Програма навчальної дисципліни. Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

Тематичний план

дисципліни «Педагогіка вищої школи і Болонський процес»

(освітньо-кваліфікаційний рівень - магістр)

 

Укладач

доцент кафедри загальної педагогіки, психології та менеджменту освіти Андрющук Анатолій Олексійович.

 

Мета та завдання навчальної дисципліни

 

МЕТА навчальної дисципліни полягає в ознайомленні із загальними засадами педагогіки вищої школи, дидактикою вищої школи, методологією і методами виховання у вищій школі, оволодіння знаннями, уміннями й навичками і формування компетентності викладача вищої школи до виконання посадових обов’язків викладача вищого навчального закладу.

Завдання. Поглибити, розширити, інтегрувати знань з педагогіки вищої школи, педагогічної майстерності, навчально-виховних технологій; опанувати різні форми організації навчального і виховного процесів і вищих навчальних закладах; виховати у студентів магістратури особистісні якості майбутнього викладача вищої школи; виробити відповідальне ставлення до виконання професійних обов’язків; прагнення постійно займатися самонавчанням, саморозвитком, самовдосконаленням.

 

У результаті вивчення навчальної дисципліни студенти повинні

знати:

- основні етапи еволюції педагогічної парадигми вищої школи України;

- соціально-економічні та суспільно-політичні передумови формування вітчизняних освітньо-виховних систем;

- особливості впливу на результати педагогічної діяльності індивідуальних відмінностей студентів;

- основні досягнення, проблеми і тенденції розвитку педагогіки вищої школи в Україні та у світовому освітньому просторі;

- сучасні підходи до моделювання педагогічної діяльності;

- нормативно-правові та економічні основи функціонування системи вищої освіти;

- закономірності та особливості педагогічного процесу у вищій школі;

- основні принципи організації навчального процесу у вищій школі;

- положення законодавчих актів щодо організації та управління навчальним процесом у вищих закладах освіти, особливості їх застосування;

- особливості організації й зміст навчально-методичної та науково-методичної роботи у вищому навчальному закладі.

 

уміти:

- здійснювати комплексний аналіз науково-педагогічних явищ і процесів;

- використовувати в навчальному процесі знання фундаментальних основ, сучасних досліджень, проблем і тенденцій розвитку відповідної наукової галузі, її взаємозв'язків з іншими науками;

- викладати предметний матеріал у взаємозв'язку з іншими дисциплінами навчального плану підготовки студентів;

- проектувати виховальні суб'єкт-суб'єктні відносини ”викладач - студент” на рівні співпраці та співтворчості;

- здійснювати комплексний аналіз організаційно-педагогічних явищ і процесів;

- застосовувати положення нормативно-правових актів щодо організації та управління навчальним процесом у вищих закладах освіти;

- проектувати навчальну діяльність за певним напрямом (спеціальністю) фахової підготовки;

- розробляти навчальну та науково-методичну документацію (навчальні та робочі плани, програми навчальних дисциплін; індивідуальний план навчальної, науково-методичної, організаційної та виховної роботи викладача тощо);

- працювати із науково-педагогічною та довідковою літературою, робити відповідні записи та анотації;

- робити опис першоджерел і складати бібліографічну довідку;

- складати список використаних джерел;

- написати статтю за вивченими матеріалами;

- підготувати наукову доповідь, прилюдно її захистити.

Остаточний контроль - екзамен.

Програма навчальної дисципліни

ПЕРЕДМОВА

 

Завдання освіти в кожній країні визначаються особливостями й перспективами її соціально-економічного розвитку та загальносвітовими процесами й тенденціями. Народ України будує суверенну, демократичну, правову державу. Система освіти є в ній провідним соціальним інститутом, від діяльності якого багато в чому залежать успіхи цього будівництва.

“Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями”.

Вища професійна школа займає особливе місце в системі освіти України. Вона є акумулятором інтелектуального багатства суспільства й рушієм соціально-економічного прогресу.

Передумовою утвердження розвинутого громадянського суспільства, наголошується в Національній доктрині розвитку освіти, є підготовка освічених, моральних, мобільних, конструктивних і практичних людей, які мають глибоке почуття відповідальності за долю країни, її соціально-економічне процвітання.

