Особливості засобів розміщення.

Лекція № 3

Тема: Розвиток гостинності у Середні віки та в епоху Відродження

(У-ХУІІ ст.)

Мета: ознайомитись з особливостями розвитку засобів розміщення та організації харчування в епоху Середньовіччя

План лекції:

1) Особливості засобів розміщення.

2) Організація харчування.

3) Становлення Американської індустрії гостинності.

Зміст лекції

Особливості засобів розміщення.

Після падіння (Західної) Римської імперії в 476 р. н.е. настало поступове згасання "готельних підприємств". У похмуру епоху нашестя варварів потреби населення були відносно невеликі, і тому люди задовольнялися продуктами власного виробництва, і не потребували в товарах або сировину, що поставляються по старовинних торговим дорогах, хоча останні продовжували використовуватися. Тільки через майже чотири століття, з настанням періоду пізнього Середньовіччя, торгівля і подорожі стали відроджуватися знову. З ними почали відроджуватися знову і підприємства розміщення і харчування.

Інтерес сфери послуг гостинності перемістився з обслуговування мандрівників на відвідувачів інших категорій. В Англії, наприклад, постоялі двори були орієнтовані вже не стільки на подорожуючих, скільки на питущих. Якщо люди і подорожували у ті роки, то зазвичай вони були пов'язані або з королівським двором, або з церквою. Якщо вони й заходили на заїжджий двір, то хіба тільки випити. Їх навряд чи могли зацікавити убогі кімнати для ночівлі, пропоновані придорожніми трактирами.

У II і III століттях н.е. все більшу роль в римському суспільстві починають відігравати християни. Вони подорожували як в місіонерських цілях, так і з метою, що мають відношення до культу, тому не могли залишатися в приватних заїжджих дворах через погану репутацію подібних закладів. У зв'язку з цим церкви було наказано будувати заїжджі двори для служителів культу в кожному місті. В результаті цих приписів при єпархіальних церквах і в місцях особливого поклоніння в IV-V століть н.е. створюються заїжджі двори, в яких люди зупинялися на нічліг, стали будуватися ближче до храмів і монастирів. Умови проживання в Європі залишалися досить примітивними, управляли заїжджими дворами раби, знаходяться в служінні священиків і настоятелів храмів.

Вже з цього часу зустрічаються путівники до священних місць із зазначенням храмів, а також заїжджих дворів або госпіціев, в яких паломники можуть знайти тимчасовий притулок. Госпіціі - будинки для прочан, установи на кшталт готелів з характером монастиря. Знаходяться в них ченці і брати-прислужники складають невеликі окремі ордена (Госпітальєрів (іонітів)). Госпіціі влаштовувалися в населених місцях і давали притулок усім мандрівникам.

У міру зміцнення феодальної влади з'являється необхідність забезпечення тимчасового перебування впливових державних осіб. У доріг будуються постоялі двори, призначені для державних службовців. До нашого часу збереглися руїни деяких придорожніх заїжджих дворів. Одночасно починають розвиватися торговельні відносини. Все більше з'являється людей, що роз'їжджають по приватних справах, у зв'язку з цим з'являються приватні вітальні двори. Про один з таких приватних віталень дворів згадується в письмовому джерелі від 881 р. Знаходився він в містечку Грау-бюден на території сучасної Швейцарії.

На звання найстарішого з існуючих заїжджих дворів претендує заїжджий двір в містечку Сент-Албанс (Англія), заснованому приблизно в 795 р. Приблизно в той же час з'являються перші відомі правові акти, що узаконюють правовий статус заїжджих дворів.

