Розділ 2. Фінансово – економічна характеристика підприємства і особливості його функціонування 2 страница

Основними проблемами розвитку ринку хлібобулочних виробів на сучасному етапі є: монополізація ринку окремими товаровиробниками у більшості регіонів країни; зниження обсягів промислового виробництва хлібобулочних виробів і зростання питомої ваги виробів домашньої випічки у структурі середньодушового споживання; скорочення асортименту та зниження якості хлібобулочних виробів; ускладнення їх доставки у віддалені від обласних або районних центрів села та селища через відсутність транспортної і збутової інфраструктури; низька ефективність функціонування підприємств хлібопекарської галузі [35, с. 24].

Конкуренція на ринку хлібобулочних виробів в Україні доволі інтенсивна і основна боротьба ведеться між великими хлібозаводами і міні-пекарнями. Особливістю ринку хліба є його локальний характер через нетривалий термін зберігання продукції. Тому, основна увага зосереджується на місцевих конкурентах.

Перемогти на ринку намагаються як за рахунок боротьби за існуючі ніші, так і шляхом створення нової продукції. За даними АПК-Інформ в Україні щорічно Дегустаційною комісією Укрхлібпрому розглядаються і затверджуються рецептури до 200 нових найменувань хліба і хлібобулочних виробів і 180 видів кондитерських виробів [32, с. 64].

Індивідуальне відтворення безпосередньо пов’язане з рівнем дохідності в галузі. Чим вона вища, тим більше підприємств намагається вступити на ринок. Зростання кількості конкуруючих підприємств призводить до зниження загального рівня дохідності галузі і, відповідно, зниження доданої вартості в процесі індивідуального відтворення. Якби підприємства могли безперешкодно вступати в галузь, існував би ринок чистої конкуренції, проте вступ на ринок певних товарів ускладнений існуванням бар’єрів входу.

Вхід на ринок хліба та хлібобулочних виробів має певні особливості. Для нових великих підприємств він ускладнюється необхідністю залучення великих капітальних ресурсів на обладнання. Для малих підприємств цей бар’єр обійти простіше оскільки їм потрібні невеликі потужності. В той же час цей плюс виступає і мінусом: виникає інший бар’єр – вищі витрати виробництва (неможливість економії на масштабах так, як на великих підприємствах). Крім цього, одним із значних бар’єрів вступу в галузь виділяють різні організаційні форми обмеження конкуренції, в тому числі вертикальну і горизонтальну інтеграцію підприємств, які пов’язані єдиним виробничим процесом [33, с. 37].

Відтак, важливим завданням подальшого розвитку ринку хлібобулочних виробів є найповніше задоволення потреб споживачів в якісному хлібі промислової випічки за прийнятною ціною і одержання на цій основі достатньої маси прибутку підприємствами - виробниками хлібобулочних виробів. Це можливо лише на основі узгоджених дій всіх суб’єктів цього ринку (хлібопекарських підприємств, посередників, товариств захисту прав споживачів, державних органів управління), задіяних у маркетинговому процесі. Асортимент хлібобулочних виробів, які виробляються українськими підприємствами, налічує понад 700 найменувань. Він збільшується щороку у рамках конкурентної боротьби за споживача, при цьому використовуються сучасні технології із застосуванням різних смакових добавок, наповнювачів тощо [29, с. 34].

Низькі темпи оновлення обладнання на вітчизняних хлібозаводах збережуться й надалі через низьку рентабельність виробництва та відсутність державної підтримки галузі. Також ситуацію з модернізацією устаткування ускладнило введення в 2008 році обов’язкової сплати ПДВ на імпорт устаткування, яке вноситься в статутний фонд підприємства.

Таким чином, до головних проблем хлібопекарської промисловості слід віднести наступні: випереджаюче зростання цін на борошно та паливно-енергетичні ресурси при адміністративному стримуванні цін на хліб, внаслідок чого відбувається стійке зниження рентабельності хлібозаводів; подекуди низька якість борошна, яка не відповідає вимогам хлібопекарського виробництва; - значне скорочення випуску хлібобулочних виробів на хлібозаводах, через що їх потужності використовуються лише на 30-40%; значний фізичний та моральний знос основного обладнання хлібозаводів, в середньому на 70-80%; фактичне припинення оновлення основного технологічного обладнання хлібозаводів через відсутність коштів; відсутність фінансування та єдиної скоординованої технічної політики в питаннях створення хлібопекарського обладнання [28, с. 89].

