Зіставляється з Західноєвропейськими міфологічними персонажами.

Гольда. За німецькими переказами Frau Gauden була знатною жінкою і надзвичайно любила полювати. У неї було 24 доньки, які поділяли з нею це захоплення. Одного разу під час полювання з її уст вирвались слова: „Полювання краще раю”, після чого 4 доньки перетворились на коней, інші 20 – на мисливських собак, і всі вони понеслись на небо. Frau Gauden або Göde генетично пов’язана з образом Frau Wode: Fro (господар) / Woden Вотан.

Незважаючи на таку генетичну залежність від образу Одіна, Гольда є самостійним міфологічним персонажем. За німецькими повір’ями більшість хвороб походить від ельфів. Гольда є їх царицею, тому може викликати хвороби і одночасно оберігати від них. Так, ревматичні болі у німців називаються die fliegenden Eіbe / die gut Kinderen / die gute Holde. Вони уявляються метеликами або черв’ячками, які підточують людину. Коли у дитини на обличчі висипають червоні плями, то говорять: „das Jüdel hat das Kind verbrannt”. В залежності від контексту Jüdel може виступати ельфом або духом-хранителем.

Ішим ім’ям Гольди є Frau Holle, яка плутає волосся людям і гриви коням, тому німці колтун називали Hollenzopf. Їй приписували також епілептичні припадки. У християнські часи Гольда трансформується на Іродіаду.

Собаки / доньки Гольди уособлюють зв’язок з потойбічним. Вона ж персоніфікує вітер, оскільки літає по небу і полює. Вітер в індоєвропейській міфології є вселенським подихом, душею Космосу. Пор. у людей душа також виходить разом з останнім подихом. Натомість Бог вдихає життя в людину. У зв’язку з цим вона є матір’ю всіх душ, які зливаються в єдиний потік вітру. Разом з тим, її образ дещо відмінний від чуми чи лихоманки, оскільки ці хвороби бояться собак – доньок Гольди (Собака відчуває приближення мору) [Потебня 1989, 497-502]. Отже, вона може бути матір’ю душ, які охороняє у потойбічному.

 

ВИКРАДАННЯ ДІТЕЙ

Відмінність від попереднього варіанту. Коли у першому варіанті герой сам знаходить хатинку Баби-Яги, то у другій сюжетній лінії до хатинки потрапляють іншим шляхом. Основним героєм казки виступає не дорослий герой, а дитина, як правило підліток, якого відводить до лісу батько. Цікавим фактом є те, що дитина абсолютно не противиться його волі, а інколи здійснює цю подорож добровільно.

Залишки тотемізму. На думку Володимира Яковича Проппа, такі сюжети відбивають рудименти обряду ініціації, тобто посвячення підлітків у стан дорослих. Посвячення завжди відбувались у лісі в особливому місці, можливо, хатинці. В деяких народів вона нагадувала тотемну тварину, тому у слов’янських казках мала курячі ніжки. У слов’янській демонології пташині ноги мали демони або душі пращурів. Так, росіяни вважали, щоб побачити домового / банника, підлогу лазні необхідно посипати попелом. Вранці на підлозі мають бути відбитки курячих ніг. На середньовічних гравюрах демони також зображені з курячими ногами і пташиними дзьобами.

У народів Африки, Океанії, Австралії, Південної Америки, які знаходились на рівні розвитку, що відповідав Європейському неоліту, аналогічні хатинки огороджувались частоколом з настромленими черепами людей чи тварин. Під страхом смерті туди заборонявся вхід непосвяченим чи представникам протилежної статі. Зовнішній вхід до ритуального помешкання іноді мав вигляд пащі хижака, оскільки вважалось, що неофіт буцімто ковтався твариною, а потім випльовувався, народжуючись наново. Схожий сюжет з Іоною пропонується у Старому Заповіті: „І призначив Господь велику рибу, щоб вона проковтнула Йону. І був Йону всередині цієї риби три дні і три ночі. І молився Йону до Господа Бога свого з утроби цієї риби” [Йони, 2,1].

Казкова Баби Яги хатинка також може бути оточена частоколом з нанизаними черепами: „Паркан навколо хатинки з людських кісток, на заборі тирчать черепи людські з очима, замість дверей біля воріт – ноги людські, замість затворів – руки, замість замка – рот з гострими зубами”.

