Анатомо-фізіологічні особливості щелепно-лицевої ділянки

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. М.І.ПИРОГОВА

КАФЕДРА ХІРУРГІЇ №2

КУРС ОСНОВ СТОМАТОЛОГІЇ

ЗАВ. КАФЕДРОЮ: ПРОФ. ГОДЛЕВСЬКИЙ А.І.

ЗАВ. КУРСОМ: ДОЦ. ЛІХІЦЬКИЙ О.М.

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ

ВИКОНАЛА:

СТУДЕНТКА V КУРСУ 13-Б ГРУПИ

МЕД. ФАКУЛЬТЕТУ №1

ЛИСЮК А. М.

ВІННИЦЯ 2013

Зміст:

1. Кістково-м’язовий апарат.

2. Кровопостачання.

3. Іннервація.

4. Особливості лімфатичної системи.

5. Імунологічні особливості.

6. Функціональне значення зубощелепної системи і органів порожнини.

7. Особливості запальних процесів та пошкоджень щелепно-лицевої ділянки.

КІСТКОВО-М’ЯЗОВИЙ АПАРАТ

Знання анатомо-фізіологічних особливостей щелепно- лицевої ділянки є необхідним для розуміння патологічних процесів (травма, інфекція, пухлинні процеси), розвиток і прояв яких знаходиться в прямій залежності від будови і стану навколишніх органів та тканин.

Лицевий скелет складається з парних нерухомих кісток — верхньої щелепи, виличних, піднебінних і рухомої кістки — нижньої щелепи. Кісткові шви між кістками лицевого скелета і основою черепа більш податливі, ніж самі кістки. Тому переломи виникають частіше по лінії кісткових швів.

Працівник, надаючи допомогу хворому з ушкодженням кісток лицевого скелета, повинен чітко собі уявляти можливі варіанти проходження лінії або ліній перелому. Це особливо необхідно при наданні першої допомоги, коли необхідно визначити об’єм цієї допомоги та вид транспортування потерпілого в спеціалізований медичний заклад. Відсутність даних рентгенографії змушує розраховувати при цьому тільки на аналіз характеру травми і знання анатомії лицевого скелета.

Верхня щелепа складається з тіла щелепи і чотирьох відростків: лобного, піднебінного, виличного і альвеолярного (мал. 1). Тіло щелепи має порожнину — верхньощелепну, або гайморову, пазуху. Стінки тіла верхньої щелепи представлені на більшій частині її поверхні тонкими кістковими пластинками, які містять невеликий шар кістково-мозкової речовини.

М ал. 1. Верхня щелепа, передньозовнішня поверхня: 1 - лобний відросток; 2 - передній слізний гребінь; 3 - підочний край; 4 - передня поверхня; 5 - підочний отвір; 6 - "собача" ямка; 7 - носова вирізка; 8 - піднебінний відросток; 9 -передній носовий шип; 10 - альвеолярні підвищення; 11 - альвеолярний відросток; 12 - виличний відросток; 13 - поверхня очниці; 14 - підочна борозна.

Тіло верхньої щелепи з’єднується з тілом протилежної одноіменної кістки по середній лінії кістковим швом. За допомогою відростків - піднебінного, лобного і виличного - верхня щелепа з’єднується з кістками черепа і з виличною кісткою. В альвеолярному відростку розміщені комірки зубів - альвеоли. Необхідно враховувати, що верхівки коренів великих корінних зубів (молярів), особливо шостих, а також малих корінних зубів (премолярів), дуже близькі до дна пазухи, а іноді - безпосередньо контактують зі слизовою оболонкою пазухи (мал. 2). Таке близьке розташування зубів з верхньощелепною (гайморовою) пазухою створює можливість виникнення в ній запального процесу.

Запалення гайморової пазухи зубного походження, або одонтогенний гайморит, може виникнути при поширенні процесу запалення від верхівки коренів хворих зубів (періодонтити) на слизову оболонку пазухи. Крім того, при видаленні вказаних зубів можлива перфорація дна пазухи з утворенням нориці, що потребує хірургічного втручання (частіше в умовах стаціонару) для її закриття.

