Кон’юнктура вітчизняного та світового ринку цукру

Протягом ХХ століття світовий ринок цукру склався як окремий різновид товарного ринку. Традиції культивування та переробки цукрових буряків у Європі, що закладалися ще у ХІХ ст. були суттєвим чином скореговані виходом на світовий цукровий ринок цукру-сирцю, виробленого з значно більш дешевої (майже у 8 разів) цукрової тростини. Процеси глобалізації, що значно активізувалися наприкінці ХХ ст. позначилися і на світовому ринку цукру, який став значно динамічнішим та гнучким.

На початку ХХІ ст. функціонування світового ринку цукру обумовлено одночасним впливом двох протилежних чинників: з одного боку - вільного світового ринку, з іншого - жорстко регульованими внутрішніми ринками окремих країн, або груп країн як у разі ЄС. Традиційно склалося, що переважна частина цукру, що продається на світовому ринку (до 80%) пов’язана з обмеженнями та регулюванням. Певним компенсаторним механізмом виступає взаємодія різних країн у рамках Світової Організації Торгівлі, що дещо наближує підходи до виробничої стратегії та цінової політики на ринку цукру з боку національних економік та світового ринку.

Окремим важливим чинником, що суттєво впливає на світову кон’юнктуру ринку цукру, є його природна пов’язаність з ринком нафтопродуктів. Циклічне коливання світової ціни на нафту впливає на обсяги переробки цукросировини на біоетанол, що в свою чергу позначається на світовій ціні на цукор.

Загалом цукор виробляють понад 120 країн світу. Традиційно виокремлюють три основні регіони його виробництва:

- Північна півкуля, до якої належать країни-виробники бурякового цукру у Європі, Північній Америці, Центральній Азії та Північній Африці.

- Екваторіальний регіон, що включає країни-виробники тростинного цукру в Азії, Північній та Центральній Америці, Африці.

- Південна півкуля, де зосереджені країни виробники тростинного цукру у Південній Америці, Південній Африці та Океанії.

П’ять найбільших виробників цукру у світі складають - Бразилія, Індія, ЄС, Китай та США (Рис.1). Їх частка у світовому виробництві щорічно сягає 60%. І хоча у окремі роки до п’ятірки можуть входити інші країни, зокрема Таїланд та Мексика, саме перша п’ятірка є визначальною з точки зору світової кон’юнктури.

Рис. 1.2. Найбільші світові виробники цукру 2009/2010., млн.т. [3]

 

Важливо зазначити, що Бразилія та Індія належать до виробників тростинного цукру і їх взаємодія є вирішальною з точки зору пропозиції у цьому сегменті. ЄС є найбільшим світовим виробником як цукрових буряків, так і, відповідно, бурякового цукру. Китай та США поєднують вирощування цукрових буряків та цукрової тростини і, відповідно, виробництва цукру з них. Збереження у цих країнах цукрового буряківництва, незважаючи на більш дешевшу тростину, є віддзеркаленням загальносвітових тенденцій протистояння бурякового та тростинного цукровиробництва і свідчить про стратегічне значення цукрового буряку у збереженні балансу сільськогосподарського виробництва.

Виробництво цукру з цукрових буряків зосереджено загалом у Європі (Таблиця 1.1):

Таблиця (1.1)

Найбільші світові виробники цукру з цукрових буряків, млн. т [4]

