Специфіка науково-технічного перекладу

ВАРТО ЗНАТИ Й ЦЕ

 

 

УНІФІКАЦІЯ І СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТЕРМІНІВ

Уніфікація – це впорядкування термінологій різних галузей науки, техніки, економічного та культурного життя. Стандартизація – це вироблення терміна-еталона, який відповідав би всім лінгвістичним та логічним вимогам до терміна і побутував би в межах певної терміносистеми та на міжгалузевому рівні. Стандартизацію термінів здійсню Держстандарт. У світі існує чимало термінологічних організацій, що стандартизують терміни на міжнародному рівні.

СТВОРЕННЯ КАРТОТЕК І БАЗ ДАНИХ

Оскільки у зв’язку з розвитком науки наші знання про навколишній світ розширюються, поглиблюються та вдосконалюються, а словники не встигають розкривати закономірностей функціонування термінів, то така ситуація вимагає перебудови алгоритмів реєстрації і донесення до фахівця даних про терміносистеми. Цьому сприяє створення автоматизованих банків термінів.

Перший такий банк було створено в Німеччині завдяки плідній співпраці термінологів різних країн світу, він містив 2 млн термінів дев’ятьма мовами.

В Україні над автоматизованим фондом мови працюють науковці-термінологи, зокрема М. Пещак. Автоматизований банк термінів мусить мати солідне лінгвістичне забезпечення – ґрунтуватися передусім на наукових текстах, оскільки саме в них відображено процеси розвитку слова.

ПІДХОДИ ДО ВПОРЯДКУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Дослідники зауважують, що на сучасному етапі можна простежити п’ять підходів до розв’язання проблем упорядкування української науково-технічної термінології.

1-й підхід – формальний. Головним для нього є кількісний показник – якнайскоріше видання словника. Поквапливість у термінологічній справі не приносить користі – це в кращому випадку. У гіршому – розхитує терміносистему, подає не правильні орієнтири для користувачів.

2-й підхід – етнографічний. Він ґрунтується на ідеї відродження національної термінології НТШ та Інституту Української Наукової Мови. Творці словників прагнуть повернути до сучасної термінології майже всі терміни початку століття.

3-й підхід – консервативний. Його прихильники виступають за збереження української науково-технічної термінології в такому вигляді, якого вона набула за радянського часу. Це так званий принцип «реальної мови».

4-й підхід – інтернаціональний. Для нього характерне введення до української науково-технічної термінології великої кількості запозичень із західноєвропейських мов, особливо з англійської.

5-й підхід – поміркований. Він передбачає упорядкування української науково-технічної термінології з урахуванням історичних, національний, політичних чинників і вироблення її оптимального варіанта.

Особливістю нинішнього розвитку української науково-технічної термінології є посилений інтерес до термінологічних надбань НТШ та ІУНМ. Після репресивних «Термінологічних бюлетенів» 1933 – 1935 рр. автентична (справжня) українська наукова термінологія стала недоступною для користувачів. З офіційних словників та підручників цю термінологію було вилучено, а заборонені словники потрапили до спецсховищ бібліотек, і їх видавали лише за спеціальним дозволом. До сьогодні словники 1920–1930-х рр. дійшли в поодиноких примірниках, а то й не дійшли зовсім – їх загублено або знищено. Навіть про саме існування багатьох термінологічних словників тепер відомо лише вузькому колу фахівців.

Сьогодні стало очевидним, що основний масив української науково-технічної термінології 1920–1930-х рр., її «золотий фонд» повинен повернутися до активного наукового вжитку.

 

 

МІЖНАРОДНА ТЕРМІНОЛЕКСИКА В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

ИХ РОКІВ ХХ СТ.

Протягом ХХ століття в різні терміносистеми нової української мови увійшла величезна кількість поширених у західноєвропейських мовах термінів. На українському мовному ґрунті вони нерідко ставали єдиними назвами спеціальних наукових понять, що забезпечувало одну із найважливіших властивостей терміна – однозначну відповідність наукового поняття і його найменування.

Прагматичний підхід до терміна як такого, що вказує тільки на поняття, вступає в суперечність із фундаментальними засадами набування знань, бо вважають, що найлегше і найприродніше людина формує знання і пізнає світ засобами рідної мови. Тому перед упорядниками різноманітних терміносистем української мови після національно-визвольних змагань 1918–20-х років постало нелегке завдання органічно вписати міжнародну термінолексику в систему тогочасної української літературної мови, щоб українська наукова мова ставала не тільки засобом спілкування між ученими певної галузі, а й виконувала роль найприроднішого поширювача й популяризатора наукових знань серед широких кіл українців, що неможливо було здійснити без добору національних відповідників до низки міжнародних термінів. У зв’язку з цим протягом 20-х років терміни-інтернаціоналізми засвоювали п’ятьма способами:

1. Позичання без перекладу (найбільш поширений спосіб): автоколіматор, аґреґат, адіябата, адсорбція, блок, болометр, поляризація.

