Суть банківського права провідних зарубіжних країн

В економічному розвитку будь-якої країни важливе місце посідає банківська діяльність — основний елемент функціону­вання фінансової системи країни. Виступаючи важливим інструментом фінансово-кредитного механізму держави, банківська діяльність сприяє мобілізації та використанню коштів, здійсненню різноманітних банківських операцій, за­безпечує виконання фінансових.зобов'язань перед державою та суб'єктами господарювання.

Здійснення державою політики жорсткого регулювання банківської діяльності, створення чітко організованої бан­ківської системи і належного порядку виконання банківських операцій свідчить про специфічний характер банківської діяльності та важливу роль держави в регулюванні банківських правовідносин. Банківська діяльність — це перед­бачена законодавством система дій спеціальних суб'єктів, які здійснюються ними як учасниками єдиної банківської системи з приводу грошей, цінних паперів та валютних цінностей, що виконують функцію платежу, зберігання і товару (кредиту). За своїм змістом банківська діяльність складається з комплексу банківських операцій і угод, які здійснюються кредитними організаціями.

Виходячи з наведеного вище визначення банківської діяль­ності, можна стверджувати, що все, чим займаються банки, слід вважати банківською діяльністю, а всі правовідносини, які виникають у процесі організації та здійснення банківської діяльності з участю банків, необхідно розглядати як предмет банківського права.

Об'єктом регулювання з боку банківського права виступає специфічна група суспільних відносин, предметом якої є банківська діяльність. Банківське право — найважливіша га­лузь права в правовій системі будь-якої держави ринкового типу. Дослідження механізму правового регулювання банківської діяльності будь-якої країни має на меті ознайом­лення з теоретичними і практичними аспектами правового'за­безпечення банківської діяльності в зарубіжних країнах. Банківське право зарубіжних країн перебуває на різних щаб­лях розвитку. Предмет застосування, зміст і регламентація банківського права визначаються в країнах по-різному, а дер­жавні інститути конкретної країни зорієнтовані на регулятив­ний вплив на банківську систему.

У США при визначенні банківського права виходять з того, що "... банківське право — це дуже багатогранний термін. Він охоплює не тільки загальні принципи організації та діяльності банків, а й сукупність норм, що регулюють поря­док здійснення фінансових та пов'язаних з ними послуг"*.

Банківське право США — одна з найбільш містких та складних сфер господарського права, а банківська діяльність контролюється і регулюється більш ретельно, ніж будь-яка інші сфера економічної діяльності держави.

Французькі вчені вважають, що "банківське право Франції складається з правил, що закріплюють статус підприємств, які займаються "торгівлею грошами", і підприємств, які сприяють їх діяльності. Отже, це право професійне"**.

К. Гавалда і Ж. Стуфле підкреслюють, що об'єктом бан­ківського права є визначення правового становища банків, тобто організацій, які професійно, на постійній основі здійснюють банківські операції та правове регулювання самих банківських операцій. Пізніше вони сформулювали поняття кредитного права і розглядають банківське право як частину кредитного права.

Російські юристи вважають, що банківське право є су­купністю норм, які регулюють правові відносини в галузі банківської діяльності, тобто встановлюють правове станови­ще самих банків та інших кредитних організацій, які регулю­ють публічні відносини банків, а також приватно-правові відносини банків з клієнтами***.

Незважаючи на різні підходи при визначенні банківського права в зарубіжних країнах, суть банківського права залишається незмінною — це визначення правового статусу банків та здійснення ними на постійній професійній основі банківських операцій.

Отже, банківське право в зарубіжних країнах — це найваж­ливіша галузь права, що становить собою систему правових норм, які регулюють банківську діяльність, а саме: порядок організації та функціонування банків і банківської системи конкретної держави, тобто публічні відносини банків, а також порядок здійснення ними банківських операцій, їх приватно­правові відносини з клієнтами.

Банківське право в країнах з ринковою економікою висту­пає самостійною галуззю права. Це проявляється в тому, що для неї характерні особливий об'єкт регулювання, специфічні суб'єкти та існування розгалуженого і повноцінного банківського законодавства. Об'єктом регулювання з боку банківського права тут виступає специфічна група суспільних відносин — банківські правовідносини, предметом яких є банківська діяльність. Банківські правовідносини різноманітні як за змістом, так і за своїм неоднорідним характером. Така неоднорідність банківських правовідносин визначається як змістом регулювання (розрахункових, кредитних, валютних відносин тощо), так і насамперед наявністю суб'єктів, які бе­руть участь у цих відносинах (держава, центральні банки країн, комерційні банки, різноманітні спеціалізовані кредитно-фінансові установи тощо).

Неоднорідність суб'єктів банківського права в зарубіжних країнах призводить до виникнення неоднорідних за своєю природою банківських правовідносин, які, в свою чергу, зу­мовлюються специфікою застосовуваних методів правового регулювання таких правовідносин, а саме в поєднанні організаційних та майнових елементів. В одних випадках суб'єкти банківського права виконують організаційні функції. Наприклад, активно втручаються в економічне життя країни, приймаючи нормативні акти, що регулюють банківську діяльність, а кредитні організації, юридичні та фізичні особи зобов'язані додержувати їх. Крім того, суб'єкти банківського права є безпосередніми учасниками майнових відносин; їхні відносини характеризуються рівністю їх правового статусу (при кредитних угодах або випуску емітентом цінних паперів).