Країни	1999/2000	2000/2001	2001/2002	2002/2003	2003/2004	2004/2005	2005/2006	2006/2007	2007/2008	2008/2009	2009/2010
ЄС	17,54	19,19	18,24	15,88	18,41	16,86	21,35	21,10	17,45	17,4	16,59
США	4,013	4,496	4,246	3,552	4,048	4,257	4,183	4,032	4,543	4,283	3,865
Росія	1,3	1,5	1,55	1,63	1,58	1,93	2,25	2,5	3,15	3,2	3,48
Україна		1,72	1,687	1,79	1,55	1,58	2,054	2,054	2,85	2,02	1,71
Китай	1,693	1,011	0,945	1,09	1,327	0,638	0,655	0,877	1,358	1,262
Японія	0,68	0,615	0,569	0,663	0,721	0,741	0,784	0,75	0,75	0,81	0,81
Іран	0,64	0,53	0,67	0,6	0,76	0,8	0,66	0,63	0,45	0,465	0,25
Єгипет	0,26	0,306	0,4	0,368	0,3	0,32	0,46	0,499	0,548	0,484	0,543
Сербія	0,21	0,27	0,175	0,21	0,28	0,225	0,435	0,415	0,505	0,49	0,32
Білорусія	0,195	0,14	0,2	0,205	0,15	0,275	0,325	0,415	0,48	0,5	0,544

Станом на 2010 рік буряковий цукор виробляється у 53 країнах світу. Значні обсяги цукрових буряків переробляють США, Франція, Німеччина, Польща, Росія, Україна, Туреччина. Слід зазначити, що буряковий цукор виробляють навіть там, де його собівартість досить висока, наприклад у Фінляндії та на Півночі Японії.

Основними виробниками цукру з тростини є Бразилія, Індія, Таїланд, Мексика, Австралія, КНР, Куба, ПАР, Уругвай. Як вже зазначалося, великі обсяги тростинного цукру виробляються у США (Таблиця 1.2):

Таблиця 1.2

Найбільші світові виробники цукру з цукрової тростини, млн. т [4]

Країни	1999/2000	2000/2001	2001/2002	2002/2003	2003/2004	2004/2005	2005/2006	2006/2007	2007/2008	2008/2009	2009/2010
Бразилія	18,3	20,1	17,1	20,4	23,8	26,4	28,2	26,9	31,5	32,1	32,4
Індію	17,4	20,2	20,5	20,5	20,1	15,2	14,2	21,1	30,8	28,6	16,8
Китай	7,3	6,5	5,9	7,2	10,1	10,1	9,2	8,6	11,5	14,6	12,5
Таїланд	5,4	5,7	5,1	6,4	7,3	7,0	5,2	4,8	6,7	7,8	7,2
Мексика	5,0	5,0	5,2	5,2	5,2	5,3	6,1	5,6	5,6	5,9	5,6
Австралія	5,0	5,4	4,2	4,7	5,5	5,2	5,4	5,3	5,2	4,9	4,8
Пакистан	3,8	2,6	2,6	3,4	3,9	4,0	2,9	2,6	3,6	4,1	3,5
США	3,6	3,7	3,7	3,6	3,6	3,6	3,0	2,7	3,1	3,1	3,0
Індонезія	1,5	1,7	1,8	1,7	1,8	1,7	2,1	2,1	1,9	2,3	2,5
Південна Африка	2,6	2,7	2,9	2,5	2,9	2,6	2,3	2,6	2,3	2,4	2,4

Майже 70% цукру, що виробляється у світі, використовується для внутрішнього споживання. Рівень споживання цукру на особу в основних країнах-виробниках цукру коливається від 9 кг на рік у Китаї до 59 кг на рік у Бразилії при нормі у 20 кг [1, c.330-331].

Бразилія. В наш час цукрова тростина вирощується у Бразилії на площі близько 8 млн. га. До 2020 року очікується розширення площ майже вдвічі (до 14 млн. га.). Основне виробництво цукрової тростини знаходиться у центральній та південній частині країни. Очікувалося, що у 2008/2009 м.р. урожай цукрової тростини у Бразилії зросте на 15% у порівнянні з попереднім маркетинговим роком та сягне майже 500 млн. тонн. Однак, погодні умови дещо завадили досягненню цього показника. Втім, відповідно до прогнозу Міністерства сільського господарства США на 2009/2010 м.р. Бразилія має виготовити 36,9 млн. тонн цукру, що становить 23% світового виробництва.

