частина: Фінал. g-moll, сонатная форма.

I РОЗДІЛ

ВСТУП

Відомості про написання симфонії №40 В.А. Моцарта

Симфонія Моцарта – новий етап розвитку жанру класичної симфонії.

Відбувся значний вплив оперної драматургії на інструментальну музику композитора, зокрема, симфонія Моцарта розгортається як схвильована оповідь, яка розкриває перед слухачем різні відтінки людських настроїв, розширюється коло образів, посилюється драматизм.

Симфонія №40 g-moll написана Моцартом в 1788 році. Це найбільш популярний твір композитора, зразок лірико-драматичної симфонії.

II РОЗДІЛ

План симфонії №40 В.А. Моцарта

Драматургія циклу

У циклі 4 частини:

1 частина (g-moll, сонатное allegro), це схвильоване ліричне оповідання.

2 частина (Es-dur, сонатная форма) - атмосфера спокійної і світлої лірики.

3 частина (g-moll, складна 3-хчастная форма) - насичений драматизмом менует.

4 частина - фінал (g-moll, сонатная форма) - завершує лірико-драматичний розвиток.

В цілому тональний план симфонії - g-moll, Es-dur, g-moll, g-moll.

Характерна риса - інтонаційна єдність циклу. g-moll для Моцарта тональність втілення трепетно-бунтівних і скорботних рухів душі.

 

1 частина – форма – сонатне allegro

Експозиція починається з головної партії (g-moll):

Трепетно-ніжна з відтінком суму музика нагадує схвильовану та щиру розповідь людини. Мелодію виконують скрипки, що надає їй особливої наспівності, м’якості й теплоти. Нагадує за типом руху і ритму арію Керубіно «Серце Хвилює..» з опери «Весілля Фігаро».
Зв’язуючий епізод є своєрідним містком до наступної теми. Побудований на інтонаціях головної партії, він має свої особливості: підкреслений, чіткий і виразний ритм надає музиці енергійного характеру, зібраності та серйозності. Незабаром виникає побічна партія (B-dur) – світла, граціозна, витончена, що нагадує танок. М’який спів скрипок повторюють дерев’яні духові інструменти – флейти, гобої, кларнети. Самою своєю появою побічна партія немов заперечує, спростовує першу, прагне витиснути її з нашої свідомості. Унаслідок цього у слухача виникає відчуття нестійкості.

Закінчення експозиції – енергійне й рішуче – навіює слухачеві думку: «Далі буде». Після експозиції настає розробка – найнапруженіший розділ симфонії. Її початок одразу забарвлює музику в похмурі тони. Теми, що вперше пролунали в експозиції, показані тут з інших, нових сторін. Вони розчленовуються на короткі мотиви, „мигтять” у різних голосах, зіштовхуються і переплітаються. Стан нестійкості досягає вершини, вимагаючи заспокоєння, «розрядки».
Після розробки настає час репризи. Перехід до неї відбувається поступово. У репризі головна та побічна партії звучать так само, як в експозиції, але з деякими змінами. Вони відбивають підсумок попереднього розвитку. Побічна партія, відтінена мінором, набуває заглибленості та напруженості.
Суть музичної драматургії першої частини симфонії полягає у “м’якому” контрастному зіставленні основних тем – головної та побічної партій, їх складній взаємодії та розвитку в розробці і напруженості в репризі.
У розробці цікаво трансформуються основні образи-теми. Головна партія стає тривожною, неспокійною і водночас енергійною. Вона з’являється в різних групах інструментів, набуваючи насиченості та сили.
Реприза нагадує, якими були головна та побічна партії. Побічна партія в репризі набуває нових рис.

2 частина: Andante. Es-dur. Сонатна форма.

У другій частині симфонії контраст загострюється: спочатку затишшя, емоційний перепочинок від душевних потрясінь. Емоції зливаються з природою, переважає спокій і врівноваженість.
Експозиція: Головна партія (Es-dur) - домінує і визначає настрій всієї частини - ніжність і лагідність. Образ - світлий стан душі. Містить типову моцартівську інтонацію з висхідними затримками. Неквапливий темп, м'які хроматичні підголоски.

Побічна партія (B-dur) - не контрастна, тендітна і витончена тема. Розвиває мотив подиху. Об'єднується з головною характерною ритмічною фігурою тридцять-друга, яка створює враження шелесту.

3 частина: Менует. g-moll

Складна трьох частина форма. Трактована Моцартом як драматична мініатюра. У новій якості відроджуються психологічні протиріччя 1 частини. З'являється новий тип інтонацій - активних і вольових, заснованих на мотиві висхідного мінорного тризвуку.

Основна тема - мужнього характеру і з елементами маршового образу, з інтенсивним і напруженим розвитком.

Середній розділ - контрастний. З'являється G-dur, елемент танцювальної, «золотий хід» валторн привносить світлі пасторальні фарби.

частина: Фінал. g-moll, сонатная форма.

Близький 1й частині загальним настроєм, співвідношенням образів і деталями музичної мови.

Експозиція:Головна партія - g-moll, складається з двох контрастних елементів: у струнних p і у tutti оркестру f. Об'єднує тематичні елементи 1 і 3 частин - зліт по звуках М3 / 5 і оспівування тоніки.

Побічна партія - вишукана і витончена тема з хроматичними ходами в B-dur. Варіант побічної партії 1 частини в синтезі з побічної партією 2 частини. Співуча, широкого дихання..

Розробка: драматичний вузол і цілком побудована на темі головної партії. В її розвитку велику роль відіграють тонально-гармонійні і поліфонічні прийоми.

Реприза: підводить підсумок - скорботно-драматичний висновок.

Спільні риси з першою частиною:

1) Другий елемент головної партії виростає з заключної партії 1 частини;

2) У характері протиставлення головної та побічної партії;

3) Збігаються і побічні партії 1 і 4 частин.

4) Також, як в 1 частини, в репризі побічна партія йде не в однойменному мажорі, а в основній тональності g-moll.

5) Аналогічно і початок розробки, в якій після зменшеної гармонії з'являється тема головної партії в новій тональності.

 

 

ВИСНОВОК: Німецький композитор Роберт Шуман сказав про Симфонію № 40: „Кожна нота в ній – чисте золото, кожна частина її – це скарб”.
Моцарт неперевершено майстерно передав у симфонії багатий образний зміст, витончено й досконало втілив красу людських почуттів, показав їх “м’яке” контрастне зіставлення, складну взаємодію та розвиток. Уся симфонія – немов образ самого Моцарта: від романтичного, безтурботного геніального хлопчика до трагічних переживань великого художника, який хоче вирватися з рамок свого часу, адже його творчість спрямована в майбутнє.