На передній стінці тіла верхньої щелепи знаходиться підочний отвір, з якого виходить судинно-нервовий пучок. Цей отвір є місцем введення голки шприца і проникнення в канал до підочного нерва для анестезії при невралгії гілки трійчастого нерва.

Анатомо-топографічні особливості верхньої щелепи визначають характер патологічних процесів, які розвиваються в ній. Остеомієліт верхньої щелепи, наприклад, частіше буває обмежений, тому що тонка кортикальна пластинка не є серйозною перешкодою для проникнення ексудату з внутрішньокісткового вогнища запалення спочатку під окістя і під слизову, а потім в порожнину рота з утворенням норицевого ходу, або в гайморову порожнину з розвитком гаймориту.

Нижня щелепа - рухома кістка, яка нагадує за формою підкову. Підковоподібна форма щелепи обумовлює можливість її перелому не в місці прикладання травмуючої сили (так званий непрямий або відбитий перелом).

В нижній щелепі розрізняють тіло і гілки щелепи. Крім альвеолярного відростка, нижня щелепа має на кожній стороні також суглобовий і вінцевий відростки (мал. 3). Суглобовий відросток закінчується голівкою нижньої щелепи. Між суглобовим та вінцевим відростками гілки щелепи знаходиться вирізка нижньої щелепи. Альвеолярний відросток розміщується по верхньому краю вздовж тіла щелепи.

Мал. 3. Нижня щелепа, зовнішня поверхня (схема за В.П.Воробйовим), частина щільної кісткової речовини зовнішньої пластинки видалена: 1 - суглобовий відросток; 2 - шийка нижньої щелепи; 3 - вирізка нижньої щелепи; 4 - вінцевий відросток; 5 - зонд вставлений через нижньощелепний отвір в нижньощелепний канал; 6 - тіло нижньої щелепи; 7 - підборідне підвищення; 8 - підборідний горб; 9 - кінець зонда, який лежить в каналі нижньої щелепи; 11 - коса лінія; 12 - кут нижньої щелепи і жувальна горбистість; 13 - щічний гребінь; 14 - гілка нижньої щелепи; 15 - голівка нижньої щелепи, латеральна поверхня.

Рухи нижньої щелепи здійснюються за допомогою скронево-нижньощелепного суглоба, утвореного голівкою нижньої щелепи, суглобовою ямкою скроневої кістки, хрящовим меніском, суглобовою сумкою і зв’язковим апаратом.

На внутрішній поверхні гілки нижньої щелепи розміщується отвір, який є початком нижньощелепного каналу. Через цей канал проходить судинно-нервовий пучок (нижньоальвеолярні артерія, вена і нерв). На рівні премо- лярів із зовнішнього боку нижньощелепний канал відкривається підборідковим отвором. Цей отвір, який є "воротами" нижньощелепного каналу, є місцем введення голки шприца для блокади або анестезії нижньощелепного нерва.

На відміну від верхньої щелепи, нижня містить велику кількість кісткового мозку, розміщеного, головним чином, в тілі щелепи. Щільні і товсті кортикальні пластинки, утруднюючи прорив гною на зовнішню поверхню кістки, сприяють дифузному пошкодженню щелепи при запальному процесі. Тому розвиток гострого гнійного процесу в кістково-мозковій речовині нижньої щелепи (остеомієліт) розвивається бурхливо, з високою інтоксикацією і захопленням все нових відділів кісткового мозку в цей процес. Розвиток патологічного процесу в нижній щелепі часто призводить до порушення її функції, в першу чергу, до порушення прийому їжі.

КРОВОПОСТАЧАННЯ

Черепно-лицева ділянка характеризується значною васкуляризацією, що забезпечує високу регенераторну здатність тканини обличчя.

