Режим і дозування інгаляційних глюкокортикостероїдів у дітей залежно від віку і важкості перебігу бронхіальної астми

Вік дитини	Перебіг персистуючої астми	Режим дозування
Флутиказона пропіонат	Бекламетазона діпропіонат	Будесонід
1,5 - 6 місяців	середньоважкий	50 мкг х 2 рази	50 мкг х 2 рази	50 мкг х 2 рази
важкий	50 мкг х 2 рази	100 мкг х 2 рази	50 мкг х 3 рази
6 – 12 місяців	середньоважкий	50 мкг х 2 рази	50 мкг х 3 рази	50 мкг х 3 рази
важкий	50 мкг х 3 рази	100 мкг х 2 рази	100 мкг х 2 рази
1 – 3 роки	середньоважкий	50 мкг х 2 рази	100 мкг х 2 рази	100 мкг х 2 рази
важкий	100 мкг х 2 рази	100 мкг х 3 рази	100 мкг х 3 рази
4 – 7 років	середньоважкий	50 мкг х 3 рази	100 мкг х 2 рази	100 мкг х 2 рази
важкий	100 мкг х 2 рази	100 мкг х 3 рази	200 мкг х 2 рази
8 – 11 років	середньоважкий	100 мкг х 2 рази	100 мкг х 3 рази	200 мкг х 2 рази
важкий	125 мкг х 3 рази	100 мкг х 4 рази	200 мкг х 4 рази
12 – 15 років	середньоважкий	125 мкг х 3 рази	150 мкг х 3 рази	200 мкг х 3 рази
важкий	250 мкг х 2 рази	150 мкг х 4 рази і більше	200 мкг х 4 рази і більше

 

Вибір доставкового пристрою для інгаляцій у дітей. Заснований на ефективності доставки ліків, економічній ефективності та зручності використання. Стаціонарне лікування показане у випадках, якщо:

- дитина з групи високого ризику летального кінця від бронхіальної астми,

- загострення є важким (якщо після використання інгаляційних b₂-агоністів швидкої дії ПОШВ залишається менше 60% від належного або найкращого індивідуального значення),

- немає швидкої і стабільної протягом не менше 3 годин реакції на бронхолітик,

- немає поліпшення в межах 2-6 годин після початку лікування глюкокортикостероїдами,

- спостерігається подальше погіршення стану хворої дитини.

 

Вік дитини	Пристрій, якому надається перевага	Альтернативний пристрій
До 4 років	Дозований аерозольний інгалятор і відповідний спейсер з маскою на обличчя	Небулайзер з маскою на обличчя
4-6 років	Дозований аерозольний інгалятор і відповідний спейсер з мундштуком	Небулайзер з маскою на обличчя
Старше 6 років	Дозований сухопорошковий інгалятор або дозований аерозольний інгалятор, які активуються диханням, або дозований аерозольний інгалятор зі спейсером	Небулайзер з мундштуком

 

4.2. Лікування загострення бронхіальної астми у стаціонарі.

Перевага надається лікуванню інгаляційними b₂-агоністами у високих дозах і системними глюкокортикостероїдами. Якщо інгаляційних b₂-агоністів немає, слід вводити внутрішньовенно теофілін.

Початкова оцінка (див. критерії важкості нападу бронхіальної астми)

Анамнез, фізикальне обстежння (аускультація, участь допоміжних м¢язів у диханні, частота серцевих скорочень, частота дихання, ПОШВ або ОФВ₁, SatO₂, у вкрай важких хворих - гази артеріальної крові, за показанням - інші аналізи).

Початкова терапія

iІнгаляційний b₂-агоніст швидкої дії, бажано через небулайзер, одна доза кожні 20 хвилин протягом 1 год.

iІнгаляція кисню до досягнення SatO₂ > 90% {у маленьких дітей - 95%).

iПри відсутності негайної відповіді, або якщо пацієнт нещодавно приймав пероральні глюкокортикостероїди, або якщо є важкий приступ – системні глюкокортикостероїди.

iПри загостренні седативна терапія протипоказана.

