Західнонімецьке економічне диво.

У 1947 р. Англія і США об'єднали свої окупаційні зони в Бізонію. У 1948 р. до них приєдналась французька зона. У Німеччині було створено єдину адміністрацію й військове командування. Було розроблено проект конституції і створено управління господарством, яке очолив Л.Ерхард. Він розробив програму економічних реформ. Метою реформ стало створення соціального ринкового господарства. Хоча програма розходилась з планами союзників, та американський військовий губернатор Клей під свою відповідальність підтримав реформи. Господарська реформа включала в себе грошову і реформу цін. її проведення розпочалось у 1948 р. Грошова реформа передбачала створення твердої валюти. 28 липня 1948 р. окупаційна адміністрація видала декрет, за яким старі рейхсмарки вважались недійсними і вводились нові дойчмарки. Кожний громадянин отримав по 40 дойчмарок. Пенсії, заробітна плата і кватрплата виплачувались у співвідношенні 1:1. Був створений банк німецьких земель.

Реформа цін розпочалась через 3 дні. Був відмінений адміністративний розподіл ресурсів і контроль над цінами. Розрегулювання цін і заробітної плати проводилось поступово, але впевнено. Держава звільнилась від функції регулювання і все тепер вирішував відсоток банківського кредиту. Господарська реформа 1948 р. переросла в економічні реформи 1948-1956 pp., які вивели економіку ФРН на третє місце у світі. Економічні перетворення і результати, які вони дали, отримали назву ''Німецьке економічне диво''.

Причини швидкого економічного розвитку ФРН:

· солідні стартові можливості,

· солідна промислова база,

· сучасне устаткування,

· компетентне керівництво реформами,

· гнучка податкова і кредитна політика,

· значні іноземні інвестиції (за планом Маршалла - 50 млрд. дойчмарок),

· організованість нації;

· жорстка експлуатація робочої сили (робочий тиждень 62 години,

· заробітна плата 65% довоєнної),

· підтримка економіки з боку держави;

· відсутність військових видатків до 1955 p., присутність іноземних військ.

Сепаратна грошова реформа у Західній Німеччині викликала відповідні дії СРСР. Була встановлена блокада Західного Берліну. Після цього розкол Німеччини став неминучим.

7 вересня 1949 р. було проголошено Федеративну Республіку Німеччини. За формою правління ФРН стала парламентською республікою. Уряд країни очолив канцлер.

Першим канцлером ФРН став Конрад Аденауер (ХДС/ХСС). Він знаходився при владі до 1963 р. Уряд Аденауера однозначно орієнтувався на США і на цінності західної демократії. У 1952 р. він відкинув план СРСР про об'єднання Німеччини.

1955 р. ФРН стала членом НАТО, що завершило розкол Європи на два ворогуючі табори. У 1957 р. ФРН стала членом ЄЕС, і це примирило її з Францією. В 50-ті роки ФРН, ставши економічним гігантом, поставила під сумнів свої східні кордони і вимагала відновлення Німеччини у кордонах 1937 р.

СДПН стала ініціатором дискусії про зміни у зовнішній політиці ФРН. Дискусія завершилась перегрупуванням політичних сил у країні.

У результаті проведення ''нової східної політики'' ФРН підняла свій міжнародний престиж і стала одним із головних торгових партнерів для країн Східної Європи і СРСР.

70-ті роки стали переломними з точки зору внутрішнього розвитку ФРН. Як і інші країни Заходу, ФРН охопила криза.

У80-х рр.. Вільна демократична партія знову підтримала блок ХДС/ХСС, що дало можливість у 1982 р. канцлером ФРН стати християнському демократу Гельмуту Колю. Уряд Коля здійснював аналогічні заходи що і Тетчер в Англії, а Рейган в США. З 1983 р. у ФРН почалось економічне піднесення.

Об’єднання Німеччини.

Об'єднання Німеччини. У грудні 1989 р. було піднято питання про об'єднання двох Німеччин. Почались пошуки формули об'єднання.

Спочатку керівництво НДР вважало, що цей процес буде тривалим. Але вибори 1990 р. дали перемогу ХДС, яка виступала за негайне об'єднання Німеччини на основі закріпленої у конституції ФРН схеми входження земель на сході у федерацію. Уряд, сформований лідером ХДС Лотаром де Мез'єром, приступив до реалізації цього процесу.

1 червня 1990 р. у НДР було введено західнонімецькі гроші (дойчмарки). 31 серпня проведено вибори і відновлено 6 земель на території НДР. 12 вересня СРСР, США, Англія, Франція підписали договір про остаточне врегулювання німецького питання.

3 жовтня 1990 р. відбулось об'єднання Німеччини, столицею якої став Берлін. На позачергових виборах в уже об'єднаній Німеччині перемогла коаліція ХДС/ХСС з ВДП.

 

Об'єднання Німеччини породило низку проблем:

· інтеграції східних земель в ФРН;

· структурної перебудови економіки НДР;

· соціальну напруженість;

· ворожнечу до іноземних робітників (5 млн.осіб);

· вироблення нової зовнішньої політики ФРН.

Після об'єднання ФРН стала повноправним членом світового співтовариства. Поставлено питання про надання ФРН місця в Раді Безпеки ООН. У Європі ФРН стала найбільш населеною країною (80 млн. осіб) з могутнім економічним потенціалом.

Канцлером об'єднаної Німеччини залишився Г.Коль. У своїй внутрішній політиці він продовжив попередній курс ''консервативної революції''. Головною проблемою для об'єднаної Німеччини стала інтеграція східнонімецьких земель: структурна перебудова і модернізація економіки, відновлення земельного устрою, формування нових владних і партійних структур, а особливо, зміна системи мислення, звичок, ставлення до праці та ін. У 1990-1993 pp. у східнонімецьких землях спостерігався спад виробництва і падіння життєвого рівня населення, але вже в 1994 р. завдяки значним капіталовкладенням цю негативну тенденцію вдалось переломити.

Після об'єднання Німеччина проводила активну зовнішню політику.

· Разом з Францією стала одним з основних євроінтеграторів,

· Була головним торговельним і політичним партнером для більшості країн Східної Європи.

· Активно підтримка відносини з Росією, Україною та країнами Балтії.

Модернізація східних земель, активна зовнішня політика потребували значних витрат, які в 1996 р. стали відчутними для такої сильної економіки як німецька. Зріс державний дефіцит, поширилось безробіття. Спроба виправити становище за рахунок збільшення податків викликала соціальний конфлікт. Із ситуації, що склалась, уряд Г.Коля запропонував традиційний вихід у дусі політики ''консервативної революції'': зменшення витрат на соціальні потреби, суворий контроль державних витрат, стимулювання капіталовкладень за рахунок зменшення податків із заможних верств населення. Ці заходи, за оцінкою економістів і опозиції, мали сприяти пожвавленню економічного зростання і зменшенню безробіття. Проте більшість населення відмовилась підтримувати політику ''затягування поясів''.