Питання:
1. Загальні закономірності професійного стресу, його причини.
2. Професійні стреси представників окремих професій.
Питання І. Загальні закономірності професійного стресу, його причини
Професійний стресс
Професійний стрес – багатовимірний феномен, що виражається у психічних і фізичних реакціях на напружені ситуації в трудовій діяльності людини.
В даний час він виділений в окрему рубрику в Міжнародній класифікації хворіб (МКБ-10).
На думку спеціалістів, до професійного стресу призводять:
· перевантаження людини роботою,
· недостатньо чітке обмеження його повноважень та посадових обов’язків,
· неадекватна поведінка колег і навіть
· довга і «вимотуюча» дорога на службу і назад, не кажучи вже про
· недостатню оплату праці,
· одноманітну діяльність або
· відсутність кар’єрних перспектив.
Слід зазначити, що професійний стрес виникає й у співробітників, недостатньо завантажених роботою, а також у тих людей, які вважають, що не реалізують в повній мірі свій професійний потенціал і здатні на більше.
Причиною сильного нервового перенапруження можуть служити умови праці: погані освітлення і вентиляція, тісне приміщення і ін. До факторів, що прямо або побічно сприяють професійним стресам, можна також віднести відсутність інформації і відсутність часу. Останні два чинники є фоном, на якому стресом може стати будь-яке додаткове роздратування.
Вчені (Т.A. Beehr і J. S.Newman) визначили робочі та організаційні характеристик, які можуть бути стресорами. Вони розділили їх на чотири категорії:
а) професійні вимоги і характеристики вирішуваних завдань,
б) рольові вимоги чи очікування,
в) організаційні вимоги чи очікування,
г) зовнішні вимоги або умови.
На додаток до чотирьох зазначених вище категорій виділяють
§ стрес можливості (можливості мати щось бажане),
§ стрес обмеження в досягненні і
§ стрес вимоги досягнення чогось бажаного, коли можливість цього досягнення невизначена.
Встановлено також, що стресором може бути:
· невідповідність між бажанням і тим, що робота може надати, і між тим, що робота вимагає від людини і можливостями або ресурсами людини відповідати цим вимогам;
· організаційн і особливості,
· професійні вимоги та рольові характеристики,
· індивідуальні особливості та очікування;
· фізичні параметри навколишнього середовища: стресори групових процесів, стресори на організаційному рівні.
В останні роки все більшу увагу дослідників приваблюють фактори, пов’язані безпосередньо з робочим процесом, з тими змінними, які визначають його складність, значущість, невизначеність, відображають небезпеку, шкідливість очікуваної або робочої ситуації, що розвивається.
Аналіз матеріалів про основні причини розвитку професійного стресу, а також даних інших досліджень дозволив скласти класифікацію характеристик трудової діяльності, які можуть розглядатися як вірогідні джерела стресу (роздатковий матеріал – на ксерокс – на практичне заняття).
Несприятливий стан, екстремальні значення факторів (компонентів) організації, змісту, засобів та умов діяльності, їх надмірний вплив на конкретного індивіда, невідповідність його функціональних і професійних можливостей, уявлень і установок долати ці несподівані, інтенсивні, тривалі впливи може стати причиною розвитку професійного стресу.
Ці причини поділяються на безпосередні та головні.
Безпосередньою причиною можна вважати подію, прямим наслідком якої є розвиток психічної напруженості і стресу: наприклад, складність чи небезпека робочого завдання, виникнення проблемної ситуації, пов’язаної із загрозою для здоров’я і життя, відмову системи управління об’єктом, дефіцит часу на усунення помилкової дії, конфлікт з керівництвом і ін. Найчастіше безпосередні причини стресу бувають пов’язані з екстремальним змістом та умовами трудової діяльності.
Головною причиною виникнення стресу є індивідуальні (психологічні, фізіологічні, професійні) особливості суб'єкта праці.
Крім того, доцільно виділити велику групу додаткових факторів життя та діяльності індивіда, що супроводжують та обумовлюють причини, які призводять до виникнення і посилюють прояви професійного стресу. До них можна віднести:
· невідповідність ряду організаційних характеристик діяльності уявленням і установкам конкретного індивіда (в області участі в ухваленні рішення, просування по службі, наявності інформації про результати діяльності і т.д.),
· наявність недоліків в ергономічних властивостях засобів діяльності і т.д.
У цю ж категорію причин слід включити також як загальні (глобальні) соціальні та організаційні стресори (злочинність, економічні спади, екологічні зміни, політичні та військові кризи, зростання безробіття і т.п.), так і особистісні стресори (сімейні конфлікти, втрата близьких, юридичні й фінансові проблеми, зниження працездатності, вікові та життєві кризи і т.д.). Перераховані фактори визначають загальну організацію психічного і фізичного стану індивіда, зниження її стійкості до впливу безпосередніх та головних причин стресу, ослаблення можливостей до подолання стресового стану.
Виникнення професійного стресу не зумовлюється однозначно у взаємозв ’ язку особистості й умов праці, ‑ навіть хороша їх відповідність не гарантує стійкості до стресу, тому що є безліч інших факторів, що детермінують цей процес, та до того ж і умови роботи й деякі характеристики особистості досить мінливі, що порушує вихідну їх відповідність.
Психологічний стрес і його шкідливий вплив є дуже індивідуальним процесом і значення тих чи інших робочих обставин на людину суттєво відрізняється навіть у відносно однорідної професійної групи (Р. Лазарус).
Приклад. Англійські психологи з Манчестерського університету склали шкалу стресу і ризику алкоголізму і психічних захворювань для півтора сотень професій. Ступінь стресу визначалася за частотою серцевих приступів і інших захворювань, зокрема алкоголізму, а також за частотою розлучень і участі в дорожніх пригодах людей різних спеціальностей. Небезпека розвитку професійних стресів оцінювалася за 10-бальною шкалою. На перше місце за ступенем ризику нервового стресу вийшли шахтарі (8,3 бала) і поліцейські (7,7 бала). Потім ідуть будівельники, журналісти і пілоти літаків (по 7,5 бали). Досить високий показник ризику розвитку психічних захворювань у акторів, політичних і громадських діячів. Серед потенційних алкоголіків на перше місце виходять лікарі, за ними йдуть журналісти, випереджаючи навіть працівників правоохоронних органів. Найспокійніша професія за всіма показниками - у співробітників бібліотек (2,0 бали).
Однак така розстановка професій за шкалою наявності стресу не є єдино можливою. Фахівець у галузі стрес-менеджменту доктор А. Елкін у своїй книзі наводить кілька подібних ранжованих шкал, що значно відрізняються одна від одної.