Тканини щелепно-лицевої ділянки постачаються артеріальною кров’ю за рахунок гілок, що відходять від зовнішньої сонної артерії. До них відносяться артерії: язикова, лицева, верхньощелепна і поверхнева скронева (мал. 4). Язикова артерія відходить від зовнішньої сонної артерії на рівні рогу під’язикової кістки і, направляючись вперед, медіально підходить до язика, в якому ділиться на дрібні гілки. Від язикової артерії відходять дрібні гілки, що постачають кров’ю внутрішню поверхню підборід- кового відділу нижньої щелепи. При обширному ураженні язика чи пошкодженні язикової артерії виникає сильна кровотеча, яку слід зупинити шляхом перев’язки язикової артерії в пироговському трикутнику чи, що більш швидко, перев’язкою зовнішньої сонної артерії.

Мал. 4. Зовнішня і внутрішня сонні артерії і їх гілки. Вилична дуга, зовнішня стінка очниці і частина нижньої щелепи видалені, канал нижньої щелепи частково розкритий:

1 - орбітальні гілки; 2 - підорбітальна артерія; 3 - верхні передні альвеолярні артерії; 4 - щічна артерія; 5 - підборідкова артерія; 8 - жувальна артерія; 9 - зовнішня сонна артерія; 10 - підборідково-під’язикова гілка; 11 - внутрішня сонна артерія;

12 - груднино-ключично-соскоподібна артерія; 13 - потилична артерія; 14 - задня вушна артерія; 15 - глибока вушна артерія; 16 - передня барабанна артерія; 17 - поверхнева скронева артерія; 18 - додаткова менінгіальна гілка; 19 - середня менін- гіальна артерія; 20, 21 - крилоподібні гілки; 22, 23 - глибока скронева артерія; 24 - скроневий м’яз; 25 - лицева артерія; 26 - язикова артерія,

Лицева артерія відходить від зовнішньої сонної артерії вище язикової артерії і направляється вперед з внутрішнього боку тіла нижньої щелепи. На рівні переднього краю прикріплення жувального м’яза до нижньої щелепи лицева артерія перегинається через нижній край щелепи

назовні і направляється в товщу м’яких тканин, розгалужується в м’яких тканинах, носі, підборідній ділянці, щоці. Передній край жувального м’яза в місці прикріплення до нижньої щелепи є орієнтиром для перев’язки лицевої артерії при показах, зокрема при операціях Ванаха.

По середній лінії гілки лицевої артерії однієї сторони широко анастомозують з аналогічними гілками протилежної сторони.

Найбільш великий артеріальний стовбур щелепно-лицевої ділянки - верхньощелепна артерія. Разом з поверхневою скроневою артерією вони є кінцевими гілками зовнішньої сонної артерії. Верхньощелепна артерія починається на рівні суглобового відростка нижньої щелепи і проходить з внутрішньої його сторони до верхньої щелепи. Тому хірургічні маніпуляції в ділянці шийки та суглобового відростка нижньої щелепи повинні проводитися обережно, щоб не пошкодити верхньощелепної артерії, перев’язку якої при цих операціях в самій рані часто виконати неможливо. У випадку пошкодження верхньощелепної артерії потрібно, не вагаючись, перев’язати зовнішню сонну артерію.

На рівні скронево-нижньощелепного суглоба від сонної артерії відходить нижньоальвеолярна артерія, яка направляється вперед і вниз, входить в нижньощелепний канал через нижньощелепний отвір. Через підборідний отвір виходить основний стовбур нижньоальвеолярної артерії, яка, розпадаючись на дрібні гілки, забезпечує кров’ю м’які тканини підборіддя. Більш дрібні гілки альвеолярної артерії проходять в підборідній ділянці нижньої щелепи, забезпечують кров’ю фронтальні зуби і ана- стомозують з аналогічними гілками протилежного боку. Нижньоальвеолярна артерія заходить в канал нижньої щелепи, віддає дентальні гілки молярам і премолярам. Необхідно пам’ятати, що гілка та тіло нижньої щелепи забезпечуються кров’ю, яка надходить різними судинами. Це досить важливо при діагностуванні деяких захворювань, зокрема остеомієліту.

Головний стовбур верхньощелепної артерії підходить до ділянки крилоподібної ямки, віддає декілька гілок.

