Ознайомлення дітей з національними символами України

Кожний народ має свою історію, свої історичні святині: герб, прапор, гімн. Українська національна символіка бере свої корені з Київської Русі.¹

Ранньофеодальна держава Київська Русь користувалася особистою символікою князів. Проте феодальна роздрібненість країни сприяла виникненню й територіальних символів (стародавній герб Києва - Архангел Михаїл; герб Львова -Лев; герб Запорізької Січі - козак з мушкетом, "лицар козак зо самопалом").²

Герб - це своєрідний ключ до історії сім'ї, міста, на­ціонального утворення держави. Це пам'ятка духовної культури. У гербі у вигляді знаків втілюються реальні події, суспільні явища, ідеологія та світосприймання.

Золотий тризуб на блакитному тлі як символ влади — дуже давній родовий знак Рюриковичів, знак Київської дер­жави часів Володимира Великого. Зображення тризуба використовували українські січові стрільці під час першої світової війни. Як державний герб Української Народної Республіки - золотий тризуб на синьому тлі - було схвалено 12 лютого 1918 р. малою радою у Коростені.

Символіку із зображенням тризуба у 20-40-х рр. нашо­го століття використовували різні політичні угрупування Західної України. Як державний герб, тризуб було визнано 15 березня 1939 р. Сеймом Карпатської України, що про­голосив самостійність цього регіону. Що ж означає тризуб? По-різному тлумачать цей знак історики. Одні вважають його зображенням церковного світильника, корогви, цер ковного порталу, якоря; інші - зображенням голуба, шоло­ма, двосічної сокири або верхівки скіпетра.

Число три завжди вважалося числом казковим, чарів­ним. У народних казках йдеться про трьох богатирів, про три бажання, які виконують чарівники, розповіді про три дороги, що лягають перед казковими героями... Отже, у тризубі відображено триєдність життя. Це Батько - Мати -Дитя, які символізують собою Силу, Мудрість, Любов. Таке пояснення буде доступне дитині, а глибші корені історії дитина вивчить уже у школі.

Прапор - це символ державності й національної належ­ності. Національний прапор України - синьо-жовтий. З Утворенням Української Народної Республіки Центральна Рада в Києві 22 березня 1918 р. ухвалила Закон про Дер­жавний прапор України - він був жовто-блакитним. У 1939 р. синьо-жовтий прапор було проголошено державним симво­лом Карпатської України.

Жовтий - це колір пшеничної ниви, колір хліба — зерна, що дарує життя усьому сущому на землі, це колір жовтога­рячого сонця, без лагідних променів якого не заколосився б життєдайний хліб. Це символ достатку.

Блакитний, синій кольори - це ясне, чисте, мирне небо. Це колір води, без якої не дозрів би хліб. І ще це колір миру. Гімн - це урочистий, музичний твір на вірші програмного характеру. Це символ державної єдності, який виражає ідеологічні устої держави, її принципи, історію та програм­ні цілі на майбутнє.

Діти дошкільного віку повинні знати державний Гімн України та її національні гімни.

В українській поезії до 1917 р. популярними віршами-гімнами були вірші Т.Г.Шевченка "Заповіт" та П.Чубинсь-кого "Ще не вмерла України", музику до цих віршів написав М.Вербицький. Поступово національним гімном України стає "Ще не вмерла України".

Національний гімн - це історія прагнення відродження української нації, утворення української державності в її суверенних формах¹.

З національними і державними символами України (гербом, прапором, гімном) дітей знайомлять у старшому дошкільному віці. Кожному з цих символів слід присвятити одне-два заняття. У доступній формі вихователь розповідає їх історію, знайомить з їх призначенням, ритуальними діями. Крім державної та національної символіки, в Україні історично склалися народні символи - вишитий рушник, вінок, червона калина, тополя, верба, мальва, чорнобривці. Розгляньмо деякі народні символи. Український віночок -не просто краса, а й оберіг, "знахар душі", бо в ньому є така чаклунська сила, що болі знімає, волосся береже. Впліталося до віночка багато квітів: вишні, ружі, калини, безсмертника, деревію, незабудки, чорнобривців, любистку, волошок, ро­машок.

