіше за все палаци були одноповерховими з внутрішнім подвір'ям, оздобленням і прикрасами згідно статусу володаря будинку.

· Архітектурні комплекси як правило складалися з основної споруди в формі ступінчастої піраміди яка завжди знаходилася в західній частині платформи або площі. Існує теорія, що ці комплекси насправді обсерваторії, тому що спостереження сонця в пірамідах завжди було напрочуд точним під час зимового та літнього сонцестояння.

· Піраміди і храми часто були найбільш важливими спорудами, розташованими на самому вищому місці міста. Таке їх розташування (ніби ближче до небес) пояснюється тими релігійними функціями які вони відігравали. Останні дослідження вказують на те, що деякі піраміди використовувалися як місця захоронення, проте храми на них ніколи не мали могил. Деякі храми знаходилися на верхівці пірамід і являли собою грандіозні, багато оздобленні споруди. Часто на верхівках храмів встановлювалися скульптурні зображення вождів, за якими можна було спостерігати навіть з далекої відстані і поза рослинністю джунглів.

· Обсерваторії. Майя мали досить глибокі знання з астрономії і багато їхніх споруд знаходилися в відповідності до розташування відомих їм небесних тіл. Хоча так називають деякі будівлі і храми, вчені вважають, що більшість споруд так чи інакше розташовані в співвідношенні до небесних тіл.

· Площадки для гри в м'яч являли собою невід'ємну частину цивілізації майя, Ця гра була поширена не тільки серед майя, але й по всій Месоамериці. Ці площадки знаходять майже всюди в ареалі розповсюдження майя. Деякі з цих споруд мають з двох боків сходи до церемоніальних площадок або малих пірамід, де відбувалися релігійні служби або жертвопринесення по закінченню гри.

Писемність

Писемність майя часто називають гліфами або ієрогліфами з-за поверхневої схожості з ієрогліфами Стародавнього Єгипту. Як і в Єгипті, писемність майя являла собою комбінацію фонетичних символів і логограм. З цієї причини її частіше за все класифікують як логографічну писемність. В цій системі знаки мовних складів відіграють важливу роль. В доколумбовому Новім Світі це була єдина система писемності, яка цілком представляла розмовну мову суспільства. Всього майанська писемність мала більш ніж тисячу різних символів, з невеликими відмінностями того чи іншого знаку або значення. Багато з них з'являються в текстах зовсім рідко або обмежені специфічними місцеположеннями. Загалом близько 500 символів було у використанні, приблизно 200, з яких (включаючи варіації), мали різне фонетичне або складове значення.

Найперші написи мовою майя датуються 200—300 роками до н. е. Проте, були знайдені ще давніші написи, виконані або сапотеками, або ольмеками. Існують написи, які вчені називають пост-ольмекськими або епі-ольмекськими, і які, на думку вчених, являють собою перехідну писемність між ольмеками і майя. На час прибуття іспанців у Новий світ, писемність майя вже використовувалася не так часто, як протягом класичного періоду. Перші іспанські завойовники ще зустрічали майя, які вміли писати і читати, та знаходили величезні бібліотеки літератури майя. Під впливом релігійних діячив католицької церкви майже вся література майя була знищена іспанськими священиками, зокрема єпископом Дієго де Ланда. З величезної кількості книжок збереглося тільки три і частина четвертої, так званих кодексів майя; з приблизно 10 тис. написів і текстів, що дійшли до нашого часу, — переважна більшість виконана на кам'яних стелах і будівлях.

Наукові досягнення

Система рахунку майя.

Математики майя ввели поняття нуля й оперували нескінченно великими величинами. Стародавні майя користувалися двадцятковою системою числення. Чому саме число 20 разом з одиницею стало основою їх рахунку, зараз неможливо встановити з достатньою достовірністю. Швидше за все сама людина була для стародавніх майя тією ідеальною математичною моделлю, яку сама природа «розчленувала» на 20 одиниць по числу пальців на руках і ногах. Стародавні майя прийшли до використання в математиці позиційного принципу. На відміну від європейців, їм не було у кого запозичувати цей принцип, і вони самі додумалися до нього, причому майже на ціле тисячоліття раніше Старого Світу. Запис цифрових знаків, які складали число, вони стали вести не горизонтально, а вертикально, знизу до верху. Оскільки рахунок був двадцятковим, то кожне початкове число наступної верхньої позиції, або порядку, було в двадцять разів більше свого сусіда з нижньої позиції (якби майя користувалися десятковою системою, це число було б більше не в двадцять разів, а тільки вдесятеро). На першій позиції (стрічці) стояли одиниці, на другій — двадцятки і т. д.