Для банківського права зарубіжних країн характерним є розгалужений масив правових актів, що регулюють різні ас­пекти банківської діяльності в країні. Причому серед джерел Цієї галузі значне місце посідають закони, які є основним регу-лятором банківських відносин, хоча деякі аспекти цих відно­син можуть регламентуватися відомчими актами, судовими прецедентами.

Банківське право зарубіжних країн має комплексний ха­рактер. Ця галузь за змістом досить об'ємна й охоплює комп­лекс тісно пов'язаних між собою інститутів: правові основи організації та функціонування банківської системи країни, банківські операції, валютне регулювання, правове регулю­вання випуску та обігу цінних паперів, правові основи банківського аудиту тощо. Крім того, багатогранність банківської діяльності дає підставу включати до банківського права також норми інших галузей права, що стосуються банківської діяльності (наприклад, правила здійснення грошо­вих операцій, механізм примусового забезпечення банківських зобов'язань, питання акумуляції платежів та зборів тощо). Комплексним є і метод банківського права зарубіжних країн.

Важливою тенденцією розвитку банківського права зарубіжних країн є інтернаціоналізація системи банківської діяльності. Банківське право та банківські системи в різних країнах мають істотні відмінності, зумовлені специфікою істо­ричних, економічних та політичних факторів. Водночас, банківське право різних кра'ш перебуває у постійній взаємодії, взаємозалежності, взаємно впливаючи одне на одного (розши­рення мережі банків країни за кордоном та проникнення іно­земних банків та їх дочірніх установ на територію інших країн, інтернаціоналізація банківського бізнесу, розвиток співробітництва країн щодо формування загальних стандартів банківського регулювання; формування єдиного ринку банківських послуг тощо). Все це закономірно впливає на пра­вову систему будь-якої держави.

Особливого значення для розвитку банківського права зарубіжних країн набуває міжнародне та європейське співробітництво в галузі правового регулювання банківської діяльності. Початок міжнародного співробітництва в галузі банківського регулювання відносять до 1975 р. коли було створено орган міжнародного співробітництва держав у галузі банківського регулювання — Базельський комітет з банківського нагляду, до складу якого на сьогодні входять представники центральних банків дванадцяти держав. Метою Базельського комітету було сформулювати однакові підходи до суттєвих питань банківського регулювання завдяки вироб­ленню рекомендацій і обміну Інформацією між органами банківського нагляду держав, що входять до нього. За час існування Базельський комітет розробив низку документів (Конкордат 1975 p., Мінімальні стандарти з нагляду за міжна­родними банківськими групами та їх трансграничними уста­новами 1992 р. тощо), які хоча й не є формально юридичними актами, проте містять у собі елементи юридичної обов'язковості.

У квітні 1997 р. Базельський комітет підготував документ "Базові принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю", у якому сформульовано 25 принципів, що визна­чають засади організації ефективності банківського нагляду і регулювання в державах — членах ЄС.

Базельські принципи розроблені країнами "великої десят­ки" за участю представників органів банківського нагляду з 15 країн, включаючи Росію та Швейцарію, та схвалені керівниками центральних банків країн "великої десятки". Ор­ганам банківського нагляду в усіх країнах запропоновано ке­руватися цими принципами. В основному вони містять стан­дартні вимоги, що вже застосовуються у розвинених країнах, зокрема, вимоги щодо мінімального розміру банківського капіталу та його складових; перевірки органами нагляду гро­шової політики, оперативної звітності банку і виконуваних ними процедур, пов'язаних з наданням кредитів та інвестуван­ням капіталів, управлінням кредитним та інвестиційним порт­фелями; перевірки факту наявності у банку загальної політики управління ризиками.

Країни прагнуть інкорпорувати вироблені Базельським комітетом принципи до свого національного банківського права. Україна також співпрацює з Європейським Союзом у банківській сфері, про що свідчать укладені угоди про партне­рство з ЄС, метою яких є адаптація банківського законодавст­ва України до європейських стандартів.

Європейське співробітництво в галузі банківського регу­лювання розвивалося через інституційний механізм міждер­жавного характеру, основи якого були закладені в Римському договорі 1957 р. про створення Європейського Співтовариства (нині Європейського Союзу). Останнім часом спостерігається підвищення ролі Європейського Союзу і Європейської Комісії, діяльність яких спрямована на гармонізацію банківського права і практики своїх держав-членів, прийняття ними норма­тивних актів, що мають юридичну силу і, отже, обов'язковий •» характер. У ст. 100 Римського договору 1957 р. передбачено зближення законодавчих положень, приписів і адміністративних дій держав-членів, які прямо стосуються створення і функціонування загального ринку*.

Універсальний рівень співробітництва країн Європейсько­го Союзу передбачає об'єднання зусиль держав для скоригу-вання свого банківського законодавства з урахуванням вимог загальноєвропейського права (Римський договір 1957 p., Ма­астрихтський договір 1992 p.), а в майбутньому додержання вимог, пов'язаних зі створенням банківського ринку Євро­пейського Союзу з єдиною валютою. З 1 січня 2002 р. євро у вигляді банкнот і монет стала законним засобом платежу і єдиною валютою у країнах Європейського валютного союзу.

Нині в Європейському Співтоваристві провадиться актив­на робота зі створення Єдиної бази даних нормативних доку­ментів цього. Союзу в банківській і фінансових сферах, коор­динації банківського законодавства країн — членів Євро­пейського Союзу.

Отже, банківське право провідних зарубіжних країн багато в чому відображає процес інтернаціоналізації правового регу­лювання банківської діяльності, враховуючи розвиток міжна­родних економічних відносин та інтеграцію фінансових ринків країн у ці процеси.