Інструкції жерця. Існують сюжети, коли до хатинки прямує дівчина. У такому випадку вона отримує поради тітоньки, як правильно поводитися себе у цій хатинці. Чоловіків цей сюжет не торкається.

Цікавим є той факт, що інструкції отримує лише жінка, можливо тому, що Яга також є жінкою, тобто перша начебто належала до фратрії останньої. Ймовірно, цим і пояснюється неприйняття Ягою чоловічої статі. Сутність вказівок тітоньки полягала у тому, як вести себе при зустрічі з казковими істотами. Наприклад, коли нападуть собаки – необхідно кинути їм м’яса (пор. з грецьким Цербером), якщо береза буде бити гілками – треба перев’язати їх стрічкою (пор. з жертвами деревам у вигляді стрічок і одягу, поширених у росіян Середньої смуги і Півночі), коли рипітимуть ворота – покропити їх маслом. Такі поради співвідносяться з деякими діями під час поховальних обрядів. Скроплення травами, перев’язування хрестів, жертовне м’ясо на поминках і т.п.

В.Я. Пропп знаходить відповідні паралелі в американо-індійській міфології. Будинок для ініціацій має тотемістичні ознаки: „Перед домом стоїть орел! Будьте обережні! Кожен раз, коли орел розкриє дзьоб, плигайте по-одному”. У порівнянні із слов’янськими казковими сюжетами є усні настанови ініціантам: „Спочатку щури захочуть тебе розірвати, змії погрожуватимуть з’їсти тебе. Коли ти щасливо пройдеш мимо них, то тебе укусять двері”.

Зв’язок із сліпотою. Посвячений відвозився у ліс, де мав предстати перед міфічною істотою із царства мертвих. За ритуалом він долучався до царства мертвих, щоб потім повернутися у світ живих. У зв’язку з цим він підлягав символічному осліпленню, йому зав’язували чи замазували очі. Наприклад, у південних народів (Океанія) дітей обмащували вапном так, що вони не могли розплющити очі. Змивання вапна співвідносилося з новим прозрінням, яке ототожнювалось з повторним народженням.

Отже, поряд з відкриттям уст, джерела якого спостерігаються у Давньому Єгипті, спостерігається обряд відкривання очей.

Поширений у сучасному світі обряд обрізання також є одним з видів магічного відкриття. Цьому обряду передує утримання від статевих контактів, подібно до того, як неофіти мали дотримуватись ритуального мовчання, після чого отримували право на шлюб.

Випробування героя. За сюжетом казки у хатинці хлопчики-підліки підлягали випробуванням на біль: „Яга схопила товкач, почала бити Усинюшку, била-била, під лаву забила, із спини ремінь вирізала, поїла все, що було і поїхала”.

У первісному суспільстві майбутні чоловіки могли стати воїнами чи мисливцями, лише після того, як пізнали природу фізичного болю. За свідченнями етнографів у туземців Америки і Африки ініціації часто завершувалися летальними випадками. Коли підліток не витримував випробувань – він помирав. Таким чином, відбувався природний відбір, виживали найсильніші. Тортури могли викликати тимчасове безумство, після якого ініціант вважав себе тим, хто родився наново. Він отримував нове ім’я і право одружуватись.

Відрубування пальця. В окремих випадках посвяченому відрубували палець. У казках Яга відрубує палець, щоб довідатись, чи достатньо відгодованим є хлопчик. Аналогічні події відбуваються у господі Лиха Одноокого (гр. Поліфема). Герой намагається втекти від Лиха, але його мізинець прилипає до печі / стіни. Щоб врятувати собі життя, він його відрубує.

Відповідні паралелі простежуються у грецькій міфології Тут згадується Орест, який, втративши розум після убивства матері, у храмі Єріній відкусив собі палець. Неподалік від цього храму знаходився камінь, який називався „в пам’ять про палець”.

В цьому випадку палець є знаком смерті героя і виступає в якості викупної жертви. В ініціативних обрядах палець є свідченням смерті героя, ймовірно він приносився і показувався батькам.

 

ГОСПОДАРКА ЛІСУ

Матір тварин. Яга завжди жіночого роду. У казці відверто підкреслюється її фізіологія. Вона зображується жінкою з величезними грудьми, що вказує на явні ознаками материнства. Разом з тим, Яга завжди баба і поряд з нею ніколи не зображується чоловік. В окремих випадках може згадуватися Кощій Безсмертний, але як образ „за кадром”. Це пояснюється тим, що Яга виступає матір’ю не людей, де авторитет чоловіка є безсумнівним, а лісових тварин. Її образ відбиває той етап архаїчних вірувань, коли здатність до народження мислилось без участі чоловіка. Жінка вагітніла від вітру, струмка, випадково з’їденого плоду, променя сонця, оскільки гіпертрофія жіночих органів не свідчить про її еротичність, а наголошує на материнському аспекті.

