Нейтральна анотація – інваріант

Автобус на південній лінії. Завантажена година дня. Молода людина двадцяти шести років - м'який капелюх зі шнуром замість банта; шия довга, ніби її витягували. Люди виходять. Хлопець голосно лається зі своїм сусідом. Дорікає йому, що кожного разу, коли хтось проходить повз, той його штовхає. Він скаржиться, хоча йому хочеться бути жовчним. Бачить вільне сидіння і прямує до нього. Через дві години зустрічаю його знову на Римської площі перед вокзалом Сен Лазар. Він з якимось своїм другом, який говорить йому: «Треба буде тобі пришити до пальто ще гудзик». Пояснює йому де (на комірі) і чому.

Нюхова

У цьому південному автобусі, смердить як йому і належить, божими служниками і тими, що богу душу віддали, голотою, бабами і мужиками, важливими птахами, місцевими повіями, потом, кислої відрижкою, слимаками, сортиром і розмазаними продуктами дорожньої любові, носився дух і довгої молодої шиї, і сморід прілого ременя, специфічний запах чогось коростяного, характерний підступний, спечений сморід, причому такий чіпкий, що коли я дві години потому проходив повз вокзал Сен Лазар, я його упізнав, незважаючи на сильні альфонскі парфуми, які виходили з гудзика, пришитого не до місця.

Смакова

Автобус мав певний смак. Дивно, але незаперечно. Один автобус з іншим не схожі за смаком. Так люди говорять і зазвичай мають рацію. Людині достатньо тільки спробувати. Про цей автобус, який рухався по південній лінії (від мене нічого не сховаєш), можу сказати тільки, що він мав легкий присмак смаженого арахісу. Платформа була по-своєму апетитною - у неї був смак не тільки смаженого, але і розчавленого арахісу. На висоті метр і шістьдесят якась чревоугодниця, якої, проте, не було в автобусі, за зручного випадку могла б лизнути чого-небудь кислого - в цих обставинах, шию тридцятирічного чоловіка. А двадцять сантиметрів вище чутливому неба надавалася рідкісна можливість спробувати легко-шоколадний ремінець. Пізніше ми зрозуміли який смак мають лукум сварки, каштани роздратування, грона гніву і кисті засмучення.

Двома годинами пізніше ми мали дістати десерт: гудзики від пальта. Орешек!

Тактильна

Автобуси приємні на дотик, особливо, якщо їх візьмеш на коліна і гладиш двома руками від голови до хвоста, від мотора до задньої платформи. Але якщо опинишся на самій платформі, тоді наштовхнешся на щось грубе і шорстке - бляшанку або несучу балку, а іноді й на щось опукле і зігнуте - чиє-небудь стегно. Деякі ображаються, коли їм скажеш: «У, яке стегно!», як ніби ти не помітив у них інше стегно. Можеш також схопитися за один трубоподібний і пульсуючий предмет, який видає звуки дурні, або за якийсь атрибут з закрученими хвостиками, більш солодкий, ніж в'язанка часнику, більш шовковий, ніж колючий дріт, більш бархатистий, ніж мотузка для шибениці, тонше кабелю трифазного струму. Або можеш-таки зачепити пальцем людську ницість, трохи слизьку й липку через спеку.

Потім, якщо потерпиш годину-дві, перед яким-небудь кутастим вокзалом, у тебе буде можливість втопити свою втомлену руку в приємній прохолоді кістяного гудзика, яка розташований не на своєму місці.

Візуальна

Загальне сприйняття говорить про щось подовжене, зелене, з білим дахом і вікнами. Не всякий зустрічний, проте, здатний намалювати вікна. Платформа - безбарвна: якщо хочете - напівсіра, хочете - напівкоричнева. Все це хвилеподібне - зигзагом, так скажемо. Але в обід, в завантажені години, виходить щось як мазанина, серед загальної маси потрібно виділити один прямокутник блідої охри, зверху додати овал, теж блідої охри, а над ним - шапку в гамах темної вохри, яка прикрашена кісками кольору смаженої і добре розмішай сієнської глини. Потім не погано було б видавити одну пляму розміром з гусячу кашку, щоб зобразити досаду, червоний трикутник гніву, і ящірно-зелений для заглушеної жовчі, а й той страх, від якого всякий би наклав у штани.

Потім треба намалювати одне з тих симпатичних, маленьких, миленьких пальтечок кольору морської хвилі, а як раз під коміром - симпатичний, маленький, миленький ґудзик, але розмальований так, що не відірвати очей.

Слухова

З громом і тріском автобус, що гастролює по південній нотній лінійці, вдарив по гальмах біля притихлого тротуару. Тромбон сонця сповістив про обід. Шанувальники цього пересувного мистецтва, як пискляві волинки, запищали про порядок. Деякі взяли на півтона вище, чого виявилося цілком достатньо, щоб дістатися як по нотах до співаючих фонтанів на зупинці Шампере. Серед обранців-енузіастів була присутня одна труба від кларнета, яка набула людських рис від нерівномірного такту часу, яка за примхою невідомого капельмейстера мала на своєму бубні інструмент, що нагадує гітару з закрученими струнами. Раптом серед мінорних акордів подорожуючих музикантів і вокалістів, які тримають ісото, а також серед божевільних трелей, які видавала перша скрипка - кондуктор, що пропонує квитки для концерту, прозвучала комічна какофонія, в якій контрабас гніву, тромбон розбрату і фагот страху боролися за першість.