Майя записували свої цифрові знаки у вигляді крапок і тире, причому крапка завжди означала одиниці даного порядку, а тире — п'ятірки. П'ятірки-тире спрощували написання цифрових знаків, не вносячи яких-небудь принципових змін до двадцяткової системи рахунку. Майя не боялися порушити строгий, чіткий лад двадцяткової системи, щоб пристосувати абстрактну побудову чисел до своїх конкретних потреб. І зробили це так само просто і геніально. Математичні розрахунки із застосуванням багатозначних чисел у майя були в основному пов'язані з астрономічними обчисленнями, які лежали в основі календаря. Щоб спростити їх, майя максимально наблизили первинне число третього порядку до кількості днів свого року. Адже у вісімнадцяти двадцятиденних місяцях, складових календарного року, число днів дорівнює 360.

Астрономія

Майя були також досвідченими астрономами. Вони займалися не тільки рахунком днів, але й створенням концепції часу. Розташування храмів і інших будівель мало для майя дуже велике значення. Як й інші народи Центральної Америки, майя надавали особливу увагу спостереженню руху небесних тіл. Нерідко досить важливі частини храмів майя, були орієнтовані таким чином, що їх положення позначало схід, кульмінацію і захід тих чи інших зірок. Особливо цікавили майя сузір'я Плеяди, а також траєкторія таких планет, як Меркурій, Венера, Марс і Юпітер. Звичайно, вони дуже уважно спостерігали за рухом Сонця і Місяця, а тому вміли передбачати затемнення.

Для розрахунків затемнень майя поєднували астрономічні спостереження і довідкові таблиці. Майя складали свої таблиці з розрахунку на 11 958 днів, що майже точно відповідає 46 рокам одного з календарів майя (46 років Тцолкін = 11 960 днів). Це повністю відповідає 405 місяцям Місяця (також 11 960 дням). Авторами таблиць були також складені доповнення, що коректують їх основні дані — це забезпечувало їх точність до одного дня протягом 4500 років, що було одним з дивовижних досягнень майя.

Релігія

Релігія домінувала майже у всіх аспектах життя народу майя. Її вплив був завжди відчутний в сільськогосподарських обрядах, суспільних церемоніях, мистецтві і культурі. Важливість релігії була дуже великою, якщо брати до уваги її тісний зв'язок з політичним контролем, ідеологією. Всі аспекти релігійного життя, щонайменш у пост-класичний період, були сконцентровані в руках окремої групи суспільства — жреців.

Майя вірили в циклічну природу часу. Ритуали й церемонії були часом дуже тісно пов'язані з небесними та земними циклами, за якими майя постійно спостерігали і вписували в окремі календарі (див. календар майя). Робота жреця майя полягала в інтерпретації цих циклів і наданні пророцтв на майбутнє або минуле на основі цифрових співвідношень різних календарів.

Багато що з релігійної традиції майя все ще не зрозуміле, але відомо, що майя, подібно більшості стародавніх суспільств, вважали, що космос має три головні рівня: підземне царство, небо і землю. Майя вірили, що в підземне царство людина потрапляє через печери і площадки для гри в м'яч. Вони вважали, що пеклом керують старі боги смерті і гниття. Нічне небо вважалося вікном, через яке можна було побачити всі надприродні явища. Життєвий цикл кукурудзи лежить в основі віри майя. Бог Маїсу, або кукурудзи, був одним із основних божеств майя. Тілесний ідеал Бога Маїсу був втілений в багатьох скульптурах, виконаних майя. Майя вважали, що всесвіт був плоский і рівний, та має чотири чітко визначені кути, яким відповідали певні кольори. Вони також поклонилися колу, яке символізувало вдосконаленість і рівновагу сил в природі.