Приклад. Так, за даними Американського національного інституту охорони праці, перші місця з списку займають такі «звичайні» професії, як різноробочі, секретарі, інспектори, лаборанти та офіс-менеджери. Даний реєстр грунтується на результатах аналізу звітів медустанов, у яких відображені скарги працівників на стрес. Так що відсутність в перших позиціях цього списку поліцейських, пожежників і біржових брокерів не говорить, що дані категорії службовців не страждають від стресу, а лише те, що дані працівники рідше скаржаться на своє життя. Відповідно з списку Американського інституту дослідження стресу, складеному на основі більш ретельного обстеження, перші три місця в списку послідовно займають: вчителі старших класів, поліцейські і шахтарі.
Коментуючи таку розбіжність в оцінці стресогенності тих чи інших професій, А. Елкін відзначає, що рівень стресу на роботі зростає за рахунок двох факторів:
· важкості психологічного пресингу і
· відсутності свободи прийняття рішень.
До них можна з достатньою підставою додати рівень морального і матеріального задоволення своєю працею. З урахуванням даних факторів стає зрозумілим, чому різноробочі і секретарі зайняли перші місця в списку Американського національного інституту охорони праці. Звичайно, їх робота не настільки небезпечна, як у шахтарів, і не настільки відповідальна, як у авіадиспетчерів, однак вони позбавлені свободи в прийнятті рішень, отримують маленьку зарплату, а соціальний статус їх професій дуже низький.
Існує багато класифікацій професійного стресу, що відрізняються як ступенем його деталізації, так і концептуальними підходами. Наприклад, Н.В. Самоукіна виділяє інформаційний, емоційний і комунікативний стрес. Перша різновидність стресу, на її думку, виникає в умовах жорсткого ліміту часу, друга різновидність ‑ при реальній або передбачуваній небезпеці, а третя пов'язана з проблемами ділового спілкування. Дана класифікація видається нам не дуже вдалою, оскільки в назві першого і третього виду стресів позначені причини їх виникнення, в той час як назва другого виду стресу позначає форму його прояву. Насправді, будь-який виробничий стрес є емоційним незалежно від того, викликаний він недостачею інформації або комунікативної компетенції. У той же час Н.В. Самоукіна досить докладно описала у своїй книзі багато причини виробничих стресів:
· професійний стрес досягнення;
· стрес конкуренції;
· стрес, викликаний страхом зробити помилку;
· стрес від розбіжності темпів спілкування працівників і т. д.
Фактори, що викликають, виробничий стрес, можна досить умовно розділити на об'єктивні (які мало залежать від особистості працівника) і суб'єктивні (розвиток яких більше залежить, від самої людини.)
До першої групи належать шкідливі характеристики виробничого середовища, важкі умови роботи та надзвичайні (форс-мажорні) обставини. Слід зазначити, що деякі види діяльності спочатку припускають наявність стресогенних факторів, пов'язаних з особливостями виробництва. Це пилюка на цементному заводі, отруйні випаровування на хімічному виробництві, високий рівень шуму в ткацькому цеху, спека в ливарному виробництві і т.д. У деяких видах діяльності ці шкідливі фактори діють комбіновано ‑ так, наприклад, шахтарі працюють в умовах замкнутого простору, вугільного пилу, високих температур (у глибоких виробках) і психологічного очікування можливої аварії (вибух метану, обвал гірської породи і т.д.). Дані чинники виробничого середовища первинно сприяють розвитку біологічного стресу, який потім може ускладнюватися стресом психологічним. Наприклад, після Чорнобильської катастрофи у багатьох «ліквідаторів»на тлі первинного радіаційного опромінення, інтенсивність якого була їм невідома, розвивалася радіофобія, що призводила до подальшого серйозного стресу.
До несприятливих умов роботи, що провокує розвиток виробничого стресу, можна віднести високий темп діяльності (професійний спортсмен), тривалу роботу (шофер дальніх рейсів), «перерваний» темп діяльності (лікар швидкої допомоги), підвищена відповідальність (авіадиспетчер), значні фізичні навантаження (вантажник) і т.д.
Додатковими факторами стресу є різні надзвичайні (форс-мажорні) ситуації, які можуть приймати різноманітний характер залежно від специфіки праці. Так, для робітників нафтовидобувної промисловості це буде аварія на буровій установці або газопроводі, для біржового маклера ‑ обвал акцій чи несподівану зміну курсу валют, для менеджера відділу ‑ зрив поставок сировини або комплектуючих.
Друга група (суб'єктивні чинники стресу) включає два основні різновиди: міжособистісні (комунікаційні) і внутрішньоособистісні стреси.
Перші можуть виникати при спілкуванні з вищестоящими посадовими особами, підлеглими та колегами по роботі (рівностатусними працівниками). Керівник досить часто є джерелом стресу для свого підлеглого, у якого може вникати стійке психологічне напруження з найрізноманітніших причин: через надмірний контроль з боку керівника, через завищені вимоги, недооцінку його праці, відсутність чітких вказівок і інструкцій, грубе або зневажливе ставлення до себе з боку начальника і т.д. В свою чергу, підлеглі стають джерелами стресу для своїх начальників через свою пасивність, зайву ініціативність, некомпетентність, злодійство, лінощі і т.д.
Особи, які не працюють у даній організації, але контактують з нею, також можуть бути джерелом стресів для співробітників організації. Прикладом може служити стрес продавців, яким доводиться спілкуватися з великою кількістю покупців, або стрес бухгалтерів, що здають квартальний чи річний звіт в податковій інспекції. У той же час для податкового інспектора стресорним фактором буде бухгалтер, який у відношенні до нього є прикладом зовнішнього стресора.
Внутрішньоособистісні стреси, у свою чергу, можна розділити на професійні, стреси особистісного характеру і стреси, пов’язані з поганим соматичним здоров’ям працівників. Професійні причини стресів обумовлені нестачею знань, умінь і навиків (стрес новачків), а також відчуттям невідповідності між працею і винагородою за неї. Причини стресів особистісного характеру носять неспецифічний характер і зустрічаються у працівників найрізноманітніших професій. Найчастіше це низька самооцінка, невпевненість у собі, страх невдачі, низька мотивація, невпевненість у своєму майбутньому і т.д. Джерелом виробничих стресів може бути і стан здоров’я людини. Так, хронічні захворювання можуть приводити до стресів, тому що вони вимагають підвищених зусиль для їх компенсації і знижують ефективність діяльності працівника, що може відбитися на його авторитеті, і соціальному статусі. Гострі захворювання також є джерелом переживань як за рахунок соматопсихічних зв’язків, так і опосередковано, «вимикаючи» на час працівника з трудового процесу (що тягне за собою фінансові витрати і необхідність заново адаптуватися до виробництва).