Найпочесніше місце належало деревію. Ці дрібненькі біленькі квіточки здалеку нагадують велику квітку, в на­роді її називають деревцем. Коли квіти відцвітають, вітер розносить насінини далеко-далеко. Та хоч би де проросла ця рослина, вона завжди цвіте. Тому й вплели її люди до віночка як символ нескореності.

А барвінок до людської оселі, до городу тягнеться. Взимку відвар барвінку п'ють від нежиті, влітку барвінком прикрашають святковий хліб, хату, плетуть весільні буке­ти. Цілий рік його шанують, вважаючи символом життя. Безсмертник дарує здоров'я нашому роду людському. Гоїть виразки, ранки, тому й співають славу цьому квітові життя. Квіт вишні та яблуні - символ материнської любові. Калина - символ краси та дівочої вроди, символ України. У народі кажуть, що Ружа колись була дуже красивою дівчиною.

Вона, як її сестри - Мальва та Півонія, лікувала людей від сердечних хвороб. І прийшов якось до них лікуватися Зи­мовий Вітер. Постукав у двері та й питає, чи тут дівчата-красуні живуть, що людей лікують, здоров'я дають?

— Тут, - відповіла Ружа.

— То впустіть до хати.

— А хто ти будеш?

— Той, хто гори верне, страху наганяє, людей від сонця оберігає.

— А чи не завдаси ти нам шкоди?

Відчинила Ружа двері, і влетів у хату Вітер-вітрисько.

— На що скаржишся? - спитала Мальва.

— На безсилля з Морозом боротися.

— А чи якесь добро ти зробив людям?

 

— Ні!

— То за що ж тобі співчувати?

— За те, що я хворий.

— Але ми лише добрим людям допомагаємо, - відповіли дівчата. Тоді дмухнув Вітер на сестер і перетворив їх на квіти. А люди навесні висадили їх у квітниках: мальву - до вікна ближче, півонію — до води, ружу - до сонця. Так і ростуть сестри, своєю красою людей милують. У віночку -це символи віри, надії, любові.

А любисток і васильки були колись птахами, що вчили людей любити одне одного, бути щирими в розмовах. А як померли, то проросли двома пахучими рослинками - лю­бистком та васильком. Люди люблять їх не лише за пахощі, а й за лікарські властивості. Ними миють волосся, осві­жають помешкання, купають маленьких дітей. Тому у ві­ночку - це символ людської відданості, вміння бути ко­рисним.

Ромашка у віночку наймолодша за своїм віком, її впле­ли люди тоді, коли переконалися, що вона приносить не лише здоров'я, а й доброту і ніжність. І вплітають її разом з гронами калини та цвіту яблуні, вишні, переплітають з батіжком хмелю - символом гнучкості й розуму Цвіт маку долучають у віночок лише тих дівчаток, у чиїх родинах хтось загинув у боротьбі з ворогами. До того ж мак є символом печалі, туги. А всього в українському ві­ночку 12 квіточок, і кожна - лікар, оберіг.

Плести віночки - то ціла наука і дійство. Наші прабабусі знали різні секрети, як плести і коли, як зберігати квіти у віночках. Де відшукати той рецепт, за яким квіти замочу­вали в рослинних соках, аби довший час були свіжими?

Тепер віночки рідко плетуть із живих квітів, добирають їх зі штучних. Але й до цих віночків треба ставитися з повагою. Дівчинку завжди по віночку впізнають: хто вміє віночок вити - той вміє життя любити. Який вінок - такий голосок. І сором був тій дівчині, в якої стрічки пов'язано недбайливо або не по порядку. В'язати стрічки теж треба вміти, символи їх знати.

