Лекции.Орг


Поиск:




Становлення документознавства як наукової дисципліни




Зародження документознавства було пов'язано з так званим «практичним», чи прикладним документознавством, тобто з виникненням самої сфери праці з документами як специфічної галузі людської діяльності і здобутком її певної самостійності. На перших порах це проявлялося в поясненні і створенні правил роботи з різними документами і вимог до самих документів на практиці, у керівничому процесі, у прикладній сфері. Подібні правила стали складатися ще в державах Давнього Сходу, Греції та Римі. Тоді ж виникла потреба в документній систематизації, та з'явилися перші такі розробки - описання документів та їх збірок, каталоги [6, с.14].

Документознавство є науковою дисципліною, сформованою на базі архівознавства. Воно виникло як результат усвідомлення архівістами значення добре організованої документації для гарного архівного фонду і отримало самостійне значення. Ще у 1914 році археолог-архівіст Ф. А. Ниневе зазначав, що запропоноване проведення реформи діловодства були прийнято істориками добре тому, що вони «очікували для себе кращих часів - полегшення і прискорення в їх клопіткій та часто невдячній праці в архівах». Історичність документознавства визначається методами досліджень і розробок і характером самого досліджуваного об'єкта - документа, як об'єкта, що еволюціонує, розвивається по своїм законам, виявлення та пізнання яких є єдиним шляхом вироблення раціональних вимог до сучасного документа [12, с.5].

Документознавство, як й інші молоді наукові дисципліни, маючи широкий практичний вихід у різних галузях людської діяльності, підійшло до стану, коли необхідність узагальнень і розроблення власної теоретичної бази стала нагальною потребою і неодмінною умовою подальшого розвитку.

Визначаючи документознавство як наукову дисципліну, що вивчає різні документи і проблеми, які з'являються в означеному процесі, К. Г. Мітяєв справедливо відзначає, що документи, способи і системи документування вивчають різні науки і наукові дисципліни у відповідності зі своїми специфічними завданнями. І. А. Нілова погоджується з К. Г. Мітяєвим що, дійсно, документ як специфічний матеріальний об'єкт соціального походження, маючи основним елементом структури інформаційну складову, опосередковано може виступати як об'єкт будь-якої дисципліни.

Роботи К.Г. Мітяєва становлять великий науковий інтерес як продуктивний погляд на нову наукову дисципліну, в подальшому ніким не заперечений. Однак І. А. Нілова вважає, що у всіх працях вченого можна виділити лейтмотив двоякості об'єкта документознавства: історія та технологія діловодства (обмежена сфера документування), з одного боку, і технічні документи з іншого [8, с.27 - 28].

Документознавство як наукова дисципліна має науково-методологічний базис, який розвивається на основі теорії інформаційної діяльності як одного з нових наукових напрямів сучасності, який визначає, що будь-яка доцільна діяльність суспільства базується на інформаційному процесі. Тому поняття інформації є найважливішим у теорії документознавства.

Теоретичною і методологічною основою науки про документ є філософська теорія відображення, яка дає можливість визначити інформацію як результат введеного в інформаційну взаємодію інваріанта відображення, зафіксованого акту сприйняття, який у формальній комунікації стає одним з елементів системного матеріального об'єкта [8, с.29].

Основоположником документаційної науки є Поль Отле. Як уже зазначалось, він пропонував назвати науку, що вивчає документну діяльність, бібліологією або документологією, що було пов'язано з ототожненням книги і документа.

Історія документаційної науки виявилась короткою. У середині XX ст. (50 - 60 рр.) процеси комунікації починають розглядатися не тільки у ракурсі одного з їх засобів - документа, але й ширше - як інформаційні. Поняття «документ» поступається місцем поняттю «інформація», оскільки перше є похідним від другого. Первинні уявлення про предмет науки були модернізовані й набули інформаційного та кібернетичного змісту [5, с.149].

З початку 1960-х років починають розвиватися наукові напрями під назвою документалістика й документознавство. Перша розглядається як прикладна галузь кібернетики, що займається оптимізацією управління документними системами всіх типів - від образотворчого до канцелярського діловодства [5, с.150].

На початку 1990-х років відчувається необхідність у створенні науки про документ або комплексу наукових документознавчих дисциплін. Для узагальнюючої назви науки про документ починає використовуватися низка назв: інформаційно-комунікаційна наука, документаційно-інформаційна наука тощо. Ядро такого комплексу наук про документ складають бібліотеко -, бібліографо-, книго-, архіво-, музеєзнавство й інформатика. Загальним для них є дослідження документа як об'єкта, створеного спеціально для передачі інформації.