Деякі види діяльності можуть призводити і до професійних і до побутових стресів ‑ наприклад, водіння автомобіля. З одного боку, багато професійних водіїв відчувають стреси, пов’язані з їх роботою, але подібні стреси відчувають і мільйони людей інших професій, які використовують автомобіль для переміщення на роботу або у своїх справах.
Наприклад, в Інтернеті було опубліковано опитування німецьких психологів, експертів журналу «Young Help», згідно з яким, на першому місці серед стресогенних стоять автомобільні пробки (95% респондентів), на другому ‑ дорожні роботи (91%), на третьому ‑ пошук паркування (91%). В опитуванні взяло участь 4995 чоловіків і жінок у різних регіонах Німеччини, так що цим результатам можна довіряти. Цікавими є гендерні відмінності в реакції на те, що відбувається в дорозі. Жінок більше нервують безглузді спроби обгону в щільному потоці, чоловіків ‑ перешкоди, викликані дорожніми роботами. Чоловіки набагато частіше зберігають спокій в тому випадку, якщо збилися зі шляху, тоді як жінки частіше вважають таку помилку образливою для себе. Аналогічні дослідження психологів з Великобританії показують, що для англійців дорога на роботу і назад викликає стрес не менше, ніж сама робота. Таких в опитуванні виявилося 44%. Результати російських опитувань показали, що серед причин «стресу водія» на першому місці бути розташованi автомобільні пробки, на другому ‑ неадекватна поведінка інших учасників руху ‑ автомобілістів і пішоходів. Трохи рідше винуватцями нервових зривів стають представники ДАІ та ДПС, неполадки в автомобілі, світлофори, розставлені надто густо, і незнайомі маршрути. У той же час, дратівливим чинником може бути й дорога, по якій доводиться їздити кожного дня, бо передбачуваність процесу пригнічує живе, зацікавлене ставлення до руху.
Найбільш загальною і повною є класифікація життєвого стресу, один з варіантів якої запропонований Р.Т. Wong та показано на рис. 4. Слайд.
У внутрішньому квадраті позначена сама суть нашого існування, яку називають «Я сила», «розумова сила», психічна енергія, або внутрішні ресурси. Це те, що дозволяє індивіду долати кризи життя, що визначає інтенсивність опору стресу. Зниження ресурсу сприяє підвищенню уразливості до різних, пов’язаних зі стресом, розладів, таких як тривога, страх, відчай, депресія.
Наступна область - внутрішньоособистісний стрес. Більшість наших вимог до зовнішнього світу та його впливу на нас пов'язані з цим видом стресу. Ця область є як би відцентрової силою, яка впливає на всі сфери нашого життя. Якщо ми не перебуваємо в світі самі з собою, то наше внутрішнє сум'яття, переживання виявляється в негативному відношенні, впливи на зовнішній світ і порушує міжособистісні взаємозв'язку. У цю категорію стресу входять такі події, як нездійснені очікування, нереалізовані потреби, безглуздість і безцільність вчинків, болючі спогади, неадекватність оцінки подій і т. п.
Область міжособистісного стресу взаємодіє з певними частинами життя. Оскільки кожній людині доводиться постійно вирішувати різноманітні соціальні питання у своїй діяльності, то взаємодія з іншими особами та його оцінка впливають на наше сприйняття, переживання, ставлення до подій і явищ зовнішнього світу. Більшість життєвих проблем є проблемами відносин між людьми.
Особистісний стрес має відношення до того, що робить індивід і що відбувається з ним, коли він не виконує, порушує певні визначені соціальні ролі, такі як роль батька, чоловіка, службовця і т. п. Він проявляється у зв'язку з такими явищами як порушення здоров'я, погані звички, сексуальні труднощі, нудьга, старіння, вихід на пенсію.
Сімейний стрес включає всі труднощі з підтримки сім'ї та відносин у ній - робота по дому, подружні проблеми, конфлікти між поколіннями, життя з молоддю, хвороба і смерть в родині, алкоголізм, розлучення і т. п.
Робочий стрес зазвичай пов'язаний з важким робочим навантаженням, відсутністю самоконтролю за результатом роботи, рольовою невизначеністю і рольовим конфліктом. Погане забезпечення безпеки праці, несправедливі оцінки праці, порушення його організації може спричинити стрес.
Суспільний стрес відноситься до проблем, які відчувають, переживають великі групи людей, ‑ наприклад, економічний спад, бідність, банкрутство, расову напругу і дискримінацію і т.п.
Екологічний стрес обумовлюється впливом екстремальних умов навколишнього середовища, очікуванням такого впливу або його наслідків ‑ забруднення повітря і води, суворі погодні умови, недоброзичливі сусіди, штовханина, високий рівень шуму і т.п.
Фінансовий стрес не вимагає роз’яснень. Неможливість сплатити рахунки, незабезпечення витрат доходами, труднощі в отриманні боргу, невідповідність рівня зарплати результатами роботи, виникнення додаткових і фінансово незабезпечених видатків, ‑ ці та інші обставини можуть бути причиною стресу.
Внутрішньоособистісний стрес заслуговує детального розгляду не тільки тому, що на нього зверталося недостатньо уваги, але й у зв’язку з тим, що він може проектуватися на різні життєві події та впливати на особливості ставлення до них і поведінку індивіда. У табл. 1 показані різні типи стресів в часовому вимірі.
Таблиця 1.
Типи внутріособистісних стресорів
| Періоди | ||
| Минуле | Теперішнє | Майбутнє |
| 1. Події життя 2. Психічні травми в дитинстві 3. Невирішені конфлікти | 1. Екзистенційна криза 2. Емоційна реактивність 3. Інтерпретативний стрес 4. Негаразди, розчарування | 1. Стрес від очікувань 2. Страх невизначеності 3. Страх бідності, хвороби, старості, смерті |
Багато життєвих проблем сягають коріння в минулому. Образи і моральні травми, що виникають в несприятливій сім’ї, невирішені конфлікти з батьками і з дітьми та багато інших проблем можуть переслідувати людину багато років. Сором і почуття провини «прив’язують» людину до її минулого. Пригнічені негативні спогади і емоції, іноді штучно приглушені алкоголем або іншими турботами, є постійним джерелом внутрішньої напруги.