Однак з часом, у зв'язку з масовими подорожами купців, підмайстрів, учнів, артистів, а також численними в середньовіччі пілігримами і паломниками, знову починають розвиватися різноманітні форми надання притулку. Спочатку цей притулок був безкоштовним, заради любові до ближнього, що дається монастирями, цеховими організаціями, князівськими дворами і т.д. Основним юридичним актом для наступного періоду розвитку готельної справи був едикт франкського короля, а згодом імператора, Карла Великого (лат. Carolus Magnus, 742-814 рр..), Який накладає на монастирі та церкви обов'язок утримання "госпіціев". Він заснував спеціальні будинки для відпочинку прочан, що надають мандрівникам і пілігримам нічліг, харчування, лікувальну допомогу і ванну. Ці "госпіціі" особливий розвиток отримали в Швейцарії, яка завдяки цьому має найстаріші готельні традиції і до сьогоднішнього дня користується у світі найвищим авторитетом у цій галузі. З часом церква стала відігравати вирішальну роль у житті суспільства і була єдиним авторитетом, який визнавали у будь-якій країні. Монастирі й інші релігійні пристановища приймали мандрівників (і вітали пожертви). Багато монастирі були раді гостям. Багатих і знатних саджали поруч з головним прелатом, в той час як бідняків розміщували і годували в окремих приміщеннях.

Розцінок на кімнати не було, проте завжди очікувалися пожертви. Часто бувало, що монастирський охоронець, чиїм першорядним завданням було стояти біля воріт (воротар), також розпоряджався і приміщеннями для гостей.

Монастирська їжа була простою, але часто більш високої якості, ніж де-небудь на шляху. Овочі і худобу ченці зазвичай самі вирощували і розводили на своїх угіддях. На кухні було більше чистоти і порядку, ніж у приватних будинках. Крім того, ченці вели жорстку систему обліку продуктів, що позначалося на вартості їжі. В результаті пілігримам і бродягам жилося в монастирі краще, ніж іншим дворянам у себе вдома.

Центром міжнародної торгівлі в IX-XI століттях був Константинополь, куди з'їжджалися купці з півночі і півдня - болгари, вірмени, росіяни, араби, італійці, звідси товари поширювалися вже по всій Європі. Для притулку прибували в місто будувалися вітальні двори, деякі з них збереглися до цих пір.

Створенню аналогічних готельних підприємств сприяли і знамениті ярмарки у Франції (у Сен-Дені, Труа), в Італії (у Феррарі, Павії), у німецьких князівствах (у Вормсі, Кельні, Майнці, Шлейре) і т. д.

У Європі світська традиція «платного гостинності» пов'язана із зростанням міст. Не випадково перші заклади такого роду під назвою taberna perpetua (цілодобова торгівля вином) з'явилися на Рейні і Мозелі (найважливіша торговельна дорога Середньовіччя). На заїжджих дворах господар часто тримав спеціальну кімнату, призначену для ночівлі гостей. Заїжджі двори розташовувалися звичайно на перетині важливих торговельних доріг або в центрі міста біля ринкової площі, де знаходилися головний собор і ратуша.

Німці, які торгували в Середні століття з Венецією, мали там свій гостинний двір. Венеціанці, торгували з Кіпчакской татарами, мали в Тані також гостинний двір та комори. Генуезці мали гостинний двір в Мессіні, в особливій частині міста.

Перші постоялі двори Англії, починаючи з цього часу, були приватними будинками, оскільки будь-який міг взяти на постій мандрівника за плату. Поступово, однак, конкуренція призвела до процвітання одних і занепаду інших. У результаті вміст заїжджих дворів переросло у професійну діяльність, а заїжджі двори придбали всі характерні для того часу риси комерційних підприємств. З точки зору архітектури англійські заїжджі двори мало чим відрізнялися від континентальних, зокрема, римських заїжджих дворів. Як і в Римській Імперії, вони будувалися з дерева, і функції їх були тими ж. Вже тоді заїжджі двори будувалися не тільки одноповерховими, а й двоповерховими, і навіть триповерховими.

З часом безкоштовний притулок починає перетворюватися в спеціальні, розраховані на дохід підприємства, напої та відпочинок, а потім також і нічліг. Ці установи в результаті постійного зростання вимог з боку мандрівників і по мірі одночасно відбувається технічного прогресу, змін у способах і темпах подорожей брали все більш нові та різноманітні форми, перетворюючись на готельні підприємства, схожі на сучасні.

