Лекции.Орг


Поиск:




Джерела фінансування міжнародної корпорації

Країни Внутрішні джерела Зовнішні джерела
Материнська країна    
Іноземні країни    

 

Ця таблиця поєднує географічні і структурні фактори фінансування розвитку компанії. Вибори 1 і 2 пов’язані з рухом капіталу в материнській країні, а 3 і 4 — в зарубіжних країнах. Вибір 1 потребує реінвестування прибутку, а 2 — випуску цінних паперів. Для того щоб скористатись джерелом 3 для фінансування штаб-квартири в материнській країні, доцільно мати філію з нерозподіленим прибутком. Саме в такому разі виникає міжнародний рух капіталу і починають діяти міжнародні джерела інвестування. Подібну таблицю можна скласти з позицій напрямів використання тимчасово вільних коштів.

Остаточний вибір як джерел капіталу для фінансування розвитку корпорацій, так і шляхів вкладення коштів як інвестицій залежить, з одного боку, від стратегічних пріоритетів корпорації, а з іншого, — від різноманітних обмежень. Таблиця дозволяє уточнити співвідношення між різними інвестиційними процесами та предметом курсу «Міжнародний менеджмент». Для цього запропонуємо деякі формули. Формула 1 Þ 1 означає, що внутрішні джерела інвестування використовуються для розвитку підрозділів у материнській країні. Цей інвестиційний процес не є міжнародним, оскільки не потребує валютних обмінів, а тому виходить за межі предмета курсу «Міжнародний менеджмент». Формули 1 Þ 3 та 3 Þ 1 означають рух інвестицій між материнською компанією та зарубіжними підрозділами однієї міжнародної корпорації. Це частина міжнародного потоку капіталів, яка потребує валютних обмінів, а тому входить до предмета курсу «Міжнародний менеджмент». Більше того, приймаючі країни більше зацікавлені в потоці 1 Þ 3, який є найбільш обнадійливим, оскільки саме з ним пов’язані прямі іноземні інвестиції, що реально сприяють піднесенню економіки. Міжнародний потік інвестицій можливий і всередині чверті 3, коли йдеться про використання зарубіжним відділенням країни «Х» інвестиційних ресурсів у країну «У». Тоді формула інвестиційного потоку матиме вигляд 3У Þ 3Х. Цей варіант широко вживається за умов стратегічного профілю регіоцентризм, який ґрунтується на регіональному перерозподілу прибутку. Міжнародний характер мають і потоки 2 Þ 3 і 3 Þ 2, тому вони входять до предмета курсу. Однак, варіант 3 Þ 2 є малоймовірним і складним, а варіант 2 Þ 3 ризикованим, оскільки цикл руху інвестицій на фондових ринках материнської країни та отримання віддачі від цих інвестицій у зарубіжних відділеннях ніколи не збігаються, що ускладнить узгодження фінансових потоків у різних валютах. Потоки 3 Þ 4 та 4 Þ 3 не входять до предмета курсу «Міжнародний менеджмент», якщо йдеться про одну країну. Однак, якщо це різні країни, то ситуація змінюється. Через складнощі фінансового менеджмента в цьому разі зазначені варіанти 3Х Þ 4У чи 4У Þ 3Х вживаються рідко, переважно в спекулятивних цілях. Одним з таких прикладів є операції хедж-фонду «Квантум» у серпні—вересні 1992 р. під керівництвом Дж. Сороса на кредитному валютному і фондових ринках Західної Європи та Японії проти фунта стерлінгів, які дозволили отримати дохід близько 2 млд дол. США.

Табл. 12.1 дає можливість проілюструвати важливий для розуміння теми парадокс Фельдстейна—Хоріоки, який полягає у тому, що, незважаючи на вільний міжнародний рух капіталу, його власники і менеджери транснаціональних корпорацій утримують більшу його частину вдома [1, с. 436; 9, с. 201]. На думку автора цієї концепції, гарвардського економіста Мартіна Фельд­стейна, мобільний у міжнародних масштабах капітал найчастіше полює за тимчасовим виграшем, а при зміні умов швидко входить до країн і виходить з них. Цей капітал дістав назву «гарячі гроші». Інший тип капіталу «терплячі гроші» підтримують міжнародні переміщення довгострокових інвестицій. Це положення підтверджується статистичними даними.