Життя в даний час також наповнене внутрішніми стресором. Криза існування (екзистенцій на криза) турбує як відносно її значущості в житті, так і значущості самого життя, тих чи інших її етапів і проявів. Негативна емоційність також призводить до переживання дистресу. Високий рівень емоційної реактивності буде постійно викликати відчуття напруженості, страху, приреченості у разі виникнення навіть незначних життєвих негараздів. Життя може стати нестерпним, коли більша частина очікувань залишається нездійсненною і всі мрії не збуваються. Негаразди і розчарування з часом приводять до зачерствіння.
Внутрішній неспокій і тривога дуже часто посилюються передчуттями чогось поганого. Тривога, занепокоєння про майбутні невдачі, нещастя (реальні чи уявні) можуть створювати більший стрес, ніж фактична невдача. Страх старості і смерті може затьмарити радість буття, спотворити позитивний сенс життя, змусити в чорних тонах сприймати життя.
Коли людина психічно напружена, а джерело цієї напруги ‑ конфліктуючий образ несприятливої події ‑ стає домінантним у життєдіяльності, не потрібно будь-якого серйозного зовнішнього впливу для відчуття занепокоєння і стресу. Внутрішня напруга може створити всі види проблем від постійних суперечок і сварок до відчайдушних дій. Тому при аналізі життєвого стресу у всіх його проявах необхідно приділяти увагу внутрішньоособистісним стресорам.
Феномен професійного вигорання
До професійних стресів тісно примикає явище, яке в різних джерелах позначається як «феномен професійного вигорання», «явище психічного вигорання», «синдром емоційного вигорання»і т. д. Під цим явищем розуміють «стан фізичного, емоційного і розумового виснаження, що проявляється в професіях соціальної сфери». Крім представників даної групи професій (педагогів, психологів, лікарів і соціальних працівників), цей синдром відзначається також у біржових маклерів, продавців, які працюють у системі мережевого маркетингу, і представників низки інших професій, що зазнають тривалі емоційні перевантаження. Це явище (в англомовній літературі називається «burnout») широко вивчається на Заході, але на теренах СНД ще не стало предметом пильної турботи з боку медиків і психологів. Даний феномен являє собою багатокомпонентний синдром, найбільш вираженими складовими якого є емоційна виснаженість, деперсоналізація та редукція професійних досягнень.
Показано, що ступінь інтенсивності професійного вигорання залежить від життєвих стратегій, що застосовуються тим чи іншим працівником. Високий рівень вигоряння відзначається при наявності у людей пасивних тактик опору стресу, а особистості, що займають активну життєву позицію у відношенні стрес-факторів, демонструють низькі показники вигоряння. Дослідниками також наголошується, що професійному вигорянню сприяє екстернальний локус контролю індивіда, тобто перенесення відповідальності за своє життя на зовнішні чинники.
Висновки до 1-го питання
Професійний стрес ‑ різноманітний феномен, що виражається у психічних і фізичних реакціях на напружені ситуації в трудовій діяльності людини. Встановлено також, що стресором можуть бути: невідповідність між бажанням і тим, що робота може надати, і між тим, що робота вимагає від людини і можливостями або ресурсами людини відповідати цим вимогам; організаційні особливості; професійні вимоги та рольові характеристики; індивідуальні особливості та очікування; фізичні параметри навколишнього середовища: стресори групових процесів, стресори на організаційному рівні. Емоційне вигорання – це стан фізичного, емоційного і розумового виснаження, що проявляється в професіях соціальної сфери.
Питання ІІ. Професійні стреси представників окремих професій.
Для нейтралізації та управління професійним (виробничим) стресом існує своя класифікація методів оптимізації функціональних станів, яка поділяє всі методи антистресорного захисту на організаційні і психопрофілактичні.
Перша група методів спрямована на зменшення ступеня екстремальності факторів виробничого середовища та їх більшої відповідності до психофізіологічних особливостей працівника. Такий організаційний підхід найбільш поширений в психології праці, інженерній психології, ергономіці. Його основними напрямком є:
1) раціоналізація процесів праці шляхом складання оптимальних алгоритмів роботи, забезпечення зручних тимчасових лімітів і т.д.;
2) удосконалення знарядь і засобів праці відповідно до психофізіологічних особливостей людини;
3) розробка оптимальних режимів праці та відпочинку, які б не приводили до передчасного виснаження ресурсів працівника;
4) раціональна організація робочих місць і формування оптимальної робочої пози;
5) створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі;
6) підвищення моральної та матеріальної зацікавленості в результатах праці.
Друга група методів спрямована безпосередньо на психіку працівника і його функціональний стан. Вона включає в себе такі способи, як: вплив кольором і функціональною музикою; вплив на біологічно активні точки; оздоровчі фізичні вправи; переконання і навіювання; самонавіювання і аутотренінг; дихальна гімнастика; медитація.
Можна також виділити два напрямки в подоланні психологічного стресу: профілактичний та терапевтичний.
Профілактичний ‑ це посилення захисних сил організму, зміна ставлення до психотравмуючих ситуацій, розвиток позитивного мислення.
Терапевтичний ‑ спрямований на нейтралізацію стресу, що вже виник і полягає в цілеспрямованому впливі на його тілесні та емоційні прояви. Звичайно, між цими двома підходами немає чітких меж. Той же самий аутотренінг можна застосувати і як профілактичний, і як терапевтичний засіб. З другого боку, при різкому розвитку стресу необхідно впливати не тільки на тіло (за допомогою м’язової релаксації і дихальних вправ), але й на думки і почуття (методами рефреймінгу і раціональної терапії).
Крім того, слід пам’ятати, що ціна успішної діяльності завжди досить висока, і при виборі оптимальної стратегії реагування на стрес доводиться розставляти пріоритети. Повне зняття стресорних активацій значно знижує можливості людини максимально реалізувати себе в житті і професійній діяльності, в той час як зайвий стрес викликає серйозні порушення в організмі. Оптимальний рівень стресу ‑ це баланс між двома крайнощами. Існує припущення, що для кожної окремої людини існує свій оптимум активації, при якому її діяльність є досить ефективною і в той же час рівень стресу не досягає дистресу.
Приклад. Дослідження результативності спортсменів показало, що найкращих результатів і найбільшої стабільності домагалися спортсмени з середнім рівнем тривожності і, відповідно, із середнім показником стресу. Друге місце займали спортсмени з низьким рівнем тривоги, а найгірші показники (як по результативності, так і по стабільності виступів) зайняли спортсмени з надмірнии рівнем тривоги і стресу.