Наприклад, найпершу у віночку - посередині - в'яжуть світло-коричневу стрічку - символ землі-годувальниці. Пообіч неї - жовті стрічки - символ сонця; за ними світло-зелені - символ краси й молодості. Потім голубі, сині — символи неба й води, що дають силу і здоров'я; далі в'яжуть жовтогарячу - символ хліба, фіолетову - символ мудрості людини, малинову - символ душевності, щирості, рожеву - символ достатку. В'язали до строю й білу стрічеч­ку, але тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, на правову - місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не пов'язували, бо це символ пам'яті про померлих.

Дівчата, вплітаючи у вінок мак, одночасно прив'язува­ли до нього червону стрічку - символ печалі й магічності. Люди вірили в силу стрічок. Стрічки - обереги волосся від чужих очей; відмірювалися вони від довжини дівочої коси і відрізалися трохи нижче коси, щоб її сховати.

Коли дівчинка росла сиротою, то в косу вона вплітала голубі стрічки. І люди при зустрічі обдаровували таку дівчинку подарунками, хлібом, грошима, крамом, одежею. Бажали їй стати щасливою та багатою. Бездітні люди про­сили їм за доньку стати. А. дівчинка за увагу таку дарувала тим людям стрічку з віночка або вишиту хустку, в якій носила насіння любистку.

Починали носити дівчатка віночок із трьох років. Пер­ший - для трирічної дівчинки - плела мама, змочувала в росах, коли на небі сонце зійде. І купала його в росах сім днів, а тоді до скрині клала. У віночок вплітала чорнобрив­ці, незабудки, барвінок, ромашки. Кожна квіточка лікувала дитину: чорнобривці допомагали позбутися болю голови, незабудки та барвінок зір розвивали, а ромашка серце заспокоювала.

У чотири роки плівсь інший віночок. Усі кінчики пе­люсток були вже розсічені, доплітався безсмертник, листоч­ки багна чи яблуні.

А для шестирічної доньки у вінок вплітали мак, що давав сон та беріг думку, крім того, вплітали й волошку. Для семирічної дівчинки плели вінок із семи квіточок. І вперше вплітали квіт яблуні. То був цілий ритуал, коли тато торкався вінком голівки і промовляв: "Мати - яблуне, дядино моя..." й просив у неї здоров'я і долі дитині.

У центрі віночка - гроно калини - символ краси дівочої, далі квітки незабудки ("Я прийшла до тебе, роде мій! Не за­будь мене"), барвінку, любистку, чорнобривців чи нагідок, безсмертник.

Мак і волошки в українському віночку з'являються лише в ХУІ-ХУП ст. То були часи боротьби українського народу за незалежність. Кожна родина когось втратила, в тій борні і розцвіла пролита кров маковою квіткою в укра­їнському вінку... Волошка ж була символом прозріння ("Де волошка росте, там верба гине"). Крім "вікових віночків", що плелися відповідно до віку дитини, в Україні існували ритуальні, звичаєві, магічні вінки. Усього їх 77 видів.

Один із них - вінок Спаса. Його плетуть навесні, як заквітнуть зозулині черевички та яблуні. Додають ще виш­неві листочки. Одягають вінок лише на Спаса (19 серпня). До віночка в'язалися відповідні стрічки: посередині -жовтогаряча, далі голубі, сині, жовті, фіолетові - кольори Спаса, жовтий - колір сонця.

...Йшов Спас до Сонця-Ярила й просив у нього один промінчик весни, аби освятити ним весняні квіти з дівочого віночка. А Ярило відповідало: "Я тобі дам проміння муд­рості і здоров'я, але мусиш мені принести в долонях дві краплини голубої водиці (тому й голубі стрічки), зіроньки ночі синьої (звідси й сині) радість життя (жовті стрічки) та мудрість людську (фіолетові)".