Смерть в релігії майя

Згідно релігії майя, після смерті душа померлого подорожує до підземного царства, або підземного світу, де вона мусить перетнути річку. В цій подорожі душі допомагає безволосий собака (відомий мовою науатль як Xoloitzcuintle). Вони також вірили, що камінь нефрит значно полегшить померлому перехід у той світ. Майя вірили що рай існує на небі, де душі вбитих в бою воїнів (померлих так званою «святою смертю») супроводжують сонце. Як людина жила — добре чи погано не відігравало такої ролі як те, як вона помирала, святою смертю, чи ні. Майя ретельно кваліфікували інші типи святих смертей наступним чином:

· смерть жінки при народженні дитини/смерть від втоплення/смерть від самогубства/смерть від прокази/смерть через жертвопринесення/загибель воїна в бою

Майя не вірили в реінкарнацію в традиційному сенсі, проте вважали, що душа померлого народжувалася знову в іншій людині без будь якої згадки про минуле життя.

Людські жертвопринесення

Людські жертвопринесення були досить поширені серед майя пост-класичного періоду. При тому вони не були особливістю культури майя, а ймовірно вони прийшли до майя під впливом тольтеків, народу центральної Мексики, звідки, здається людські жертвопринесення поширилися по всій Месоамериці. Причину появи такого явища можна знайти в теорії створення світу і людини, в книзі майя Пополь-Вух. Згідно вірувань майя боги створили людину щоби людина прославляла богів і годувала їх. Боги мали годуватися міфічною речовинию, яка знаходилася в крові й серці людей, яких приносили в жертву

Практика людського жертвопринесення існувала і в багатьох інших суспільствах світу та часто була пов'язана з канібалізмом, хоча й не знайдено свідоцтв канібалізму серед майя. Дуже поширеним було жертвопринесення кров'ю, таке як зображене на фресках в м. Бонампак. На фресках, зокрема зображені представники правльочого класу суспільства майя (як жінки, так і чоловіки), які приносять жертву ріжучи свій язик до крові. Жертвопринесення кров'ю цінилося богами більше за все.