Таким чином, мова йде про оптимізацію (управління) рівня стресу, хоча слід зазначити, що в більшості випадків завдання полягає саме у зниженні надлишкового показника стресу.
Розглянемо приклади конкретних професійних стресів.
Екзаменаційний стрес
Екзаменаційний стрес займає одне з перших місць серед причин, що викликають психічне напруження в учнів середньої і, особливо, вищої школи. Дуже часто іспит стає психотравмуючим фактором, який враховується навіть в клінічній психіатрії при визначенні характеру психогенії та класифікації неврозів. В останні роки отримані переконливі докази того, що екзаменаційний стрес робить негативний вплив на нервову, серцево-судинну та імунну системи студентів.
Екзаменаційний стрес, як будь який інший, особливо в поєднанні з вживанням кофеїну, може приводити в подальшому до стійкого підвищення артеріального тиску. В період екзаменаційної сесії у студентів і школярів реєструються виражені порушення вегетативної регуляції серцево-судинної системи. До несприятливих факторів періоду підготовки до іспитів можна віднести:
інтенсивну розумову діяльність;
· підвищене статичне навантаження;
· крайнє обмеження рухової активності;
· порушення режиму сну;
· емоційні переживання, пов’язані з можливою зміною соціального статусу студентів.
Все це призводить до перенапруження вегетативної нервової системи, що здійснює регуляцію нормальної життєдіяльності організму. Численні дослідження показують, що під час іспиту значно підвищується частота серцевих скорочень, зростають артеріальний тиск, рівень м’язового та психоемоційного напруження. Після здачі іспиту фізіологічні показники не відразу повертаються до норми і потрібно декілька днів для того, щоб параметри артеріального тиску повернулися до вихідних величин. Таким чином, за даними більшості дослідників, екзаменаційний стрес являє собою серйозну загрозу здоров’ю і студентів і школярів, причому особливу актуальність проблемі надає масовий характер даного явища, яке щорічно охоплює сотні тисяч учнів.
У той же час слід відзначити, що екзаменаційний стрес не завжди носить шкідливий характер, набуваючи властивості «дистресу». У певних ситуаціях психологічна напруга може мати стимулююче значення, допомагаючи учню мобілізувати всі свої знання і особистісні резерви для вирішення поставлених перед ним навчальних завдань. Тому мова йде про оптимізацію (корекцію) рівня екзаменаційного стресу, тобто зниження його у надтривожних учнів з надмірно лабільною психікою і, можливо, деякому підвищенні його у інертних, маломотивованих учнів. Корекція рівня екзаменаційного стресу може досягатися різними засобами ‑ за допомогою фармакологічних препаратів, методами психічної саморегуляції, оптимізацією режиму праці та відпочинку, за допомогою системи біологічного зворотного зв’язку і т.д.
Якщо звернутися до екзаменаційної стресу як найбільш різко вираженої форми навчального стресу, то можна відзначити, що сподівання іспиту і пов’язана з цим психологічна напруга можуть виявлятися у студентів у вигляді різних форм психічної активності: у вигляді страху перед екзаменатором або негативною оцінкою або у вигляді більш дифузної, мало обгрунтованої невизначеної тривоги за результат майбутнього іспиту, причому обидва ці стани супроводжуються досить вираженими вегетативними проявами. В особливих випадках ці явища можуть переростати в невроз тривожного очікування, особливо у студентів, для яких уже в преморбідні періоді були характерні риси відчуття тривоги і емоційної лабільності. Однак набагато частіше у студентів спостерігаються не неврози, а гострі невротичні реакції, які мають схожу картину, але протікають в більш обмеженому тимчасовому відрізку (години - дні - тижні). Клінічно на іспиті ці невротичні реакції можуть виявлятися:
у труднощах при виконанні звичної функції або форми діяльності (мова, читання, письмо і ін.;);
з почуття тривожного очікування невдачі, яке набуває більшої інтенсивності і супроводжується повним гальмуванням відповідної форми діяльності або порушенням її.
Традиційно тривожність відносять до негативних явищ, так як вона проявляється у вигляді занепокоєння, напруженості, почуття страху перед майбутніми іспитами, недовірливості і т. д. З другої сторони, наголошується, що існує оптимальний рівень тривожності, при якому досягається найбільша успішність діяльності.
Приводом до виникнення неврозу очікування є іноді навіть незначна невдача або захворювання, що викликало минущу зміну якоїсь функції. Розвивається неадекватна тривога, очікування повторення невдачі; чим більш уважно і пристрастно хворий стежить за собою, тим це очікування дійсно утруднює порушену функцію ‑ таким чином реалізуються так звані «самоздійснювані негативні прогнози», коли очікування будь-якого нещастя закономірно підвищує ймовірність його реалізації. Людина, що страждає неврозом тривожного очікування, створює в своїй свідомості негативну «модель світу», для побудови якого із усього різноманіття сигналів навколишнього середовища він відбирає тільки ті, які відповідають його установці бачити всі лише «в чорному кольорі». У разі екзаменаційного стресу студент, схильний до даного типу реагування, подумки перебирає в думці всі негативні фактори, згідно з якими його може очікувати невдача на екзамені: строгий викладач, пропущені лекції, невдалий білет і ін. Сконструйований таким чином несприятливий прогноз майбутніх подій лякає невротика, викликаючи у нього страх перед майбутнім, і він навіть не здогадується, що сам є автором цього «безнадійного» і «жахливого» майбутнього. Таким чином, «ймовірність» несприятливої події перетворюється у свідомості людини в реальну «можливість» її настання.
Спортивний стрес
Специфіка протікання спортивного стресу нагадує навчальний стрес, у якому хронічні навантаження міжсесійного періоду перемежовуються з екстремальними емоційними переживаннями під час іспитів. Подібним чином у спортсменів можна виділити стреси тренувального періоду і стреси, викликані змаганнями.
Перша група стресів може бути викликана надмірними тренувальними навантаженнями, травмами, поганими відносинами з тренером або товаришами по команді, неадекватними або надмірними очікуваннями майбутніх спортивних результатів і т.д.