Відповідно до рішень бразильського уряду 42,5% врожаю цукрової тростини у 2008/2009 р. використовується для виробництва цукру (близько 29 млн. тонн). Слід зазначити, що, наприклад, у 2006/2007 м.р. з вироблених 33,5 млн. тонн Бразилія експортувала 22,2 млн. тонн. Решта врожаю цукрової тростини (57,5%) використовується для виробництва етанолу (24 млн. м3). Такий розподіл використання урожаю цукрової тростини пов’язаний із світовою кон’юнктурою цін на нафту (прибутковість виробництва цукру та біопалива у Бразилії приблизно однакова) та давньою традицією використання біопалива у цій країні. За даними Міністерства сільського господарства США у 2009/2010 м.р. Бразилія експортуватиме 24,3 млн. тонн, що на 4 млн. тонн більше, ніж у 2008/2009 м.р. [5].

Вважається, що на найближчу перспективу Бразилія буде однією із небагатьох країн світу, де виробництво цукру зростатиме.

Індія. Індія другий у світі виробник цукру. Для неї характерним є велике та стабільно зростаюче споживання і нестабільне його виробництво. За різними прогнозами у 2008/2009 м.р. виробництво цукру знизилося на 14-25% у зв’язку з надмірною пропозицією у попередньому маркетинговому році. Сільгоспвиробники країни постійно змінюють сільськогосподарські культури на більш рентабельні. У поточному сезоні індійські фермери переводять земельні угіддя з цукрової тростини на рис, кукурудзу та сою, як більш рентабельні. Таким чином, під цукрову тростину використано 4,3 млн. га, що на 19% менше ніж у 2007/2008 м.р.

Загалом, якщо у 2006/2007 м.р. Індія виробила 27,2 млн. тонн цукру, з яких було експортовано 1,34 млн. тонн, то у 2007/2008 м.р. виробництво індійського цукру склало 26,6 млн. тонн, а експорт – 3,45 млн. тонн. За оцінками експертів на 2008/2009 м.р. експорт індійського цукру мав скласти до 1,2 млн. тонн. Але через вкрай несприятливі погодні умови (відсутність дощів у грудні-січні та неадекватні мусонні зливи у липні) врожай цукрової тростини в Індії значно погіршився. Як наслідок, після трирічної перерви у 2008/2009 м.р. Індія знову стала чистим цукровим імпортером.

За прогнозами Міністерства сільського господарства США на 2009/2010 м.р. Індія має виробити 20,8 млн. тонн цукру [5]. При цьому імпорт цукру до Індії може скласти до 2,5 млн. тонн, що на 700 тис. тонн більше ніж у 2008/2009 м.р.

Європейський Союз. Цукровиробництво в ЄС не втрачало своїх позицій в умовах експансії більш дешевого тростинного цукру завдяки системі регулювання ринку цукру, що була запроваджена в європейських країнах з 1668 року. Ця система мала захисний характер щодо внутрішньо європейського ринку та передбачала квотування виробництва цукру в країнах союзу. Для виробництва цукру у межах визначених квот переробники були вимушені сплачувати фермерам доволі високу ціну за цукрові буряки (за квотою «А» - понад 46 євро/т, за квотою «Б» - понад 32 євро/т). Також здійснювалася підтримка захисних цін на цукор (до 600 євро/т). Як наслідок, підтримувалось стале виробництво цукру з цукрових буряків (понад 17 млн. тонн за квотами «А» і «Б»). Водночас на внутрішніх ринках європейських країн ціна на цукор перевищувала світовий ринок.

З метою підтримки слаборозвинених країн світу та перерозподілу світового цукровиробництва влітку 2005 року ЄС було оголошено про введення нового режиму організації європейського ринку цукру.