В ділянці верхньої щелепи верхньощелепна артерія віддає гілки, які забезпечують кров’ю альвеолярний відросток і зуби, а її кінцева гілка проходить під дном очниці, віддає гілки у верхньощелепну (гайморову) пазуху і виходить з кісткового каналу через підочний отвір, розгалужуючись на кінцеві артерії, які забезпечують кров’ю м’які тканини щоки. Верхньощелепна артерія фактично є головним артеріальним стовбуром, який забезпечує кровопостачання майже всіх відділів і органів щелепно-лицевої ділянки. Друга кінцева гілка зовнішньої сонної артерії (поверхнева скронева артерія) за допомогою багаточис- ленних гілок кровопостачає навколовушну та скроневу ділянки.

Сучасні методи прижиттєвого вивчення артеріальної системи за допомогою контрастної артеріографії дозволяють на основі аналізу характеру артерій, артеріол, їх розміщення і кровонаповнення визначити наявність патологічних процесів (пухлин) задовго до появи клінічних ознак та симптомів.

Венозна система щелепно-лицевої ділянки, по суті, повторює систему артеріальних судин. Кінцевою венозною судиною, що збирає кров з щелепно-лицевої ділян-

М ал. 5. Вени щелепно-лицевого відділу: I - носолобна вена; 2 - крайова вена; 3 - лицева вена; 4 - підпідборідкова вена; 5 - лицева вена; 6 - внутрішня яремна вена; 7 - позадунижньощелепна вена; 8 - поверхнева скронева вена; 9 - крилопіднебінне сплетення; 10 - нижня очна вена; II - печеристий синус; 12 - верхня очна вена; 13 - сполучення верхньої очної вени з крилопіднебінним сплетенням.

ки, є лицева вена. Після злиття з задньонижньощелеп- ною веною лицева вена впадає у внутрішню яремну вену.

Тісний зв’язок венозної системи щелепно-лицевої ділянки з крилоподібним сплетенням, а останнього через середні вени твердої мозкової оболонки - з печеристим синусом твердої мозкової оболонки, при розвитку запальних процесів може обумовити найважчі ускладнення у вигляді тромбозу печеристого синуса з дуже небезпечним для життя хворого прогнозом. Тому вказані особливості топографії венозної системи враховують при аналізі стану хворого і виборі тактики лікаря у випадках розвитку запальних процесів щелепно-лицевої ділянки.

ІННЕРВАЦІЯ

Мал. 6. Розгалуження трійчастого нерва в ділянці щелеп і зубів: 1 - трійчастий вузол (Гассера); 2 - верхньощелепний нерв; 3 - очний нерв; 4 - підочний нерв; 5 - гілки задніх верхніх альвеолярних нервів; 6 - гілки передніх верхніх альвеолярних нервів; 7 - середній верхній альвеолярний нерв; 8 - слизова оболонка верхньощелепного синуса; 9 - підборідний нерв; 10, 11 - нижнє зубне сплетення; 12 - нижній альвеолярний нерв; 13 - великий піднебінний нерв; 14 - крилоподібнопіднебінний вузол; 15 - язиковий нерв; 16 - нижній альвеолярний нерв.

Для щелепно-лицевої ділянки характерний високий ступінь іннервації, здійснюваної чутливими і руховими нервовими утвореннями. Окрім цього, іннервація симпатичної нервової системи здійснюється гілками симпатичних вузлів і периваскулярних сплетень. В іннервації щелепно-лицевої ділянки беруть участь в основному трійчастий і лицевий нерви. Вони є змішаними нервами. Так, трійчастий нерв, крім чутливої функції, виконує рухову (для жувальних м’язів), а лицевий нерв, крім рухової функції, здійснює вегетативну регуляцію (для підщелепної і під’язикової слинних залоз).

Трійчастий нерв. Від трійчастого вузла, який розміщений в порожнині черепа, відходять три гілки трійчастого нерва (мал. 6). При затяжних формах важких невралгій гілок трійчастого нерва необхідне хірургічне втручання. В таких випадках пересікають ту чи іншу гілку, яка відходить від вузла трійчастого нерва.