Релігія ацтеків вся присвячена сонцю і ставить денне світило в центрі всього всесвіту. Зображення сонця - домінуючий мотив мистецтва ацтеків. Сонце зображується як круглий диск, краї якого утворюють стилізовані пір'я, промені, а також частини ієрогліфа, що означає поняття «коштовний камінь».
На малюнку ми бачимо золоте сонце з цс! ггральньтм колом з пір'я птиці ксцаля. Це реліквія, добута в бою іспанцями.
Поділ на чотири або вісім частин по сонячним або кардинальним точкам, яке можна побачити й на багатьох інших зображеннях сонця, наприклад на фризі храму в столиці тотонаков Ксмпоаллан, вказує на те, що в уявленнях індійців сонце, як і Земля і весь Всесвіт, поєднуються і збігаються з верховним божеством.
«Кін» - ієрогліф майя, що позначає відрізок часу довжиною в день, спрощено стилізує сонце
Цікаво помститися, що у індіанців Готті символом сонця виступає скунс, бо його запах настільки ж всепронікающ, як промені сонця, які розходяться по всьому світу щоб дати життя всім істотам - рослинам, тваринам, людям. Та ж ідея відображена в малюнку на спині скунса - «тувоттаот» («сонячний щит»). Скунс тримає в передніх лапах щипці, які в ритуальній церемонії використовуються, щоб перенести тліюче вугілля в чотири священні печери, де запалюють чотири священні вогню. Ці чотири вогню представлені невеликими відростками на краю вишнево-червоного кільця - ще одного символу сонця. Всередині цього кільця зображено кільце оранжевого кольору. Це - дарує життя тепло, в той час як внутрішнє біле кільце - нестерпний блиск і спопеляюча спека сонця. Орлині пір'я, які відходять від чотирьох вогнів і вказують на чотири сторони світу, символізують велике значення цієї церемонії - від ніс на всі чотири сторони простягаються промені сонця, що породжують чотири вогні.
Легенда розповідає: якось юний герой племені наскапі, що живе на півострові Лабрадор, якого звали Чікапа, заліз на дерево. Варто було йому дмухнути на тоненький ствол, як дерево почало рости так, що нарешті стало зачіпати кроною небо. Тоді Чікапа зліз з дерева і знайшов чарівну стежку, по якій сонце кожен день подорожувало по небу. Чікапп сильно здивувався і зачаївся в засідці. Незабаром з'явилося сонце і сказало Чікапа: «Ну-ка, приберіть з моєї стежки!». Чікапа відповів: «А ти переліз через мене!» Сонце відмовлявся, але врешті-решт перелізли через Чікапа, при цьому спалило його ковдру, зроблене з шкури карібу. Чікапа розсердився і поставив сильця, куди сонце і попалося на наступний день. Йому довелося чимало потрудитися, щоб вибратися з тенет. Воно відкидало при цьому на всі боки промені і тіні, тобто день змінювався вночі. Чікапа вирішив допомогти сонцю і послав миша, яка швидко перегризла мотузки.
В іншій легенді розповідається, як Чікапа бере верх над місяцем. Згідно з міфом, раніше не було ночі, і сонце завжди стояло над обрієм. Тільки після втручання Чікапа день став чергуватися з ніччю. За уявленнями індіанців, Сонце і Місяць - одне і те ж світило, тільки люди бачать його з різних сторін. Обидва вони утворюють сонце, тільки воно, в свою чергу, буває денним і нічним, причому місяць - це і є «нічне» сонце. Якщо Сонце - це вогонь, то Місяць - це вода.
Ацтеки малювали місяць у вигляді півмісяця, зробленого з кістки і за полнснного водою. Усередині півмісяця сидів кролик - ацтекам здавалося, що місячні плями нагадують фігуру кролика. Змія на малюнку підкреслює цей зв'язок з водою і з птахом Кецалькоатль.
На фризі в храмі Кемпоаллан замість кролика зображений кам'яний ніж, оточений водою у місячній чаше.Іерогліф майя, знову в найпростішої стилізованій формі, зображує місячний полумесяц.На щиті племені дакота ми бачимо під місячним серпом вершника, оточеного чотирма відстають один від одного на рівні відстані кільцями, а на вазі племені мохіча, яке населяло Перу до інків - хижака в півмісяці. Мохіча, схоже, взагалі віддавали перевагу місячним богу, він то зображений у вигляді земної повелителя, якого несуть на носилках, то у вигляді керманича на сплетений з тростини плоту. Такі плоти досі в ходу у рибалок північного узбережжя.

Згідно віруванням інків, всі знання і ремесла були дані богом Віракоча. Подібно багатьом індіанським племенам, інки почитали його як білого бога, що прийшов з-за моря і потім повернувся в землі на сході сонця. Причому ні в одній легенді не сказано, що білий бог створив людей і землю. Ні, він тільки приніс знання, дав племенам закон (до речі, аналог десяти заповідей), а потім залишив їх, пообіцявши повернутися. Описуючи церемонію коронації, що існує в імперії інків, перші хроністи відзначають, що жрець наставляв імператора словами про те, що трон цей належить не йому, що він є лише намісником і хранителем ввіреного йому народу.
Літописець також відзначає, що супутників перших завойовників відразу ж відвели у величезний храм, що розташовувався за містом. Багато хто поспішив туди в надії відшукати незчисленні скарби. Золота в храмі виявилося дійсно багато, проте ніхто не посмів доторкнутися до нього. Увійшовши до храму чужоземці всі як один почали осявати себе хресними знаменнями, бо перед ними висилась статуя св. Варфоломея, з дитинства знайома кожному іспанцеві! Тіж легенди говорили, що Білий Бог Віракоча прийшов в ці землі задовго до появи інків. Він проповідував людинолюбство, забороняв війни і криваві жертвоприношення. Віракоча інків, Кецалькоатль майя, все це імена одного Білого Бога, який також вважався за першого імператора і тих і інших. При нім були встановлені загальні норми моралі, закони, почали розвиватися ремесла і мистецтва. Проте, згідно все тій же легенді, Віракоча (Кецалькоатль) піддався на спокуси диявола, порушивши власні заборони і знехтував своїми релігійними обов'язками. Зрозумівши, що зробив не один важкий гріх, він присоромився і покинув обжиту землю разом зі своїми послідовниками. Він сів не корабель і відбув туди, звідки колись прийшов. Але раніше, твердо пообіцяв повернутися. Очевидно, вслід за Білим Богом інки також порахували себе в праві порушити деякі залишені ним заборони, і в пізній період свого існування повернулися до людського жертвопринесення для богів війни. Та і багато інших ритуалів теж не обходилися без кровопролиття. Саме цим конкістадори виправдовували руйнування міст, храмів, грабежі і жорстке підпорядкування індіанців іспанській імперії, називаючи їх культуру язичницькою, варварською, а значить такою, що підлягає знищенню.