Міжнародні інвестиції мають суперечливу природу. У цьому зв’язку варто звернути увагу студентів на розбіжності між інтересами корпорації та країн, в яких вони діють. Інтереси корпорації полягають в отриманні додаткових прибутків від розміщення інвестицій за кордоном або здешевленні залучених інвестицій для розвитку корпорації. Материнська країна зацікавлена в розміщенні інвестицій на своїй території або ж у фінансових надходженнях від зарубіжних філій у вигляді частини прибутків. Зарубіжні країни зацікавлені не лише у зростанні обсягів виробництва і створенні робочих місць, а й в імпорті технологій, залученні сучасного досвіду ведення бізнесу, навчанні персоналу, піднесенні іміджу країни і т. ін. Для прийняття конкретних рішень у цьому зв’язку розроблені відповідні моделі, з якими студент може ознайомитись у підручнику Ф. Рута і А. Філіпенка [8, с. 687—690].

Доцільно зважувати і на певне ущільнення національного суверенітету країн, що залучають іноземні інвестиції. Адже приймаючі країни стосовно міжнародних корпорацій повинні дотримуватись загальноприйнятих норм взаємодії.

Нарешті, під час самостійного вивчення першого питання теми важливо зважувати на інвестиційні ризики, які виникають при розміщенні тимчасово вільних коштів за кордоном. Вони пов’я­зані із ситуацією в приймаючих країнах, а також з непередбачуваними змінами валютних курсів і цін на фондових ринках.

Друге питання теми є центральним, оскільки саме прямі інозем­ні інвестиції справляють реальний вплив на розвиток економіки приймаючих країн. Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці вважається 10 % загального обсягу вкладень в об’єкт інвестування. Доцільно підкреслити випереджаюче зростання обсягів прямих іноземних інвестицій порівняно зі збільшенням валового національ­ного продукту у світі. Якщо в 1985 р. обсяг прямих інвестицій становив 58,4 млрд дол. США, а в 1991 р. — 183,0 млрд, то в 2001 р. ця цифра перевищувала 450 млрд дол. США. При цьому частка 12 розвинутих країн становить 92 % в джерелах інвестування.

Важливо звернути увагу студентів на те, що переважна частина інвестицій використовується також у розвинутих країнах. Частка 12 провідних країн-реципієнтів становить близько 70 %. У складі цих країн лише дві (Китай і Мексика) не належать до розвинутих. Це положення цілком відповідає наведеному вище парадоксу Фельд­стейна—Хоріоки.

Опрацьовуючи питання теми, потрібно звернути увагу на теоретичну розробку питання про прямі іноземні інвестиції. Адже за всіх інших умов вони є дорогим і ризикованішим способом одер­жання прибутку, ніж експорт і ліцензування.

Значна частина концепцій ґрунтується на тому, що всі інші умови не є рівними. Серед цих умов — транспортні витрати, недосконалості ринку, «ефект наслідування» у фірм-конкурентів, життєвий цикл продукції, конкуренто-географічні переваги місця розташування. Інша теорія базується на ідеї стратегічної конкуренції між фірмами на глобальному ринку (Ф. Т. Кнікерброкер). В основі ще однієї концепції лежить теорія життєвого циклу товару, згідно з якою піонери в освоєнні певної продукції на якомусь етапі мають створювати за допомогою прямих іноземних інвестицій зарубіжне виробництво (Р. Вернон). Однак найпоширенішою є концепція кон­кретно-географічних переваг британського економіста Дж. Данін­га, відома під назвою OLI (Owner ship — власність, Location — місцезнаходження, Internalisation — інтерналізація). Відповідно до цієї концепції успіх прямого інвестування пов’язаний з поєднанням власних унікальних активів (технології, патенти, науково-до­слідні розробки та ін.), ресурсів та активів, об’єднаних певним міс­цем розташування, а також розвитком внутрішньокорпоративних відносин. У теорії прямого іноземного інвестування ця концепція була названа Дж. Денінгом електичною парадигмою.