Друга група стресів може бути спровокована власними невдалими виступами на змаганнях або вдалими виступами суперників, конфліктами з суддями або тренерами, надмірним перенапруженням, травмами і т.д. У другій групі причин стресу провідну роль відіграє екстремальне фізичне та емоційне напруження, а в першій групі ‑ більше когнітивно-емоційні чинники. У той же час і в змагальний період інформаційний аспект стресу не можна скидати з рахунків. Як зазначає Б.А. Вяткін, ситуація спортивних змагань є стресовою тому, що відбувається значне розходження між поставленими перед спортсменами завданнями і можливостями для їх реалізації, які є у спортсмена. При цьому не тільки об’єктивна складність завдання, а ймовірна оцінка спортсменом її досягнення є головною причиною психічного напруження. Чим менше впевнений спортсмен в точності свого прогнозу, тим вище, стрес. Дослідження вмісту катехоламінів у тенісистів і плавців показало, що під час тренування вміст катехоламінів в організмі статистично не перевищував звичайного рівня гормонів цієї групи, в той час як на змаганнях, вміст норадреналіну був істотно вищим за норму. При цьому найбільш успішно виступали ті спортсмени, у яких співвідношення норадреналіну до адреналіну було великим. Спортивні психологи приходять до висновку, що організм спортсмена може адаптуватися до фізичних навантажень під час змагань, а до емоційних навантажень під час змагань – ні.
Інший фахівець у галузі спортивної психології, Л.Д. Гіссен, пише:
«В умовах спортивної діяльності поряд з фізіологічними компонентами психічні аспекти також можуть бути сильними стресорами. Не сама ситуація є стресором, а ставлення спортсмена до неї може зробити її такою».
Існують різноманітні види класифікацій спортивних стресів. Згідно з однією з них. всі стреси можна розділити на групи з короткочасном дією і групу з тривалою дією на організм.
До першої групи відносять наступні стресори:
- такі, що викликають страх (виконання вправи, при якій раніше була отримана травма, зустріч з явним фаворитом і т.д.);
- такі, що викликають неприємні фізіологічні відчуття (біль, втрма, погані метеорологічні умови і т.д.);
- темп і швидкість (необгрунтовано завищені установки на рекорднийрезультат);
- відволікання уваги (тактичні маневри супротивника, побоювання за здоров'я, сімейні та побутові труднощі і т.д.);
- невдачі (невдалий старт, помилка в техніці руху, «невдалий противник»і т.д.).
До другої групи (тривалої дії) відносять стресори, пов'язані:
- з ризиком і небезпекою (альпінізм, стрибки з трампліну, хокей, мотоспорт);
- з тривалим навантаженням (тривале виконання вправ на фоні фізичної і психічної втоми);
- з боротьбою (тривалі змагання);
-з ізоляцією (відрив від дому та сім’ї під час змагань).
Розрізняють три форми стресу змагань: передстартову лихоманку, стартову апатію і бойову готовність.
Перша форма спортивного стресу виражається в надмірному перезбудженні нервової системи, невиправдано підвищеному тонусі м’язів і труднощах у підтримці ясності тактичного мислення. При цьому вегетативний баланс організму зсунутий у бік переважання тонусу симпатичної нервової системи.
Друга форма відзначається при тривалому очікуванні змагань і на спортивному жаргоні позначається як «перегоряння» спортсмена. Вона супроводжується ваготонією ‑ переважанням тонусу парасимпатичної нервової системи і суб’єктивно проявляється у вигляді зниженої мотивації і загальної слабкості.
Найбільш оптимальною формою вважається третя форма ‑ бойова готовність, яка дозволяє досягти найкращих спортивних результатів і за своєю суттю є варіантом еустресу.
Б.А. Вяткін так характеризує цей психічний стан:
- висока мотивація діяльності;
- напружене очікування старту;
- помірне емоційне напруження;
- твереза впевненість у своїх силах;
- здатність до свідомої саморегуляції поведінки, думок і почуттів;
- хороша концентрація уваги на майбутній діяльності.
Згідно з оцінкою цього спортивного психолога, стан бойової готовності можна співвіднести з початковою стадією стресу по Сельє, де організм сповнений сил і енергії, коли про негативний вплив стресу на діяльність ще не може бути й мови, а ситуація сприймається як тривожна, але не загрозлива благополуччю особистості.
Стрес медичних працівників
Стрес медичних працівників викликаний низкою специфічних особливостей їх професії.
По-перше, це величезна відповідальність за життя й здоров’я пацієнтів, яка важким тягарем лягає на їхні плечі.
По-друге, тривале перебування в «полі» негативних емоцій ‑ страждання, болю, відчаю, роздратування і т.д., які так чи інакше за механізмом емоційного зараження передаються і на медичний персонал.
По-третє – «це нерівномірний режим роботи з нічними та добовими чергуваннями, що порушує природні біоритми праці та відпочинку і негативно впливає на адаптаційні здатності організму.
По-четверте (що характерно для пострадянського простору), заробітна плата лікарів та середнього медичного персоналу явно не відповідає ступеню їх соціальної відповідальності, що викликає почуття незадоволення своєю професією та пов’язані з цим фактом особистісні стреси. Однак слід зауважити, що четверта причина стресів (зарплата) не є визначальною, про що свідчать дані про західних медиків.
Наприклад, в 1992 році в Англії 40% усіх випадків непрацездатності в осіб комунікативних професій, зокрема лікарів, були, пов’язані зі стресом. Серед обстежених медиків 1/3 приймала медикаментозні засоби для зняття емоційної напруги, а ступінь вживання ними алкоголю з цією метою перевищував середній у популяції рівень. Обстеження 620 лікарів загальної практики у Великобританії в 1995 році виявило у 41% з них високий рівень тривоги і у 26% лікарів ‑ клінічно виражену депресію, нерідко навіть більш значну, ніж у їхніх пацієнтів. Це несподіване відкриття виявилося важливим стимулом не тільки до того, що для лікарів у Великобританії почали проводити регулярні семінари з діагностики та подолання професійного стресу, але й до того, що в Британській медичній асоціації в середині 90-х років відкрили цілодобову службу психологічної підтримки для медпрацівників.
Дослідження показують, що явище стресу супроводжує щоденну, рутинну професійну діяльність, часто вимагає від лікарів досить інтенсивного, не обов’язково конфліктного, але емоційно напруженого спілкування з пацієнтами, причому у лікарів загальної практики частота та інтенсивність цього синдрому виявилася навіть більшою, ніж у хірургів або травматологов.
Симптоми «стресу медпрацівників» не відрізняються строгою специфічністю і можуть варіювати в широкому діапазоні ‑ від легких реакцій типу дратівливості, підвищеної стомлюваності і т.д. до невротичних і навіть психосоматичних розладів у самих лікарів. При цьому велике значення відіграють тип ВНД і риси особистості, наприклад, у меланхоліка більше шансів впадати в зневіру і неспокій з приводу роботи, а у холерика вища ймовірність виникнення агресивного стилю спілкування з пацієнтами.