Схожими є зображення повногрудих і широкобедрих палеолітичних венер, які також можна розцінювати як гіпертрофовані.

У казках Яга повелителька всього живого у лісі. За її покликом збираються тварини: „Де ви є, сірі вовки, всі збігайтесь і вибирайте поміж себе найбільшого, найсильнішого, кому з Іваном Царевичем бігти”. У казці про Кощія молодша Яга відсилає до своєї більш могутньої старшої сестри: „Попереду по дорозі живе моя старша сестра, може вона знає. Є в неї за те відповідальні: перші – тварини лісові, другі – птахи повітряні; треті – риби і гади водяні”. В деяких текстах вона називається матір’ю вітрів, у неї зберігаються ключі від сонця. У німецьких казках Язі відповідає Frau Holle, яка здатна викликати сніг. Цей образ запозичив Ганс Християн Андерсен у казці „Снігова королева”. В ескімосів – це господарка моря.

Цікаві аналогії спостерігаються у лексичному матеріалі. У фінському Заволзькому діалекті ягъ – „бір”. Або від фінно-турецького Акъ-баба – „біла жінка” (акъ – „білий”) [Хомяков]. Білою жінкою у слов’ян називали чуму.

Підсумок. В такому випадку Яга виступає уособленням жіночого Космічного принципу – народження як умирання / умирання як народження. Вона Велика Матір всього сущого, оскільки народжує, а згодом ховає його. Це слугує поясненням, чому Яга має владу над тваринами, вітрами, водами (але не вогню, який асоціюється із знищенням), оскільки живі істоти і явища природи, пов’язані з рухом та вологою, є її часткою.

Чоловік як прояв іншої циклічності – руйнування / упорядкування, ще не вийшов на світову арену. Культура до цього була млява, стабільна і однотипна, якою є жіноча психіка. З приходом чоловіка починаються винаходитись принципово нові речі – метал, колесо, кераміка, лук, стріли, приручення худоби, починаються загарбницькі війни, які сприяли міжплемінному культурному обміну.

Господар лісу. Коли Яга є господаркою лісу, то виникає закономірне питання: хто ж є його господарем? У казках він прямо не називається. Оригінальне трактування образу Баби-Яги зустрічаємо в Олексія Хомякова. На думку вченого, у цьому імені неправильно стоїть наголос, оскільки воно позначає дружину (бабу) міфічного Яга (наголос на першому складі). В якості аналогії до цього персонажу виступає скандинавська Фрігга (Frigga), ім’я якої складається з двох частин Фру + Ігга, де Ігг є другим найменуванням Одіна. З міфічною Фру (Fru) пов’язані жіночі богині, на кшталт Фреї, Фрейри, а також німецьке die Frau. З іншого боку Fru перекладається як господар і є одним з найменувань Одіна, повне ім’я якого Fru Woden [Потебня 1898.с.502].

Отже, Баба Яга сполучається із семантикою помираючого і воскресаючого бога, що співвідноситься з її функцією, як повелительки лісу. Про існування міфічного Яга можна здогадатися за допомогою відтворення етимології деяких назв. Наприклад, назва міста Яготин трактується як місце, де посадили на тин / палю якогось Яга. Посадження на палю могло бути стратою ворога або жертвоприношенням місячному богу.

Подвійність образу Яги.

Залишається нез’ясованим питання, чому Баба Яга паралельно є охоронцем потойбічного світу і володаркою тварин. На певній стадії культурного розвитку (тотемізму) смерть розуміється як перетворення на тварин. Так, у праісторичні часи покійників ховали, зашиваючи у шкіри тварин, можливо тотемних.

Вірування в реінкарнацію душі у тварину дійшли до нашого часу в Індії. В українців рудименти подібних уявлень простежуються у поховальному обряді, коли душа покійного з’являється рідним у вигляді комахи, а також переказах про перевертнів / вовкулаків.

Отже, образ Яги пов’язаний з тотемними віруваннями, оскільки тотемом могла виступати як тварина, так предок.