Спас дає на те згоду і через три дні все обіцяне приносить Сонцю. А Сонце вручає свій промінь і освячує ним віночок. І Спас, маючи вже магічний промінь, святить дерева, торкається кожної їх гілочки, яблука, сливочки... Одягали дитині той віночок із трьох років, на Спаса, як давали їй свячене яблуко та наказували: здоровому тілу - здоровий дух!

Для ознайомлення дітей з українським символом - він­ком - можна прочитати оповідання О.Волосюк "Віночок"¹, а також провести тематичне заняття з теми "Вінок — ук­раїнський символ". Наводимо конспект заняття (записа­ного в дошкільному закладі №308 м. Одеси) на цю тему.

Мета: ознайомити дітей з вінком - народним символом України, символічним значенням квітів та стрічок. Вихо­вувати національну гордість за історичне минуле українсь­кого народу.

Хід заняття: Сидить бабуся біля хати і вишиває руш­ник. Заходять діти, вітаються. Бабуся: - Добрий день, ярики-дошколярики.

Діти: — Ми прийшли до тебе знову. Що ти нам розповіси?

Бабуся: — Сідайте, дітки. Ось у мене є чудова скриня. Вона відчиняється тоді, коли ви правильно назвете предме­ти українського одягу.

Діти відповідають (сорочка, плахта, корсет, фартух, пояс, свитка, чобітки).

Бабуся: — Правильно. А ну, скриня, відчиняйся (Із ве­ликої скрині виходять діти в українському одязі. Співають пісню "Катерина і Василь").

Бабуся: — Проходьте, діти, сідайте.

Сядемо в рядочок, сплетемо віночок,

Квіточка до квіточки, як і ми ось, діточки (виймає вінок із скрині).

— Вінок оберігає людину, він лікар для тіла. Надягали його в Україні дівчатка тільки у свята. Усі квіти у вінку мають своє значення. В українському вінку головні квіти -безсмертник і деревій, а всього 12 квіточок і рослин віноч­ку. Щоб квіти зберігали свій колір, їх намочували в соку
рослин.

Бабуся дістає зі скрині вінок із барвінку: Хрещатий барвінок - зелена земля, ця квітка блакитна - символ життя.

— А ще я вам розповім казку про трьох сестер, які сла­вилися своєю красою та добротою, а ще вміли добре ліку­вати людей.

Бабуся розповідає дітям легенду про мальву, півонію та рожу. Діти танцюють танок із віночками.

Бабуся пропонує дітям розглянути квіти, що у віночку: — Та погляньте, який гарний! Скільки на ньому стрічок! Віночку, усміхнись і дітям покажись!

Стрічка на віночку для того, щоб ховати волосся від по­ганих очей. Кожна стрічка, як і квітка, має своє значення: малинова стрічка дарує людям здоров'я; коричнева - символ землі, дарунки матінки-землі; жовта - це усмішка сонця, колосочок з поля; світло зелена - життя; синя - вода, небо; фіалкова - світанок або довір'я; рожева - символ дос­татку, врожаю; червона - символ любові, а ще пролита кров наших дідів на рідній землі; червона і біла - то печаль і пам'ять.

Прислів'я про вінок: "Гарний вінок - краса дівчини"; "У віночку калина - добра і гарна дівчина"; "Хто вміє віночок плести, той вміє життя любити"; "Який віночок, такий і голосочок"; "Як віночок сплели, танцювати почали".

Важливим засобом ознайомлення дітей із національ­ними символами України є свята і розваги, вони допома­гають духовному зростанню, розквіту людини. Одним з таким свят може бути свято "Закосичення"¹, присвячене старовинному народному обряду, ніжному, урочистому, дуже важливому для духовного розквіту кожної дівчинки шести-семи років.

