Теорія держави і права в системі суспільних наук

Теорія держави і права, маючи свій предмет, функції і метод, посідає специфічне місце в системі суспільних (неюридичних) наук. Розглянемо її співвідношення з іншими науками.

Філософія і теорія держави і права. Філософія — це наука про загальні закони розвитку природи, суспільства, мислення. Фі­лософія виробляє узагальнену систему поглядів на світ, місце в ньому людини, загальні принципи буття і пізнання, досліджує пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне, естетич­не ставлення людини до світу. Філософія не залишає поза своєю увагою державу і право, однак вона визначає їх сутність, приро­ду, призначення і місце в системі соціальних явищ і цим обме­жується. Що стосується теорії держави і права, то вона вивчає державу і право багатогранне, звертаючись при цьому до пере­дових досягнень філософії і використовуючи філософські кате­горії — сутність, зміст і форма, частина і ціле, можливість і дійс­ність, система і структура та ін.

Філософія виробляє засоби світоглядної орієнтації людини, дає ключ до розгадки державно-правових явищ. Теорія держави і права озброює філософію матеріалом, який дозволяє робити узагальнення і формулювати загальні принципи соціального прогресу, свободи, а також виробляти загальнометодологічні принципи дослідження в галузі всіх окремих наук, у тому числі в царині держави і права.

Філософія права як частина загальної філософії започаткувала теорію держави і права, перетворилася на методологічне підґрунтя юриспруденції завдяки досліджен­ню глобальних державно-правових категорій (насамперед кате­горії «право»). Однак філософія права не займається практич­ним вивченням основних закономірностей держави і права. Вона не підмінює собою теорію, покликану здійснювати аналіз емпі­ричного матеріалу, що міститься в історично сформованих нор­мах права, у переплетінні випадкового і необхідного в правовій дійсності, у порівнянні правових систем держав. Філософія пра­ва зосереджується на методологічному аспекті пізнання право­вих явищ і процесів, вивчає їх з філософської точки зору. Мож­на сказати, що філософія права — це система знань про фунда­ментальні принципи буття права, про онтологічну природу права, його людську і соціальну сутність. Центральною частиною, фун­даментом філософії права є філософія прав людини.

Економічна теорія і теорія держави і права. Економічна теорія вивчає систему виробничих відносин, організацію господарсь­кого життя, поведінку індивідів та інститутів, що займаються виробництвом, обміном і споживанням товарів і послуг. Теорія держави і права використовує положення і висновки економіч­ної теорії, у тому числі такі її категорії, як виробничі відносини, продуктивні сили, власність, статутний капітал та ін. Якщо пред­мет економічної теорії охоплює закономірності економічних явищ, то предмет теорії держави і права — закономірності дер­жавних і правових явищ. Між цими науками існують тісна взаємо­дія, взаємопроникнення, взаємовплив. Економічні відносини по­требують найадекватніших собі державно-правових інститутів. Інститути держави і права, виникаючи у відповідь на економічні потреби, самі виступають важливим чинником формування со­ціально-економічних відносин.

Соціологія і теорія держави і права. Соціологія — наука про суспільство в цілому та окремі його структури, соціальні групи, про соціальні процеси, закономірності індивідуальної та групо­вої поведінки. Об'єктом соціологічного дослідження є всі соціа­льні явища, у тому числі державно-правові. Будучи засобом пі­знання держави і права, соціологія завдяки цьому поглиблює свій власний предмет. Теорія держави і права використовує ре­зультати соціологічних експериментів для підвищення соціаль­ної ефективності норм права, засобів удосконалення державно­го апарату, пізнання причин і умов правопорушень, вивчення рівнів правосвідомості, соціальної структури та ін. На стику цих наук утворилася соціологія права як наука про соціальні умови існування, розвитку і дії права.

Політологія і теорія держави і права. Політологія досліджує політику — діяльність і відносини у здійсненні влади в суспіль­стві, а також закономірності функціонування і розвитку політи­ки і політичної влади, політичних інтересів, відносин, свідомо­сті, діяльності. Об'єкт політології — політичне життя суспільст­ва в різних проявах, діяльність держави та її органів, політичних партій, політичних і громадських організацій, поведінка людей тощо. Питань права політологія торкається менше (лише при вивченні методів досягнення влади праву відводиться першоряд­не місце), а питання держави, співвідношення цивільного сус­пільства і держави, людини і держави в ній посідають значне а не юридичної. Теорія держави і права покликана досліджувати державу як правове явище.

Політологія у певний спосіб, як і філософія, озброює теорію держави і права матеріалом, котрий дозволяє різнобічне вивчи­ти питання про місце держави і права в політичній сфері і полі­тичних процесах, про взаємодію держави з іншими політични­ми інститутами. У свою чергу, політологія користується теоретико-юридичними досягненнями у вивченні проблем держави. На стику теорії держави і права та політології формується наука політології права як система знань про державну правову політику, про стрижневі напрямки політичного розвитку держа­ви і права, що ґрунтуються на об'єктивних закономірностях цього розвитку.

Соціальна психологія і теорія держави і права. Соціальна пси­хологія вивчає законо­мірності, механізми і факти психічного життя людини, соціаль­ної групи, суспільства, її увага зосереджена на закономірностях поведінки людей, обумовленої їх належністю до соціальних груп. Досягнення соціальної психології враховуються теорією держа­ви і права при вивченні правосвідомості, ефективності впливу права на поведінку людей і т. ін. Соціальна психологія допома­гає теорії держави і права узагальнювати результати практичної діяльності державно-правових інститутів (насамперед інститу­тів управління), поведінки посадових осіб і громадян за допомо­гою виявлення соціально-психологічних механізмів. На стику соціальної психології і права успішно розвивається правова пси­хологія, яка вивчає психічні закономірності практичної юридич­ної діяльності.