Хрестові походи, які почалися в 1095 р. і тривали наступні 200 років, також призвели до масових рухів людей. Десятки тисяч європейців поріднилися з Середнім Сходом і його культурою. Хрестові походи стимулювали культурний обмін. Результатом стала велика соціальна революція і відродження торгівлі, яке призвело до підйому середнього класу. Побічно ці зміни так само відродили готельна справа і подорожі. Північна Італія стала першою, хто відчув ефект Відродження, що пішов після хрестових походів.

Прогресивним напрямом діяльності підприємств гостинності в середньовічний період стало створення перших професійних асоціацій. У 1282 шинкарі міста Флоренції в Італії заснували свою власну гільдію, асоціацію, що має на меті допомагати їхньому бізнесу. Трактири належали місту, який здавав їх тому, хто більше запропонує на що проводяться раз на три роки аукціонах. Мабуть, належати до гільдії було вигідно. оскільки до 1290 в ній було вже 86 членів. Цей "союз господарів готелів" процвітав, створюючи правила для себе і своїх гостей. Гільдія власників заїжджих дворів контролювала цей бізнес до такої міри, що міські чиновники опитували мандрівників прямо біля міських воріт і направляли їх в гільдію, де їх розподіляли по певних готелях.

До XV століття деякі готелі складалися вже з 20-ти або 30-ти кімнат. Георгіївський готель, один з найбільш відомих, мав винний підвал, комору, кухню, кімнату для господаря і господині, був і спеціальний працівник, який наглядав за кіньми. Кімнати для гостей, або номери, були названі на честь відомих людей, міст або видатних чиновників; серед них були кімната "Граф", кімната "Оксфорд", "Сквайр", "Лондон" і т. п. У ранній Англії меню таверн при готелях складалося в основному з м'яса і елю, овочі вживалися мало. Умови проживання в них були досить спартанськими. У збережених до наших днів правила проживання заборонялося, наприклад, спати у взутті і більш ніж п'яти постояльцям в одному ліжку.

На відміну від сучасних мотелів європейські придорожні готелі одночасно служили центрами розваги для місцевих жителів, в якому вони проводили час, віддаючись різним азартних ігор (дартс, доміно, більярд, півнячі бої). Англійський готель був місцем занять різноманітними видами спорту. Однак головним проведенням часу вважалося вживання пива, елю, вина, а пізніше джину.

Сильний вплив англіканської церкви не сприяло паломництву до католицьких святинь, а значить, стримувало розвиток сфери обслуговування. Лише із зменшенням її впливу на англійську суспільне життя в період пізнього Середньовіччя стала зростати потреба в приватних засобах розміщення, оскільки люди стали все частіше відвідувати святі місця, і число таверн і заїжджих дворів стало збільшуватися для того, щоб задовольнити всі збільшується попит, особливо швидко росли придорожні постоялі двори. Англійський король Генріх VIII (1491-1547 рр..) В часи Реформації побічно сприяв розвитку приватних заїжджих дворів. У 1534 р. він був проголошений главою англіканської церкви, після чого в 1539 р. він провів через парламент указ про розпуск монастирів (секуляризація - звернення державою церковної власності на світську), що зупинило зростання готельного господарства при монастирях. Люди більше не могли розраховувати на постій в монастирях, що змушувало їх зупинятися в приватних заїжджих дворах. У результаті стала процвітати готельна справа. Перепис 1577 виявив: 14202 пивних, 1631 готель і 329 таверн в Англії та Уельсі.

Готелі існували у великих містах і на перехрестях, біля переправ. За сучасними стандартами, постоялі двори все ще залишалися примітивними. Будівлі були більше схожі на пристановища з мінімумом меблів. Постояльці часто спали покотом на матрацах, розкладених на підлозі однієї великої кімнати. Прожиток було особистою справою кожного, так як більшість гостей привозило свою власну їжу, деякі купували небудь їстівне у господаря заїжджого двору. Харчувалися зазвичай хлібом і м'ясом (іноді - риба або курча), запиваючи все це пивом. Очерет, який кидали на земляну або кам'яну підлогу, служив як килимом, так і поверхнею, на яку зручно було кидати кістки та інші залишки їжі.