Перша гілка - очний нерв - через верхню очну щілину проникає в очницю і ділиться на три гілки, іннервую- чи очне яблуко, частину слизової оболонки носа, верхню

повіку, ділянку лоба і тім’я. Кінцеві гілки нерва виходять на поверхню лобової кістки через дрібні кісткові отвори в ділянці внутрішнього краю надбрівної дуги. Прямої участі в іннервації зубощелепної системи очний нерв не бере. Однак при деяких захворюваннях (невралгія, злоякісні пухлини) виникає необхідність дослідження його функції.

Друга гілка - верхньощелепний нерв - виходить з порожнини черепа через круглий отвір і направляється через крилоподібнопіднебінну ямку і нижню очну щілину до очниці, а потім в підочний канал. Підочний нерв виходить через підочний отвір на передню поверхню тіла верхньої щелепи, де, розпадаючись на дрібніші гілки, іннер- вує шкіру підочної ділянки, нижню повіку, крила носа та верхню губу.

В крилоподібнопіднебінній ямці від основного стовбура другої гілки трійчастого нерва відходять декілька гілок. Одна з них іннервує виличну ділянку, декілька гілок входять в крилопіднебінний вузол. Направляючись до нижньої очної щілини, нерв віддає декілька верхніх задніх альвеолярних гілок, які проникають у верхню щелепу через її горб і утворюють верхнє зубне сплетення. Дрібніші гілки, які відходять від сплетення, іннервують моляри верхньої щелепи і слизову оболонку ясенного краю зі щічної сторони на рівні молярів.

До вступу основного стовбура в підочний канал від нього відходить середня верхня альвеолярна гілка, яка, вступаючи в контакт із задніми верхніми альвеолярними гілками нерва, бере участь в утворенні верхнього зубного сплетення. До виходу із підочного отвору від основного стовбура нерва відходять передні верхні гілки. Проникаючи в товщу кістки вниз, ці гілки беруть участь в утворенні верхнього зубного сплетення та іннервують передні зуби (різці, ікла). Від останнього відходять нервові гілки до премолярів, верхньощелепної пазухи, до ясен із щічно-губного боку. Слизова оболонка піднебіння, ясна з піднебінної сторони іннервуються вузловими гілками, які проникають до піднебіння через великий піднебінний отвір. Розпадаючись на три найбільші гілки, великий піднебінний нерв іннервує не тільки слизову оболонку твердого піднебіння, а й частково слизову оболонку м’якого піднебіння.

Малі піднебінні нерви іннервують слизову оболонку піднебіння, ділянку мигдалин, задній відділ м’якого піднебіння. Малі піднебінні нерви містять рухові волокна, які іннервують м’язи, що піднімають м’яке піднебіння, і м’язи язичка.

Слизова оболонка порожнини носа іннервується латеральними верхніми задніми носовими гілками, які відходять від крилопіднебінного вузла і проникають в порожнину носа через крилопіднебінний отвір. Зовнішні носові гілки іннервують слизову оболонку верхньої і середніх носових раковин, а внутрішні — задній відділ перегородки носа. Слизова оболонка носа переднього відділу іннер- вується носопіднебінним нервом, який йде по носовій перегородці вперед і вниз, віддаючи гілки слизовій оболонці, і виходить на тверде піднебіння через різцевий канал, широко анастомозуючи з однойменним нервом з другого боку.

Секреторні функції верхньощелепного нерва забезпечуються великим кам’янистим нервом — гілкою лицевого нерва і глибоким кам’янистим нервом, який відходить від симпатичного сплетення внутрішньої сонної артерії.

Третя гілка — нижньощелепний нерв виходить з порожнини черепа через овальний отвір. Нижньощелепний нерв є змішаним нервом, який містить чутливі і рухові волокна. Після виходу із порожнини черепа він ділиться на дві гілки — передню, яка містить рухові волокна, і задню, яка містить в основному чутливі гілки.

Рухові нерви іннервують жувальні м’язи, підходячи до кожного із них у вигляді одноіменних гілок. Крім того, рухові нерви ідуть до щелепно-під’язикового м’яза і м’яза, що натягує м’яке піднебіння.

Чутливі гілки нижньощелепного нерва: щічний нерв, вушно-скроневий, нижній альвеолярний і язиковий нерви.