Напередодні дітям розповідають про історію і значення цього свята: із закосиченням починався новий етап у житті дівчинки, вона ставала помічницею у господарстві, їй до­віряли будь-яку роботу, й туго заплетені коси були ознакою того, що дівчинка вже подорослішала, бо заплетене в коси волосся не заважало їй у роботі. З дітьми проводять бесіду про те, яку дівчинку можна вважати дорослою, чим вона відрізняється від малої, які в неї з'являються обов'язки. На музичних заняттях діти повторюють знайомі та розучують нові українські пісні, танки, вихователі готують з малень­кими артистами кілька інсценізацій про дівочі забави, спілкування хлопчиків та дівчаток, розучують вірші та жарти. Окремо проводиться зустріч з батьками, переважно матусями. їм пояснюють суть обряду, радять, як має ро­дина підготуватися до свята, щоб дівчинка відчула піднесе­ність, урочистість події. До цього свята залу прикрашають різнокольоровими кульками, віночками, рушниками, квітами, влаштовують виставку художніх робіт вихованців. Дівчатка за традицією вдягають національне вбрання (спід­ничку, вишиванку, намисто, їхні голівки прикрашають віночками). У кожної дівчинки може бути звичайна сучасна зачіска, але перед святом у розпущене волосся обов'язково зав'язують шовкову чи атласну стрічку, якою пізніше і підв'яжуть кіску.

Свято складається з трьох частин. Перша частина умовно називається "Іспит". У ній виявляється готовність дівчинки до дорослого життя. У цій частині свята передба­чаються конкурси, завдання, пісні, танки. Друга - власне "Обряд" - урочисте закосичення. Крім вихователів і дівча­ток, у ньому беруть участь мами, які і вплітають дівчинці у волосся стрічку, благословляючи на довге і щасливе життя. Третя частина - "Святкування" - вітання з важливою по­дією, ігри хлопчиків, дівчаток, пісні, хороводи, танки, ін­сценізації, читання віршів, вручення подарунків, а напри­кінці - пригощання.

Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців - клен, у росіян - берізка, а в нас - верба й калина. Правду каже прислів'я: "Без верби і калини нема України".

З давніх-давен наш народ опоетизував цю рослину, оспівував її у піснях. Збиткування над нею вкривало людину ганьбою. Коли чоловік будував хату, то обов'язково висаджував калину, щоб восени, вставляючи подвійні вікна, можна було покласти між шибками червоні кетяги.

Ми вже звикли до порівнянь "дівчина, як калина", "гнучка, як верба". Здається, верба - звичайне дерево, а скільки з ним пов'язано цікавих історій і легенд. Вона стала своєрідним народним символом. Хто з вас не відчував радості від перших котиків, які зрізують на вербну неділю, після чого діти, б'ючи легенько один одного по спині, приповідали: "Не я б'ю, верба б'є, віднині за тиждень Ве­ликдень". Верба завжди символізувала рідну домівку, близь­ких людей.

Вихователь знайомить дітей з рослинним світом народ­них символів, а потім влаштовують національне свято "Червона калина".

Хліб і рушник - одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові - то висока ознака гостинності укра­їнського народу. Рушник на стіні - це невід'ємний символ хатнього інтер'єру, в Україні не було жодної оселі, яку б вони не прикрашали. Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській хаті, ним витирали руки і посуд, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, діжу після випікання хліба, з ним ходили доїти корову.

Рушником ушановували появу немовляти в родині, одружували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останню путь, відряджали в далеку дорогу бать­ка, сина, чоловіка й коханого. Не диво, що пісні П.Май-бороди на слова А.Малишка "Пісня про рушник" судилося довге життя.

У різних регіонах України рушник називали по-різному, залежно від його призначення. Рушник для утирання рук і обличчя - утирач, для посуду, стола й лави - стирач, сти­рок, для пов'язування сватів - плечовий. Відповідно до призначення рушники виготовляли з різних ниток. Утирачі й стирачі ткали із цупких ниток. Покутники, подарункові, плечові - з тонкого білого полотна. Жінки ткали рушники в жіночі дні - середу, п'ятницю або суботу. Перший витка­ний рушник призначався для гостей. Він завжди висів на видному місці. Господиня у знак поваги до гостя давала йому рушник на плече чи в руки, брала кухлик із водою і люб'язно пропонувала вимити руки. При зведенні житла рушниками застеляли підвалини, піднімали сволоки. У перший день огляду озимини йшли в поле гуртом або цілим родом. Попереду - батько з хлібом-сіллю на рушнику, мати несла в кошику різне частування. На зеленому полі стелили рушник, викладали на нього їжу, пригощалися. Обряд закінчувався дівочим хороводом, піснями. Так само робили в перший день оранки, сівби, жнив.