Таким чином, кожна з цих галузей знань має свої спеціальні завдання, форми й методи роботи з документами, проте теорія й історія документа є спільними для них. До загальнотеоретичної проблематики відноситься, перш за все, функціональний аналіз документів, вивчення їх особливостей як матеріальних об'єктів із зафіксованою в них інформацією, питання класифікації й типологізації документів тощо. Вивченням загальнодокументних питань повинне займатися документознавство [3,c.32].

Вище були розглянуті основні етапи становлення документознавства, тому тепер доцільно перейти до людини, яка внесла поняття «документознавство» до світової історії. Ця геніальна людина - бельгійський вчений Поль Отле.

Поль Марія Гислен Отле, бельгієць, народився у Брюсселі 23 серпня 1868 року в дуже заможній родині. В юності Поль вирішив стати адвокатом та вступив до Лувенського університету. Після довгих міркувань він відмовився увійти в еліту юристів. У п'ятнадцять років у Отле виявився талант до створення документів і до їх класифікації. В 1890 році він став доктором права і все ж таки розпочав адвокатську діяльність. Однак судова практика була йому не до душі. Отле сподобалися ідеї філософа-позитивіста Спенсера, який намагався створити «абсолютно єдину систему пізнання». Філософські ідеї Спенсера змінили світосприйняття Отле, і поступово привели його до розуміння того, що всі данні про універсальну систему знань в змозі дати бібліографія [9, с.7].

Апелюючи до наукової спадщини відомого вченого, багато дослідників охоче заносять його до рангу основоположників документаційної науки, бібліології, документології, документознавства, інформатики та інших дисциплін. Безперечно, сучасні термінологічні дискусії щодо змісту названих понять ускладнюють однозначність твердження і розрізнення їхніх тлумачень, утім, якщо існують подібні припущення, варто шукати безпосередні й опосередковані чинники таких висновків. Та найпоширенішою є думка про заснування ним науки під назвою документація. Обмеження значеннєвого простору поняття документація відбувається через перелік її складових. Документацією виступають: 1) окремі документи, 2) бібліотека як колекція самих документів, 3) бібліографія (описання і класифікація документів), 4) документальні архіви (досьє, матеріали документації), 5) адміністративні архіви, що містять будь-які документи установи, 6) архіви давніх документів (рукописи, у т. ч. юридичні документи громадських організацій, приватні, комерційні документи), 7) документи, відмінні від бібліографічних і графічних (музичний твір, надписи на камені, кіно, фільм, фільмотека, фонограф, диск, дискета), 8) музейні колекції (експонати, зразки, моделі та ін. тривимірні об'єкти), 9) енциклопедія як діяльність із кодифікації й узгодження інформації. Аналізуючи авторське бачення змісту поняття документація, легко, як зазначає В.В. Бездрабко, переконатися в тому, що запропонований перелік охоплює різні за етимологією, природою, змістовим навантаженням категорії - факт і процес. В одній низці маємо об'єкт (види документів) і дії (описання і кваліфікація), проваджені з ними, що є порушенням звичної формальної логіки. Недосконалість подібної диференціації документації додатково засвідчує складність класифікації носіїв інформації, тобто документів у найширшому розумінні, зокрема виокремлення із усієї розмаїтої ознакової палітри тих із них, що могли б стати об'єктами, спільними для типологізування і відмінними для класифікування. А тверде переконання П. Отле, що документація не може бути самодостатньою, бо вона набуває цінність і значущість лише тоді, коли є потенціальна чи актуальна потреба в її існуванні [1, с.16]. Говорячи про умови побутування документації, науковець скеровує думку на важливість досягнення вищого ступеня упорядкування т.зв. «документальних організмів».

Термінологічні авторські пошуки для означення нової галузі знань про документ виявилися у синонімічності пропозицій назвати дисципліну майбутнього, окрім документології, ще книго-архіво-музеєзнавством, бібліологією, і, зрештою, документаційною наукою чи документацією. Безперечно, нове дискурсивне утворення (за М. Фуко) призвело до розповсюдження ідей П. Отле та їхнього укорінення серед гуманітарних наук документації. Вчений постійно прагне застосувати ключові поняття соціології, психології, філософії й інших загальних гуманітарних наук до яскраво виражених процесів у сферах масових комунікацій, суспільної організації, економіки. Продуктом активних і тривалих дебатів дослідника з колегами стала спроба теоретично довести реальність і доцільність запропонованих ним наукових проектів [1, с.17].

