Формування музичної культури як невід’ємної частини духовної культури особистості

 

Державна національна програма «Освіта: Україна ХХІ століття» визначає формування особистісних рис громадянина України, що включає в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту як головну мету виховання молоді на сучасному етапі Головним завданням сучасного освітнього процесу є розвиток особистості учня, становлення системи цінностей: особистісних, загальнолюдських, професійних тощо. Серед предметів, що вивчаються в загальноосвітній школі, чи не найвищий виховний та розвивальний потенціал має мистецтво з притаманним йому впливом на свідомість і підсвідомість особистості, на інтелектуальну та емоційну сфери, моральне і фізичне здоров’я людини. Метою музичної освіти є формування основ музичної культури учнів як важливої і невід’ємної частини їхньої духовної культури, комплексу ключових, міжпредметних і предметних компетентностей у процесі сприймання й інтерпретації кращих зразків української та світової музичної культури, а також формування естетичного досвіду та емоційно-ціннісного ставлення до мистецтва.

 

Питання формування духовності школярів було актуальним в усі часи, але особливо на початку ХХІ століття, коли в повсякденному житті діти оточені проявами зла й жорстокості. Протистояти цьому може система уроків музичного мистецтва, яка засобами народної та класичної музики розвиває естетичні смаки та моральну культуру.

Формування духовності дітей – це процес виховання особистості. Видатні педагоги світу Й.Песталоцці, Ф.Дістервег, Г.Сковорода, В.Сухомлинський, А.Макаренко, К.Ушинський вважали, що виховання має пронизуватися високою духовністю, людяністю, гуманістичною і творчою спрямованістю навчально-виховного процесу, доброзичливістю й чуйністю у ставленні до дитини. Так, К.Ушинський застерігав, що «погано спрямоване виховання негативно впливає на моральний та розумовий розвиток». Ефективним засобом формування духовної особистості є музичне мистецтво. Необхідно звернути увагу на такі завдання:

• на основі теоретичного аналізу з’ясувати сутність і особливості формування духовних цінностей школярів;

• визначити та теоретично обґрунтувати методичні умови формування ціннісних орієнтацій у процесі навчання;

• охарактеризувати роботу, що сприяє формуванню ціннісного ставлення до життя, до людей, до природи;

• ефективно використовувати методики формування ціннісних орієнтацій, форми і методи виховного впливу, педагогічні інновації відповідно до віку.

 

Визначені завдання можливо реалізувати шляхом:

• вироблення вмінь і навичок слухати, розуміти й цінувати музику;

• формування ціннісного ставлення до народної, класичної та сучасної музики та розвитку вокально-хорових навичок;

• ознайомлення з національною співацькою традицією, зумовленою багатьма чинниками: фонетичним складом мовлення, менталітетом народу, специфікою психології, темпераменту, смаків, уподобань, мрій, інтересів.

 

Духовність – категорія людського буття, що виражає його здатність до творення культури та самотворення. Прояснення природи людського буття через категорії «дух» та «духовність» означає, що людина може не тільки пізнавати та відображати навколишній світ, а й творити його. Позитивно впливають на виховання духовності праці вітчизняних та зарубіжних педагогів і психологів, присвячені розробці теорії духовного розвитку особистості: Л.Виготського, Е.Еріксона, О.Леонтьєва, С.Рубінштейна, Е.Фрома, К.Юнга та ін.; концепції виховання духовності молодшого покоління на основі національних традицій і релігійних цінностей Г.Ващенка, О.Вишневського, Т.Власової, Н.Іринея, І.Огієнка; ідеї про залежність духовного розвитку особистості від активного освоєння культурних цінностей С.Гессена, Д.Кабалевського, М.Кагана, Б.Немедського, Г.Шевченко та інших; теорії гуманізації виховного процесу, розроблені Г.Баллом, І.Бехом, Є.Бондаревською, С.Гончаренком, Ю.Мальованим, О.Сухомлинською, В.Франклом та ін.; теоретичні положення про закономірності формування особистості педагога, його професійного становлення Л.Конрашової, В.Сластьоніна, Є.Шиянова та ін.; практичні методи духовного розвитку школярів В.Кудрявцева,

О.Пометун, А.Лопатіна, М.Скребцова.

 

 

Розвиваючи духовність дитини, вчитель має допомогти їй зорієнтуватися в світі музики, вибрати справді високохудожні твори, що сприятимуть розвитку і збагаченню культури почуттів учнів, розвитку їх музичного та естетичного смаків. Формування музичної культури учнів – основа уроку, його зміст, який може мати різне художньо-педагогічне втілення. Цілісність уроку досягається завдяки єдності всіх елементів, адже в його основі мають бути не різні види діяльності, а різні грані музики як цілісного явища. Це дає можливість уносити в урок будь-які контрасти, необхідні для підтримки уваги учнів, створення атмосфери творчої зацікавленості.