Реформування бурякоцукрового комплексу у країнах ЄС було започатковано у 2006 році також з метою підвищення конкурентоспроможності європейського цукру на світовому ринку. В основу реформ було покладено скасування податкових пільг та субсидій неконкурентоспроможним виробникам. Відповідно до започаткованої програми сукупні обсяги цукру, що виробляються у ЄС, мають скоротитися до 14,6 млн. тонн до 2010 року.

Деякі європейські країни (Ірландія, Латвія, Словенія) припинили виробництво цукру. Частково у квотах відмовлено Чехії, Греції, Іспанії, Італії, Угорщині, Португалії, Словаччині, Фінляндії та Швеції. Водночас найбільшим виробникам цукру в ЄС - Німеччині, Франції, Бельгії, Голландії, Австрії та Великобританії - квоти дещо збільшені.

Важливо підкреслити, що зазначені європейські країни демонструють дуже високий рівень ефективності виробництва цукрових буряків та їх переробки. Так, середня врожайність цукрових буряків у Німеччині складає 63 т/га, а у Франції – 72т/га. На виробництво однієї тонни цукру у цих країнах витрачають не більше 6,5 тонн цукрових буряків.

За останній час для країн ЄС є характерним зменшення площ вирощування цукрових буряків (за прогнозами до 36%), але у середньостроковій та довгостроковій перспективі можливе зростання виробництва цукросировини для виробництва біоетанолу.

Росія. Наявні у Росії потужності дозволяють переробляти до 32 млн. тонн цукрових буряків та виробляти понад 4 млн. тонн бурякового цукру а також переробляти до 8,8 млн. тонн цукру-сирцю та виробляти 8,5 млн. тонн тростинного цукру. Можливості по переробці цукру мають 74 російські цукрові заводи із загальною потужністю переробки – 40 тис. тонн сирцю на добу.

Протягом 1997-2004 років бурякоцукровий комплекс Росії знаходився у занепаді, посівні площі під цукровим буряком скорочувалися, середня врожайність не перевищувала 20 т/га. Починаючи з 2005 року урядом Росії вжито серйозних заходів щодо відродження буряківництва та виробництва бурякового цукру. Площі під цукровим буряком перевищили 1 млн. га, поступово зростає врожайність, виробництво бурякового цукру у 2005 році склало 2,48 млн. тонн, у 2006 році – 3,26 млн. тонн, у 2007 році – 3,14 млн. тонн. У 2005-2008 роках виробництво цукру з тростинного цукру-сирцю в Росії становить приблизно 3 млн. тонн на рік.

На думку експертів, Росія й надалі підтримуватиме свій бурякоцукровий комплекс із відповідним зростанням обсягів виробництва бурякового цукру.

Польща. За обсягами виробництва та споживання цукру ця країна дуже схожа на Україну (протягом останніх років виробництво цукру складає до 2 млн. тонн, а споживання – близько 40 кг на людину в рік). З 1989 по 2005 роки кількість цукрових заводів у Польщі зменшилася з 78 до 40. Наразі виробництво цукрових буряків та цукру в країні не зменшилося. Так у 1991/1992 м.р. обсяг виробництва цукрових буряків у Польщі становив 11,2 млн. тонн, а у 2005/2006 м.р. відповідно 11,9 млн. тонн.

Для порівняння з 1991 по 2008 рік кількість працюючих цукрових заводів в Україні зменшилася з 192 до 70, а виробництво цукру «впало» з 6 млн. тонн до 1,7 млн. тонн.

Основні експортери та імпортери. Бразилія традиційно експортує 45-55 % виробленого цукру, цей показник коливається в залежності від обсягів внутрішнього виробництва та ситуації на світовому ринку. Кілька десятиліть поспіль країна є світовим лідером за експортом цукру. В середньому за останні п’ять років експорт бразильського цукру приблизно 13 млн. тонн (у рекордному за виробництвом 2003/2004 м.р. було експортовано 14 млн. тонн). Як зазначає Аналітичне Агентство AGRICULTURE у серпні 2009 року Бразилія поставила на експорт 2,1 млн.тон цукру [6]. За сім місяців цього року, у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, об’єм експорту з Бразилії виріс на 43,8% і становить 9,2 млн. т. Для порівняння, Таїланд – другий світовий експортер цукру – останніми роками експортував 4-5 млн. тонн цукру на рік.