Як відзначає фахівець в галузі професійних стресів В.А. Винокур, професійний стрес ‑ це, перш за все, наслідок зниження професійної мотивації, а «професійне вигорання» і збереження захопленості роботою ‑ це два. полюси взаємин людини і професії. Цілою низкою досліджень показано, що професійна деформація, що поступово розвивається у медичних працівників досить часто призводить до того, що при високому ступені «вигорання» наростає тенденція до негативного, нерідко навіть приховано-агресивного ставлення до пацієнтів, спілкуванню з ними в односторонній комунікації шляхом критики, оцінок, тиску, від чого, природно, страждають обидві сторони.
Стрес керівника.
Західні фахівці в області професійного стресу визначають шість головних джерел стресу працівників управлінського профілю:
· режим трудової діяльності (погані умови праці, занадто інтенсивний режим діяльності, брак часу і т. д.);
· роль працівника в організації (рольові конфлікти, підвищена відповідальність, недолік повноважень, рольова невизначеність і т. д.);
· комунікативні фактори (відносини з керівництвом, підлеглими або колегами, труднощі делегування повноважень і т.д.);
· труднощі побудови ділової кар'єри, (неадекватний рівень домагань, професійна неуспішність, занадто повільне або занадто швидке кар'єрне зростання, страх перед звільненням і т. д.);
· фактори, пов'язані з організаційною культурою і психологічним кліматом (невідповідність установок і очікувань працівника корпоративній культурі підприємства, обмеження індивідуальної свободи, інтриги і т. д.);
· позаорганізаційні джерела стресів (проблеми в сімейному житті через наднормативні навантаження на роботі; невміння розділити професійну і сімейну рольову стратегію поведінки; сімейні конфлікти, пов'язані з домаганням обох з подружжя на кар'єрне просування, і т. д.)
Відповідно до одного з найважливіших постулатів китайської філософії, все в цьому світі врівноважене і збалансоване. Так само, як дві сутності інь і ян плавно перетікають один в одного, будь-яке наше досягнення, будь-який успіх мають зворотний бік, який вносить гіркоту в солодкий смак перемоги. Стрес керівника ‑ це одна з форм неминучої розплати за рух вгору по кар’єрних сходах, що ведуть до влади і багатства. Чим вище піднімається по ній людина, тим більший тягар відповідальності тисне йому на плечі, тим більшою кількістю підлеглих йому доводиться управляти, тим більше фактів і явищ він повинен тримати під контролем.
Приклад. Відомий польський вчений Антоні Кемпінські так описує стрес керівника: «Типовим прикладом гіперстенічної форми може слугувати так званий «директорський невроз», який з’являється у людей, що займають керівні пости, які не можуть впоратися зі своїми посадовими обов’язками і живуть у постійній напрузі. Вони весь час щось оформляють, неодноразово тримають відразу кілька телефонних трубок, на прості запитання реагують запальністю і часто дають суперечливі розпорядження. Своєю поведінкою вони дратують оточуючих, всі крутяться як білки в колесі, що в результаті призводить до загальної дратівливості».
Автор далі відзначає, що ціна подібного кар’єрного просування може виявитися занадто високою. Він пише: «Боротьба з опором оточення у таких керівників призводить до великої мобілізації вегетативної та ендокринної систем. Особливо перевантажена буває в цих випадках серцево-судинна система. У результаті інфаркти міокарда є частою відповіддю цій невмілій боротьбі з опором оточення».
Джерелом «професійного» стресу у бізнесмена (як власника невеликої фірми, так і керуючого великою кампанією) може стати будь-який чинник:
- некомпетентні підлеглі;
- несумлінні партнери;
- жорсткі конкуренти;
- непередбачувані політики;
- жадібні чиновники;
- вимогливі клієнти і т.д.
У високопоставленого службовця держапарату частина цих стресів, пов’язаних з бізнес-ризиками, відсутня, але вони надолужуються нестійкістю його положення в ієрархічній структурі, більш вираженою залежністю від свого безпосереднього начальника і безкомпромісною кар’єрною конкуренцією, прихованою від стороннього погляду, але від цього не менш жорсткою.
У числі найголовніших стресів керівники різного рівня назвали:
· «складність і суперечливість вітчизняного законодавства і нормативних інструкцій»;
· «низьку мотивацію співробітників і необхідність постійного контролю за їх діяльністю»;
· «відсутність взаєморозуміння з діловими партнерами і конфлікти з ними»,
· «постійну нестачу часу»;
· «надмірний і не завжди обгрунтований контроль з боку керівництва» (в держчиновників і керівників дочірніх підприємств);
· «відчуття невідповідності між витраченими зусиллями і реальними результатами»;
· «втрату сенсу діяльності»;
· «стрес несправджених надій» і т.д.
Наслідком постійних проблем і стресів у керівників різного рангу є цілий букет
· невротичних та психосоматичних захворювань:
· підвищена дратівливість;
· безсоння, гіпертонія або вегетосудинна дистонія;
· порушення функцій шлунково-кишкового тракту (запори, виразка шлунка, дисфункція підшлункової залози);
· головний біль, м’язові болі різної етіології і т.д.
Наслідком цих хронічних захворювань є інфаркти, інсульти та скорочення тривалості життя сучасних керівників, незважаючи на їх, здавалося б, необмежені можливості в отриманні високоякісного лікування. Таке положення пов’язане з відсутністю навичок до рефлексії та саморегуляції у багатьох керівників.
Стрес людини-оператора
Психологічний стрес у операторської діяльності за своєю природою, є різновидом професійного (робочого) стресу. Причини його виникнення пов'язані з екстремальними впливами, перш за все, факторів робочого процесу, а також із впливом організаційних, соціальних, екологічних та технічних особливостей трудової діяльності. Розвиток психологічного стресу у людини-оператора пов’язаний не тільки з особливостями його робочого процесу, але і з різними подіями в її житті, з різними сферами її діяльності, спілкування, пізнання навколишнього світу. Тому визначення причин виникнення інформаційного стресу в операторської діяльності необхідно проводити з урахуванням особливостей впливу різноманітних життєвих подій людини, які можуть бути джерелом стресу.