У багатьох готелях був сад і галявина для гри в кулі. Деякі готелі мали броварні і варили своє власне пиво. Довга кімната (для зборів) з великим каміном служила місцем проведення банкетів і танців.

Одним з істотних факторів, який сприяв розвитку готелів, було те, що задовго до встановлення національної постової системи господарі готелів були змушені тримати стайні і коней, щоб задовольнити потреби королівської пошти. Англійський закон проголосив готель громадським будинком і зробив господарів готелів відповідальними за стан мандрівників.

У міру того як якість обслуговування на заїжджих дворах підвищувався, все більше і більше людей стали подорожувати. Багато з них були заможними, звиклими жити в комфорті. Вони очікували більшого від заїжджих дворів, і це вело до прогресу в сфері послуг. Тим не менш, деякі з трактирів продовжували залишатися місцем гучних пиятик, та їх завсідники, особливо якщо таверна знаходилася в районі порту.

Готелі і таверни дізнавалися за вивісками з простими символами, а не словами. Багато хто не вміли читати, але вони могли сказати, наприклад, таке: "Зустрінемося під знаком бика". Таким чином, було багато "Львів", готелів "Золоте Руно", "Білих зайців", "Чорних лебедів", "Дельфінів" та інших подібних торгових знаків. Наприкінці XVIII століття назви стали містити слово arms (зброя), наприклад, «King's Arms» ("Зброя короля").

У сільській місцевості один заїжджий двір обслуговував всіх проїжджих, хоча заможні люди, які подорожували у своєму власному екіпажі або верхи, туди рідко заходили, а бідняків, які подорожували пішки, туди намагалися не пускати. У кожному разі чіткі соціальні відмінності при поводженні з кожним постояльцем строго дотримувалися. Заможні люди обслуговувалися в їдальні або у себе в кімнаті. Бідняки зазвичай їли разом з господарем заїжджого двору і його сім'єю на кухні. Їм подавали просту їжу без права вибору, але за мінімальну ціну. Французи називають таке обслуговування table d'hotê (табло будинок - "хазяйський стіл"). Заможні гості могли замовляти для себе спеціальні страви з наявних у господаря продуктів - à la carte ("а ля карт" - за списком) - і заходити на кухню простежити, щоб усі приготували як треба. Намагаючись догодити гостю, господар зазвичай пропонував яке-небудь місцеве блюдо, яким цей регіон славився.

Заїжджі двори в континентальній Європі далеко поступалися англійським за всіма показниками. Навіть у Франції, країні, вже тоді відомої своїми високими кулінарними стандартами, постоялі двори відрізнялися потворним якістю їжі і величезною кількістю неприємних комах. Досить багато готелів Англії, побудованих в цей час, діють і донині.

Саме з періодом Середньовіччя пов'язується виникнення поняття "гостинність". Англійське слово "hospitality" (гостинність) походить від старофранцузького "hospice", що означає будинок для приймання подорожніх. Один з найстаріших закладів такого типу є "Hospice de Beaune" у Бургундії, відомий також як "Hotel Dieu", що означає "Дім Бога", заснований у 1443 р. як лікарня та притулок для бідних Ніколя Роленом, канцлером податкової інспекції Бургундії. Лікарня "Hospice de Beaune" безперервно функціонує по нині, сьогодні вона оснащена найсучаснішим медичним обладнанням і відома як провідний медичний заклад виноградарського регіону Франції - Бургундії.

Період історії, що змінив Середньовіччя, відомий як Епоха Відродження. Цей період відзначений відродженням Європи, що зробило позитивний вплив і на підприємства розміщення в Англії. У цей період європейська економіка випробувала на собі бурхливий ріст і поява нових ремесел, помітно покращилася торгівля між країнами. Це не могло не відбитися і на потребах в тавернах і заїжджих дворах.

