Виділяються 9 елементів стратегії і їх комбінація дає уяву про те, наскільки підприємство вдало концентрує та використовує свої ресурси. Дамо їх перелік та стислу характеристику
Корпоративна місія визначається ясністю її стратегії.
Конкурентні переваги формулюються чітко з визначенням цінових та нецінових чинників.
Культура і компетентність управління визначається такими чинниками, як ставлення до підприємницького ризику, до проблеми якості, прагнення вести справу на професійному рівні, ставлення до персоналу підприємства та покупців, до роботи, успіхів і невдач.
Ринки визначаються географічними чинниками та особливостями застосування продукції.
Ресурси включають в себе інвестиції та поточні витрати. Програми розвитку пов'язують з діловою активністю і, зокрема, з інвестиційною політикою. Продукція повинна відповідати структурі запитів споживачів. Організація справи характеризується способом поділу підприємства на підрозділи.
Структурні зміни — придбання або продаж підприємств.
43. Методи прийняття колективних управлінських рішень.
Метод інверсій передбачає використання нестандартних підходів до розв'язання нової проблеми, а саме: подивитись на функції об'єкта з іншого боку, перевернути об'єкт "догори ногами" тощо.
Метод вільних асоціацій використовується тоді, коли проблема не може бути розв'язана в рамках наявного переліку рішень. У цьому разі треба спробувати її переформулювати. Для цього можна вибрати якесь слово, поняття, спробувати "викликати" якийсь образ, що може стати стимулом для утворення несподіваних вільних асоціацій, які сприяють виникненню ідеї розв'язання проблеми.
Метод морфологічного аналізу — це психологічна активізація творчого процесу. Його переваги в тому, що він допомагає перебороти труднощі під час вивчення значної кількості комбінацій можливих рішень. Сутність методу морфологічного аналізу полягає в об'єднанні в систему методів виявлення, підрахунку і класифікації всіх обраних варіантів якої-небудь функції досліджуваного об'єкта. Він проводиться за такою схемою:
• формулювання проблеми;
• постановка завдання;
• складання списку всіх характеристик обстежуваного продукту чи операції;
• складання переліку можливих варіантів рішення за кожною характеристикою. Цей перелік формується у вигляді багатомірної таблиці, яка називається "морфологічною шухлядою".
Для висунення ідей корисними можуть виявитися групові методи роботи, такі як метод номінальної групової техніки, метод Дельфі, "розумової атаки", конференції ідей та ін. Вони належать до групи експертних методів обґрунтування управлінських рішень. Експертні оцінки розглядаються як особливий вид кількісних і якісних характеристик окремих сторін соціально-економічних і психологічних явищ і процесів. Визначаються на основі індивідуальних або колективних суджень, висловлених експертами (вченими й фахівцями-практиками).
Метод номінальної групової техніки базується на принципі обмеження міжособистісних комунікацій, тому всі члени групи на початковому етапі викладають свої думки щодо способу вирішення проблеми письмово. Потім кожен учасник доповідає про суть свого проекту, після чого запропоновані варіанти оцінюються членами групи (також письмово) методом ранжирування. Ідея, що отримала найвищу оцінку, ухвалюється як основа рішення.
Цей метод потребує дотримання певних вимог:
• до роботи у групі запрошуються експерти, що добре розв'язують проблеми, але раніше разом не працювали;
• учасники в процесі спільної роботи можуть генерувати власні ідеї, але згодом, з урахуванням позиції колег, можуть їх переглядати;
• склад групи — не більш як 12—15 осіб (мінімум — 6—8);
• експерти не повинні бути пов'язані службовими відносинами;
• тривалість роботи групи — не більш як 5 год.;
• висловлені ідеї сприймаються не тільки на основі особистого ставлення до них, але і з урахуванням обстановки в групі;
• у процесі роботи відбувається взаємне доповнення думок експертів.
Найпоширенішим із методів групової роботи є метод "розумової атаки ". Він полягає в тому, що кожен учасник групи має право подавати найрізноманітніші ідеї з приводу варіантів розв'язання проблеми, незалежно від їх обґрунтованості і здійсненності. Всі пропозиції фіксуються без їх критики. Аналіз та оцінка здійснюються по завершенні генерування ідей за критеріями та обмеженнями, що влаштовують організацію.
А також виділяють ще такі методи прийняття колективних рішень:
- метод конференції ідей відрізняється від методу "розумової атаки" тим, що допускає доброзичливу критику у формі репліки чи коментаря. Вважається, що така критика допоможе поліпшити ідею.
- метод Дельфі;
44. Методика вирішення конфлікту шляхом розв’язання проблеми.