Головні традиційні ринки збуту цукру сирцю – Росія, Єгипет, Іран, ОАЕ. Білий (товарний цукор) Бразилія експортує головним чином до країн Азії та Африки.

Бразильський цукор є високо конкурентним на світовому ринку. Цьому сприяє не тільки висока якість та низька собівартість виробництва. Останніми роками просуванню бразильського цукру на світовий ринок сприяла девальвація реалу щодо американського долару. Високий попит на Бразильській цукор значною мірою підтримується коливаннями виробництва цукру в Індії і Таїланді, у яких значно меншим є стабілізаційний вплив з боку національних урядів на виробничу ситуацію у цукровій галузі.

Окрім Бразилії та Таїланду головними експортерами цукру є Австралія, Гватемала, Індія та ПАР, сукупна частка яких у світовій торгівлі цукром сягає 90%. Найбільшими імпортерами цукру окрім зазначеного Китаю є Індонезія, Японія, Малайзія та Південна Корея. У результаті впровадження ЄС реформування бурякоцукрового комплексу деякі країни Європи переходять до розряду країн-імпортерів цукру.

Важливим гравцем у світовій торгівлі цукром є Росія, яка, з одного боку, постійно збільшує обсяги імпорту та переробки цукру-сирцю. З іншого боку, Росія докладає значних зусиль для збільшення обсягів експорту цукру до країн СНД та Центральної Азії.

Світова фінансова криза суттєво позначилася на стані та тенденціях розвитку світового ринку цукру. Чинники та механізми еволюції цього ринку в сучасних умовах є предметом окремого дослідження. Однак, для всебічної характеристики ринку необхідно зазначити, що історичне протистояння бурякового та тростинного цукру зазнало певних коректив. Так, посилилися тенденції національного протекціонізму в країнах, де традиційно вирощується цукровий буряк. Звична для останніх двох десятиліть експансія дешевого цукру-сирцю зазнала значної поразки через природні катаклізми та виникнення не прогнозованого у найближчій перспективі загальносвітового дефіциту цукру (до 4 млн. тонн у 2009/2010 році). А стрімке підвищення світових цін на цукор у серпні 2009 року (найбільше за останні 30 років) знову зробило актуальним високотехнологічне вирощування цукрових буряків, через достатню конкурентоспроможність бурякового цукру на сучасному світовому ринку.

Певна нелогічність зростання цін на цукор в умовах падіння світових цін на нафту (через пов’язаність обсягів виробництва біоетанолу та ціни на нафту) тільки підкреслює багатовекторність світового ринку цукру та його стратегічне значення у вирішенні таких глобальних проблем людства, як забезпечення продовольством та енергоносіями.

За останні роки, однак, цукрове виробництво в Україні істотно скоротилось. Цукрові заводи працюють збитково, а доходи від експорту цукру зійшли практично нанівець.

Основними споживачами цукру в Україні виступають населення та виробники кондитерських виробів (їх питома вага становить понад 70%), виробники лікерогорілчаної продукції та молочних консервів (5% по кожному), виноробні підприємства і виробники хлібобулочних виробів, виробники пива (3,5% по кожному), виробники безалкогольної продукції та соусів й майонезу (2,3% по кожному), виробники соків (2,2%), виробники кисломолочної продукції та морозива (1,9%) та інші (менше 1%).