 

МІФОЛОГІЧНІ ПАРАЛЕЛІ

 

Золота Баба. Загальне міфологічне начало співзвучне з античною Золотою Жінкою / Золотоволосою Жінкою / Золотоволосою Венерою / грецькою Афродітою. Можливо логічним виглядає походження Золотої Баби від Діви Фінікійської, яка згадується у слов’янських ритуальних піснях під назвою дід-Лади (Дітолюбна).

Міфологія Яги торкається семантики образу слов’янської Баби. Ймовірно Яга є прикладкою, привнесеною фінно-угорськими народами, тому ім’я Баба-Яга є складним. У Богемії грозові хмари називали „бабами”: „Піднімаються баби – бути грозі”. Чеською мовою північно-східна частина небосхилу називається „báby kont” – дослівно „бабин кут”, тому що звідси найчастіше починається негода.

В час поширення індоєвропейців образ Баби як міфологічного персонажу асоціювався зі світлом. Так, у південних слов’ян повний місяць називали „Золота Баба”, яку вважали тіткою сонцю-Святовиду. Однак, протиставляли останньому за якостями, оскільки ототожнювали цей образ із занепадом і смертю природи. Тому традиційно реалізація образу Баби найчастіше відбувається взимку (снігова баба). Вона здатна перетворювати живих істот на камінь, лише торкнувшись чарівною паличкою. В інших сюжетах сонце, місяць є її братами. Баба Яга також співвідноситься з цим образом, оскільки забирає у ліс молодих дівчаток і хлопчиків, які могли асоціюватися з вегетативними силами природи.

ЦІкавиим видаються трактування образу Баби вченими ХІХ ст.

1) Так, Гануш, порівнював її з індійською богинею Бхавані (Гануш, „Die Wissenschaft des slawischen Mythus”).

2) О.Хомяков припускає також, що Баба Яга із своєю ступою запозичена до слов’ян з берегів Кашміра, де її вшановували під іменем Сіти чи Лакшмі, дружини Вішну, де її храми називались ступами. Пізніше перелицьовані на дагоби [Хомяков].

3) Гванвіні вказує, що ідол Золотої Баби саджали на підвищеннях („Sarmatiae europeae descriptio”, стор. 85), до неї звертались як до провидці, намагаючись почути звук, який потім розгадували як віщий. Вчений спирається на писемні свідчення мандрівників XVI ст., які подорожували степами Зауралля. У літописах згадується також про „Золоту Бабу” – ідол чудських племен на р. Об, навколо якого знаходились музичні інструменти, які начебто час від часу випромінювали звук, а також про жертовні приношення на її честь у вигляді шматочків тканини і пучків волосся.

4) Юнгман вважав, що Баба втілювала два аспекти грозових хмар. З одного боку вони приносять родючість, з іншого – можуть бути руйнівними. Щоб запобігти руйнуванню ідоли Баби ставила на природних підвищеннях, на яких відсутня рослинність. Так, Бабиною горою називали скелю Татри у Карпатах. Звідси семантика Лисої гори, де збираються відьми на шабаш (від єврейського шабат). Відьма має вигляд, подібний до Баби Яги.

Отже, образ традиційної української відьми поутворює семантику Баби. Вона, пересуваються по небу за допомогою ступи і мітли, іноді у металевому котлі. Коли вони летять, то стогне земля і виють вітри. П.О. Лавровський пов’язує походження слова Яга від санскритського кореня ah, auh, який означає — „йти”, „рухатись", від якого походить санскритське ahi, латинське anguis, слов’янське „ежь”, и грецьке ένχελυς. („Чтения в обществе историков”, 1866 г., № 11).

Іноді вони втрачають потворну подобу і перетворюються на вродливих дівчат, які прядуть з місячного сяйва небесну пряжу і сушать її на хмарах [Штернберг].

Жива. Образ Золотої баби асоціюється з Живою західних слов’ян у землі полабів, яка згадується у хроніці Гельмольда ХІІ ст. Як і ставропольська богиня життя Zywye (по Яну Длугошу – польському хроністу ХVст.) втілює життєву силу і протистоїть смерті [МНМ].

Лайма. Литовський історик й етнограф Теодор Нарбут співвідносить литовських Лайм – провісниць долі та місячних божеств із Золотою Бабою і давньослов’янською Ладою на основі тотожності форм „Zlota Lada — Zlota-Pani”.