Новий міжнародний порядок доби глобалізації

1. Міжнародні відносини на рубежі ХХ – ХХІ ст.: становлення і характерні особливості.

2. Глобалізація та її наслідки для світової політики.

3. Перспективи еволюції системи міжнародних відносин.

 

1. Форма сучасного міжнародного порядку є результатом еволюції біполярної системи. У 90-х рр. ХХ ст. ліквідовується ідеологічна конфронтація двох наддержав, котра до того часу була основним чинником, який формував міжнародні стосунки. Сучасний світ щоправда значною мірою зумовлений процесами, що мали місце до 1991 р. Більше того, багато явищ періоду конфронтації продовжують впливати на міжнародні стосунки і в наш час.

На формування сучасних міжнародних відносин впливають різноманітні, пов’язані між собою явища, котрі умовно можна поділити на три категорії:

- політичні процеси, пов’язані з еволюцією глобальної конфронтації (деколонізація, зміна у військово-політичних блоках, політичне унезалежнення багатьох держав, які виходять з під контролю наддержав);

- неполітичні процеси, котрі тільки частково залежні від явищ періоду холодної війни (технологічна революція, яка демонструє щораз вищі темпи розвитку, значне зростання залежності багатьох суспільств, зростання потреб у сировині, різке зростання кількості мешканців Землі, зростаюча у різних частинах планети екологічна небезпека і глибокі зміни у суспільній свідомості, насамперед у країнах, що розвиваються і намагаються вийти з під підпорядкування високорозвинених держав);

- нові процесі, які окреслилися після припинення глобальної конфронтації (прискорення глобалізаційних явищ, наростання суперечностей між бідними і багатими територіями, масове поширення проявів релігійного фундаменталізму, глобального тероризму, чисельні внутрішньодержавні, міждержавні та регіональні протистояння, які є результатом етнічних та релігійних відмінностей).

Характерні особливості сучасних міжнародних відносин:

- високий ступінь анархізації відносин, що пов’язано з розпорошення центрів, які приймають рішення, а також зростання недержавних учасників міжнародних стосунків;

- велике значення неполітичних процесів, таких як економічна глобалізація, технологічний розвиток, зміни у свідомості та цивілізаційні чинники;

- ослаблення засад державної суверенності, що відображається у дискусіях, пов’язаних із гуманітарною інтервенцією чи правами людини;

- велике значення недержавних чинників, таких як позаурядові організації, транснаціональні корпорації, великі інформаційні концерни, терористичні організації, що все більше виходять з під контролю держав;

- значні зміни у ієрархії учасників міжнародних процесів, що випливає з динамічних як внутрішньодержавних так і міжнародних процесів.

Таким чином, можна констатувати, що сучасні міжнародні відносини є надзвичайно динамічними, меншою мірою організовані ніж це було в період холодної війни, більше залежні від неполітичних чинників. Аналізуючи, отже конкретні явища та процеси міжнародного життя слід брати до уваги наслідки, що з цього випливають: менша керованість і передбачуваність сучасних політичних явищ.

 

2. Перша хвиля глобалізації намітилася на рубежі ХІХ – ХХ ст., коли стала всезагальною взаємозалежність між державами, яка мала економічний вимір. Друга хвиля розпочалася після ІІ світової війни і була пов’язана з розвитком світового вільного ринку, в чому головну роль відігравали США. Слід відзначити, що соціалістична частина світу була виключена з цього процесу. Починаючи з 1990-х рр. відбувається включення до процесу глобалізації посткомуністичних країн, а також вихід окремих суб’єктів (наприклад Західної Європи) з під контролю США. Характерною особливістю глобалізації в наш час є те, що вона виходить з під контролю окремих суб’єктів і починає діяти як самостійне явище.

Глобалізація – це всеохоплюючий процес, який охоплює всі сфери життя і діяльності людини. Таким чином можна говорити про глобалізацію у наступних аспектах:

- політичному (зміна місця і ролі держави у міжнародних стосунках, політичні впливи великих корпорацій і інформаційних фірм, глобальний тероризм);

- господарчому (торгівля, фінанси, продукція);

- науково-технічному (науковий обмін, наукові сітки, технологічний трансфер);

- суспільному (взаємообмін інформацією, ідеями, міграції, транснаціональна злочинність).

Глобалізація як політичний процес означає, що світові політичні процеси та політика окремих держав мають щораз більше глобальний характер. Держави не обмежуються пошуками союзників і проведенням класичної політики по відношенню до інших держав. Надзвичайно важливими аспектами сучасної діяльності держав є діяльність спрямована підтримку (пропагування) господарських суб’єктів та культури даної країни в світі. Такі процеси носять глобальний характер. Країни намагаються розширити територію та кількісний склад партнерів в процесі співпраці. При цьому це стосується не тільки регіональних наддержав, але і середніх країн.