В зв'язку з тим, що статистична звітність охоплює тільки 50 % наявного в Україні цукру, дати чіткий аналіз структури споживання неможливо. Шляхом експертних оцінок спеціалістів підраховано, що через оптову,роздрібну торгівлю та через посередників населенню реалізується 25 % виробленого за рік цукру, 27 % - залишається у сільгоспвиробників, 19 % - у цукрових заводів, 8 % - фізичних осіб, 8 % у податковій та банковій заставі, 5 % становлять не знижувальні запаси населення, 3 % - державний продовольчий резерв, 5 % - у харчовій промисловості. Із загального фонду споживання 1830 тис. тонн в рік (по 40 кг на одну людину в рік) пряме споживання становить ~ 1100 тис. тонн, або 60 % і 730 тис. т - промислове, або 40 %. Для України характерне також «інше споживання», яке включає в себе годівлю цукром бджіл та виготовлення з цукру алкогольних напоїв і яке дорівнює ~ 120 тис. т в рік.

Відповідно до концепції національної безпеки України, цукор відноситься до категорії стратегічних продуктів, які забезпечують економічну безпеку країни. Однак при поточному стані справ в бурякоцукровому комплексі Україна не в змозі забезпечити внутрішнє споживання тільки за рахунок цукру з цукрових буряків, і тому виробництво цукру в Україні має змішаний характер, тобто близько 10-30% цукру виробляється шляхом переробки тростинного цукру-сирцю.

Відповідно з державним реєстром, в Україні нараховується 192 цукрових заводи загальною потужністю близько 5 мли. тонн цукру на рік.

На сьогодні тільки 1 цукровий завод є державним підприємством і лише в деяких з 58 відкритих акціонерних товариств державі частково належить частки статутних фондів. За останні чотири роки в бурякоцукровому комплексі сформувалися основні гравці -цукрові компанії, які на сьогодні інвестують більш ніж 40 переробних підприємств.

В минулому році врожай цукрового буряку був нижчим, ніж очікували експерти. Цьому сприяли погодні умови, які виявилися несприятливим для виробників цукрового буряку та скорочення посівних площ внаслідок того, що в минулих роках спостерігалася ситуація з перевиробництвом сировини. Обмеження його експорту з України призвело до зниження закупівельних цін на внутрішньому ринку, які не давали змогу переробним заводам залишатися рентабельними, що врешті решт призвело до їх закриття.

В минулому році Урядом було прийнята постанова про «Порядок використання у 2010 році коштів Стабілізаційного фонду для державної підтримки виробництва продукції рослинництва», який передбачав виділення суми дотацій на виробництво цукрового буряку в розмірі 230 млн. грн. Міністерство аграрної політики нещодавно заявило про надходження першої частини в розмірі 160 млн. грн. За результатами посівної кампанії 2010 року цукрових буряків було посіяно на площі більш, ніж 488 тис. га. На сьогодні, за умов високого попиту на цукор в світі, будь-яка підтримка національного виробника - тільки на благо держави.

На кінець жовтня 2010 р., в оптовій торгівлі цукор-пісок реалізується за ціною 6500-7000 грн/т. На цей же період минулого року ціна була вищою (на рівні 8500-9000 грн/т в оптовій торгівлі), за схожої ситуації на світовому ринку. На внутрішньому ринку висока ціна підтримувалася саме через панування ажіотажного попиту навколо цукру у населення, яке купувало цукор-пісок у великих обсягах, намагаючись захиститися від цінових коливань «далеко наперед». Проте, як виявилося згодом, це не мало очікуваного ефекту.

Міністерство аграрної політики враховуючи сприятливі погодні умови для виробників цукрового буряку та збільшену майже в два рази посівну площу (до 488 тис. га) під ним, прогнозує виробництво цукру на рівні споживання в країні (1.9 - 2 млн. тонн). Не варто забувати й про те, що Україна має зобов’язання, як член СОТ, імпортувати 267 тис. тонн цукрової тростини, що дасть змогу повністю покрити дефіцит цукру та не допустити розвиток ажіотажного попиту, який мав місце в минулому році. Всі ці фактори вказують на те, що в Україні ціни на цукор-пісок не зростатимуть швидше за темпи інфляції в короткостроковій перспективі.