 

1.3. Особливості планування прибутку підприємств хлібопекарської галузі

 

Хлібопекарська промисловість України за період незалежності зазнала структурних змін. Конкуренція з боку численних міні-пекарень, застаріле обладнання та брак досвіду роботи в умовах ринкової економіки стали поштовхом до визначення пріоритетів – модернізація підприємств, виробництво якісних продуктів, розширення асортименту, створення власних торговельних мереж та обслуговування споживача на сучасному рівні..

У сучасних умовах перехідної економіки необхідно орієнтуватися в економіці регіону та країни, щоб впевнено держатися «на плаву». Оцінка конкурентоспроможності, статистичні дані – все це допоможе впевнено керувати своїм підприємством, для залучення максимального прибутку. Саме планування прибутку, як фінансовими так і стратегічними методами допоможе для ефективного керування підприємства [19, с. 7].

Протягом останніх років стан хлібопекарської галузі характеризується спадом обсягів виробництва хліба та хлібобулочних виробів, що пов’язано зі скороченням споживання, демографічною ситуацією в країні та збільшенням обсягів випікання хліба невеликими пекарнями, супер- та гіпермаркетами, а також домашніми господарствами (ці обсяги не обліковуються офіційними статистичними даними). У грудні 2007 виробництво хлібобулочних виробів збільшилося на 3,5%, або на 5,608 тис. тонн до 165,277 тис. тонн порівняно з листопадом. Порівняно із груднем 2007 року, виробництво хлібобулочних виробів у грудні 2008 року скоротилося на 1,6%, або на 2,712 тис. тонн. У 2009 році, за попередніми даними, вироблено 1755 тис. тон хлібобулочних виробів, що на 11,3% менше, ніж у попередньому році (рис 1.2). За 7 місяців 2010 року обсяг виробництва хліба становив 975 тис.тон (на 3,7% менше, ніж торік).

Асортимент хлібобулочних виробів, які виробляються українськими підприємствами, налічує понад 1000 найменувань. Він збільшується щороку в межах конкурентної боротьби за споживача, при цьому використовуються сучасні технології із застосуванням різних смакових добавок, наповнювачів тощо [29, с. 23].

Найбільшу питому вагу у вітчизняному хлібопеченні займають пшеничний (близько 50%) та житній (близько 30%) хліби. Булочні вироби формують близько 15% ринку хлібопродуктів, решту 5% в асортиментному ряді складають здобні хлібобулочні та бубличні вироби, грінки, сухарі, пиріжки, пончики, пряники, печиво тощо.

Найбільшими виробниками хлібу та хлібобулочних виробів в Україні є 6-7 компаній, що контролюють майже половину ринку, кожна з яких концентрує виробничі потужності у певному регіоні.

 

 

Рис. 1.2. Динаміка обсягів виробництва хліба та хлібобулочних виробів в Україні, тис. тон

 

Так, однією з найбільших компаній є «Хліб Києва», яка підтримується столичною владою та займає 91% київського ринку і 13,5% – національного. Столичний ринок також наповнюється за рахунок продукції компаній «Хлібні інвестиції» (найрозгалуженіший холдинг, до складу якого входять заводи у багатьох обласних центрах), а також ЗАТ «Укрзернопром» (основні потужності зосереджено у північно-східному регіоні). Південь України охоплює холдинг «ТіС», західні області – ПАТ «Концерн «Хлібпром» (питома вага обох компаній на українському ринку складає близько 6%). Решта компаній (57% українського ринку) є досить дрібними та зосереджені на виробництві продукції для окремих населених пунктів або районів. До невеликих компаній належать такі підприємства, як ВАТ «Хлібозавод №14» (близько 3% національного ринку), ТОВ «Агросервіс 2000» (2,9% ринку) тощо [44, с. 15].