Вивчаючи тему, студент має опанувати класифікацію прямих іноземних інвестицій, яка включає горизонтальні та вертикальні прямі іноземні інвестиції залежно від галузей у зарубіжних країнах, в які міжнародна корпорація вкладає кошти. Зазначені категорії повно розкриті в термінологічному словнику.

Наступне питання теми пов’язано з портфельними інвестиціями міжнародних корпорацій, предметом яких є цінні папери. До курсу «Міжнародний менеджмент» мають відношення рух цінних паперів, що пов’язаний з різними валютами, зокрема лістинг материнською корпорацією на зарубіжних ринках, купівля цінних паперів, емітованих в інших країнах і т. ін. У цьому зв’язку існують дві форми інвестиційного процесу: пряма (без посередників) і фондова (рис. 12.1).

Рис. 12.1. Фондова форма міжнародного інвестиційного процесу

Доцільно звернути увагу студентів на те, що в основі практики портфельного інвестування лежить концепція міжнародної диверсифікації портфелів, що містить такі положення:

1. Модель оцінки капітальних активів.

2. Багатокраїнна модель.

3. Арбітражне ціноутворення.

4. Ефективність і недосконалість ринку.

5. Валютний фактор.

6. Раціональні очікування та оцінка міжнародних активів.

7. Лінія ринку капіталів.

8. Побудова портфелів.

9. Кореляція доходів між національними ринками акцій.

10. Скорочення портфельних ризиків шляхом міжнародної диверсифікації.

11. Розробка міжнародних портфельних стратегій.

12. Оцінка дохідності і ризику за портфелем.

Конкретніше уявлення про наведені вище положення студент може отримати з підручника М. В. Енга, Ф. А. Лиса, Л. Дж. Мауера [13, с. 640—681].

Однак з погляду курсу «Міжнародний менеджмент» важливіше значення має міжнародний портфельний менеджмент, що складається з трьох основних етапів:

1. Обґрунтування міжнародних інституціональних портфельних стратегій.

2. Управління міжнародним портфелем.

3. Оцінка міжнародних інвестиційних характеристик.

З огляду на зазначені етапи в самостійному опануванні теми доцільно вивчити конкретні інструменти портфельного менеджменту, що використовуються міжнародними корпораціями на кожному з цих етапів.

Серед портфельних стратегій важливо виокремити три найпоширеніші:

· індексація портфеля з урахуванням крупних ринків;

· агресивне проникнення і вихід з ринкових секторів;

· глобальні стратегії.

Управління міжнародними портфелями будується на застосуванні таких підходів:

· пасивне управління, основою якого є гіпотеза про ринкову ефективність;

· активне управління з проведенням всебічного аналізу, складанням прогнозів та прийняттям рішень «тоб-даун» (згори донизу — відбір національних фондових ринків та диверсифікація) або ж «боттом-ап» (знизу нагору — відбір галузі і диверсифікація за галуззю);

· модифіковане активне управління на основі побудови кривої граничного рівня портфельної ефективності 20 і більше національних фондових індексів провідних акцій;

· міжнародне портфельне страхування на основі використання індексних опціонів.

Оцінка міжнародних інвестиційних характеристик включає такі етапи:

· з’ясувати проблеми, що виникають у процесі оцінки (якість портфеля чи здібності менеджера, складність визначення ризику альтернативних портфелів, специфічні обмеження різних видів інвесторів);

· використання різних методів оцінки портфельного ризику (критерій органічного ризику Трейнора — перевищення доходу за портфелем над безризиковою ставкою, критерій сукупного ризику Шарпа — дохід на одиницю ризику та різниця в портфельній диверсифікації);

· побудова об’єднаних таблиць інституціональних інвесторів з урахуванням впливу ринку.

Конкретні приклади і проблеми використання інструментів міжнародного портфельного менеджменту в сучасній практиці студент може знайти у фундаментальному підручнику М. В. Ен­га, Ф. А. Лиса, Л. Дж. Мауера [13, с. 692—707] та курсі лекцій О. В. Мертенса [5, с. 367—387].