У період Відродження і в пізніші роки англійська соціальна та економічна система зазнала великих змін. Процвітаюча внутрішня і міжнародна торгівля і повсюдне поява диліжансів сприяли подальшому вдосконаленню підприємств розміщення та харчування.

 

Організація харчування.

Ніяке обговорення середньовічного гостинності не буде повним, якщо не згадати бенкетів у замках короля і знаті, на яких обслуговувалися сотні гостей. Не подумайте, що це були обіди a la carte (цей метод обслуговування був винайдений лише в XIX столітті). Обслуговування на бенкетах можна назвати "дискримінаційним", оскільки різні страви подавалися гостям різного рангу. Вища знать, зрозуміло, отримувала найкращі шматки. Записи в одній з книг про домашніх витратах свідчать про те, що один ранковий сніданок міг включати, принаймні, десять наборів страв для гостей різного статусу.

Санітарні умови кухонних приміщень були просто жахливі, самі кухарі мали дуже туманне уявлення про гігієну, у результаті чого всілякі інфекційні хвороби вільно передавалися від одного до іншого, не роблячи різниці між бідними і багатими.

Оскільки феодали повинні були забезпечувати харчуванням свій двір і працівників (іноді до 30 тис. осіб), то харчування в середні століття носило інституційний характер.

Зазвичай до кожної трапези готувалися десятки страв, вони ретельно сервірували, але поїдалися не тільки без належних церемоній, але, прямо скажемо, варварським способом. Вилки були практично невідомі.

Близько 1200 р. в Лондоні були відкриті громадські їдальні (харчевні) cook-shops, які пропонували клієнтам заздалегідь приготовані страви на винос для подальшої доготування будинку. Ще близько 200 років знадобилося для того, щоб в побут увійшли скатертини, кришталеві келихи, а також з'явилися, хоча ще і не стали популярними, столові прилади, які нагадували ножі та виделки. Кухарі стали не просто класти їжу великими шматками на загальні страви, а художньо викладати її в невеликих кількостях.

До кінця XIII - початку XIV століття відноситься зародження в Західній Європі кулінарного мистецтва. Воно було розвинене і в епоху античності, але загинуло разом з древньою цивілізацією і тому не могло пізніше надавати будь-якого практичного впливу на кулінарні знання європейців. Мистецтво приготування їжі на відміну від її простий підготовки до їстівного станом є найважливішою ознакою цивілізації. Його виникнення на певному витку історичного розвитку обумовлено конкретними причинами:

- Можливістю готувати з тих же продуктів, що й колись, більш різноманітну і смачну їжу;

- Появою нових, раніше невідомих харчових продуктів і технологій їх переробки (зберігання, консервації тощо);

- Потребою певного, досить впливового і заможного прошарку людей отримувати більш смачну і дорожчу їжу для задоволення своїх емоційних (амбітних) бажань.

Піонерами в кулінарному ремеслі, першими людьми в Європі, які отримували задоволення від смачної ситної їжі і пиття, були італійці. Рання італійська буржуазія, що займалася торгівлею та ремеслами на півдні Італії, перший посприяла становленню європейського кулінарного мистецтва.

Приблизно у другій половині XIV століття центр кулінарного мистецтва в Європі перемістився з Італії до Франції, в Париж на королівську кухню. Мистецтво готувати смачну їжу у Франції отримало потужну державну підтримку. Французькі королі (і Валуа, і Бурбони) проявили себе найактивнішими ревнителями гарної кухні, для розвитку якої вони не шкодували державних коштів.

Перша куховарська книга написана в 40 р. н. е.. римським епікурейцем Апіцієм. З тих пір ці видання користуються надзвичайною популярністю. У 1375 р. у Франції головним кухарем короля Карла V Гійомом Тірелом в єдиному екземплярі була написана перша національна куховарська книга. Це був важливий етап у розвитку кулінарного мистецтва та знань, який означав, що національна кухня досягла такого рівня і обсягу, що виникла необхідність її кодифікувати (звести в спеціальні кодекси), сформулювати основні принципи, за якими можна вчитися, далі розвивати ремесло, порівнювати нові винаходи зі старими, критикувати застарілі.