 

Релігія інків займала велике місце в житті стародавніх народів області Анд. Найбільш стародавнього походження були пережитки тотемізму. Громади носили назви тварин: Пумамарка (громада пуми), Кондормарка (громада кондора), Уаманмарка (громада яструба) збереглося культове ставлення до деяких тварин. Близько до тотемізму стояло релігійне уособлення рослин, в першу чергу картоплі, як культури, яка грала величезну роль в житті перуанців. До нас дійшли зображення духів цієї рослини у скульптурній кераміці - посудини у вигляді бульб. Велике місце займав культ предків.
З культом предків був пов'язаний і звичай муміфікування померлих. Мумії в ошатних одежах з прикрасами та побутовим начинням зберігалися в гробницях, часто висічених в скелях. Особливого розвитку досяг культ мумій правителів: вони були оточені ритуальним шануванням у храмах, жерці простували з ними під час великих свят. Їм приписувалася надприродна могутність, їх брали в походи і виносили на полі битви. У всіх племен області Анд існував культ сил природи. Очевидно, разом з розвитком землеробства і тваринництва виник культ матері-землі, що називався Пачай-мама (мовою кечуа паче - земля).
Інки заснували державний культ з ієрархією жерців. Очевидно, жерці узагальнили і розвинули далі вже існуючі міфи і створили цикл космогонічної міфології. Згідно з ним, бог-творець - Віракоча створив світ і людей на озері (очевидно, на озері Тітікака). Після створення світу він зник за морем, залишивши сина Пачакамака. Інки підтримували і розповсюджували серед підкорених народів уявлення про походження їх легендарного предка Манко Капака від сонця. Верховний інка вважався живим уособленням бога сонця (Інті), божественною істотою, що володіє в силу цього необмеженою владою. Найбільшим культовим центром був храм Сонця в Куско, званий також «Золоте подвір'я», тому що стіни центрального залу святилища були викладені золотими плитками. Тут містилися три ідола - Віракочі, Сонця і Місяця. Храми володіли величезними багатствами, великим числом служителів і майстрів, архітекторів, ювелірів і скульпторів. Цими багатствами користувалися жерці вищої ієрархії. Основний зміст культу інків полягав в жертовному ритуалі. Під час численних свят, приурочених до різним моментів аграрного циклу, відбувалися різноманітні жертвопринесення, головним чином тваринами. У надзвичайних випадках - на святкуванні в момент вступу на престол нового верховного інки, під час землетрусу, посухи, повальної хвороби, під час війни - у жертву приносилися люди, військовополонені або діти, взяті у вигляді данини з підкорених племен. Розвиток позитивних знань у інків досяг значного рівня, як про це свідчить їх металургія і дорожня справу. Для вимірювання простору існували міри, засновані на розмірах частин людського тіла. Найменшою мірою довжини була довжина пальця, потім міра, що дорівнює відстані від відігнутого великого пальця до вказівного. Найбільш поширеною мірою для вимірювання землі бла міра у 162 см. Для рахунку вживалася рахункова дошка, абак. Дошка поділялася на смуги, відділення, в яких пересувалися рахункові одиниці, круглі камінці. Час дня визначався положенням сонця. У побуті застосовувався вимір часу терміном, необхідним для того, щоб зварилася картопля (приблизно 1 годину). Інки обожнювали небесні світила, тому астрономія була у них пов'язана з релігією. У них існував календар; вони мали уявлення про сонячний і про місячний рік. За положенням сонця спостерігали для визначення термінів сільськогосподарського циклу. З цією метою були збудовані чотири башти на сході і на заході від Куско. Спостереження проводилися і в самому Куско, в центрі міста, на великій площі, де була збудована