Протягом XX ст. в Україні сформувалася певна структура вищої професійної школи. Вона задовольняла вимоги свого часу. Зокрема, вища школа набула значного досвіду підготовки фахівців для різних галузей народного господарства. Тогочасні об’єктивні соціально-економічні чинники, ідеологія впливали на визначення структури, змісту, форм, методів навчально-виховної роботи у професійній школі. Ідеологічний диктат, тоталітарний тиск придушували, гальмували розвиток творчості й ініціативи. В умовах становлення демократичного суспільства, нових соціально-економічних реалій і перспектив розвитку необхідний інший підхід до організації діяльності вищої школи. Але до реформування цієї освітньої галузі треба ставитися виважено, необхідно зберегти позитивні надбання в організації діяльності вищої школи. І ні в якому разі не ставати на шлях заперечення, нехтування продуктивним досвідом минулого. Треба дотримуватись істини: майбутні покоління досягатимуть успіхів лише тоді, коли впевнено стоятимуть на плечах своїх попередників. Не слід займатися “копіюванням”, сліпим запозиченням освітніх систем, форм, методів навчально-виховної роботи інших країн. А такі тенденції спостерігалися в минулому, коли відкидаючи, ігноруючи своє, механічно копіювалися освітні технології німецької, американської, японської освітніх систем.

Нашій постколоніальній науці про виховання й навчання слід уважніше осягати власну спадщину, а не відшукувати десь там – у далеких світах – те, що давно вже відоме і чомусь забуте тут. Урешті-решт, без критичного переосмислення власних інтелектуальних ресурсів ніяке поквапливе намагання наздогнати сучасну педагогічну науку країн Європи й Америки не може сприяти розвитку своєї – і духом, і буквою – новітньої системи освіти.

Як уже зазначалося, вищі навчальні заклади є головними “виробниками” інтелектуального багатства суспільства, творцями новітніх технологій як основних складників інтелектуальної власності. І тут наш народ має покладатися лише на себе. Жодна країна добровільно не стане ділитися своїм інтелектуальним спадком. Кожна держава ревно оберігає цей воістину безцінний національний скарб. Інтелектуальні вартості можна розвинути, новітні технології розробити, відтворити, але лише власними силами. Годі сподіватися на прибульців з інших країн, на подарунки від них. Перекупити, заманити до себе носіїв інтелектуального багатства, розробників передових технологій – теж безнадійна справа. І коштів немає, і сусіди не дозволять цього робити.

Інтелектуальний потенціал українського народу справді величезний. Але не варто тішити себе тим, що здібності, талант, геніальність – це вроджені якості. Людина народжується з певними потенціями для їх розвитку, і лише в результаті цілеспрямованого виховного впливу, наполегливої самостійної діяльності на базі добрих генетичних задатків розвиваються й формуються такі якості, як здібності, талант, геніальність. Німецький учений Альберт Ейнштейн (1879 - 1955), аналізуючи свою діяльність, писав: “У мене немає ніякого таланту – є лише впертість мула і страшенна допитливість”.

Звідси завдання вищих професійних шкіл, науково-дослідних установ – розробляти такі освітні технології, які б давали можливість сформувати особистість активно-діяльною. Педагог має бути не стільки транслятором знань, скільки організатором самостійної пізнавальної діяльності тих, хто навчається. Виходячи з цього, для особистості мають бути створені оптимальні умови інтелектуального розвитку, оволодіння методами самостійної пізнавальної діяльності й формування пізнавальних мотивів навчання.

Базуючись на пояснювально-репродуктивному типові навчання (а він залишається провідним у вищій школі), людина, що студіює впродовж п’яти років у вищому навчальному закладі, у кінцевому підсумку, оволодіває порівняно незначною сумою знань (до 5 % від суми інформації, визначеної навчальними планами), у неї не сформовані методи самостійної навчальної діяльності. Лише організація функціонування вищої школи на нових засадах зможе забезпечити виконання завдань, які зумовлені соціально-економічними потребами суспільства.

Державна політика в галузі вищої освіти, крім опори на загальноосвітні принципи, ґрунтується на власних специфічних положеннях:

- доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;

- незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- інтеграції системи вищої освіти України у світову освітню систему при збереженні та розвитку досягнень і традицій української вищої школи;

- наступності процесу здобуття вищої освіти;

- державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень;

- гласності при формуванні структури та обсягів освітньої і професійної підготовки фахівців.

 

Змістовий модуль 1.