В Італії (у Ватикані) перша кухонна книга з'явилася через майже 100 років, в 1470 р. Вона була написана невідомими ченцями на латині під назвою "Доброчесні задоволення" Збірка кулінарних рецептів Гутенберга вийшов в 1474 р. Перша куховарська книга в Англії була видана друкарським способом 1508 р. Прийшовши значно пізніше до кодифікації кулінарного ремесла і науки, англійці стали надолужувати згаяне швидкими темпами, видаючи кулінарні книги в 1513, 1539, 1541, 1567, 1575, 1576 рр..

Катерина Медічі (Catherine de Medicis), що вийшла заміж за французького короля Генріха II в XVI столітті, привезла з собою з Італії прекрасних кухарів, які додали витонченості кухні французького двору і приготували кілька дуже артистичних банкетів. Вона також намагалася привчити французький королівський двір користуватися виделками, але в широкий ужиток вони почали входити тільки через двісті років. Замість вилок використовувалися пальці, якими нишпорили в жирному соусі, виловлюючи відтіля шматки м'яса. У ножа було дві функції: їм різали і з нього їли. Їжу їли з дерев'яних дощечок або великих, рівно нарізаних скиб дуже черствого хліба.

Хоча середньовічні фахівці з частини гостинності і нічого не знали про мікроби та гігієну, про вилках і чашках для споліскування пальців, вони користувалися власними правилами для званих вечерь, більшість з яких не здаються застарілими і донині.

У XVI столітті в Англії з'являються таверни для простолюду, звані ординарними, де за загальним столом подавали чергові страви за тверду плату. Їдці в таких тавернах не могли, а часто і не мали бажання вередувати. Зазвичай головна страва представляла гостре рагу з м'яса і овочів (спеції допомагали не тільки зберегти м'ясо, але і приховувати неприємний запах м'яса "з душком").

Ресторан Tour d’Argent ("Тур Даржан") відкрився в 1533 р. в Парижі, і впродовж двох століть залишався унікальним закладом. Звичайно, на заїжджих дворах теж подавали їжу, але це не було їхньою єдиною функцією, як у Tour d’Argent. Проте термін "ресторан" був ужитий значно пізніше, у другій половині XVIII століття.

У 1571 р. у Франції розроблено перший меню, що представляє собою перелік страв, приготованих для свята при дворі Карла IX. Оскільки це було епізодичне явище, назви "меню" він у той час не отримав. Справжні і постійні меню стали розроблятися лише сто років по тому, на початку 60-х рр.. XVII століття при дворі Людовика XIV (1638-1715 рр..) У вигляді "записок" із замовленнями обідів на палацової кухні. Зовні вони представляли собою картки на щільному папері зі списком страв, що подаються для короля, в єдиному екземплярі.

За межі палацових кухонь меню вийшли значно пізніше і стало вживатися:

1) як загальний список страв, які готуються в ресторані або кафе. Для даного закладу він залишався незмінним;

2) перелік страв на певний період часу (від одного дня до одного року).

З плином часу до меню французького двору додалися кілька нових страв: індичка у Франції, а знаменитий Олів'є де Сере (Olivier de Serres) демонстрував, як овочі можуть збагатити меню і дієту. Він вважається першим французьким кухарем, що впровадив картоплю і які зробили значний вплив на французьку кулінарію. Він зробив багато пропозицій щодо приготування страв королю Людовику XIV і його кухарям. Таким чином була народжена висока репутація французької кухні.

Наприклад, 8 вересня 1745 на прийомі, де був присутній Людовик XV, було подано... 246 змін блюд. У тому числі 44 супу, 36 різновидів жаркого, 48 "легких страв" з м'яса і т. п. Лише після всього цього король взявся за десерт - фрукти, солодке. Звичайний вечеря Людовика XV, як свідчать історики його двору, теж складався з безлічі страв. Так, 8 лютого 1749 йому було подано 56 різних страв, не рахуючи десерту.