Важливим чинником є також і те, що в міру глобалізаційних явищ, держава як головний суб’єкт міжнародних відносин зменшує свій контроль над міжнародним середовищем. Чисельні інституційні суб’єкти і фізичні особи завдяки цьому отримують щораз більшу свободу переміщення і здійснення господарської діяльності.

Політична глобалізація означає також зростання значення кількості недержавних суб’єктів міжнародних відносин, котрі діють вибірково у сфері своїх інтересів, охоплюючи при цьому цілий світ.

Найважливішими серед них є транснаціональні корпорації. Це глобальні інституції, які володіють фінансовими можливостями більшими ніж багато держав. Вони володіють власністю у багатьох державах і часто приймають рішення, що носять політичний характер. У відносинах з державами вони поводять себе щораз більш незалежно. Будучи породженням глобалізації, вони найбільшою мірою скористалися з дерегуляції та лібералізації.

Так само виходять з під державного контролю інформаційні імперії. Досліджуючи, коментуючи, а часом і створюючи глобалізаційну дійсність вони мають великий вплив на міжнародні відносини.

Глобальну мету ставлять перед собою також окремі терористичні організації. Користуються чисельними глобалізаційними інструментами інформаційними та фінансовими, такими як Інтернет, телекомунікації, свобода переміщення, тощо (без сумніву, такі можливості як і тероризм у сучасному масштабі є породженням глобалізації).

Глобалізація як процес економічний це насамперед міжнародна торгівля і фінанси. У цій сфері глобалізації можна виокремити наступні аспекти:

- зростання руху через кордон товарів, людей, послуг та інвестицій;

- кордони щораз менше перешкоджають господарським суб’єктам у оптимізації їх міжнародної діяльності;

- міждержавні кордони щораз більше втрачають свою функцію відділяти один господарський суб’єкт від іншого.

Торговельно-фінансова глобалізація має своїм позитивним наслідком такий процес як глобалізація виробничих процесів. Тобто, фірми маючи можливість без значних перешкод перевозити через кордони товари, можуть виходячи з економічних вигод, виробляти і реалізовувати продукцію в одній місцевості, в різних місцевостях, виробляти напівфабрикати в одному місці, готову продукцію в іншому, а реалізацію ще в іншому.

Глобалізація як науково-технічний процес означає блискавичне зростання доступності сучасних технологій, а також узагальнення транснаціональної діяльності, яка має на меті розвиток наукових знань та нових технологій. Щораз більше значення відіграє науковий обмін. Сучасний науковий осередок не може бути успішним, якщо не стежитиме за досягненнями своїх колег, які працюють у цій же сфері (певні обмеження тут є тільки у військовій сфері). Це ж підтверджують міжнародні проекти, яких є щораз більше.

Так само комерційні відкриття, зроблені в одній частині світу доволі швидко поширюються по цілій землі. При цьому авторське право дозволяє його авторам отримувати прибуток за його реалізацію навіть за межами країни.

Сама ідеологія глобалізації сформувалася одночасно із неоліберальним поглядом на світ і відповідно до неї глобалізація це є власне те, що найбільш корисне для розвитку людства (дає широкі можливості для самореалізації, глобалізація сприяє розвитку держав). Відповідно прихильники ідеології глобалізації вважають, що суспільства та інші суб’єкти повинні сприяти розвитку і прискорювати глобалізацій ні явища.

Ідеологію глобалізації підтримують більшою мірою експерти та політики розвинених держав. Ці країни отримують зиск від глобалізації, насамперед в економічній сфері. В основі своїй головні політичні сили більшості розвинених держав вважають глобалізацію явищем позитивним. При цьому основний наголос робиться на збільшені торговельного обміну, оптимізації виробничих процесів, обмину інформацією у світовому масштабі. При цьому наголошується, що глобалізація корисна і для бідніших країн (на практиці з різних причин це не можливо зауважити).

Прихильники антиглобалізму вважають, що глобалізація корисною є тільки для високорозвинених країн, яких меншість, які однак з неї користають.

Аналізуючи глобалізаційні процеси у торговельній сфері доводиться констатувати, що зиск тут мають перш за все розвинені держави, які імпортують сировину а експортують готову продукцію. В такий спосіб, менш розвинені держави витрачаючи сировину також стикаються негативними наслідками, зумовленими від’ємним торговельним сальдо (готова продукція завжди є дорожчою від сировини). У фінансовому плані, знову ж таки наслідки глобалізації більше користі є для високорозвинених держав де вже існує промисловість і в яку зазвичай вкладають кошти. Виключенням можуть бути ситуації, коли вкладаються кошти к у видобувну промисловість бідних країн, коли з екологічних причин те чи інше виробництво є обмежене у розвинених країнах, або ж виробників приваблює дешева робоча сила.

З іншого боку, антиглобалісти наголошують, що бідна більшість населення планети не зацікавлена у створенні світового інформаційного суспільства. Їй більше залежить на своєму існуванні та забезпеченні.

Критику глобалізації значною мірою зумовлює поширення тероризму, який чи не найбільшою мірою скористався новими можливостями, які надає глобалізація.