Оскільки управління міжнародними портфельними інвестиціями в сучасних умовах здійснюється інвестиційними компаніями, як це видно з рис. 12.1, у процесі самостійної роботи студента над темою важливо приділити належну увагу четвертому питанню теми, оскільки воно важливе для розуміння теми в цілому з трьох причин. По-перше, транснаціональні корпорації вдаються до послуг таких компаній для диверсифікації ризиків і вирівнювання валютних потоків. По-друге, ці компанії входять до об’єкта курсу, оскільки часто мають засновників у різних країнах і діють на міжнародних ринках. По-третє, ці компанії часто використовуються як джерело інвестиційних коштів для міжнародних корпорацій.

Найпоширенішими формами міжнародних інвестиційних ком­паній є інвестиційні фонди, що акумулюють кошти своїх вкладників шляхом випуску і продажу власних акцій. Переваги таких фондів: ефективність, інформаційна прозорість, диверсифікація, професійний менеджмент, ліквідність, зручність для інвесторів, податкові пільги, регулювання. Серед інших організаційних форм міжнародних інвестиційних компаній зазначимо пайові інвестиційні трасти, пенсійні фонди, закриті і відкриті фонди, регіональні фонди, міжнародні фонди, глобальні фонди і т. ін. Порівняльний аналіз зазначених організаційних форм міжнародних інвестиційних компаній міститься в підручнику «Международный менеджмент» [4, с. 474—490].

Завершуючи вивчення цього питання, варто звернути увагу студента на істотні особливості інвестиційних компаній у різних країнах. Насамперед доцільно ознайомитись з практикою діяльності таких компаній у Великобританії, які мають найбільший досвід. Окрім того, вони чітко організовані в галузеві асоціації і піддані жорсткому державному регулюванню. У США діє велика кількість міжнародних інвестиційних компаній, інвестиційні порт­фелі яких значною мірою формуються не лише за рахунок національних, а й зарубіжних цінних паперів, насамперед японських і канадських. Особливість Японії полягає в тому, що останнім часом у цій країні значно зросла кількість інвестиційних компаній, що пов’язано із серйозним зростанням обсягів фондового ринку. Окрім того, в Японії широко представлені зарубіжні інвестиційні компанії, особливо країн тихоокеанського регіону.

Завершальне питання пов’язано з особливостями діяльності зарубіжних інвесторів в Україні та інвестиційної діяльності вітчизняних підприємств на світових фондових ринках. Слід підкреслити, що обсяг іноземних інвестицій в Україну станом на 01.04.2003 становив близько 5 млрд дол. США. Серед міжнародних корпорацій, що зробили найбільш значний внесок інвестицій, — російські корпорації «Лукойл» і «Тюменська нафтова компанія», американські корпорації «Кока-Кола», «Мак-До­нальдс» та ін. Однак цього недостатньо. Тому в лютому 2001 р. було прийнято Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України». При цьому головна увага має бути приділена створенню належного інвестиційного клімату.

Додатковий матеріал з цього питання студенти можуть знайти в рекомендованих виданнях [7, 9, 11].

 

Термінологічний словник ключових понять

Вертикальні прямі іноземні інвестиції — різновид міжнародних інвестицій, що вкладаються в інші галузі економіки зарубіжних країн порівняно з материнською країною.

Горизонтальні прямі іноземні інвестиції — різновид міжнародних інвестицій, що вкладаються в ту саму галузь економіки, в якій материнська компанія діє на вітчизняному ринку.

Еклектична парадигма Данінга — положення про доцільність спрямування прямих іноземних інвестицій для створення виробничих потужностей там, де зовнішні активи у вигляді ресурсів країни поєднуються з унікальними активами фірми.

Екстерналії — «переливи» знання.

Зворотні вертикальні прямі іноземні інвестиції — одна з форм вер­тикальних прямих іноземних інвестицій, коли міжнародна корпорація вкладає кошти в такі галузі зарубіжних країн, які забезпечують вхідні ресурси для виробництва у країні походження.

Інвестиційний аналіз — різновид аналізу, що використовується інвестиційними компаніями для виявлення найбільш привабливих активів для вкладення коштів і засобів усунення впливу змін валютних курсів та уникнення інших ризиків.

Інвестиційні стимули — мотиви, що спонукають міжнародні корпорації до зарубіжного інвестування; пов’язані з політикою і діями приймаючого уряду у формі податкових пільг, тарифних поступків і субсидій.