Кулінарні смаки, як відомо, в різних районах земної кулі в минулому і зараз різні. Але в епоху розвитку контактів між народами туризм знайомить мільйони людей зі стравами самих різних національних кухонь, про які мандрівники і туристи в кращому випадку могли перш лише чути.

У XVI столітті два екзотичних предмета експорту почали впливати на застільні звички Західної Європи: кава та чай. На ці напої, складові невід'ємну частину стилю життя в XX столітті, колись дивилися як на курйозні примхи смаку. Чай затверджувався як звичного напою ще повільніше, ніж кава, і отримав по-справжньому широке поширення хіба тільки в Англії, та й то тільки до середини XIX століття.

Перша кав'ярня була відкрита в 1554 р. в Константинополі. Кав'ярні відвідували обрані - вчені, філософи, люди мистецтва. За чашкою запашної кави велися жваві бесіди і гарячі суперечки, у зв'язку з чим в перші роки появи кав'ярні нерідко називали "науковими гуртками". Буваючи в Константинополі (місто в Туреччині, тепер відомий як Стамбул), мандрівники пристрастилися до кави і, повертаючись до Європи, привозили її з собою.

У наступному столітті кав'ярні почали рости як гриби по всій Європі. Перша англійська кав'ярня була відкрита в 1652 р. на вулиці Сент-Майкл Алей у Лондоні, її власниця була гречанка Паскуа Розі. У Парижі перша кав'ярня була відкрита в 1672 р. на площі Сен-Жермен. Власником її був вірменин Паскаль. До 1675 в одній Венеції було кілька дюжин кав'ярень. У 1683 р. у Відні була відкрита першу в Центральній Європі кав'ярня. Саме у Відні була подана перша чашечка кави, підсолодженого медом і злегка розведеного молоком. Нова, дуже популярна кав'ярня - перший так зване кафешантан, де відвідувачі співали пісеньку, що вихваляє кави, - була відкрита в Парижі в 1690 р. греком.

Кав'ярні, попередниці сучасних кафе, скоро стали центрами культурного і літературного життя свого часу і, крім того, зіграли ще одну корисну (хоча і не настільки очевидну) роль - допомогли в отямлення всього Європейського континенту.

У ті дні, коли городяни черпали воду для пиття прямо з річки, коли в молоці було повно всякої зарази, а шипучі напої ще не були винайдені, алкоголь був повсякденною реалією життя, а зовсім не винятком. Дорослі, навіть жінки, пили спиртне галонами. Поголовне пияцтво було нормою. Незважаючи на свою витверезну роль, кав'ярні мали і своїх відчайдушних супротивників. Жінки їх просто ненавиділи, оскільки ті, як і більшість інших громадських закладів, збирали переважно чоловічу компанію.

Кав'ярні славилися своєю компанійською атмосферою: там можна було з приємністю посидіти біля теплого каміна з чашкою в руці, смакуючи ароматний напій і обговорюючи з іншими відвідувачами новини дня. Ця традиція не дуже змінилася після років, що відділяють нас від «епохи кав'ярень».

 

Використана література:

1. Лайко М.Ю., Штыхно Д.А. Мировая индустрия гостеприимства: Учебное пособие. М.: Изд-во. Рос. экон. акад., 2005

2. Мальська П.П., Худо В.В, Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.

3. Мальська М.П., Пандяк І.Г. Готельний бізнес: теорія та практика. Підручник. 2-вид. перероб. та доп. – К.: Центр учбової літератури, 2012. 472 с.

4. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник / Школа І.М. та ін.; за ред. проф. І.М. Школи. - Чернівці: Книги-ХХІ, 2005. - 596 с.

5. Організація готельного господарства [Текст]. Ч. 2: опорний конспект лекцій / М. Г. Бойко, Л.М. Гопкало. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2010. – 72 с.