Послідовність дій:
1. Визначте проблему в категоріях цілей, а не рішень (тобто встановіть
причину проблеми, а не зосереджуйтесь на боротьбі з її наслідками)
2. Після з'ясування суті проблеми, розгляньте варіанти її вирішення, які
б влаштовували, певною мірою, всі зацікавлені сторони
3. Сконцентруйте увагу на проблемі, а не на власних якостях опонента
4. Створіть атмосферу довіри, поліпшивши інформаційний обмін і взаємний вплив
5. Під час спілкування прагніть досягти результату, при цьому не здавайте
власних позицій, але й враховуйте конструктивні зауваження іншої сторони
45. Механізм дії мотивації до праці через поведінку.
Мотивація — це процес створення системи умов, що впливають на поведінку людини та спрямованість її дій у необхідному для організації напрямі, тобто на досягнення мети. Мотивація праці — це прагнення працівника задовольнити свої потреби.
У структуру мотиву праці входять: потреба, яку прагне задовольнити працівник; благо, яке здатне задовольнити цю потребу: трудова дія, необхідна для одержання блага; ціна або витрати, на які погоджується працівник. Стимулювання праці передбачає створення умов, за яких активна трудова діяльність, котра дає завчасно визначені результати, стає необхідною і достатньою умовою задоволення активних потреб працівника, формування в нього мотивів праці.
Те, що на людину можна здійснювати вплив для реалізацій задумів,відомо давно. Так званий метод «батога та пряника», тобто позитивного підкріплення (винагородження) за успішну, продуктивну працю та застосування штрафних санкцій і покарань за чинення перешкод або незадовільну роботу, був найпоширенішим і найдієвішим протягом багатьох століть.
Для успішного керівництва людьми кожний менеджер повинен хоча б у загальних рисах уявляти, чого хочуть і чого не хочуть його підлеглі; які внутрішні та зовнішні мотиви їхньої поведінки; в якому співвідношенні вони перебувають; як можна впливати на них і яких результатів при цьому чекати. На підставі цього менеджер або формує відповідну мотиваційну структуру поведінки підлеглих, розвиває в них бажані мотиви та послаблює негативні, або здійснює пряме стимулювання їхніх дій.
46. Мікросередовище менеджменту організації.
Мікросередовище — це середовище прямого впливу на організацію (підприємство). Чинники мікросередовища поділяються на дві групи. До першої відносяться ті, що діють у близькому оточенні; до другої — що діють усередині організації.
До чинників близького оточення відносять:
1) кліматичні (складові: природні умови, роза вітрів; переважаючий атмосферний тиск; середньодобова температура повітря, вологість);
2) постачальники (види сировини, матеріалів; обсяги постачань; ціни постачань; відстань доставки);
3) споживачі (асортимент продукції, що споживається; обсяги постачань; ціни постачань; рівень платоспроможності);
4) конкуренти (ступінь освоєння ринку; якість продовольчої продукції; орієнтовані сегменти ринку; асортимент продукції);
5) фінансово-кредитні організації (асортимент надання послуг; банківський відсоток за операціями; комфортність; простота оформлення документів; можливість інвестування та одержання кредиту);
6) державні органи (контроль за дотриманням законодавства; система керівництва; взаємовідносини з місцевою адміністрацією).
До чинників, які діють усередині організації (підприємства), слід віднести: середній рівень заробітної плати; забезпечення трудовими ресурсами, кваліфікацію працівників; забезпеченість матеріальними ресурсами; організаційну структуру підприємства тощо.
Будь-яка організація має внутрішнє і зовнішнє середовище.
Внутрішнє середовище організації — це та її частина загального середовища, яка знаходиться в рамках організації. Вона здійснює постійний і безпосередній вплив на функціонування організації.
Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми змінними, тобто ситуаційними факторами всередині організації. До основних внутрішніх змінних у будь-якій формальній організації відносять цілі, структуру, завдання, технологію і персонал.
47. Модель Джорджа Хоманса.
Модель Дж. Хоманса ілюструє, як у межах формальної групи під впливом емоцій, що виникають внаслідок взаємодії між її індивідами, розвиваються неформальні стосунки, що може зумовити виникнення неформальної групи. Для того щоб вона була доброзичливою щодо формальної організації, слід дотримуватись таких рекомендацій:
— визнати існування неформальної групи й усвідомити, що боротьба з нею може загрожувати існуванню формальної організації;
знати позицію неформальної групи і її лідера щодо формальної організації, для чого постійно контактувати з ними;
плануючи зміни в організації, з'ясувати, яким чином це стосуватиметься неформальної групи і чи не відреагує вона на них негативно;
залучати неформальних лідерів або членів групи до участі у прийнятті рішень, оскільки це допоможе ослабити їх опір змінам;
з метою уникнення негативних чуток слід оперативно надсилати підлеглим об'єктивну інформацію про майбутні зміни в організації, пояснюючи їх мету.
Ефективний менеджер повинен тонко відчувати психологічний клімат у колективі і запобігати утворенню антагоністично налаштованих щодо цілей і завдань організації неформальних об'єднань. Це забезпечить згуртованість колективу і підвищить ефективність його роботи.