2. Заміна міжнародного терміна національним відповідником (рідко): двочлен (замість біном), куля (сфера), сустав (шарнір).

3. Розташування національного відповідника перед інтернаціоналізмом, що, очевидно, свідчило про надавання переваги першому: чинник, аґент; кружало, диск; мірило, масштаб; чоло хвилі, фронт хвилі.

4. Розташування новоствореного національного відповідника після міжнародного терміна: абсорбція, вбирання; адгезія, прилипність; біфіляр, двонитник; дисперсія, світлорозсів; монохорд, однострун; телеметрія, далекоміряння.

5. Узгодження правопису ряду термінів (маґнет, хемія) і їх роду (атмоліза, аналіза, анода еліпса, катода, фотоліза) із західноєвропейськими мовними взірцями, а не поширеними на той час формами російської мови (рос. магнит, химия; атмолиз, анализ, анод, элипсис, катод, фотолиз).

У 30-их роках випущено чотири термінологічні бюлетені, одним із центральних завдань яких було усунути самостійно засвоєні українські терміни-європеїзми. Російській мові, якій нічого не загрожувало і яка, за офіційною ідеологією того часу, претендувала на мову всесвітнього пролетаріату, не був притаманний мовний пуризм, і вона здебільшого позичала названі терміни без перекладу. Потрібно було повернути русло самостійного українського термінотвору в річище загальносоюзне, що в тридцяті роки автоматично означало його зросійщення. Завдання формулювали в дусі офіційної партійної фразеології. Програмова стаття А. Хвилі мала назву «Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті», а, наприклад, заголовок М. Калиновича та Д. Дрінова до «Фізичного термінологічного бюлетеня» сформульовано майже так само: «Ліквідувати націоналістичне шкідництво в радянській фізичній термінології». Одним із об’єктів основного удару стали національні відповідники міжнародних термінів та лексеми, що відрізнялися від російських формально (правописом або закінченнями). З того часу українська наукова мова зберігає статус, притаманний мовам колоніальним: засвоювати нові інтернаціоналізми тільки через посередництво російської мови.

СПЕЦИФІКА НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ

Значення науково-технічного перекладу невпинно зростає навіть з огляду на економічні вигоди. У літературі часто наводиться як приклад опублікована доповідь Радянської Академії Наук про застосування алгебри для обчислення електронних реле та певних електричних кіл. Ця праця (за твердженням фахівців як чи не найвагоміше досягнення в цій галузі з 1938 року) через брак фахових перекладачів була перекладена тільки в 1955 році з російської англійською мовою. За підрахунками американських учених вчасний переклад у 1950 році зекономив би на витрати на їх дослідження близько 40 мільйонів доларів.

Мовознавці переконані в тому, що переклад фахових текстів так само трудомісткий, як і літературний переклад. До того ж поверхове уявлення про те, що в процесі науково-технічного перекладу досить лише субституції (заміни) професійної термінології із застосуванням граматичного мінімуму є цілком хибною.

Переклад – це точне відтворення оригінального терміна засобами іншої мови за умови збереження змісту й стилю. Така єдність відтворюється на іншій мовній основі. І вже через це перетворюється на нову єдність, властиву мові перекладу. Для повної передачі поняття оригіналу слід не лише знаходити в мові перекладу адекватні терміни та відповідні лексичні одиниці, але й відбирати необхідні граматичні форми й стилістичні чинники.

З іншого боку, слід погодитися з думкою про те, що в процесі літературного перекладу творча діяльність проступає значно дієвіше, ніж при перекладі з фахової мови. Вся річ у тім, що на передньому плані в літературному перекладі перебувають особливості витвору мистецтва, єдність образного мислення та мистецького мовлення у вихідній мові, в той час як фаховий переклад має на меті точну передачу інформації.

Як доводить практика, фахівець зі знанням мов, наприклад, український фізик з глибокими знаннями німецької мови, спроможний зробити більш професійний переклад, аніж германіст без додаткових знань з фізики. Проте такий ідеальний випадок (отримання подвійної освіти), як правило, рідкісний, і тому з практичних і економічних міркувань на перший план висувається знання іноземної мови.