Продовжуючи обстоювати узагальнені тлумачення понять книга і документ, учений кинув доволі сміливий виклик галузям знань про документ, прагматично запропонувавши об'єднати всі «часткові науки в одну загальну науку» - бібліологію чи документологію. Усвідомлення безперспективності механічного сполучення галузей знань змусило П.Отле шукати шляхи їхньої інтеграції [1, с.18]. Загальні об'єкти вивчення, термінологія, фундаментальність поняття і закони, узагальнені й систематизовані знання, спільні методи ведення досліджень, зв'язки між суміжними чи спорідненими науковими дисциплінами мали, на думку вченого, уможливити творення бібліології. Заява про те, що ядром творення документології повинні стати риторика, бібліотекознавство, бібліографія, книгодрукування, чітко визначає не лише першочергові інтереси ученого, але й розуміння ним природи загальної науки про документ.

Найважливішим інструментом пізнання документації на рівні установи П. Отле вважав її класифікацію. Напрямок руху документів став основним критерієм їхньої диференціації. Завдяки цьому з документального загалу було відокремлено вхідні і вихідні документи. Останні також представляли собою диференційовані утворення. Приміром, вихідна управлінська документація передбачала наявність таких підвидів: 1) документи, що віддзеркалюють офіційні відносини між установами; 2) документи внутрішнього обігу; 3) документи контрольного характеру, призначені для об'єктивного вивчення, що стосується осіб, установ вивчення і практичних заходів, побутування яких зумовлено потребами управлінської сфери. Продовженням організування документообігу і важливою супровідною частиною, як і для бібліотечних установ, мав слугувати довідковий апарат, зокрема загальний адміністративний каталог. Відтак передбачалися збирання і фіксація всіх необхідних, тематично укладених даних про діяльність установи, вилучені із документів. Структурно каталог мав об'єднати: а) інформацію про діяльність установи; б) урядові розпорядження, інструкції [1, с.21].

Оцінюючи внесок П. Отле у розвиток науки про документ, варто стримано погодитися з Ю. М. Столяровим у тому, що йому належить прогностика значної кількості ідей, реалізованих упродовж ХХ ст., а до деяких людству ще належить дійти. Розвиток західноєвропейської науки про документ у ХХ ст. нерозривно пов'язаний із організаційними, теоретичними проектами й ідеями П. Отле. Визначаючи найбільшу значущість його праць для документаційної науки, інформатики, погодьмося з їхньою впливовістю і на вітчизняну науку. Д. А. Балика, М. М. Рубакін, М. В. Русинов, Л. Б. Хавкіна та багато інших науковців стали активними дослідниками документаційної науки у виконанні бельгійського вченого, тим самим сприяючи укоріненню її стрижневих ідей у межах бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства. Зазначена термінологічна різниця тлумачень документології відображає сьогочасні дослідницькі інтенції вчених, які прагнуть відтворити переломлення змісту модерного загального документознавства в когнітивних процесах і надати йому певного сенсу. Утім, більшість із них дотримується засадної думки про синтезоване, інтегроване, міждисциплінарне положення походження документології, покликаної узагальнити знання про документ. Дискусія про значущість наукових ідей П. Отле для розвитку науки про документ залишається актуальною. Втім, лише примирення двох протилежних точок зору - про пересічність і незаперечність значень дозволить створити простір успішного й об'єктивного, зваженого підходу щодо виявлення міри їхньої надчасовості та перспективності [1, c.23].

Таким чином, взявши до уваги генезис документознавства і значний внесок відомих учених у його розвиток, хотілося би зазначити, що не дивлячись на недовгу історію існування, документознавство пройшло великий шлях свого становлення. Документознавство як науку розглядало багато вчених, таких як Поль Отле, К.Г. Мітяєв, В.В. Бездрабко, Н.М. Кушнаренко, Г.Н. Швецова-Водка та ін. Саме з їх допомогою, документознавство ступило у фазу розквіту, і дійшло до сьогодення.






Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2017-01-21; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 535 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Люди избавились бы от половины своих неприятностей, если бы договорились о значении слов. © Рене Декарт
==> читать все изречения...

1016 - | 833 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.008 с.