Українська байка першої половини ХІХ ст.

	Корпус текстів	Джерела сюжетів	Особливості опрацювання запозичених сюжетів	Жанрові модифікації байки	Художні особливості
П. Білецький-Носенко (1774-1856)	» 333 байки – збірка “Приказки” (1871) – поділена на 16 книг, у кожній» 20 байок.	Джерела розмаїті (називає сам): Дмитрієв, Крилов, Хемніцер, Геллерт, Флоріан, Лафонтен. Найчастіше – Лафонтен (перші дві книги “Приказок” – переклад перших двох книг Лафонтена (» 90)), Флоріан (11-а книга – майже всі тексти – переклади з Флоріана (» 30)).	Часто посилається на джерело байки. Вільно переробляє фабули творів відомих байкарів, надаючи їм українського колориту: -топографічні вказівки; -побутові подробиці; -історичні події; -історичні особи (Палій, Сковорода); -приказки та прислів’я (найчастіше в моралі).	Байка-казка (“Дворовий Пес та голодний Вовк”, “Мудрець та Старшина войськовий”, «Два голуби»), байки-приказки ()	Один із творчів української реалістичної байки. Традиції Лафонтена (Крилова): - різноскладовість рядків; - психологізація персонажів та їх вічинків; - введення міфологічних фігур: Зевес, Паллада, Хронос, Перун тощо; - міраль може бути розташована у експозиції, у фабулі, у кінці твору.	Байкар “блідий і тяжкословний” (М.Зеров)
П.Гулак-Артемовський (1790-1865)	» 5-10 байок	І.Крилов, І.Красицький.	Способи опрацювання сюжетів: -звичайний переклад (“Цікавий і Мовчун”, “Лікар і Здоров”я”) – іноді навіть скорочує стосовно оригіналу; -поширює, наповнюючи подробицями, але без сатири (“Пліточка”, “Батько і Син”): -поширює коротку (4-8 рядків) байку у поширену (160-180 рядків) сатиричну (“Пан та Собака”).	Байк–казка (“Пан та Собака”, “Солопій та Хівря…”). Байка–приказка (“Цікавий та Мовчун”, “Дурень і Розумний”, “Лікар і Здоров”я”).	Байка-казка: -етнографічно-побутові подробиці; -яскраво окреслені персонажі; -розлога композиція, ускладнена відступами та описами; -уповільнений сюжет; -психологічні деталі; -введення діалога; -лайливі слова, просторіччя, натуралістичні вислови, вульгаризми. Байка-приказка: -лаконічність, стислість	Кониський уважав Гулака за великого письменника-мислителя, а в його Рябкові ладен був побачити образ символічний усього обернутого в кріпацтво українського народу. (М.Зеров)
Л.Боровиковський (1807-1856)	» 250 байок	І. Красицький. Спорадично – І.Крилов. Фольклор.	Можливо, є лише перекладачем байок І.Красицького. Сюжети І.Крилова “втискає” у форму “приказки”.	Байка-приказка (“Багатий, бідний”, “Крила у вітряка”, “Щука”, “Коник і Муравей”, “Мірошник”).	Домінує добродушний гумор. Народно-афористична викінченість. Образ оповідача, імітація спілкування оповідача зі слухачем. Немає чіткого поділу на фабулу і мораль. Традиції Лессінга і Красицького: -стислість і лаконічність (4-10 рядків). Відсутність детально показаної дії, побутово-етнографічних деталей.	Боровиковський, торкаючись соціальних недугів, ні одного з них не намалював у своїх байках яркими кольорами. (О.Кониський)
Є.Гребінка (1812-1848)	27 творів. 1834 – збірка “Малороссийские приказки Евгена Гребинки” з присвятою “Добрым моим землякам и любителям малороссийского слова”. 1836 – ІІ-е видання (майже без змін)	І.Крилов: “…содержание некоторых приказок взято мною из басен Крылова и других в сем роде писателей”. Фольклор.	Майже повне художнє переосмислення запозичених сюжетів шляхом наповнення конкретно-історичним змістом української дійсності.	Власне байка (“Ведмежий суд”). Байка-казка (“Рибалка”). Байка-приказка (“Дядько на дзвіниці”).	Чітке відділення моралі від фабули. Відхід від бурлеску і травестія. Локалізація місця дії. Місцева топоніміка. Побутописання. Українські імена. Факти і особи із тогочасної суспільної дійсності. Внутрішній монолог. Індивідуалізація мови персонажів. Введення образу оповідача.	Як байкопис, займає Гребінка перше місце в нашім письменстві. Його байки визначаються ярким національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом, здоровим гумором і не менш здоровою суспільною тенденцією. (І.Франко)