Найбільші хлібозаводи займають, зазвичай, не більше ніж 3% ринку, що пов’язано з нетривалим терміном реалізації продукції, внаслідок чого виробники можуть продавати хлібобулочні вироби тільки у своєму регіоні – географічне розширення реалізації збільшує транспортні витрати, а отже, і собівартість продукції, а також знижує якість продукції, що робить її менш конкурентноспроможною, порівняно з місцевою. Серед хлібозаводів можна виділити «Київхліб» (Хлібокомбінати №№10,11– м.Київ), «Одеський Коровай» (Одеська обл.), «Вінницяхліб» ПАТ «Концерн Хлібпром» (Вінницька обл.), «Черкасихліб» (Черкаська обл.), «Хліб» (Дніпропетровська обл.) та «Хлібзавод «Салтівський» (Харківська обл.) тощо. На дрібні хлібзаводи припадає близько 80% ринку [29, с. 7].

У складі собівартості виробництва хліба та хлібобулочних виробів половину витрат формує борошно, крім цього значними є витрати на оплату праці (30%), витрати на газ для випікання (10%), а також інші витрати – олія, дріжджі, сіль, бензин тощо. У 2007 році велика кількість хлібозаводів внаслідок зростання собівартості виробництва почала підвищувати ціни на продукцію. В результаті, з метою регулювання галузі, Постановою від 20.06.2007р. Уряд надав органам виконавчої влади повноваження встановлювати граничні рівні рентабельності для виробництва борошна пшеничного І та ІІ ґатунку, борошна житнього та окремих сортів соціального хліба, виробленого з нього. Крім цього, для хлібовиробників обов’язкове декларування зміни цін (Постанова №1222 від 17.10.2007р.).

Таким чином, дрібні виробники були змушені до виходу з ринку, натомість, на тлі загального скорочення виробництва великі підприємства (такі як «Хліб Києва» та «ТіС») збільшили обсяги виробництва на 3-5%.

 

Рис. 1.3. Індекс цін виробників хлібу та хлібобулочних виробів в Україні у 2008-2010рр., %

 

В Україні немає єдиного механізму формування ціни на хліб, тому в різних регіонах ціна може значно відрізнятися. Найдешевший хліб виробляють у м.Києві, де галузь дотується з 2000 року. Також дотації отримують одеські хлібовиробники, але при цьому хлібні вироби у південному регіоні найдорожчі. У більшості областей виробники не отримують дотацій від муніципалітетів, але підписали меморандум про непідвищення цін на «соціальні» сорти хліба, притаманні для кожного регіону. Незважаючи на такі заходи, у 2008 році відбулося суттєве підвищення цін на хліб та хлібобулочні вироби – загалом за підсумками року на 27,6% (рис. 1.3), що, насамперед, викликано збільшенням собівартості продукції, у т.ч. внаслідок зростання цін на енергоносії. Також суттєво зросли фінансові витрати та збільшилася заборгованість за валютними кредитами, що залучалися для придбання імпортного обладнання, в результаті девальвації національної валюти [40, с. 9].

На даний період у Донецькій області нараховується більше 44 хлібозаводів, як приватних так і державних. До яких належать і булочно-кондитерьське спрямоване виробництво, але основними конкурентами «Донецького хлібозаводу №14» є наступні підприємства: «Донецький булочно-кондитерський комбінат», «Донецький комбінат хлібопродуктів №1», «Донецький комбінат хлібопродуктів №2», «Донецький хлібозавод №11», «Донецький хлібозавод №14», «Донецький хлібокомбінат №3», «Інтервест-96» та «Хлібозавод №7».

Незважаючи на високу конкуренцію, Донецький «Хлібозавод №14» є лідером на ринку м. Донецька. Основна доля ринку складає 26% (рис. 1.4).

 

Рис. 1.4. Доля ринку хлібозаводів міста Донецька у 2010 році

 

Ринок хліба та хлібобулочних виробів характеризується стабільним попитом на продукцію, проте останніми роками офіційні обсяги виробництва хліба знижуються, що пов’язано, насамперед, зі скороченням населення країни. Крім того, офіційною статистикою не враховуються обсяги випікання хліба невеликими пекарнями, супермаркетами та домашніми господарствами. Специфікою ринку є нетривалий термін реалізації продукції, що впливає на кількість виробників та їх частку ринку. Загалом близько половини ринку хліба України займають 6-7 великих виробників, які зосереджують свої потужності в окремих регіонах, а окрім цього, на ринку діє значна кількість невеликих підприємств, а отже, конкуренція на регіональних ринках досить висока.