Міжнародний ринок інвестицій — сукупність економічних відносин між учасниками міжнародного бізнесу, що пропонують інвестиції або потребують їх.

Міжнародні інвестиційні компанії — фінансові посередники міжнародного бізнесу, що акумулюють кошти фізичних і юридичних осіб і розміщують їх у різних країнах з метою отримання доходів.

Міжнародні інвестиційні проекти — сукупність взаємозв’язаних дій, спрямованих на досягнення пріоритетних цілей міжнародних корпорацій шляхом розміщення в інших країнах прямих чи портфельних інвестицій.

Міжнародні інвестиційні ризики — ймовірність отримання збитків інвесторами внаслідок непередбачених змін середовища в приймаючих країнах, на фондових ринках і валютних курсів.

Міжнародні інвестиції — вкладення вільних у даний момент коштів учасників бізнесу однієї країни в майнові цінності, цінні папери іншої країни з метою отримання доходу в майбутньому.

Міжнародні фонди — інвестиційні компанії, портфель яких містить активи багатьох країн усіх частин світу.

Портфельні іноземні інвестиції — інвестиції фізичних осіб, компаній і державних органів в іноземні фінансові інструменти.

Прямі іноземні інвестиції — довгострокові безпосередні інвестиції у вигляді ресурсів у бізнес-операції в іншій країні, які забезпечують володіння та /або контроль за діяльністю зарубіжної господарської одиниці і дозволяють отримувати прибуток від цих операцій.

Регіональні фонди — інвестиційна компанія, портфель якої включає активи кількох країн одного регіону.

Форвардні вертикальні ПІІ — один з видів вертикальних ПІІ, пов’язаний з інвестуванням міжнародної корпорації в ті галузі зарубіжних країн, які забезпечують продаж у цих країнах продукції, виробленої корпорацією у материнській країні.

Рекомендована література до теми

1. Гіл, Чарлз В. Л. Міжнародний бізнес: Конкуренція на глобальному ринку: Пер. з англ. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. — С. 242—270.

2. Дэниелс Дж. Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: Внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. — 6-е изд. — М.: Дело Лтд, 1994. — С. 189—222, 503—538.

3. Лук’яненко Д. Г., Мозговий О. М., Губський Б. В. Основи міжнародного інвестування. — К.: КНЕУ, 1998. — 260 с.

4. Международный менеджмент: Учеб. для вузов / Под ред. С. Э. Пивоварова, Д. И. Баркана, Л. С. Тарасевича, А. И. Майзеля. — СПб.: Питер, 2000. — С. 447—494.

5. Мертенс А. В. Инвестиции: Курс лекций по совр. финан. теории. — К.: Киев. инвестиц. агентство, 1997. — 416 с.

6. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1998. — С. 121—200.

7. Панченко Є. Г., Гаврилюк О. Г., Сіденко С. В. Стратегія розвитку міжнародного підприємництва та іноземних інвестицій в Україні. — К.: Ін-т світової економіки і міжнар. відносин АН України, 1992. — 38 с.

8. Рут Ф. Р., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції: Пер. з англ. — К.: Основи, 1998. — 743 с.

9. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. д-ра екон. наук, проф. Д. Г. Лук’яненка. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 195—214.

10. Транснаціональні корпорації: Навч. посібник / В. Рокоча, О. Плотніков, В. Новицький та ін. — К.: Таксон, 2001. — С. 84—117.

11. Україна і світове господарство: Взаємодія на межі тисячоліть / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. — К.: Либідь, 2002. — С. 100—131.

12. Хэррис Дж. Мэнвилл. Международные финансы: Пер. с англ. — М.: Инф.-изд. дом «Филинъ», 1996. — С. 219—230.

13. Энг М. В., Лис Ф. А., Мауер Л. Дж. Мировые финансы: Пер. с англ. — М.: Изд.-консалтинговая компания «ДеКА», 1998. — 768 с.



<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Дидактична модель процесу формування соціокультурної компетенції майбутніх учителів іноземних мов | Московский социально-гуманитарный институт
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-12-17; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 359 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Самообман может довести до саморазрушения. © Неизвестно
==> читать все изречения...

851 - | 699 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.01 с.