48. Моделювання, як метод вирішення складних управлінських завдань.
Моделювання - це метод вирішення складних управлінських завдань.
Дає змогу змоделювати ситуацію і дослідити, як вона змінюватиметься під впливом різноманітних чинників. Моделі відображають властивості, взаємозв'язки, структурні та функціональні параметри системи, що є суттєвими для її цілей.
Для розв'язання управлінських проблем найчастіше застосовують моделі, що отримали назви «теорії ігор», «теорії черг», «управління запасами», «лінійного програмування», «імітаційні» тощо. Вони дають можливість вирішувати управлінські завдання із застосуванням економіко-математичних методів. Це, зокрема, оптимізаційні завдання (складання планів, балансів, формування цін тощо).
Теорія ігор. Одна з найважливіших змінних, від якої залежить успіх організації, - конкурентоспроможності. Очевидно, здатність прогнозувати дії конкурентів означає перевагу для будь-якої організації. Теорія ігор - метод моделювання оцінки впливу прийнятого рішення на конкурентів.
Теорія черг. Модель теорії черг або модель оптимального обслуговування використовується для визначення оптимального числа каналів обслуговування по відношенню потреби в них. Якщо, наприклад, клієнтам доводиться занадто довго чекати касира, вони можуть вирішити перенести свої рахунки в інший банк.
Управління запасами. Модель управління запасами використовується для визначення часу розміщення замовлень на ресурси та їх кількості, а також маси готової продукції на складах.. Будь-яка організація повинна підтримувати деякий рівень запасів, щоб уникнути затримок на виробництві і в збуті.
Модель лінійного програмування. Застосовують для визначення оптимального способу розподілу дефіцитних ресурсів при наявності конкуруючих потреб. Лінійне програмування зазвичай використовують фахівці штабних підрозділів для вирішення виробничих труднощів.
Імітаційне моделювання. Всі описані вище моделі мають на увазі застосування імітації у широкому сенсі, оскільки всі є замінниками реальності. Тим не менш як метод моделювання, імітація конкретно позначає процес створення моделі та її експериментальне застосування для визначення змін реальної ситуації. Головна ідея імітації полягає у використанні якогось пристрою для імітації реальної системи для того, щоб дослідити і зрозуміти її властивості, поведінки і характеристики.
49. На яких елементах мотивації концентрує увагу модель Портера-Лоулера?
Модель Портера-Лоулера. Модель являє собою комплексну теорію мотивації і включає в себе елементи теорії очікувань і теорії справедливості. На думку її авторів, мотивація є одночасно функцією потреб, очікувань і сприйняття робітниками справедливої винагороди. В моделі Портера-Лоулера фігурує 5 змінних: витрачені робітником зусилля;сприйняття; отримані результати; винагорода;ступінь задоволення.
Відповідно до моделі Портера-Лоулера рівень витрачених зусиль залежить від цінності винагороди і від впевненості в наявності зв’язку між витратами зусиль і винагородою. Результати, досягнуті робітником, залежать від трьох змінних: витрачених зусиль, здібностей і характерних особливостей людини, а також від усвідомлення нею своєї ролі в процесі праці.
Досягнення необхідного рівня результативності може призвести до внутрішньої винагороди, тобто відчуття задоволення роботою, компетентності, самоповаги, і зовнішньої винагороди — похвала керівника, премія, просування по службі тощо; задоволення — це результат зовнішніх і внутрішніх винагород з урахуванням їх справедливості; задоволення є мірилом того, наскільки цінна винагорода насправді. Ця оцінка буде впливати на сприйняття людиною майбутніх ситуацій.
50. Необхідність моделювання.
Моделювання є поширеним загальнонауковим методом. Необхідність моделювання пов'язана з такими причинами, як складність у вирішенні реальних проблемам, неможливість проведення експерименту, неможливість спостерігати явище, яке може відбутися в майбутньому. Найчастіше застосовують такі моделі:
— вербальні (словесні), які характеризують об'єкти словами літературної мови — статути підприсмств, посадові інструкції;
— фізичні, які подають об'єкт у зменшеному вигляді, — моделі автомобілів, будівель;
— аналогові, які подають досліджуваний об'єкт у вигляді аналога, який поводиться як реальний об'єкт, не будучи ним;
— тренажери;
— математичні, які являють собою сукупність математичних співвідношень, що відбивають залежність вихідних перемінних об'єкта від вхідних.
Моделювання є процесом побудови, вивчення та застосування моделей. Воно поєднане з такими категоріями, як абстракція, аналогія, гіпотеза тощо.
Головна особливість моделювання полягає у тому, що це метод опосередкованого пізнання за допомогою об’єктів-заміщувачів. Модель постає як своєрідний інструмент пізнання, що його дослідник (системний аналітик) ставить між собою та об’єктом і за допомогою якого вивчає об’єкт, який його цікавить.