Ринок хліба та хлібобулочних виробів значною мірою залежить від ситуації на ринку борошна та коливань на зерновому ринку, який чутливий до сезонних факторів та державного регулювання. Виробництво та продаж хлібної продукції в Україні регулюється – місцева влада може встановлювати граничну норму рентабельності для окремих сортів соціального хліба. У докризовий період споживання «соціальних» сортів хліба зменшувалося, що сприяло розвитку напряму виробництва «елітних» сортів, дозволяючи зменшити залежність виробників хліба від державного регулювання [32, с. 7].

Деякими підприємствами впроваджено виготовлення хлібопекарських виробів у недопеченому стані з використанням технології глибокого вакуумування. Обсяги виробництва таких виробів поки що невеликі, однак вони користуються попитом. На сьогоднішній день питання про упакування хліба не має альтернативи. Воно продиктоване вимогами реалій: з одного боку – це законодавчий важіль, подовження терміну придатності упакованої продукції, а також необхідність маркування, з другого – маркетинговий, формування вимогливішого споживача. Найкращим пакувальним матеріалом для хліба та хлібобулочних виробів завдяки оптимальному співвідношенню ціна/якість на сьогодні визнаний поліпропілен. Київське підприємство ІТАК пропонує двувісноорієнтований (ВОРР) і неорієнтований (СРР) поліпропілен. Плівка досить еластична, добре розтягується, завдяки чому є стійкою до проколів скоринкою хліба, а її висока паро та низька газопроникність дають змогу запобігти швидкому підсиханню виробу. Цей пакувальний матеріал забезпечує необхідний рівень санітарно-гігієнічних характеристик у комплексі з екологічною безпекою, що є невід’ємною складовою його якості [45, с. 6].

Перший, і головний напрям діяльності хлібозаводів для збільшення виробництва – заходи щодо підвищення якості продукції. Тільки за допомогою високої якості можна завоювати та відстояти ринок збуту. Якість хлібобулочних виробів – найпотужніший чинник розширення виробництва та підвищення його фінансової стабільності. Звичайно, проблема якості є багатоплановою і повинна вирішуватися кожним підприємством по-своєму залежно від якості сировини та технологій, які використовуються, кваліфікації кадрів, технічного рівня виробництва. Однакова кількість продукції високої якості порівняно з виробом більш низької якості, як правило, дає змогу задовольнити більші потреби, що скорочує матеріальні, трудові і фінансові ресурси, необхідні для задоволення певного обсягу потреб [41, с. 36].

Вивчення особливостей мотивації купівлі хлібопекарських продуктів у різних за рівнем доходів групах споживачів засвідчує, що в міру зростання доходів населення послаблюється дія чинників ціни від 41 % – у малозабезпечених до 0,1 % – у людей з достатком і багатьох громадян. Відповідно із зростанням матеріального добробуту споживачі все менше звертають увагу на ціну продуктів харчування і більше – на якість, свіжість, екологічну чистоту, смакові якості. Про це свідчать дослідження багатьох вітчизняних науковців. Зокрема, якщо на початку 70-х років думки про те, що якість хлібопродуктів важить стільки ж або й більше, ніж ціна, дотримувалось 30 % споживачів, то на сьогодні їх кількість сягає майже 75 %. Зауважимо, що в розвинутих країнах серед показників конкурентоспроможності продукції ціна має менше значення порівняно з неціновими чинниками – якістю, сервісом, унікальністю [29, с. 45].

Усупереч поширеній думці, що нібито для більшості населення України ціна товару є основним чинником при його купівлі, дані дослідження показують, що це не так. Ціна хлібопродуктів – чинник дуже важливий, особливо для незабезпечених людей. Проте їх смак і якість залишаються настільки актуальними, що українському споживачу далеко не однаково, що споживати, навіть в умовах економічної кризи. Дослідження показують, що переважна більшість людей схильні купувати хлібобулочні вироби середньої вартості, що, з одного боку, надає можливість економно витрачати кошти, а з іншого – купувати хлібопродукти порівняно високої якості.