Традиційно в Україні в кожній сім'ї був і свій сімейний, родинний рушник, надзвичайно барвистий: тут поєднують­ся жовті, оранжеві, рожеві, червоно-малинові, світло-темно-зелені, коричневі, чорні, голубі, ніжно-фіалкові кольори. Візерунки своєрідні. Це може бути горщик, з якого наче виростає квіткове деревце. Тут можна побачити маки, троянди, чорнобривці, мальви, калину, майори, лілеї, лісові дзвіночки, любисток, барвінок тощо. Або: на гілочках сидять двоє пташечок-голубків, дивляться одне одному в очі.

Рушники в кожному регіоні України специфічні, відмін­ні від інших. У вишиваних рушниках Київщини, Черні­гівщини переважає рослинний візерунок у вигляді вазона. На Поділлі - геометричні та геометризовані рушники з малюнками жіночих фігурок, пташок, тварин, вишиті гладдю, на Волині - хрестиком, геометричний орнамент. На Поліссі у вишиваних рушниках переважають червоний та чорний кольори, на Закарпатті, Буковині, Галичині - бар­висті відтінки, на Полтавщині - сині, червоні, чорні.

На заняттях з ознайомлення з довкіллям дітей знайом­лять спочатку з рушниками свого регіону як вишиваними, так і тканими. Звертають увагу на кольорову гаму, орна­мент, візерунки, розповідають, де і з якою метою вико­ристовують рушники. Під час занять доцільно використо­вувати інсценізацію уривків оповідання О.Волосюк "Рушники-веселинки"¹.

Наприклад, дідусь показує дітям рушник, вишитий різ­нокольоровими смужечками, пояснює: "Червона смуга означала: нехай подорожньому завжди світить сонечко, і люди нехай зігріють мандрівника, якщо він попроситься на ніч, нагодують його. Зелена барва провіщала зустріч із добрими людьми, добрі покупки на базарі. Коричнева смуга поряд з нею вишивали синю стежечку й біля синьої -жовту. А ще жовта смужечка була символом здоров'я, удачі".

Дідусь, що "приходить" до дітей постійно в гості на за­няття, іншим разом оповідає дітям, що є рушнички для дівчаток-дошкільняток і називають їх рушничками-рося-ночками. На таких рушничках вишивали стежечкою цвіт яблуні і вишні, нижче - ромашки й незабудки, а між ними - дрібненькі листочки барвінку і вишеньки.

Рушнички для хлопчиків, яриків-дошколяриків, нази­вали грайликами. На них теж стежкою посередині вишива­ли чорнобривці, збоку - волошки і синій барвінок, а між ними - листячко дуба. Ще вишивали листя любистку й вусики хмелю.

Поступово дітей знайомлять із рушниками інших регіонів України. Серію таких занять доцільно провести в кімнаті "Музей українського села". А в кінці року влаштувати вис­тавку українських рушників, у якій візьмуть участь і батьки дітей. Вони можуть спеціально вишити рушники для таких виставок.

Під час занять вихователі використовують записи пі­сень про рушник, вірші, загадки, прислів'я, наприклад, такі: "Хата без рушників - родина без дітей", "Рушник на кілочку -хата у віночку", "Не лінуйся, дівонько, рушник вишивати -буде чим гостей шанувати".

Отже, народна символіка - це історія життя українсь­кого народу, відображення його національної свідомості, національної психології.