 

Сучасний урок музики передбачає звернення до різних видів мистецтва, насичення його художньою інформацією, що дозволяє учням збагнути, що музика, дійсно є частиною життя. Щоб зрозуміти музику, недостатньо лише слухати й аналізувати окремі музичні твори, які вчитель використовує на уроці. Доцільно допомогти дітям усвідомити, що музика надзвичайно впливає на особистість, збагачує духовно.

 

У програмах з музичного мистецтва багато уваги зосереджується як на народній, так і на класичній, сучасній музиці Музика розкривається перед учнями як частина життєдіяльності народу, як набутки його духовної культури. Програма орієнтує вчителя на інтеграцію мистецтв, що дає змогу розкрити складний світ людських почуттів, переживань, характерів, передати найтонші відтінки настрою людини, поглиблює художнє сприймання, посилює емоційний вплив, збагачує життєві й художні асоціації за допомогою різних видів мистецтв.

Між музикою й учнем на уроці стоїть учитель, озброєний певною програмою і методикою. Традиційні види діяльності на уроці – спів, слухання музики, музична грамота – не можуть задовольнити сучасні вимоги до уроку музики та потреби учнів. Цілісність уроку досягається постановкою єдиної мети: духовне пізнання світу засобами музичного мистецтва.

 

Відповідно до концепції Д.Кабалевського, проблема сприйняття музики не пов’язується з жодним окремим видом діяльності. Активне сприйняття музики – основа музичного виховання в цілому, усіх його ланок. Підхід до музичного сприймання як основи музичної освіти учнів виводить на перший план завдання аналізу й інтерпретації музичних творів. Емоційне сприйняття музики, роздуми про неї, втілення образного змісту у виконанні створюють можливість оволодівати прийомами порівняння, аналізу, узагальнення, класифікації різних явищ музичного мистецтва.

На етапі ознайомлення з музичним твором педагог привчає насолоджуватися серйозною класичною музикою – музикою, перевіреною століттями, допомогає зрозуміти українську пісенну культуру, як одне з найцінніших духовних надбань народу. Важливе значення для розвитку духовності дитини має вміння зорієнтуватися у світі музики, обирати високохудожні твори.

 

Видатні філософи, етнографи, психологи, педагоги, мовознавці, музичні діячі, композитори М.Леонтович, К.Стеценко, Я.Степовий, П.Козицький та інші підкреслювали, що виховання повинне мати яскравий національний характер. Український філософ, поет, педагог Г.Сковорода визначав: «Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе». Людина сильна своєю громадянськістю, своїми почуттями любові до рідної землі, до духовних надбань народу. Творче використання народознавчого матеріалу є основою уроку музики, що стимулює пізнавальний інтерес, викликає слухові й зорові уявлення, почуття, формує думку, оптимізує процес розумової праці учнів, сприяє створенню атмосфери шанобливого захоплення багатством скарбів рідного народу, сприяє розвитку музично-вокального слуху як основного засобу відображення музики в співацькому процесі.

 

У сучасному процесі музично-естетичного виховання вагому роль відіграє вокальне мистецтво. Спів сприяє фізичному і духовному розвитку дитини. Організовуючи вокально-хорову роботу на уроці необхідно спрямовувати свою діяльність на формування голосу і слуху. Навчання співу має бути тісно пов’язане з розвитком музичних здібностей, створенням сприятливих психологічних умов для формування креативних якостей особистості, зацікавленості й творчому ставленню учнів до музики.

 

Добираючи ту чи іншу композицію, необхідно враховувати емоційний стан дитини, адже музика – це не тільки джерело радощів та насолоди, а й складна художньо-естетична система виховання. Сьогодні музика повинна вийти за межі одного навчального предмета, проникнути глибше в педагогічний процес, у шкільне життя. Музика повинна жити в школі. Музика – мистецтво, тісно пов’язане із життям. «Життя – коротке, мистецтво – вічне!» (Гіппократ).

 

Література

1. Освіта: Україна ХХІ століття. Державна національна програма збірник нормативно-правових актів з питань загальної середньої освіти. Т.1. – К. – 2010. – С.3-42.

2. Музичне мистецтво. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 1-4 класи. К.: «Освіта», 2012. – С. 212-244.

3. Музичне мистецтво. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 5-8 класи. –К. «Ірпінь», 2005. – С. 3-59.

4. Бех І.Д. Інваріанти особистісно орієнтованого підходу до виховання дитини / І.Д.Бех // Початкова школа. – 2001. № 2. – С. 3-7.

1. Колесніков М.П. Проблема сутності ціннісних орієнтацій у наукових дослідженнях Вісник Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. Зб. наук. праць. Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. – 2010. – № 5. [ел. ресурс] [доступ до джерела]