У групі людей з достатком ближче до середньозабезпечених такі параметри як натуральність, свіжість, екологічна чистота та власні уявлення про цінність продукту відіграють важливішу роль, ніж для незабезпечених та малозабезпечених. З'являється і такий мотив як "тільки якість продукту" - 41 %, а частка ціни як монопольно визначального чинника в ринковому наборі знижується до 22 %. На споживчий вибір таких верств населення істотний вплив має марка товару як гарант якості продукту. Монопольно визначальний чинник ціни у споживачів з достатком відсутній. Для групи багатих споживачів критерії вибору хлібопродуктів зорієнтовані, у першу чергу, на сутнісні характеристики продукту (натуральність, свіжість, екологічна чистота) і власні уявлення про їх достоїнства. Ціна на кінцевий вибір істотно не впливає [29, с. 36].

Ефективність підвищення якості продукції харчової промисловості виявляється за двома основними напрямками. По-перше, при підвищенні якості харчових продуктів вирішується соціальне завдання забезпечення населення високоякісними продуктами харчування. По-друге, підвищення якості харчових продуктів є важливим чинником економії суспільної праці, резервом підвищення ефективності виробництва, раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, і, що є важливим, підвищення конкурентоспроможності продукції [25, с. 29].

Проблема підвищення якості продукції в хлібопекарській промисловості повинна вирішуватися комплексно – від підвищення вимог до якості сировини і технологічних процесів до зовнішнього вигляду й упаковки готової продукції. Її успішне вирішення багато в чому залежить від здійснення інших напрямків для удосконалювання розвитку підгалузі. З метою підвищення якості хлібобулочних виробів необхідно, у першу чергу, використовувати для їх виробництва високоякісне борошно. Наш хліб виробляється за класичною технологією. І це забезпечує продукції високі смакові якості. Спеціалісти пекарі не є прихильниками всіляких розпушувачів, прискорювачів технологічних процесів. Але водночас не варто дистанціюватися від світового досвіду застосування різного типу поліпшувачів, збагачувачів, добавок і ферментів, і у першу чергу там, де використовується борошно з низькими хлібопекарськими властивостями. Необхідно зазначити, що у всіх рецептурах уніфікована номенклатура сировини. У них вказано один конкретний вид сировини, що використовується. Проте допускається заміна деяких матеріалів, передбачених у рецептурах, іншими видами, харчова цінність яких практично рівноцінна. Такі зміни не призводять до погіршення якості і зниження виходу продукції. Вказівки щодо рецептури хлібобулочних виробів по ідентичній заміні складників мають варіанти і норми їх заміни, що є допустимими при виробництві хліба і хлібобулочних виробів [37, с. 47].

Можна з упевненістю заявити, що з різноманіття поліпшувачів, збагачувачів, добавок і ферментів найбільша увага приділяється ферментам, що можуть істотно вплинути на продовження терміну свіжості хліба і хлібобулочних виробів, а також препаратам для запобігання захворювання хліба "картопляною хворобою". В усьому іншому пекарі повинні притримуватися основного принципу: "Найкращий поліпшувач – це якісне борошно".

Характерною рисою роботи кращих підприємств підгалузі є збільшення номенклатури продукції, до якої належить широка гама борошняних кондитерських виробів, макаронні вироби, зефір, пастилу, мармелад, східні солодощі, напівфабрикати та багато іншого. Більшість підприємств у нових ринкових умовах освоюють альтернативні виробництва, що невластиві для хлібозаводів. Так, на хлібозаводах вводяться в експлуатацію власні млини. Є дільниці з виробництва макаронних виробів, кормових сумішей [38, с. 49].

Відповідно до викладеного вище, можна стверджувати, по-перше, що локальний ринок хліба та хлібобулочних виробів, крім загальних характеристик, властивих кожному локальному продуктовому ринку, має власні специфічні риси і умови функціонування; по-друге, що ціновий і якісний чинники впливає по-різному на населення з різними грошовими доходами (малозабезпечених, середньозабезпечених, багатих); по-третє, що хлібопекарська підгалузь України має усі виробничі й економічні передумови для виробництва хлібних виробів у необхідній кількості й асортименті з метою забезпечення усіх верств населення продуктами харчування [39, с. 80].