Однією з визначальних умов стабілізації й розвитку вітчизняної бурякоцукрової галузі є створення дієвої системи захисту національних товаровиробників від надходження імпортного цукру білого, цукру-сирцю з тростини та цукровмісних продуктів [1, 3].

Отже, регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно передбачати підтримку діяльності суб'єктів бурякоцукрової галузі й захист внутрішнього ринку цукру. Державне регулювання імпорту й експорту цукру не повинно зводитися до адміністративних обмежень або підвищення митних ставок, що зумовлює зростання цін, а забезпечити створення умов для нормальної цінової конкуренції вітчизняної продукції.

Рік	Посівні площі, тис. га	Валовий збір, тис. т	Урожайність, ц/га
Виробництво
цукру, тис. т.
	1605,00	44264,00	275,00	6791,00
	1558,00	36300,00	233,00	4786,00
	1485,00	28783,00	192,00	3647,00
	1519,00	33717,00	222,00	3993,00
	1467,00	28138,00	192,00	3343,00
	1448,00	29650,00	205,00	3857,00
	1260,00	23009,00	183,00	3292,00
	1005,00	17663,00	176,00	2034,00
	893,00	15523,00	173,00	1984,00
	900,00	14054,00	156,00	1858,00
	747,00	13199,00	177,00	1780,00
	853,00	15574,00	183,00	1947,00
	763,00	14452,00	189,00	1621,00
	666,00	13392,00	201,00	2486,00
	696,00	16600,00	238,00	2147,00
	623,00	15468,00	248,00	2139,00
	788,00	22421,00	285,00	2611,00
	577,00	16978,00	294,00	1859,00
	377,00	13437,00	355,00	1574,00
	328,00	10021,00	311,00	1270,00
2010 р. до	20,44	22,64	113,10	18,70
1991 р., %

 

 

У 1990-1991 рр. населення України споживало найбільше цукру у світі, а саме – 50 кг, що на 12 кг більше за науково обґрунтовані норми. Починаючи з 1992 року обсяг внутрішнього споживання цукру в Україні почав стрімко зменшуватися. Протягом 1994-1999 рр. зберігався відносно низький рівень річного споживання цукру, приблизно 31-33 кг на душу населення (за фізіологічної норми 38-44 кг).

Хоча з 2000 р. спостерігається збільшення рівня споживання цукру до 36-40 кг на рік. У 2003 р. загальний обсяг внутрішнього споживання цукру становив лише 67,4% від обсягу 1990 р. В останні роки переважає споживання цукру на душу населення в обсязі 40 кг, що є цілком достатнім із позицій раціонального харчування. Міністерство аграрної політики наказом № 178 від 18 березня 2009 р. розподілило квоту “А“ на виробництво цукру (для внутрішнього ринку) в 2009/2010 році в обсязі 1,864 млн тонн між 70 цукровими заводами.

Кабінет Міністрів Постановою № 1094 від 30 вересня 2009 р. підвищив на 2009/2010 рік мінімальні ціни на цукор на 17,2% – до 3125 гривень за тонну (без ПДВ) та на цукрові буряки – з 183,33 грн до 214,9 грн за тонну [4].

Місткість українського ринку цукру оцінюється приблизно у 2 млн т на рік.У 2009 р. обсяг внутрішнього виробництва цукру в Україні становив 1270 тис. т, що у 5,3 раза менше від рівня 1990 р. Площі посіву у 2009 р., порівняно із 1990 р., скоротилися майже в 5 разів, валовий збір зменшився в 4,4 раза. Це засвідчує про кризовий стан бурякоцукрового підкомплексу України. Позитивним моментом є зростання урожайності на 13,1% – з 275 ц/га у 1990 р. до 311 ц/ га у 2009 р. Подальше скорочення власного виробництва та перехід на імпортований цукор для України означає стратегічну поразку, а фактично – капітуляцію на цукровому ринку. Уступка нашої країни світовій спільноті у вигляді 260 тис. т цукрового імпорту, згідно з умовами СОТ, 2% ввізного мита на цукор-сирець, ліквідації квот "В" і "С" для вітчизняного виробництва – дуже значна й вразлива [1].

