Вересня 1939 р. о 4 годині 45 хвилин залпи німецького бро­неносця «Шлезвіг-Гольштейн» по польському прикордонному укріпленні на косі Вестерплятте розпочали Другу світову війну.

Одночасно німецькі війська атакували польську територію з пів­ночі, заходу й півдня (з території союзної Німеччині Словаччини).

Офіційний Берлін представив німецькі дії як вимушену відповідь на польську агресію (провокація у Глівіце): «За наказом фюрера і головнокомандувача вермахт взяв у свої руки активний за­хист рейху.

Виконуючи накинуте ззовні завдання покласти край польському насиллю, сьогодні вранці німецькі сухопутні війська перейшли у контрнаступ на всьому польсько-німецькому кордоні».

Упродовж першого тижня війни організований опір польської армії було зламано. Вже 3 вересня 1939 р. головнокомандувач збройних сил Польщі маршал Риз-Смігли зрозумів, що поразка неминуча. Проте окремі польські частини продовжували чинити опір, а іноді навіть здобували перемоги. Так, в одному з боїв німецька 1 тан­кова дивізія в результаті контрудару польської бригади втратила майже третину своєї бойової техніки і була ледь не розгромлена. Героїчною сторінкою польської армії стала оборона Вестерплятте, коли 182 польські солдати стримували наступ переважаючих сил гітлерівців.

Мужньо боронилися захисники Варшави, Львова та інших міст. Але героїзм польських солдатів, не міг замінити військово-технічну відсталість країни і змінити загальної страте­гічної обстановки.

Польща програла війну. її союзники Англія та Франція, хоча й оголосили війну Німеччині, але реальних дій, які б допомогли Польщі, так і не здійснили.

Зверніть увагу!

Після початку бойових дій більшість українського населен­ня залишилося лояльним до Польщі. Ті українці, що служили у польській армії (близько 200 тис. осіб, які переважно служили на німецько-польському кордоні) чесно виконали свій обов'язок, виявляючи чималий героїзм. За оцінками експертів кожен десятий з-поміж них загинув у бою або помер від ран, хвороб у таборах для полонених.

Німеччина, розпочавши війну, намагалась втягнути в агресивні дії й СРСР з метою зробити його співучасником і своїм союзни­ком. Кілька разів, 3, 5, 8, 12 вересня 1939 р., Гітлер звертався до Сталіна з вимогою розпочати бойові дії проти Польщі. Але радянське керівництво відповідало, що в потрібний час йому «обов'язково доведеться... почати конкретні дії.

2. «ВИЗВОЛЬНИЙ ПОХІД» ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ. Розповідь учителя.

Коли стало зрозумілим, що поразка Польщі неминуча, радян­ське керівництво розпочало рішучі дії. Було створено Білоруський (командуючий М. Ковальов) і Український (командуючий С. Тимошенко, начальник штабу М. Ватутін) фронти, яким була поставлено завдання перетнути радянсько-польський кордон і взяти під контр­оль радянську зону впливу.

До складу Українського фронту входило 28 стрілецьких, 7 ка­валерійських дивізій, 10 танкових бригад, 7 артилерійських пол­ків резерву Головного командування (240 тис. осіб, 2300 танків, 1800 гармат і мінометів). Дії військ обох фронтів прикривали 4 тис. літаків. (Серед особового складу фронту вихідці з України складали близько третини.)

Поляки на радянському кордоні мали всього 25 батальйонів (12 тис. осіб).

Уникнути сутичок не вдалося.

Втрати Українського фронту складали декілька сот солдатів убитими, 10 танків, 33 автомашини, 5 гармат і 2 літаки.

Загалом втрати Червоної Армії під час «ви­звольного походу» склали 795 осіб убитими, 59 зниклими безвісти, 2019 пораненими.

У полон до Червоної Армії потрапило 452,5 тис. польських сол­датів та офіцерів. Більша їх частина була відпущена, а 125,4 тис. опинились у таборах (в основному офіцери). їхня доля склалася тра­гічно.

У квітні-травні 1940 р. в катинському лісі під Смоленськом, а ще раніше — під Харковом та в інших містах понад 15 тис. осіб було розстріляно (800 з них за походженням були українці).

Наступ Червоної Армії був стрімким.

Головною метою Укра­їнського фронту було якнайшвидше оволодіти Львовом.

Такої ж мети дотримувалися й німецькі війська, які 13 вересня підступили до міста, а 18 вересня оточили місто з трьох сторін і намагалися оволодіти ним.

Польські війська вчинили завзятий опір.

19 вересня 1939 р. між німецькими і радянськими частинами через непорозу­міння стався бій, у якому з обох боків були втрати.

Зрештою після переговорів німецькі війська були відведені від міста, а 22 вересня 1939 р. Львів зайняли радянські війська.

Польський гарнізон не чинив опору радянським військам. Того ж дня у Бресті, Гродно, Пінську, Перемишлі відбулися спільні паради радянських і німець­ких військ на честь перемоги над Польщею.

Плануючи напад на Польщу, радянське керівництво праг­нуло знайти пропагандистське обґрунтування цій акції. Таким обґрунтуванням стало пригнічене становище українців й білорусів у Польщі та їхнє беззахисне становище після розпаду Польської держави.

Наступ радянських військ також збігся із від'їздом польського уряду 17 вересня 1939 р. до Румунії.

Напередодні вступу радянських військ на територію Польщі поль­ському послу в Москві було вручено ноту, у якій зазначалося:

Маючи таке ідеологічне обґрунтування, агресія проти Польщі була представлена як «визвольний похід» Червоної Армії.

Під час «походу» Червона Армія зайняла територію меншу, ніж передбачалося таємним протоколом.

Для врегулювання питання кордонів у Москві розпочались переговори, результатом яких ста­ло підписання 28 вересня 1939 р. Договору про дружбу і державні кордони і двох таємних протоколи до нього.

За цим договором було остаточно поділено сфери впливу в Східній Європі й встановлено спільний радянсько-німецький кордон.

За цим договором:

- ліквідовувалась Польська держава,

- встановлю­вався новий кордон по «лінії Керзона»,

- сферою впливу Радянського Союзу стала Литва в обмін на етнічно польські землі, що відходили до Німеччини, тощо.

За цим договором у сферу німецького впливу потрапили частково полонізовані українські етнічні землі — Холмщина, Підляшшя, частина Полісся, Посяння, Лемківщина, на яких проживало майже півмільйона українців.

Ця обставина свідчить про те, що в своїх діях Сталін керувався не прагненням врятувати «єди­нокровних братів», а суто власними стратегічними інтересами.

У результаті поділу Польщі до СРСР відійшло 51,4 % її території та 37,1 % населення (12 млн осіб).

Запитання на закріплення.

1. Чому радянське керівництво відтягувало дату нападу на Поль­щу?

2. Як були врегульовані відносини між Німеччиною та СРСР після загарбання Польщі?

3. Дайте оцінку договору від 28 вересня 1939 р.