Правопис сумнівних приголосних

Асиміляція і дисиміляція приголосних

Асиміля́ція (лат. assimilo ‘уподіблюю’), уподібнення – у мовознавстві – уподібнення звука до сусіднього як в умовах його творення (артикуляції), так і в акустичному відношенні.

Асиміляція буває:

· регресивною, коли наступний звук впливає на попередній (пишемо — змагаєшся, вимовляємо —змагаєсся),

· прогресивною, якщо, навпаки, попередній звук впливає на наступний (пор. укр. бджола із давнім бъчела).

Як регресивна, так і прогресивна асиміляція може бути повною і неповною (частковою).

При повній асиміляції звук цілком уподібнюється сусідньому (наприклад, розсіяти вимовляється як россіяти); при неповній — звук уподібнюється сусідньому частково, напр. за дзвінкістю (слово боротьба вимовляється як бородьба) або за глухістю (слово нігті — як ніхті).

Слов'янським мовам більш властива регресивна асиміляція.

 

Дисиміля́ція — комбінаторний фонетичний процес — заміна одного із двох одна­кових щодо способу творення приголосних звуків у межах одного слова на інший звук, відмінний щодо способу тво­рення. Дисиміляція може відбуватися з голосними і з приго­лосними.

Розрізняють також поняття:

· дистантна дисиміляція — роз­подібнення звуків, розділе­них іншими.

· контактна дисиміляція — на противагу дистантній дисиміляції — розподібнення суміжних зву­ків.

· прогресивна дисиміляція — зміна другого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: близ-ш-ий → ближ-ший -→ ближчий.

· регре­сивна дисиміляція — на противагу прогресивній — зміна першого приголосного звука у сполу­ченні двох. Напр.: хто ← кто ← къто, вед-ти — вет-ти — вести, сердешний ← сердечний.

В українській мові дисиміляція є виявом історичних змін.

 

Подовження приголосних, що виникло внаслідок прогресивної асиміляції. Випадки подвоєння і подовження приго­лосних

В українській мові

 

В українській мові подовження приголосних відбувається внаслідок: фонетичного процесу уподібнення давнього суфіксального [й] до попереднього приголосного, тобто прогресивної асиміляції: життя, ніччю, колосся.

 

Подовження відбувається:

1. Подовжуються м'які та напівпом'якшені приголосні Ід'], [т']_, [з'], |с'], [ц'], [л'], [н'], [ж’], [ч’], [п’], що стоять між голосними:

а) у деяких іменниках чоловічого та жіночого роду І відміни: суддя, рілля, стаття (але: статей);

б) в іменниках середнього роду ІІ відміни з кінцевим -а (графічно -я): знання, життя, зілля, читання. Подовження зберігається й у похідних прикметниках: життєвий;

в) в іменниках жіночого роду III відміни в орудному відмінку однини, якщо у називному відмінку основа її закінчується на один м'який або шиплячий приголосний: молодь -молоддю, мить -миттю, мазь - маззю, вісь - віссю, міць -міццю, сіль - сіллю, тінь - тінню, подорож -подорожжю, ніч - ніччю, розкіш -розкішшю, заповідь - заповіддю, міць - міццю;

г) у деяких прислівниках: навмання, спросоння, зрання, попідтинню, попідвіконню.

2. Подовжується звук /л'/ в особових формах дієслова лити та похідних від нього дієсловах: ллю, виллєш, наллю, зілляти.

 

Примітки:

1. М’які приголосні д,т,з,с,ц,л,н,р,ч,ш не подовжуються, якщо вони стоять після приголосного перед голосним: повністю, честю, щастя, радістю.

2. Не подовжуються тверді приголосні, зокрема губні та р: сім'я, любов'ю, матір'ю.

 

Слід пам'ятати, що подовжуються тільки м'які приголосні звуки, які стоять між голосними.

 

 

Подвоєння відбувається:

 

1. За збігу двох однакових приголосних на межі:

а) префікса й кореня: беззмістовний, відданий;

б) кореня і суфікса: корінний, законний, годинник;

в) двох суфіксів: письменник, іменник;

г) основи дієслова минулого часу після с і постфікса -ся: розрісся, піднісся;

ґ) двох частин складноскороченого слова: міськком (міський комітет),

військкомат (військовий комісаріат).

2. У наголошених прикметникових суфіксах -енн-, -анн- зі значенням можливості або неможливості дії: непримиренний, мерзенний, невблаганний, недоторканний та в прикметнику старанний з відтінком підсилення.

 

Примітки:

1. В українській мові, на відміну від російської, подвоєння не відбувається у суфіксах дієприкметників: нагороджений, сказаний, рублений.

2. Подвоєння не відбувається також у прикметниках, утворених від іменників за допомоги суфіксів -ан, -ин, -ін: морквяний, лебединий, чаїний.

3. Немає подвоєння у прикметниках шалений, довгожданий, букввний, потомствений.

У прикметниках на -енн (ий) старослов'янського походження: благословенний, блаженний, огненний, священний.

Подвоюються приголосні в словах: бовван, Ганна, лляний, овва, ссати, а також у похідних: бовваніти, Ганнин, виссати, ссавці та ін.

 

Правопис сумнівних приголосних

 

Сумнівні приголосні – це приголосні, котрі вимовляються нечітко, їх важко правильно встановити на слух. Їх не завжди можна перевірити іншими словами. До таких належать переважно дзвінкі приголосні, які при вимові часто певною мірою оглушуються. Правопис слів із сумнівними приголосними регламентується словником, а отже, їх потрібно просто запам’ятати.

 

· Дзвінкі приголосні в літературній вимові звучать дзвінко як у кінці слова, так і перед глухими приголосними: хліб, лід, мороз, вуж, поріг, рибка, вудка, доріжка, поразка, везти, могти, міг, домігся. У літературній вимові чітко розрізняються плід і пліт, гриб і грип, казка і каска, везти і вести тощо.

Виняток становить звук / г /, який у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю, дігтяр (і похідних) вимовляється як /х/. Написання букви г у цих словах перевіряється за допомогою таких форм: легенько, волога, ніготь, кіготь, дьоготь.

· В кінці префіксів в українській мові завжди пишеться буква, що позначає дзвінкий приголосний (роз-, без-).

Але: перед к, п, т, ф, х пишеться префікс с-.

· Щоб перевірити написання сумнівного приголосного всередині слова, слід підібрати таке перевірне слово, в якому після сумнівного приголосного стоятиме голосний, щоб чітко почути цей приголосний.

Берізка – береза, стежка – стежечка, казка – казочка, голубка – голубочка.

Винятки: натхнення, вогкий, нагідки, спориш, волошка, прудкий, вокзал, рюкзак.

· Префікси від-, од- завжди закінчуються на /д/.