Щічний нерв відходить від передньої гілки нижньощелепного нерва після виходу його з овального отвору, направляється донизу і зовні між крилоподібними м’язами, проникає через щічний м’яз до слизової оболонки щоки, віддаючи чутливі гілки слизовій оболонці ясен на рівні премолярів і молярів.

Вушно-скроневий нерв містить секреторні волокна, які іннервують білявушну залозу. Чутливі волокна іннервують шкіру скроневої ділянки, зовнішнього слухового проходу, передню частину вушної раковини, барабанну перетинку і скронево-нижньощелепний суглоб.

Нижній альвеолярний нерв проходить по внутрішній поверхні нижньої щелепи, а потім через нижньощелепний отвір входить в канал нижньої щелепи. Перед входом в канал від нижнього альвеолярного нерва відходить рухова гілка. В каналі нижньоальвеолярний нерв віддає гілки молярам, премолярам і на цьому рівні — слизовій оболонці ясен з вестибулярного боку. Основна частина волокон нерва виходить з кісткового каналу щелепи через підборідний отвір і носить назву підборідного нерва. Його гілки іннервують оболонку нижньої губи, ясен на рівні фронтальних зубів і шкіру підборідної ділянки.

Частина нервових волокон не виходить з кістки, а у вигляді тонкої різцевої гілки проникає в товщу кісткової тканини підборіддя, іннервуючи ікло, різці, анастомо- зуючи з одноіменною гілкою іншого боку.

Язиковий нерв, відходячи від нижньощелепного нерва на одному рівні з нижнім альвеолярним нервом, іде вниз по внутрішній поверхні зовнішнього крилоподібного м’яза.

В початковому відділі до нього приєднується секреторна гілка проміжного лицевого нерва для підщелепної і під’язикової залоз. Проникаючи під слизову оболонку дна порожнини рота, язиковий нерв ділиться на мілкі гілки, більша частина яких іннервує слизову оболонку переднього відділу язика, інша частина іннервує слизову під’язикової ділянки і альвеолярного відростка з язикового боку.

Слизову оболонку задньої третини язика іннервують гілки язикоглоткового нерва, руховим нервом язика є під’язиковий нерв.

Лицевий нерв. Вся мімічна мускулатура іннервується гілками лицевого нерва. Пошкодження тієї чи іншої гілки лицевого нерва призводить до стійких паралічів, які викликають спотворення нормального виразу обличчя.

Лицевий нерв є VII парою черепних нервів, після виходу з порожнини черепа через шилососкоподібний отвір прямує вниз і вперед, вступає в товщину білявушної слинної залози, де ділиться на верхню і нижню гілки. Сплетення гілок лицевого нерва в білявушній ділянці отрима-

М ал. 7.Іннервація мімічної мускулатури. 1 - протік білявушної залози; 2 - гілка лицевого нерва; 3 - шийна гілка; 4 - гілка краю нижньої щелепи; 5 - жувальний м’яз; 6 - нижні губні гілки; 7 - верхні губні гілки.

ло назву сплетення білявушної залози. Виділяють гілки лицевого нерва: скроневі, виличні, щічні, крайові, нижньощелепні, шийні (мал. 7).

Для більшої безпеки при оперативних втручаннях (розкриття флегмони, пошуки стороннього тіла і т.д.) розтинають шкіру та підшкірну клітковину, а потім, якщо можливо, розшаровують тканини тільки тупим шляхом. Таким чином, знання топографії нервових утворень щелепно- лицевої ділянки необхідне не тільки з діагностичною метою, а й для надання необхідної допомоги при нападах невралгій або невритів, для попередження пошкодження гілок лицевого нерва, а також при оперативному втручанні на обличчі.

ОСОБЛИВОСТІ ЛІМФАТИЧНОЇ СИСТЕМИ

Розвинута лімфатична сітка щелепно-лицевої ділянки забезпечує добрий лімфовідтік. Дослідження регіонарних лімфатичних вузлів є обов’язковим етапом при обстеженні хворих для розпізнавання деяких патологічних процесів.