висока платформа. Інки застосовували деякі наукові прийоми лікування хвороб, хоча широко була поширена і практика магічного знахарства. Крім використання багатьох лікарських рослин, відомі були і хірургічні методи, такі, наприклад, як трепанація черепа. У інків були школи для хлопчиків з середовища знаті - як інків, так і підкорених племен. Срок навчання був чотирирічний. Перший рік присвячувався вивченню мови кечуа, другий - релігійного комплексу та календаря, третій і четвертий роки йшли на вивчення так званих стос, знаків, що служили «Вузловим письмом». Стоси складалися з вовняної або бавовняної мотузки, до якої під прямим кутом були прив'язані рядами шнури, іноді до 100, що звисали у вигляді бахроми. На цих шнурах зав'язувалися вузли на різній відстані від основної мотузки. Форма вузлів і їх кількість позначали числа. Одинарні вузли, далі всього розташовані від головної мотузки, представляли одиниці, наступний ряд - десятки, потім сотні і тисячі; найбільші величини розташовувалися ближче всього до основної мотузки. Колір шнурів позначав певні предмети: наприклад, картопля символізувалася бурим кольором, срібло - білим, золото - жовтим. Стоси вживалися головним чином для передачі повідомлень про збирання посадовими особами податі, але служили і для фіксування статистичних даних загального характеру, календарних дат і навіть історичних фактів. Існували фахівці, які вміли добре користуватися стосами; вони повинні були на першу вимогу верховного інки і його наближених повідомляти ті чи інші відомості, орієнтуючись за відповідно зав'язаними вузлами. Стоси були умовною системою передачі відомостей, але вона не має нічого спільного з писемністю.До останнього десятиліття в науці було поширене уявлення про те, що народи області Анд не створили писемності. Дійсно, на відміну від майя та ацтеків інки не залишили писемних пам'яток. Однак дослідження археологічних, етнографічних та історичних джерел змушує по-новому поставити питання про писемність інків. У розписі ваз культури мочіка фігурують боби з особливими знаками. Деякі вчені вважають, що знаки на бобах мали символічне, умовне значення, подібно ідеограмі. Можливо, що ці боби зі значками служили для ворожіння. Деякі хроністи епохи завоювання повідомляють про існування у інків таємної писемності. Один з них пише, що в особливому приміщенні в храмі Сонця знаходилися розписані дошки, на яких були зафіксовані події історії повелителів інків. Інший хроніст розповідає, що коли у 1570 р. віце-король Перу наказав зібрати і записати все відоме про історію Перу, то було встановлено, що давня історія інків була відображена на великих дошках, вставлених в золоті рами і зберігалися в приміщенні поблизу храму Сонця. Доступ до них був заборонений всім, крім царюючих інків та спеціально призначених зберігачів-історіографів. Сучасні дослідники культури інків вважають доведеними, що у інків існувала писемність. Можливо, що це був картинний лист, піктографія, але вона не збереглася через те, що обрамлені в золото «картини» були відразу знищені іспанцями, які захопили їх заради золотих рамок. Поетична творчість в стародавньому Перу розвивалася в кількох напрямках. Збереглися в уривках гімни (наприклад, гімн Віракочі), міфічні оповіді, поеми історичного змісту. Найбільш значним поетичним твором стародавнього Перу було поема, пізніше перероблена на драму, - «Ольянтай». У ній оспівуються героїчні подвиги вождя одного з племен, правителя Антісуйо, повсталого проти верховного інки. У поемі, очевидно, знайшли художнє відображення події та подання періоду утворення держави інків - боротьба окремих племен проти підпорядкування їх централізованої влади інкської деспоті.