Розглянуті особливості діяльності хлібопекарських підприємств дають змогу з об'єктивних позицій підійти до процесу формування основних напрямів збільшення обсягу випуску їх продукції. При цьому конкретне рішення повинно формуватись як єдина інтегрована система з урахуванням існуючого взаємозв'язку цін на товари в межах одного асортименту та якості [10, с. 46].

 

Висновки до розділу 1

 

Ринок хлібобулочних виробів України має такі специфічні ознаки, які повинні враховуватися при формуванні та прогнозуванні прибутку на підприємстві: обсяги пропозиції і попиту на хлібобулочні вироби в усіх регіонах традиційно великі, а асортимент товарів є досить широким; обсяги попиту на хлібобулочні вироби можуть бути нижчими за потреби споживачів; національна особливість споживання хлібобулочних виробів полягає в тому, що перевага надається „живим хлібам”, а товари даної групи належать до таких, що швидко псуються і зберіганню не підлягають; як соціально значущий для країни, де частка бідного населення є все ще великою, ринок хлібобулочних виробів підлягає державному регулюванню. Зважаючи на регіональні особливості ринку і економічну ситуацію на ньому, методи державного регулювання можуть бути різними.

Попит на хлібобулочні вироби залишається слабо еластичним від розміру середньодушового сукупного доходу споживачів (до 550 грн./на душу). Це означає, що у міру зростання доходів населення збільшує обсяги придбання хліба промислової випічки.

Важливим завданням подальшого розвитку ринку хлібобулочних виробів є суттєве поліпшення забезпечення попиту споживачів регіону на якісні хлібобулочні вироби промислової випічки за прийнятними цінами, отримання на цій основі достатньої маси прибутку хлібопекарськими підприємствами та підвищення ефективності їх діяльності.

В сучасних умовах поєднання цих двох завдань можливе лише на основі

вірного підходу до вирішення проблем ринку. Запровадження інноваційних ідей при управлінні ринком хлібобулочних виробів передбачає: дослідження товару, виявлення тенденцій формування попиту та оцінку ємності ринку, дослідження тенденцій формування пропозиції та її кількісну оцінку, визначення динаміки цін на товари, прогноз кон’юнктури ринку на перспективу. Такий підхід дає можливість збалансувати в перспективі пропозицію і попит на рівні зростання останнього, а не його скорочення, що є дуже важливим. З огляду на це ринок потребуватиме регулювання державними органами в сегменті «соціальні сорти». Ціни на решту сортів хлібобулочних регулювати недоцільно. Враховуючи, що масові сорти становлять близько 80 % асортименту, економічний інтерес у подальшому розвитку виробництва хлібобулочних виробів буде зберігатися за умови, що в цілому виробництво буде прибутковим і норма прибутковості сукупного капіталу буде не нижчою, ніж в інших галузях. Для досягнення хлібопекарськими підприємствами Донецької області хоча б нульового рівня рентабельності при виробництві хліба масових сортів ціна має зрости на 5–30 %, що спричинятиме скорочення попиту. Якщо ціни фіксуватимуться державними органами, хлібопекарським підприємствам потрібна буде державна підтримка у вигляді дотацій. Доречною могла б бути підтримка держави у вигляді пільгового кредитування з погашенням частини кредитної ставки банків державою, якщо кредити братимуться під реконструкцію тимчасово не функціонуючих підприємств галузі.

