Наслідки глобалізації для міжнародних відносин

Наслідки глобалізації для міжнародних відносин слід розглядати у трьох площинах:

- учасники міжнародних відносин;

- правові і політичні засади міжнародних відносин;

- вертикальний вимір міжнародних стосунків.

Аналізуючи вплив глобалізації на учасників міжнародних відносин можна зауважити насамперед зміну позиції, функції і ролі держави. Міждержавні кордони втрачають свої охоронні функції, стають все більше “прозорими”. Систематично зменшується роль держави у регулюванні міжнародних відносин. Збільшуються можливості для діяльності на території держав транснаціональних інституцій, котрі фактично не контролюються державою (попри збільшення плюралізму суб’єктів, що діють на міжнародній сцені, держави і надалі залишаються домінуючим гравцями, хоча і не таким однозначними фаворитами, як це було раніше).

Одночасно глобалізація послаблює засади суверенності країн. Кордони і територіальні межі держав стають щораз менш істотними. Розвиваються доктрини, відповідно до яких є більш важливі цінності ніж територіальна суверенність. З іншого боку, глобалізація сприяє пропагуванню демократії і посиленню акценту на захист прав людини.

Глобалізація несе в собі також зміни в вертикальну структуру сучасних міжнародних відносин. З одного боку, зростає могутність США, які є одним з головних локомотивів глобалізації і найбільше з неї користають. З іншого – стихійно поширюються явища, які в світовій практиці окреслюються як global governance. Він являє собою неформальний і досить аморфний осередок, або ж механізм світового управління, що являє собою коаліцію найсильніших держав, впливових особистостей, наднаціональних корпорацій та інформаційних концернів.

 

3. Сучасна міжнародна система не є стабільною і її сучасний стан є швидше за все тимчасовий. Це пов’язано з кількома явищами у міжнародному житті, котрими не просто буде керувати. З іншого боку, більшість головних учасників міжнародних відносин прагнуть змінити їхній формат відповідно до власних прагнень. Можна виокремити кілька тенденцій, які проявляються у міжнародних стратегіях окремих держав:

- однополярність, тобто домінація в світі однієї наддержави, яка на власний розсуд формує міжнародні відносини (США);

- контрольована багатополярність, котра полягає у створенні (учасники вирішують кого включити до цього об’єднання) закритого об’єднання наддержав, які б співпрацюючи у загальносвітових справах на засадах консенсусу (Росія, КНР, Індія, окремі європейські держави);

- мультіполярність, яка полягає у виробленні консенсусу за участі всіх зацікавлених держав, без огляду на їх статус (наддержави регіональні та середні держави);

- деякі недержавні учасники міжнародних відносин, наприклад представники мусульманського екстремізму прагнуть до формування міжнародної системи теократичного характеру.

Беручи до уваги відповідні тенденції і прагнення можна передбачити кілька варіантів розвитку ситуації в майбутньому.

Варіант гегемонічний

У 1990-х рр. здавалося, що безсумнівним гегемоном є США, які діючи в рамках “м’якої” гегемонії не вдавалися до вживання надмірної сили. Америка тоді намагалася не брати участь у локальних конфліктах, через що не виконували ролі “глобального поліцейського”, яку їй приписували. Гегемонія мали швидше характер політичний, економічний, в певному сенсі культурний. Однак, починаючи вже від 1999 р., США роблять спробу підтвердити свою домінуючу роль у міліарний спосіб, результатом чого стали операції в Косово, а потім у Іраку. Однак це призвело до ослаблення американської переваги у політичному плані. Наразі США намагаються зміцнити свою глобальну присутність через свою участь у процесах у різних регіонах світу, втому числі і військову присутність, пропагуючи одночасно поглиблення глобалізації.

Наслідком відповідного процесу може бути зміцнення впливів США, щоправда вже в якості “глобального поліцейського” здатного значною мірою контролювати формування системи міжнародних відносин.

Умовою втілення такого варіанту подій є в міру швидке вирішення головних міжнародних криз за участі американців (Ірак, Афганістан, Близький Схід), а також більше взяття до уваги інтересів союзників ніж це є дотепер.

Варіант багатополярний

Багато країн намагаються ослабити американське керівництво в такий спосіб, щоб створити певну рівновагу, щоб впливати на формування міжнародних відносин. Це концепція “об’єднання супердержав”, які б спільно вирішували найважливіші питання в світі, а в своєму безпосередньому оточенні володіли свободою дій. Основними прихильниками такої концепції є Росія та КНР, певною мірою Франція і деякі регіональні наддержави.

Умовою реалізації такого сценарію є набуття її прихильниками здатності не тільки зводити нанівець діяльність США є можливим і тепер але можливість формувати міжнародні відносини шляхом позитивних дій і пропозицій, а не тільки протиставлення США. Для цього потрібен комплекс не тільки дискусійних але і креативних інструментів. Видається що прикладом такого об’єднання може служити “G 8” (G6 возникла на совещании глав государств и правительств Франции, США, Великобритании, ФРГ, Италии и Японии во дворце Рамбуйе 15-17 ноября 1975 (с начала 70-х годов подобные встречи проводились на уровне министров финансов). В 1976 году «шестёрка» превратилась в «семёрку», приняв в свой состав Канаду, а в течение 1991—2002 поэтапно (по схеме «7+1») преобразована в «восьмёрку» с участием России.), в якому рішення приймаються на основі консенсусу. Однак наразі ця інституція є форумом, який не вирішує основні міжнародні протиріччя. Якщо ж в минулому сформується така система міжнародних відносин претендентами на ключові ролі, крім згаданих фігурантів могли б зайняти, Бразилія, Індія, ПАР, Індонезія, Австралія.

Варіант розпорошений

Існує ймовірність, що США не вдасться утримати свої позиції, а інші наддержави не набудуть необхідних глобальних потенціалів. В такій ситуації не буде жодного одноосібного лідера, здатного насаджувати іншим свою волю, натомість будуть творитися різні коаліції, з метою вирішення конкретних проблем світового характеру.

Такий формат міжнародних відносин міг би бути результатом невдалої політики США у окреслених напрямках міжнародної сфери. Іншою умовою могло би бути зниження міжнародної довіри, в першу чергу в результаті політичного ослаблення США. В рамках такої системи характерною особливістю буде поділ на Півні – Південь.

Біполярний варіант

Існує ймовірність створення біполярної системи у форматі США – Росія, або США – КНР. Умовою є значне зміцнення однієї з цих держав, що б дозволило їй кинути виклик США у всіх сферах. Якщо так станеться то зв’язок між країнами через взаємну економічну залежність буде доволі тісний. Конфронтація між ними буде носити швидше за все характер політичний та боротьба за джерела сировини, хоча обидві держави будуть значною мірою взаємозалежні.