Течії модернізму: імпресіонізм, неоромантизм, неокласицизм, символізм, експресіонізм, неореалізм, футуризм, сюрреалізм

Українська література 1900 – 1910-х років ХХ ст.

Суспільно-політичні умови

Період інтенсивного розгортання національно-визвольного руху в Україні.

• 1890-ті роки – створене «Братство тарасівців» (програма – повне об'єднання України).

• 1897 р. – у Києві відбувся з'їзд представників Громад з метою координації діяльності (організатори Володимир Антонович та Олександр Кониський).

• 1897 р. – у Києві організовано соціал-демократичний гурток Івана Стешенка (за участі Лесі Українки ).

• 1900 р. – у Львові вийшла друком брошура Миколи Міхновського «Самостійна Україна», яка проголосила «єдину, нероздільну, вільну, самостійну Україну від гір Карпатських аж по Кавказькі».

• 1903р. – відкриття пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві перетворилося на маніфестацію української єдності й національної самосвідомості.

• Початок 1900-х років на Східній Україні позначений появою та активною діяльністю соціалістичних партій.

• З 1905 року Росію охопили страйки та революційні виступи проти самодержавства.

• Восени 1905 року Микола II підписує Маніфест, яким дає сво­боду слова, друку, віросповідання, зібрань.

Періодичні видання

• До 1905 української журналістики на Східній Україні не було («Киевская старина» – російською мовою).

• 1892 р. – 13 видань українською мовою: 12 – у Галичині, 1 – на Буковині

• 1912р. – 12 – на Східній Україні, 50 – у Галичині, 5 – на Буковині.

• «Літературно-науковий вісник» (з 1907 по1914 – перенесено до Києва)

• «Молода Україна» (1900-1913), «Хлібороб» (1905), «Артистичний вісник» (1905), «Світ» (1906-1908),«Будучність» (1909), «Нова Буковина» (1912-1913), «Ілюстрована Україна»(1913-1914), «Громадська думка», «Українська хата»

Знов утиски: однак скоро у Російській імперіїзакриваються українські періодичні видання, припинено викладання українською мовою предметів в університетах, заборонено святкування Шевченкових роковин, закрито осередки «Просвіти».

Характерні тенденції розвитку української літератури

• Розпочинається новий етап у розвитку українського письменства, відомий як епоха модернізму.

• Особливість літературного життя в Україні на межі XIX— XX століть визначала присутність кількох мистецьких поколінь.

Народницька культура	Нова ґенерація
Орієнтація на збереження національно-культурної ідентичності	Орієнтація на загально-європейський літературний процес, його універсалізм
Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Борис Грінченко, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Іван Франко	МихайлоКоцюбинський, Ольга Кобилян ська, ВасильСтефаник, ЛесяУкраїнка, МиколаВороний, ВолодимирВинниченко, ОлександрОлесь

Модернізм ( фр. moderne – сучасний, найновіший ) – сукупність мистецьких напрямів і течій, що виникли на межі ХІХ – ХХ ст. як заперечення традиційних форм та естетики минулого. Менше наслідується життя, зосереджується увага на пізнанні людської свідомості та пошуки нових форм відтворення художньої реальності.

Уперше слово «модернізм» у цьому значенні вжила Леся Українка в доповіді «Малорусские писатели на Буковине» 1899р. у Київському науковому товаристві.

Маніфест українського модернізму – відозва до українських письменників Миколи Вороного (1901), надрукована у «Літературно-науковий віснику».

Характерні риси модернізму

• Новизна і антитрадиціоналізм;

• перевага форми над змістом;

• інтуїтивний спосіб осягнення світу разом із логічним;

• індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача;

• психологізм, увага до внутрішньої боротьби роздвоєного людського « Я »;

• використання символу як засобу осягнення світу;

• ліризм (навіть у прозі й драматургії);

• естетизм;

• умовність;

• волюнтаризм ( культ сили волі, активності, боротьби);

• ідеологічність ( переконаність, що людина здатна перебудувати, удосконалити дійсність).

Етапи розвитку модернізму

І етап (кінець ХІХ – початок ХХ). Декаданс (від фр. decadence — занепад).

Ознаки: песимізм, фаталізм, краса згасання.

Артюр Рембо, Поль Верлен, Стефан Малларме, Моріс Метерлінк, Оскар Уайльд, Олександр Блок, Дмитро Мережковський, Іван Франко (збірка «Зів'яле листя»), Микола Вороний, молодомузівці, Григорій Чупринка, Микола Філянський

ІІ етап ( 20-і—60-і роки XX ст. ). Власне модернізм.

Франц Кафка, Джеймс Джойс, Ернест Хемінгуей, Вільям Фолкнер, Джордж Оруелл, Герман Гессе, Михайло Булгаков, Андрій Платонов, Марина Цвєтаєва, Іван Франко, Василь Стефаник, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Микола Хвильовий, Іван Драч, Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Василь Стус

ІІІ етап (виник під час Першої світової війни). Авангардизм.

Мистецтво протесту й руйнування

Бертольд Брехт, Поль Елюар, Володимир Маяковський, Пабло Неруда, Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Валеріян Поліщук

Течії модернізму: імпресіонізм, неоромантизм, неокласицизм, символізм, експресіонізм, неореалізм, футуризм, сюрреалізм

Імпресіонізм(фр. impression – враження). В основі – витончене відтворення особистісних вражень і спостережень, миттєвих відчуттів і переживань, настроїв митця. Посилена естетична роль кольорів, звукових тонів, передача внутрішніх психологічних станів. Кнут Гамсун, Антон Чехов, Михайло Коцюбинський

Неоромантизм (гр. neos – новий, фр. romantiste - романтичний). Прагнення розірвати ідеал з дійсністю, уславлення індивідуальної й суспільної свободи, піднесення постаті визначного героя, його порив у майбутнє. Ольга Кобилянська, Леся Українка, Іван Франко («Зів'яле листя»)

Символізм (гр. symbolon – умовий знак, прикмета). Символ як спосіб вираження незбагненної суті явищ життя та індивідуальних уявлень митця, увага до позасвідомого, бунт проти консервативної суспільної моралі, естетство (захоплення витонченою поетичною формою). Шарль Бодлер, Поль Верлен, Стефан Малларме, Олександр Олесь, Микола Вороний