 

 

РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО – ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА І ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ

 

 

2.1. Загальна характеристика, основна мета та види діяльності «Донецького хлібозаводу №14»

 

Відкрите акціонерне товариство «Донецький хлібозавод №14» (надалі - Товариство), створене згідно з рішенням Донецького регіонального відділенняФонду державного майна України №642 від 20 лютого 1996 року, шляхом перетворення державного підприємства "Донецький хлібозавод №14" у відкрите акціонерне товариствозгідно постанови Кабінету Міністрів України№686 "Про затвердження порядку перетворення у порядку приватизації державних підприємств увідкриті акціонерні товариства" від 07 грудня 1992 року та Декрету Кабінету Міністрів України №51-93 "Про особливості приватизації майна у агропромисловому комплексі" від 17 травня 1993 року. Засновником Товариства є Донецьке регіональне відділення Фонду державного майна України. Учасниками Товариства на момент створення є фізичні та юридичні особи, які набрали право власності на акції Товариства в процесі приватизації (табл. 2.1).

Товариство створюється з метою здійснення підприємницької діяльності для одержання прибутку в інтересах акціонерів Товариства. Підприємство не пов’язано відносинами контролю з жодним суб’єктом господарювання та діє на ринку як самостійний господарюючий суб’єкт.

Хлібозавод засновано у березні 1977 року. Спочатку був заснований кондитерський цех у 1934р. Згодом побудований цілісний комплекс «Донецький хлібозавод №14». Це один з найбільших хлібозаводів міста і області, що спеціалізується на випуску подових ґатунків хліба з пшеничного борошна. До складу хлібозаводу входять три структурних підрозділи: хлібний цех, кондитерський цех і булочний цех.

Таблиця 2.1

Основні показники фінансово господарської діяльності підприємства за 2009 – 2010 рр. (тис. грн.)

Найменування показника	Найменування
звітний	попередній
Усього активів
Основні засоби (за залишковою вартістю)
Довгострокові фінансові інвестиції	-
Запаси
Сумарна дебіторська заборгованість
Грошові кошти та їх еквіваленти
Власний капітал
Статутний капітал
Нерозподілений прибуток (непокритий)
Довгострокові забов'язання
Поточні забов'язання
Чистий прибуток (збиток) на 1 проту акцію, грн.	0,00389	0,03124
Средньорічна кількість простих акцій, шт.
Вартість чистих активів

 

Підприємство засновано у березні 1977 року. Спочатку був заснований кондитерський цех у 1934р. Згодом побудований цілісний комплекс «Донецький хлібозавод №14». Це один з найбільших хлібозаводів міста і області, що спеціалізується на випуску подових ґатунків хліба з пшеничного борошна. До складу хлібозаводу входять три структурних підрозділи: хлібний цех, кондитерський цех і булочний цех.

У хлібному цеху на 6 виробничих лініях обладнаними тунельними печами, щодоби може випускатися до 60 тонн на добу. Виробнича потужність кондитерського цеху до 4 тонн на добу. Спеціалізується на випуску борошняних кондитерських виробів. У 2001 році довершене будівництво булочного цеху по виробництву батонів і дрібно штучних булочних виробів на комплексно-механізованій лінії виробництва Чехії.

Широке впровадження досягнень науки та техніки - це основа подальшого прогресу вітчизняного хлібопечення, комплексної механізації та автоматизації виробництва, застосування нових передових технологічних схем та процесів, підвищення продуктивності праці, поліпшення якості та зниження собівартості продукції. Головними напрямками в роботі підприємства на перспективу є: зростання обсягу реалізації за рахунок підвищення конкурентоспроможності виробленої продукції.

У перспективності виробництва окремих товарів є впровадження у виробництво нових ґатунків хліба з житньо-солодовим екстрактом, впровадження сортів хліба оздоровчого характеру, збагачених молочними, соєвими продуктами, а також впровадження дієтичних хлібних виробів.

Завдяки сезонним змінам в період з травня по жовтень, у зв’язку з поширенням сільськогосподарських робіт і значним притокам населення, зростають і обсяги та реалізація хлібобулочних виробів. Восени та взимку вони знижуються.

Збут хліба та хлібобулочних виробів підприємство проводить через роздрібну торгівельну мережу м. Донецьк, Донецької області, а також за її межами, через магазини фірмової торгівлі. Головними споживачами продукції хлібозаводу є мешканці цих населених пунктів. Найбільш великими у збуту є частки спеціалізованих типових організацій та власної торгівлі: ТОВ «АТБ-Маркет», Ковальова Н.А., ПП «Лео», СавранчукН.В., ВАТ «Реал-білдінг технолоджи».