Приклад. Інтерес результати дослідження, в якому оцінювали функціональний стан операторів в процесі 20-годинної діяльності на засобах зв’язку. Було виділено дві групи: оператори з високою і низькою якістю роботи. При порівнянні психофізіологічних показників цих 2 груп з'ясувалось, що у операторів, які більш успішно справляються з поставленими завданнями, тремор рук був вище на 26%, а реактивна тривожність на 34%, в порівнянні з операторами, які працювали менш успішно. В осіб першої групи спостерігався також більш високий артеріальний тиск, виражена шкірно-гальванічна реакція, нижчою було самопочуття, активність і настрій. Таким чином, успішність діяльності операторів була тісно взаємопов'язана з рівнем нервово-емоційного напруження, яке веде до збільшення ціни діяльності.
На стан організму впливає ряд факторів, серед яких можна відзначити характер циркадіанних ритмів (Поняття циркадіанного (добового) ритму ввів в 1959 році Халберг. Циркадіанний ритм є видозміною добового ритму з періодом 24 години, протікає в константних умовах і належить до вільно поточнихритмів. Ціритми з не нав'язанізовнішніми умовами.Вони уроджені, ендогенні, тобто обумовлені властивостями самого організму. Період ціркадіанних ритмів триває у рослин 23-28 годин, у тварин 23-25 годин. Оскільки організми зазвичай знаходяться в середовищі з циклічними змінами її умов, то ритми організмів затягуються цими змінами і стають добовими.),фактори середовища ‑ зовнішні (шум, вібрація, температура і багато чого іншого) і внутрішні (безсоння, шкідливі звички, прийом ліків і інші), зміст завдання і умов її виконання (непрямий вплив).
Крім того здатність оператора обробляти інформацію залежить від його індивідуально-психологічних особливостей, освіти, підготовки і досвіду.
У операторській діяльності причиною багатьох помилкових дій і відмов техніки є порушення інформаційної взаємодії в системі «людина-машина». У дослідженнях встановлено, що, з одного боку, виникнення помилкових дій в процесі рішення операторських задач часто супроводжується розвитком психічної напруги і стресу, а з іншого боку, фактори складності, відповідальності, небезпеки операторської діяльності обумовлюють виникнення напруженості і стресу, які, у свою чергу, стають причинами появи помилок, аварій, катастроф.
Приклад. У дослідженнях Л.П. Гримак і В.А. Пономаренко встановлено, що у певної категорії практично здорових льотчиків в силу перенесених професійних невдач, частих помилкових дій, конфліктних ситуацій на службі і в побуті, непередбачених ускладнень та інших аналогічних подій в польоті розвиваються психічні стани, які можуть стати причиною помилок. До них відносять такі стани: домінантні (порушення рівноваги між емоційним, вольовим, розумовим компонентом психіки); передчасної психічної демобілізації, коли фаза постактивності наступає раніше завершення діяльності; короткочасного психічного оглушення (при дії одиночних надсильних подразників), параксизми диференціювання (виникають при необхідності одночасно виконувати дві близькі, складні і відповідальні розумові дії); фобії, ейфорія, психічна напруженість та ін.
З інших компонентів «особистого фактора», що визначають професійну надійність льотчика найбільше значення мають функціональні стани, пов'язані із впливом несприятливих факторів польоту (гіпоксія, заколисування, перевантаження), а так само стомлення.
Встановлено, що причини помилкових дії льотчика і розвитку в нього професійного стресу досить часто зумовлені особливостями його взаємодії з системами керування літаком. До причин такого роду, наприклад, відносять:
· уривчастість надходження до льотчика пілотажної інформації при необхідності раптового переходу від візуального польоту до приладовому і назад;
· вимушене відволікання уваги від приладів при польоті поза видимістю земних орієнтирів, при роботі з радіостанцією, прицілом, годиником і ін.,
· недосконалість приладів індикації про положення і переміщення літака у просторі;
· недостатність, несвоєчасність надходження відомостей до аварійні зупинки і ряд інших.
Слід зазначити, що цілий ряд особливостей, умов діяльності льотчика сприяє виникненню помилок управління, таких як сприйняття сигналів в умовах перешкод, надходження невизначеної, неправдивої інформації, виконання сумісних дій при різного ступеня їх пріоритетності і т. д.
Багато помилок льотчика визначаються його індивідуальними особливостями професійного, психологічного, фізичного характеру, які проявляються у вигляді зміненого функціонального стану (психічна напруженість, стомлення), захворювання, низького рівня професійної підготовленості, недостатності розвитку льотних здібностей. І в цьому випадку причина помилок може полягати не стільки в самому льотчика, скільки в несприятливих умовах та організації його діяльності, недостатньо ефективною методикою професійного відбору та медичного контролю і в інших передумовах. (Перегляд ролика)
Висновки до 2-го питання
Ми розглянули конкретні професійні стреси: екзаменаційний стрес, стрес у спорті, стрес медиків, стрес керівників, стрес людини-оператора, їх причини та наслідки. Розвиток психологічного стресу у людини конкретної професії пов’язаний не тільки з особливостями її робочого процесу, але і з різними подіями в її житті, з різними сферами її діяльності, спілкування, пізнання навколишнього світу. Тому визначення причин виникнення професійного стресу в конкретній діяльності необхідно проводити з урахуванням особливостей впливу різноманітних життєвих подій людини, які можуть бути джерелом стресу.
Висновки до лекції
Професійний стрес ‑ різноманітний феномен, що виражається у психічних і фізичних реакціях на напружені ситуації в трудовій діяльності людини. Встановлено також, що стресором можуть бути: невідповідність між бажанням і тим, що робота може надати, і між тим, що робота вимагає від людини і можливостями або ресурсами людини відповідати цим вимогам; організаційні особливості; професійні вимоги та рольові характеристики; індивідуальні особливості та очікування; фізичні параметри навколишнього середовища: стресори групових процесів, стресори на організаційному рівні. Емоційне вигорання – це стан фізичного, емоційного і розумового виснаження, що проявляється в професіях соціальної сфери. Розвиток психологічного стресу у людини конкретної професії пов’язаний не тільки з особливостями її робочого процесу, але і з різними подіями в її житті, з різними сферами її діяльності, спілкування, пізнання навколишнього світу. Тому визначення причин виникнення професійного стресу в конкретній діяльності необхідно проводити з урахуванням особливостей впливу різноманітних життєвих подій людини, які можуть бути джерелом стресу.
Завдання на самостійну роботу на слайді і в тематичному плані.
До теми 6:
1.Т. Стрес та професійний стрес працівників правоохоронних органів.
2.Т. Моделі професійного стресу.
3.П. Методи та методики діагностики професійного стресу.
3.П. Управління професійним стресом керівників органів внутрішніх справ.
Доцент кафедри теорії