Повторити оцінку важкості: ПОШВ, SatO₂, за необхідності інші аналізи

 

 

Приступ середньої важкості iПОШВ 60-80% ві належного або найкращого індивідуального значення. iФізикальне обстеження: симптоми помірно виражені, в диханні приймають участь допоміжні м¢язи. i Інгаляційний b2-агоніст і інгаляційний холінолітик кожні 60 хвилин. i Обговорити питання про призначення глюкокортикостероїди. i При наявності поліпшення продовжувати лікування протягом 1-3 год

Важкий приступ i ПОШВ <60% від належного або найкращого індивідуального значення. iФізикальне обстеження: різко виражені симптоми у спокої, западіння надключичних ямок. iОцінка анамнеза: пацієнт з групи високого ризику. i Відсутність поліпшення після початкової терапаії. i Інгаляційний b2-агоніст і інгаляційний холінолітик. i Кисень. i Системний глюкокортикостероїд. i Можливе підшкірне, внутрішньомязове або внутрішньовенне введення b2-агоніста. i Можливе внутрішньовенне введення метилксантинів. i Можливе внутрішньовенне введення сульфата магнія

Добра відповідь iПоліпшення зберігається протягом 60 хвилин після останнього введення препаратів. iФізикальне обстеження: норма. i ПОШВ > 70%. i Дистреса немає. i SatO2 > 95%.

Неповна відповідь в межах 1-2 год iОцінка анамнеза: пацієнт з групи високого ризику. iФізикальне обстеження: симптоми від слабко виражених до помірних. i ПОШВ < 70%. i SatO2 не поліпшується.

Незадовільна відповідь в межах 1 год. i Оцінка анамнеза: пацієнт з групи високого ризику. i Фізикальне обстеження: симптоми різко виражені, сонливість, сплутана свідомість. i ПОШВ < 30%. i РаСO2 >45 мм рт.ст. · РаО2 < 60 мм рт.ст.

Виписка додому · Продовження лікування інгаляційним b2-агоністом. · У більшості випадків – обговорити питання про призначення пероральних глюкокортикостероїдів. · Освіта хворого: правильний прийом препаратів, перегляд плана лікування, ретельний нагляд лікаря.

Продовження лікування в стаціонарі · Інгаляційний b2-агоніст± інгаляційний холінолітик. · Системний глюкокортикостероїд. · Кисень. · Можливе внутрішньовенне введення метилксантинів. · Моніторинг ПОШВ, SatО2, пульса.

Перевід у відділення реанімації / інтенсивної терапії · Інгаляційний b2-агоніст + інгаляційний холінолітик. · Внутрішньовенні глюкокортикостеролїди. · Можливе підшкірне, внутрішньом’язовв або внутрішньовенне введення b2-агоніста. · Кисень. · Можливе внутрішньовенне введення метилксантинів. · Можлива інтубація і штучна вентиляція легень.

 

Поліпшення	Немає поліпшення
Виписка додому · Якщо ПОШВ > 60% від належних або найкращих індивідуальних значень і зберігається при проведенні пероральної і інгаляційної терапії.	Переведення до відділення реанімації/інтенсивної терапії · Якщо через 6-12 год. поліпшення немає.

 

· Інші види терапії:

препарати магнезії (магнія сульфат внутрішньовенно крапельно одноразово) при загостренні астми можуть вводитися додатково, якщо попередня терапія неефективна за клінічними даними і ПОШВ не підвищується більше 60% від належного значення після першої години лікування;

при загостренні астми заборонено застосування седативної терапії у зв’язку з пригніченням функції дихального центру;

муколітики при важких загостреннях краще вводити дрібними порціями внутрішньовенно, якщо у дитини багато мокротиння (особливо у дітей раннього віку);

антибіотики (у випадках пневмонії, гнійного синуситу або лихоманки з гнійним мокротинням);

інфузійна терапія проводиться для підтримки балансу рідини в організмі, при ознаках ексикозу у зв’язку з розвитком значного зневоднення, а також для швидкого потраплення медикаментів до мікроциркуляторного русла.

4.4. Задовільний (прийнятний) контроль за перебігом бронхіальної астми у дітей визначають за такими критеріями:

· мінімальна виразність або відсутність хронічних симптомів захворювання, включаючи нічні,

· мінімальні (не часті) загострення,

· мінімальне застосування b₂-агоністів швидкої дії “за потреби” або відсутність потреби у засобах невідкладної допомоги,

· нормальні або близькі до них показники ПОШВ,

· добові коливання ПОШВ менше 20%,

· мінімальні прояви або відсутність небажаних ефектів медикаментозної терапії.