Кон’юнктура ринку визначається динамікою рівня цін на продукцію. Зміна динаміки попиту і пропозиції цукросировини зумовлена коливанням цін, а цукру – рівня цін і доходів [2]. Тому ціна є одним із основних чинників, який зумовлює обсяг пропозиції та попиту на ринку. У 1996 р. спостерігалася досить висока строкатість роздрібних цін на цукор. До 2000 р. ціни на цукор мали тенденцію до зростання. Протягом наступного періоду вони були відносно стабільними. Із 2009 р. швидкими темпами зростає ціна на цукор. У січні 2010 р. рекордними є ціни у Львові, які сягають 12 грн за кілограм, у Харкові – 10 грн за кілограм, у Дніпропетровську – 9 грн, Одесі й Києві – 9-10 грн. Стрімке зростання ціни пов’язане з тим, що у 2009 р. Кабінет Міністрів лише в листопаді розподілив квоти на імпорт 260 тисяч тонн сирцю, які могли б майже повністю перекрити дефіцит у 300 тис. т. У результаті на кінець грудня завезено близько 80 тис. т, з них розмитнено 51 тис. т, що й призвело до зростання цін.

Зростання ціни на цукор також пов’язане з впливом на ринок світових тенденцій. Згідно з прогнозом, у 2009-2010 сільськогосподарському році у світі буде вироблено 159,7 млн тонн цукру, порівняно з 154,7 млн тонн минулого року і 167,6 млн тонн – у 2007-2008 рр. Проте виробництво цукру вже другий рік поспіль залишається нижчим за споживання, що привело до скорочення світових запасів. Дефіцит цукру FAO оцінює на рівні 3 млн тонн.

Експерти Української аграрної конфедерації прогнозують максимальне зростання ціни на цукор у березні-квітні 2010 р. Залишки цукру на 1 січня 2010 р. становили 1,27 млн тонн, що на 20% менше, ніж на аналогічну дату 2009 р. Зміна в обсягах (запасів цукру) миттєво відобразилася на ціновій кон’юнктурі.

Отже, сьогодні на ціну цукру в Україні впливають такі чинники: баланс попиту і пропозиції, а також рівень світових цін на білий цукор і цукор-сирець. Уже впродовж останніх декількох років витрати виробників на вирощування цукрових буряків та їх переробку на цукор не є основним чинником у формуванні ціни на ринку

Україна для подолання даних негативних для внутрішньої цукрової промисловості укладає міжнародні торгівельні угоди, які допомагають реалізовувати свою продукцію за менш жорсткими нормами, у ліцензійному чи квотному режимах. Іноді такі угоди спрямовані на забезпечення подолання дефіциту цукру на внутрішньому ринку за рахунок менш дорого тростинного цукру. Нижче приведені найбільші угоди даної категорії за об’ємами квот та ліцензій:

1) Угода між Урядом України та Урядом Республіки Узбекистан про торгово-економічне співробітництво на 1995 рік – вона включала в себе положення поставки на кліринговій основі 100 000 тон цукру

2) Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про торговельно-економічне співробітництво в 1996 році – поставка 250 тис. тон цукру на еквівалентній основі бартеру.

3)Угода між Урядом України та Урядом Республіки Бєларусь про торговельно-економічне співробітництво на 1993 рік – 40 тис. тон цукру поставками в Білорусію.

4) Закон про ратифікацію протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі (250-VI від 10.04.2008) – квота на імпорт 250000 тон цукру сирцю до України в режимі найбільшого сприяння кожного року.

5) Міжнародна угода по цукру 1992 року (Про приєднання до Угоди див. Закон N 178/94-ВР від 22.09.94) – укріпились основні засади міжнародною торгівлею усіма видами цукру.