А після перепочинку, тиші, паузи і подвійної паузи, ще й антракту, нетактовно грянув тріумфальний марш одного гудзики, готового взяти на одну октаву вище.

 

Найважливіші для людини слухові (акустичні) та зорові (оптичні) знаки залежно від способу їх творення поділяють на 4 підвиди (субкоди):

1) зоровий скороминучий (мімічна мова глухонімих);

2) зоровий тривалий (письмо);

3) вокально-слуховий (усне мовлення);

4) інструментально-слуховий (мова бубнів, що поширена серед деяких африканських племен). Це різновиди одного й того ж коду — мови.

Чому, маючи в своєму розпорядженні 4 субкоди, людина зупинилася на вокально-слуховому? На це запитання дуже влучно відповідає одна із скандинавських саг, яка розповідає про «науковий» диспут між мудрецем-богословом і однооким вікінгом. Цей диспут відбувся у формі жестів і проходив так. Богослов показав один палець, на що одноокий вікінг відповів, показавши два пальці. Богослов показав три пальці, після чого вікінг показав кулак. Тоді богослов з'їв вишню і виплюнув кісточку. Вікінг знайшов у своїй кишені аґрус і з'їв його. Тут богослов визнав себе переможеним.

— Чому? — здивувалися члени журі.

— А тому, — відповів богослов, — що цей одноокий вікінг — справжня криниця мудрості.

— Про що ви сперечалися? — запитали члени журі.

— Я показав один палець, вказавши тим, що Бог у світі один. Він же заперечив двома пальцями, що крім Бога-отця є ще Бог-син. Я тоді показав три пальці, маючи на увазі те, що якщо бути точним, то є ще й Дух Святий, але він виявився і тут на висоті: показавши кулак, влучно відповів, що все одно трійця єдина. Я відчув, що перемогти його в богослов'ї не зможу і змінив тему диспуту. З'ївши вишню, я сказав, що життя солодке. Але й тут він відповів мені дуже влучно: з'ївши аґрус, він ствердив, що треба жити навіть тоді, коли життя й кисленьке.

— Чи про це ви сперечалися? — запитали члени журі в одноокого вікінга.

— Я й не думав з ним сперечатися на богословські теми. Цей зухвалець показав, що в мене одне око. Я йому відповів, що моє одне око варте його двох. Він далі вів своє: у мене й у нього разом три ока. Після того я сказав, що таких нахаб, як він, треба вчити не науковими суперечками, а кулаком. Тоді він став погрожувати, що з'їсть мене і кістки мої виплюне, на що я йому відповів, що з'їм його з кісточками.

Отже, зоровий скороминучий субкод допускає неоднозначність інтерпретації повідомлення. Тільки звукова людська мова дає можливість максимально чітко висловити думку і точно, адекватно її сприйняти. На цю перевагу звукової мови вказував М. В. Ломоносов, доповнивши, що спілкування жестами можливе тільки на близькій відстані й лише в світлий час доби: «темнота великим была б помешательством такому разговору».

 

Структура знака

Існує дві протилежні думки щодо структури знака. Одні дослідники вважають знак односторонньою одиницею, тобто стверджують, що знак має тільки план вираження. Цю групу вчених репрезентують такі філософи і мовознавці, як Р. Карнап, Л. Блумфільд, Л. О. Рєзников, А. О. Вєтров, В. 3. Панфілов, А. А. Зінов'єв, О. Ф. Лосєв, О. С. Мельничук, Т. П. Ломтєв, В. М. Солнцев, Е. М. Ахунзянов, 3. Д. Попова та ін. На їхню думку, знак завжди пов'язаний із значенням, але значення до нього не входить. Знак — це тільки «частинка матерії» (В. М. Солнцев), тоді як значення — факт свідомості, ідеальне відображення явища дійсності. Ця теорія знака відома в науці як унілатеральна (від лат. unus «один» і latus «сторона»).

Інші дослідники (Ф. де Соссюр, Л. А. Абрамян, І. С. Нарський, Ю. С. Степанов, В. А. Звегінцев, В. І. Кодухов та ін.) розглядають знак як двосторонню одиницю, яка має план вираження і план змісту, тобто значення. На думку цих учених, поняття знака без значення втрачає сенс: знак без значення не знак. Знак — це органічна єдність двох сторін, це «союз значення і його носія» (І. С. Нарський), тобто поняття й акустичного образу. Це, як зазначав Ф. де Соссюр, все одно, що дві сторони аркуша паперу: ніколи не можна розрізати тільки одну з них. Розглянуту теорію знака називають білатеральною (від лат. bis «двічі» і latus «сторона»).

Значення і значеннєвість знака можна встановити, коли він (знак) буде розглянутий у знаковій ситуації, тобто в таких відношеннях, як знак — референт (поняття і предмет), знак — знак і знак — людина. Відповідно до знакової ситуації, за Ч. Моррісом, розрізняють три аспекти знаків: семантику, синтактику і прагматику. Німецький філософ Г. Клаус з першого аспекту в окремий виділив сигматику, і, таким чином, за його теорією, в плані змісту знаків маємо чотири аспекти:

сигматику (відношення знака до відображуваного об'єкта),

семантику (внутрішньомовні відношення, значеннєвість знака), синтактику (текст) і

прагматику (відношення, що виявляються у вживанні; оцінка знака носієм мови, якщо йдеться про мовні знаки).

 

Специфіка мовного знака.