Але головною метою базисної терапії є досягнення повного контролю за перебігом астми. Критерії повного контролю:

• повна відсутність денних і нічних симпомів та загострень хвороби,

• ПОШВ > 80% від належної величини щодня,

• відсутність невідкладних станів та звернень по швидку допомогу впродовж щонайменше 7 із 8 послідовних тижнів,

• відсутність побічних ефектів лікування та зумовленої ними зміни терапії.

Контроль за перебігом астми і покращанням якості життя дитини досягається за рахунок:

- елімінації тригерних факторів з оточуючого дитину середовища,

- оптимальної фармакотерапії загострень і періоду ремісії (базисна терапія),

- проведення специфічної алерговакцинації (САВ, специфічної імунотерапії - СІТ).

При лікуванні кожного хворого терапія повинна бути спрямована на досягнення повного контролю за перебігом астми.

4.5. Засоби, які забезпечують контроль за перебігом бронхіальної астми (базисна терапія)

Препарати, які контролюють перебіг бронхіальної астми (синоніми - профілактичні, превентивні, підтримуючі) включають протизапальні засоби і бронхолітики тривалої дії.

Інгаляційні глюкокортикостероїди (ІГКС) є препаратами вибору в терапії дітей з персистуючою астмою будь-якого ступеню важкості.

Системні глюкокортикостероїди – СГКС (препарати вибору – преднізолон, метилпреднізолон) використовуються для купування середньоважких і важких приступів астми та для контроля найбільш важкої астми (ІV ступінь) подовженими курсами (один раз на добу щоденно або через день). В останньому випадку якомога раніше здійснюється відміна СГКС і перехід на ІГКС.

Інгаляційні b₂-агоністи тривалої дії (салметерол) використовуються в терапії середньоважкої (ІІІ) персистуючої астми і для профілактики бронхоспазму, спричиненого фізичним навантаженням.

Комбіновані інгаляційні препарати b₂-агоністів тривалої дії (салметерол) і ГКС (флютиказона пропіонат) - препарат Серетид. Терапія фіксованою комбінацією є найбільш ефективною у досягненні повного контролю за перебігом астми незалежно від важкості перебігу.

Метилксантини (теофілін, амінофілін, еуфілін) - для контроля за астмою (особливо нічних симптомів), застосовують перорально теофілін сповільненого вивільнення (тривалої дії). Його використовують також як додатковий бронхолітик у хворих на важку астму. Малі дози теофіліну можна призначати пацієнтам з легко астмою і в якості додаткової терапії до низьких і середніх доз ІГКС. У зв’язку з ризиком побічних дій теофілін вважається препаратом резерву для випадків недостатньої ефективності ІГКС та інгаляційних b₂-агоністів тривалої дії.

Пероральні b₂-агоністи тривалої дії (салметерол, тербуталін тривалої дії, бамбутерол) корисні для контроля нічних симптомів астми та як додаток до ІГКС при недостатній ефективності останніх.

Антилейкотриєнові пероральні препарати (антагоністи рецепторів до цистеїніл-лейкотриєну – монтелукаст, пранлукаст, зафірлукаст) менш ефективні, ніж ІГКС та інгаляційні b₂-агоністи тривалої дії; можуть бути додатком до базисної терапії ІГКС у хворих на середню і важку астму.

Базисна терапія проводиться щоденно, тривалим курсом, етапно, залежно від ступеню важкості астми, індивідуальних особливостей дитини, ефективності і переносимості медикаментів, а також із застосуванням ступеневого підходу – “сходинка вверх” і “сходинка вниз”. “Сходинка вверх” - такий варіант базисної терапії, який відповідає ступеню важкості на початку лікування. В разі її неефективності протягом 2-3 тижнів збільшують добову дозу препарату або замінюють його на більш міцний. “Сходинка вниз” передбачає відразу призначення медикаментів більш інтенсивної дії для досягнення швидкого ефекту з поступовим зниженням дози і в період стійкої ремісії заміною препарату на більш заощадливий. Перехід на наступний ступінь показаний, якщо контроль за перебігом астми не досягається і є впевненість щодо правильного використання препарату.

Метою ступеневого підходу є досягнення повного контролю від застосування найменшої кількості медикаментів. В цьому плані комбіновані препарати ІГКС з інгаляційними b₂-агоністами тривалої дії (Серетид) у дітей з середньоважкою і важкою астмою (III і IV ступеню) є препаратами вибору для досягнення повного контролю за астмою. При легкій персистуючій астмі (ІІ ступеню) їх використання є альтернативою подвоєння дози ІГКС.