Розрізняють групи лімфатичних вузлів лиця, піднижньощелепної ділянки та шиї. Не слід забувати, що лімфа з верхньощелепної пазухи та горба верхньої щелепи відтікає в навкологлоткові та глибокі шийні лімфатичні вузли, які часто бувають недоступні для пальпації. Першим лімфатичним бар’єром на шляху відтоку лімфи від зубів є підщелепні та підборідні лімфатичні вузли. Лімфа від обличчя і щелеп через лімфатичні шляхи поступає в яремні лімфатичні стовбури.

Цінним методом діагностики, особливо для раннього розпізнавання злоякісних новоутворень щелепно-лицевої ділянки, є вивчення лімфатичної системи щелепно-лицевої ділянки і шиї в нормі та при патологічних процесах за допомогою контрастної рентгенографії.

ІМУНОБІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Ці особливості проявляються в підвищенні імунної резистентності і в більш високій регенераторній здатності тканин щелепно-лицевої ділянки. Захисна функція слизової оболонки порожнини рота полягає в її здатності перешкодити проникненню бактерій і вірусів в організм.

Підвищені імунні можливості і регенераторна здатність тканин лиця і порожнини рота забезпечуються хорошою іннервацією і васкуляризацією. Завдяки цим властивостям, які характерні для тканин щелепно-лицевої ділянки, заживлення ран і репаративні процеси перебігають швидше, ніж в інших ділянках тіла людини.

ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ЗУБОЩЕЛЕПНОЇ СИСТЕМИ І ОРГАНІВ ПОРОЖНИНИ РОТА

Порожнина рота є початковим відділом травного тракту. Але вона служить не лише "приймачем їжі", а й виконує інші різноманітні функції.

Механічна обробка їжі. Завдяки наявності зубів при акті жування їжа піддається ретельній механічній обробці, в результаті чого харчові частинки подрібнюються, чим попереджується можливість грубого механічного подразнення слизової оболонки стравоходу і шлунка та створюються умови для подальшого проходження їжі. Цьому ж сприяє слина, яка, просякуючи і обволікаючи харчовий комок, полегшує його попадання в шлунок. їжа піддається в порожнині рота механічній обробці в середньому за 20 секунд.

Аналізаторна функція. Тактильні, фізичні і хімічні подразники сприймаються аналізаторами слизової оболонки порожнини рота і язика. Наявність смакових рецепторів є специфічною особливістю органів порожнини рота. Імпульси подразнення слизової оболонки порожнини рота, що виникають при цьому, передаються по аферентних волокнах трійчастого, лицевого і язикоглоткового нервів в ЦНС. Реакція-відповідь може поширюватись на багато органів і систем, особливо на секреторні залози шлунка. Загальні пошкодження органів і тканин в порожнині рота призводять до порушення вказаних функцій.

Слизова оболонка рота виконує ряд важливих функцій: захисну, регенераторну, всмоктувальну.

Захисна функція здійснюється за рахунок якості слизової оболонки перешкоджати проникненню мікроорганізмів і вірусів усередину.

Висока регенераторна здатність слизової оболонки забезпечує швидке заживлення ран. На здатності слизової оболонки до всмоктування будується прийом лікувальних паст, еліксирів, ванночок і ін.

Язик - м’язовий орган, покритий слизовою оболонкою. Слизова оболонка достатньо забезпечена нервовими волокнами, кровоносними і лімфатичними судинами. Вона володіє високою чутливістю, так як в ній знаходяться холодові, теплові, больові, тактильні і смакові рецептори, які є початком аферентних шляхів до півкулі головного мозку. Слизова оболонка є рефлексогенною зоною залоз і м’язів шлунково-кишкового тракту.

Слина і її фізіологічне значення. Слина - складний секрет, який вміщує органічні і неорганічні речовини: муцин, амінокислоти (18) і більше 30 ферментів. Є відомості про наявність в слині вітамінів. В слині є хлориди, фосфати, бікарбонати, радоніди, броміди, фториди, сульфати і мікроелементи. Із антибактеріальних факторів треба вказати на лейкіни, опсоніни, ліпазу, лізоцим. Таким чином, складний хімічний склад слини забезпечує буферну і нейтралізуючу дію, має антибактеріальні і очищувальні властивості.